КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25.12.2006 № 13/149
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Алданової С.О.
суддів: Борисенко І.В.
Шипка В.В.
при секретарі:
за участю представників:
від позивача – не з’явився;
від відповідача - не з’явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Московський міст"
на рішення Господарського суду м.Києва від 10.10.2006
у справі № 13/149 (Євдокимов О.В.)
за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Московський міст"
до Товариство з обмеженою відповідальністю науково-виробнича упроваджувальна фірма "Еско"
про стягнення 327 870,90 грн.
Відповідно до ст. 77 ГПК України, в судових засіданнях 05.12.06р. оголошувалась перерва до 20.12.06р. і відповідно 20.12.06р. до 25.12.06р.
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю “Московський міст” (далі-позивач) звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича упроваджувальна комерційна фірма “ЕСКО” (далі – відповідач) про стягнення 327870,90 грн. заподіяних збитків, з підстав неналежного виконання останнім зобов'язань, відповідно до укладеного між сторонами Договору схову від 10.02.01р.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.10.2006р. у справі № 13/149 в позові відмовлено повністю.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати, прийняти нове рішення яким позов задовольнити повністю.
Позивач обґрунтовує свою апеляційну скаргу тим, що суд першої інстанції невірно застосував норми матеріального права в частині визначення строків позовної давності, а також суд на думку позивача безпідставно застосував Порядок застосування норм природних втрат та не взяв до уваги акти звірки складені між сторонами.
Представник позивача в судових засіданнях на яких він був присутнім повністю підтримав заявлену апеляційну скаргу.
Відповідач відзиву на апеляційну скаргу не надав, однак його представник в судовому засіданні 05.12.06р. заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив її залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Представники сторін у судове засідання не з’явились. Враховуючи те, що в матеріалах справи мають місце докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представників сторін.
Розглянувши апеляційну скаргу, врахувавши пояснення представників сторін в минулих судових засіданнях, перевіривши наявні матеріали справи, колегія суддів встановила наступне.
10.02.01р. між Товариством з обмеженою відповідальністю “Московський міст” та Товариством з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича упроваджувальна комерційна фірма “ЕСКО” було укладено договір схову без номеру.
На підставі укладеного між сторонами договору схову, відповідач зобов'язався за винагороду приймати від позивача, забезпечувати зберігання та облік і повернути нафтопродукти (далі - майно) в цілості та на умовах, визначених договором.
Відповідно до п. 1.3. договору, майно вважається переданим відповідачеві з моменту підписання акту приймання-передачі. Право власності на майно, переданого на схов в момент передачі у відповідача не виникає.
Розділом 2 договору, сторони обумовили: асортимент майна, що передається відповідачеві на схов, обумовлюється видатковими накладними на кожну окрему партію майна. Якість майна повинна відповідати технічним умовам та стандарту України, що повинно підтверджуватись паспортом якості (п. 2.1. договору); сторони оцінюють майно, зокрема бензин марки А-76 (80) - 3000,00 грн. за тону (п. 2.2. договору).
Поставка майна для його передачі на схов здійснюється позивачем залізничним транспортом окремими партіями на адресу відповідача (п. 3.1. договору); приймання майна оформлюється актом-приймання передачі (п. 3.3. договору); претензії про невідповідність якості та про нестачу майна пред'являються з наданням усіх документів які обґрунтовують претензійні вимоги (п. 3.4. договору); нестача майна в розмірі природних витрат та границі відносної похибки вимірювань покладається на позивача (п. 3.5. договору).
Договором передбачено, що відповідач зобов'язаний: прийняти майно на схов в кількості, зазначеній в акті приймання-передачі (п. 4.1.1. договору); вжити всіх необхідних заходів по збереженню майна, переданого на схов (п. 4.1.2. договору); на першу вимогу позивача, незалежно від строку схову повернути майно відповідного роду та якості в термін, що не перевищує однієї доби, в автоцистерни або залізничні цистерни (п. 4.1.5. договору).
Також позивач зобов'язаний передати майно на схов і надати товарно-транспортні документи на передачу майна (сертифікат відповідності та паспорт якості) (п. 4.3.1. договору) та попередити відповідача про властивості майна, які можуть заподіяти збитки (п. 4.3.2. договору).
Відповідно до розділу 5 договору, сторони погодили такий порядок повернення майна зі схову: відповідач зобов'язаний повернути майно в порядку, передбаченому п. 4.1.5., а у випадках закінчення строку дії договору, протягом 5 днів, після закінчення строку дії договору. У випадку припинення договору з ініціативи позивача відповідач зобов'язаний повернути майно на першу вимогу позивача, протягом 7 днів після заявленої вимоги (п. 5.1. договору); приймання та передача майна зі схову проводиться в порядку, визначеному п. 3.3. та оформлюється актом приймання-передачі (п. 5.3. договору); позивач повертає відповідачеві майно по фактичній щільності, в цілості і тієї ж якості (п. 5.4. договору).
Відповідно до п. 7.2. договору (в редакції додаткової угоди №2 від 30.09.02р. до договору), договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.03р. або до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
Як вбачається з актів передачі-прийому та накладних Львівської залізниці позивач на виконання умов договору в період з лютого 2001р. по вересень 2001р. здійснив передачу нафтопродуктів марки А-80 у загальній кількості 5652545кг., а відповідач прийняв його на схов.
Станом на 01.08.03р. у відповідача залишилось 92358 кг. нафтопродуктів марки А-80, що підтверджується актом звірки складеного та підписаного сторонами 01.08.03р.
Укладений між сторонами договір за своєю юридичною природою є договором зберігання.
Статтею 413 ЦК УРСР передбачено, що за договором схову одна сторона (охоронець) зобов'язується зберігати майно, передане їй другою стороною, і повернути це майно в цілості.
Згідно до ст. 415 ЦК УРСР особа, що здала майно на схов, вправі в будь-який час зажадати його від охоронця, а охоронець зобов'язаний повернути майно на першу вимогу особи, що здала його на зберігання, незалежно від строку схову.
Пунктом 4 прикінцевих та перехідних положень передбачено, що Цивільний кодекс України (2003р.) застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.
Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Відповідно до ст. 936 ЦК України, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Стаття 949 ЦК України визначає, що зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.
Ст. 950 ЦК України визначено, що за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах.
Професійний зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі, якщо не доведе, що це сталося внаслідок непереборної сили, або через такі властивості речі, про які зберігач, приймаючи її на зберігання, не знав і не міг знати, або внаслідок умислу чи грубої необережності поклажодавця.
Згідно до ст. 951. збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем:
1) у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості;
2) у разі пошкодження речі - у розмірі суми, на яку знизилася її вартість.
Зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився (стаття 953 ЦК України).
Позивач направив на адресу відповідача вимогу № 20/05 від 20.05.05р., відповідно до якої позивач вимагав в строк, що не перевищує однієї доби з дати отримання вимоги, повернути бензин марки А-80 в кількості 92358 кг. або сплатити його вартість у сумі 286017,00 грн., проте відповідач в порушення умов договору не повернув нафтопродукти марки А-80 у кількості 92358 кг.
У зв’язку з цим позивач звернувся з позовом до відповідача про стягнення з останнього збитків в сумі 327870,90 грн. обґрунтовуючи їх розмір вартістю неповернутих нафтопродуктів марки А-80 в кількості 92358 кг.
Відповідно до ст. 623 ЦК України, боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.
Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.
Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Позивач як в суді першої інстанції, так і в апеляційному суді не довів дійсного розміру заподіяних йому збитків, оскільки не надав суду доказів в обґрунтування їх розміру (вартості нафтопродуктів марки А-80), як на момент подання позову так і під час розгляду справи, незважаючи на вимоги апеляційного суду.
Разом з цим колегія суддів не приймає до уваги “Результати досліджень витрат автомобільного бензину А-80 при його прийманні, зберіганні та відвантаженні в умовах нафтосховища відповідача” виконаних Українським науково-дослідним інститутом нафтопереробної промисловості “Масма” від 18.07.01р., оскільки особи, які його проводили не попереджались судом про кримінальну відповідальність, крім того до зазначеного дослідження не додано документів, що засвідчують їх права та кваліфікацію на проведення подібних досліджень.
Враховуючи викладені вище обставини, колегія суддів вважає, що позивач належним чином апеляційну скаргу не обґрунтував, підстав для скасування рішення Господарського суду міста Києва від 10.10.2006 у даній справі та задоволення апеляційної скарги не навів.
Керуючись ст.ст. 101, 103, 105 ГПК України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Московський міст” залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 10.10.2006 року у справі № 13/149 – без змін.
Матеріали справи повернути Господарському суду міста Києва.
Головуючий суддя Алданова С.О.
Судді Борисенко І.В.
Шипко В.В.