КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 14.11.2006                                                                                           № 10/2

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:                              Брайка  А.І.

 суддів:                                          Бившевої  Л.І.

                                        Розваляєвої  Т.С.

 при секретарі:                              

 За участю представників:

 від позивача – Збирит В. Є.,

 від відповідача – не з’явились,

 

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ВАТ "Лисичанськнафтооргсинтез"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 08.06.2006

 у справі № 10/2 (Ковтун С.А.)

 за позовом                               ВАТ "Лисичанськнафтооргсинтез"

 до                                                   Товариство з обмеженою відповідальністю "Едвайзер-С"

             

                       

 про                                                  визнання недійсним договору

 

ВСТАНОВИВ:

 Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.06.2006р. у справі № 10/2 в позові відмовлено повністю.

Позивач звернувся з апеляційною скаргою на вказане рішення, в якій просить його скасувати. В обґрунтування своїх вимог апелянт зазначив, що судом порушено норми матеріального права, а саме: ст. ст. 48, 332, 334 ЦК УРСР; в договорі № 1 від 24.11.2003р. не визначено вид послуг та форму їх надання, а отже відсутній предмет договору як такий; в порушення ст. 334 ЦК УРСР сторонами не складено кошторис до спірного договору, а отже чітко не визначено вартості кожного виду послуг; невідповідність спірного договору вимогам ст. ст. 332, 334 ЦК УРСР свідчить про його недійсність на підставі ст. 48 ЦК УРСР.

Відповідач відзиву на апеляційну скаргу не надав.

Апеляційним господарським судом встановлено, що 24.11.2003р. між Відкритим акціонерним товариством “Лисичанськнафтооргсинтез” (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Едвайзер-С” (виконавець) укладено договір № 1 про надання юридичних та консалтингових послуг, відповідно до п. п. 1.1., 1.2., 1.3., 1.4., 8.3. якого виконавець зобов’язується надати замовнику послуги, вказані в п. 1.2. даного договору, а замовник зобов’язується прийняти та оплатити зазначені послуги; виконавець зобов’язується надати замовнику наступні послуги: консультації по питанням укладення мирової угоди в рамках справи про банкрутство ВАТ  “Лисичанськнафтооргсинтез”; строк надання виконавцем послуг 5 календарних днів з дня підписання сторонами даного договору, якщо інше не обумовлено сторонами додатково; виконавець має право надати послуги достроково; послуги вважаються наданими після підписання акту наданих послуг уповноваженими представниками сторін; строк дії даного договору - з дати його укладення сторонами і до повного виконання сторонами їх зобов’язань по даному договору.

26.11.2003р. сторони підписали акт приймання-передачі наданих послуг до договору № 1 від 24.11.2003р., згідно із яким виконавець надав замовнику консультації по питанням укладення мирової угоди в рамках справи про банкрутство ВАТ “Лисичанськнафтооргсинтез”; замовник відносно наданих послуг претензій не має; вартість послуг, наданих на виконання умов договору, становить 720 000 грн. 00 коп.

27.11.2003р. сторони уклали додаткову угоду № 1 до договору № 1 від 24.11.2003р., відповідно до якої п. 3.1. договору викладено в наступній редакції: “Кошторис послуг становить 72 000 грн. 00 коп., в т. ч. ПДВ – 12 000 грн. 00 коп.”; акт приймання-передачі наданих послуг від 26.11.2003рю. вважається недійсним.

15.12.2006р. Відкрите акціонерне товариство “Лисичанськнафтооргсинтез” звернулось з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Едвайзер-С” про визнання недійсним договору про надання юридичних та консалтингових послуг № 1 від 24.11.2003р. В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на ст. 48 ЦК УРСР, зазначивши при цьому, що договір № 1 від 24.11.2003р. за своєю юридичною природою є договором підряду; істотними умовами договору підряду є предмет, ціна та строк виконання робіт; разом з тим в предметі договору № 1 від 24.11.2003р. не зазначено номеру справи про банкрутство та форми надання юридичних і консалтингових послуг; кошторис підрядних робіт в тексті спірного договору відсутній, а у вигляді додатків до договору не укладався; в спірному договорі не зазначено імя та по батькові представника відповідача, який підписав договір; договір № 1 від 24.11.2003р. складений російською мовою, що суперечить вимогам чинного законодавства України.

Відповідач відзиву на позовну заяву не надав.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.06.2006р. у справі № 10/2 в позові відмовлено повністю.

Апеляційний господарський суд, заслухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, враховуючи наступне.

Відповідно до п. 9 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до договорів, що були укладені до 01.01.2004р. і продовжують діяти після набрання чинності ЦК України, застосовуються правила цього кодексу щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів незалежно від дати їх укладання.

               Отже до вимог про визнання договору № 1 від 24.11.2003р. недійсним слід застосовувати положення ЦК УРСР, що був чинним на момент укладання вказаного договору.

Відповідно до абз. 1-2 ч. 2 ст. 4 ЦК УРСР цивільні права і обов'язки виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Пунктом 1.1. договору № 1 від 24.11.2003р. передбачено, що виконавець зобов’язується надати замовнику послуги, вказані в п. 1.2. даного договору, а замовник зобов’язується прийняти та оплатити зазначені послуги.

З наведеного вбачається, що об’єктом вказаного договору є послуги, а отже договір № 1 від 24.11.2003р. за своєю юридичною природою є договором про надання послуг.

Згідно із ч. 1 ст. 48 ЦК УРСР недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей.

Відповідно до п. 5 постанови Пленуму Верховного суду України № 3 від 28.04.1978р. “Про судову практику в справах про визнання угод недійсними”, із наступними змінами та доповненнями,  за  правилами ст. 48 ЦК УРСР угода визнається недійсною при невідповідності її не тільки законові, а й іншим актам, виданим органами державної влади і управління в межах наданої їм компетенції. Стаття 48 ЦК УРСР застосовується при порушенні встановленого порядку вчинення громадянами і організаціями дій, спрямованих на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав і обов'язків, при ущемленні угодою особистих або майнових прав неповнолітніх дітей, а також в інших випадках їх невідповідності вимогам чинного законодавства, якщо для них не встановлені особливі правила визнання угод недійсними (статті 45 - 47, 49 - 58 ЦК УРСР). Правила зазначеної статті застосовуються також до наслідків визнання недійсною угоди при недодержанні форми, в якій угода під страхом недійсності має бути укладена.

Таким чином умовою для визнання договору № 1 від 24.11.2003р. недійсним на підставі ст. 48 ЦК УРСР є, в даному випадку, невідповідність договору вимогам законодавства.

Твердження апелянта про невідповідність вказаного договору вимогам законодавства не відповідає дійсності.

Так загальні вимоги до угод, а також підстави для визнання їх недійсними передбачені главою 3 ЦК УРСР. Із змісту вказаної глави вбачається, що загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності угоди, зокрема, є: додержання встановленої законодавством форми угоди; відповідність угоди інтересам держави, суспільства та цілям юридичної особи; необхідний обсяг цивільної дієздатності осіб, які укладають угоду; відповідність внутрішньої волі учасників угоди їх волевиявленню.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 44 ЦК УРСР угоди державних, кооперативних та інших громадських організацій між собою і з громадянами, за винятком угод, зазначених у статті 43 цього Кодексу, та окремих видів угод, для яких інше передбачено законодавством Союзу РСР і Української РСР повинні укладатись у письмовій формі.

На виконання вказаної норми закону договір № 1 від 24.11.2003р. укладений сторонами в простій письмовій формі.

Згідно із висновком судово-почеркознавчої експертизи Київського науково-дослідного інституту судових експертиз № 2437 від 28.03.2005р. підпис від імені генерального директора відповідача Шевели В. Д. здійснений саме Шевелою В. Д., тобто уповноваженою на те особою.  Факт зайняття гр. Шевелою В. Д. посади генерального директора ТзОВ “Едвайзер-С” позивачем не оспорюється.

Питання щодо невідповідності спірного договору інтересам держави та суспільства (ст. 49 ЦК УРСР) позивачем не ставиться, а доказів невідповідності вказаного договору цілям юридичної особи відповідача або внутрішній волі учасників угоди позивачем в порушення ст. ст. 33, 34 ГПК України не надано.

На підставі викладеного апеляційний господарський суд погоджується із висновком місцевого господарського суду про відсутність підстав для визнання договору № 1 від 24.11.2003р. недійсним відповідно до положень ст. 48 ЦК УРСР.

Посилання апелянта на той факт, що договір № 1 від 24.11.2003р. є договором підряду і в порушення ст. ст. 332, 334 не містить умови про предмет договору та кошторис не приймається апеляційним господарським судом до уваги, керуючись наступним.

Статтею 332 ЦК УРСР встановлено, що за договором підряду підрядчик зобов'язується виконати на свій риск певну роботу за завданням замовника з його або своїх матеріалів, а замовник зобов'язується прийняти й оплатити виконану роботу.

За загальним правилом зміст зобов’язань підрядного типу полягає в передачі оречевленого результату виконаних робіт, тоді як послуга – це діяльність, спрямована на задоволення будь-яких потреб, яка споживається в процесі її надання.

Таким чином договори про виконання підрядних робіт та надання послуг мають зовсім різний правовий характер предмету та об’єкту договору, що, в свою чергу, свідчить і про різну правову природу вказаних видів цивільних угод.

Як зазначалось вище, предметом договору № 1 від 24.11.2003р. є надання юридичних та консалтингових послуг, а не виконання будь-яких робіт відповідачем. Отже спірний договір є договором про надання послуг, який, хоча прямо і не передбачений ЦК УРСР, але й не суперечить йому (абз. 1, 2 ч. 2 ст. 4 ЦК УРСР).

За вказаних обставин апеляційний господарський суд вважає, що невідповідність договору № 1 від 24.11.2003р. вимогам ст. ст. 332, 334 ЦК УРСР не є підставою для визнання останнього недійсним.

Інші доводи апеляційної скарги внаслідок їх безпідставності та декларативності також не можуть бути підставою для зміни або скасування рішення, прийнятого господарським  судом першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

 Рішення Господарського суду міста Києва від 08.06.2006р. у справі № 10/2 залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

 Головуючий суддя                                                                      Брайко  А.І.

 Судді                                                                                          Бившева  Л.І.

                                                                                          Розваляєва  Т.С.

23.11.06 (відправлено)