КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01.08.2006 № 6/134
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Брайка А.І.
суддів: Данилової Т.Б.
Розваляєвої Т.С.
при секретарі:
За участю представників:
від позивача - Домашенка О. Є.,
від відповідача - Швалюка О. П., Вовка Б. Ф., Завірюхи М. Н.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державний науково-дослідний інститут "Еластик"
на рішення Господарського суду м.Києва від 14.04.2006
у справі № 6/134 (Ковтун С.А.)
за позовом Відкрите акціонерне товариство "Київський завод гумових та латексних виробів"
до Державний науково-дослідний інститут "Еластик"
про визнання права власності
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.04.2006р. у справі № 6/134 позов задоволено повністю.
Відповідач звернувся з апеляційною скаргою на вказане рішення, в якій просить його скасувати, зазначивши, що на підставі договору-угоди від 22.12.1989р. спірні приміщення були передані на баланс НВО “Еластик”; закріплення вказаних заводських виробничих площ за Державним НДІ “Еластик” знайшло своє відображення також в розподільчому акті від 28.06.1994р.; твердження позивача про те, що спірні приміщення є власністю ВАТ “Київський завод гумових та латексних виробів”, спростовується архівним листом В. О. Голови регіонального відділення Фонду держмайна України по м. Києву від 16.06.1994р. № 30-03/990; таким чином спірні приміщення не ввійшли до складу цілісного майнового комплексу, приватизованого позивачем та до статутного фонду позивача.
В доповненні до апеляційної скарги відповідач також зазначив, що судом неповно з’ясовано обставини справи та безпідставно відхилено клопотання про залучення до справи в якості третьої особи регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву; відповідно до Закону України “Про перелік об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації” Державний науково-дослідний інститут “Еластик” не підлягає приватизації.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить оспорюване рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення, зважаючи на те, що договір-угода від 22.12.1998р. був укладений між Київським ДПЗ та науково-виробничим об’єднанням “Еластик”, отже відповідач не є стороною вказаного договору; передача майна на баланс НВО “Еластик” в 1998 році ще не означає наявність у відповідача права власності на вказане майно на сьогоднішній день; листи регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву від 16.06.1994р. № 30-03/990 та від 06.04.2006р. № 30-07/2899 не є тими документами, що можуть визначати склад майна позивача; про набуття позивачем права власності на спірні приміщення свідчать свідоцтво про право власності на майновий комплекс від 02.12.2003р., реєстраційне посвідчення Київського міського БТІ від 16.12.2003р. № 347з; відповідно до п. 7 ст. 3 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень” зареєстровані речові права та їх обмеження мають пріоритет над незареєстрованими в разі спору щодо нерухомого майна.
Апеляційним господарським судом встановлено, що 20.09.1989р. трудовий колектив дослідно-промислового заводу НВО „Еластик” прийняв рішення про вихід із складу науково-виробничого об’єднання „Еластик”.
Наказом Міністерства хімічної і нафтопереробної промисловості СРСР від 08.01.1990р. № 14 у відповідності до вищевказаного рішення було визначено: рахувати дослідно-промисловий завод НВО „Еластик” самостійним підприємством, який є юридичною особою і діє на підставі Закону СРСР „Про державне підприємство (об’єднання)” і в подальшому називати його Київський завод резинових та латексних виробів; структурним підрозділам Міністерства забезпечити вирішення усіх питань, пов’язаних з виходом заводу із НВО „Еластик”.
Відповідно до п. 1.2. Статуту, затвердженого в новій редакції в 2005р., правонаступником державного підприємства „Київський завод резинових та латексних виробів” є Відкрите акціонерне товариство „Київський завод резинових та латексних виробів”.
21.03.2006р. Відкрите акціонерне товариство “Київський завод гумових та латексних виробів” звернулось з позовом до Державного науково-дослідного інституту “Еластик” про визнання за позивачем права власності на об’єкти нерухомого майна, що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Амурська, 6, а саме: нежитлове приміщення на першому поверсі в корпусі № 2, площею 180 кв. м; нежитлове приміщення на другому поверсі в корпусі № 1, площею 48 кв. м; нежитлове приміщення на третьому поверсі в корпусі № 2, площею 290 кв. м; нежитлове приміщення в корпусі № 4, площею 8 кв. м. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що він є законним власником цілісного майнового комплексу, площею 19 748, 20 кв. м розташованого в м. Києві на вул. Амурська, 6; його право власності на вказаний майновий комплекс підтверджується свідоцтвом про право власності серії МК № 010008028 від 02.12.2003р.; державна реєстрація права власності позивача на майновий комплекс підтверджується реєстраційним посвідченням Київського міського БТІ від 16.12.2003р. № 347з; розподільний акт від 28.06.1994р., на який посилається відповідач в обґрунтування його (відповідача) знаходження в спірних приміщеннях, не є правоустановлюючим документом, на підставі якого реєструється право власності.
У відзиві на позовну заяву відповідач заперечував проти позовних вимог, посилаючись на те, що колишній Київський дослідно-промисловий завод і інститут „Еластик” входили до союзного науково-виробничого об’єднання „Еластик”, органом управління якого являлось Міністерство хімічної та нафтопереробної промисловості СРСР; на підставі договору-угоди від 22.12.1989р. Київським дослідно-промисловим заводом на баланс НВО “Еластик” були передані виробничі приміщення, загальною площею 526 кв. м, які знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Амурська, 6; приватизуючи підприємство і реєструючи право власності на об’єкти нерухомості, голова правління ВАТ приховав інформацію про те, що в цілісному майновому комплексі за спірною адресою є частка державної власності; податки за використання вказаних приміщень сплачує відповідач; закріплення спірних приміщень за відповідачем підтверджується також і розподільчим актом від 28.06.1994р., листом Міннанфтохімпрому СРСР від 12.10.1989р. № ВК-50068/8, наказом Міннафтохімпрому СРСР від 08.01.1990 р. № 14, листом регіонального відділення Фонду держмайна України по м. Києву від 16.06.1994р. № 30-02/990.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.04.2006р. у справі № 6/134 позов задоволено повністю.
Апеляційний господарський суд, заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, однак рішення місцевого господарського суду повинно бути змінено в зв’язку з неповним з’ясуванням обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права враховуючи наступне.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України передбачено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.
Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Апеляційний господарський суд вважає, що господарський суд першої інстанції вірно дійшов висновку про право власності позивача на спірні приміщення.
Статтею 1 Закону України “Про приватизацію державного майна” передбачено, що приватизація державного майна (далі - приватизація) - це відчуження майна, що перебуває у державній власності, і майна, що належить Автономній Республіці Крим, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього Закону, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України.
Згідно з абз. 5 ст. 11 вказаного закону (в редакції станом на 19.02.1993р.) порядок приватизації державного майна, зокрема, передбачав: затвердження плану приватизації майна державного підприємства і його реалізацію.
На виконання зазначеної норми закону, а також розпорядження начальника регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву № 97-р (грудень 1993р.) на підставі результатів повної інвентаризації майна, проведеної відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.1993р. № 158, 29.12.1993р. регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву було затверджено План приватизації майна Київського заводу гумових та латексних виробів, який знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Амурська, 6, відповідно положень якого майно, що не підлягає приватизації, відсутнє.
Згідно з ч. 4 ст. 10 Закону України “Про підприємства в Україні”, який був чинним на момент проведення приватизації заводу, джерелом формування майна підприємства, зокрема, є надходження від роздержавлення і приватизації власності.
Таким чином в результаті приватизації до позивача перейшло право власності на цілісний майновий комплекс Київського заводу гумових та латексних виробів, розташований за адресою: м. Київ, вул. Амурська, 6, в тому числі і на спірні приміщення.
Положенням про порядок оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна, затвердженим розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 31.08.2001р. № 1820, визначено порядок оформлення права власності та видачі свідоцтв про право власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб.
Відповідно до п. 2.2. вказаного Положення об'єктами нерухомого майна, на які оформляється право власності з видачею свідоцтв, є нежитлові будинки, будівлі виробничого, господарського, соціально-побутового та іншого призначення, їх комплекси, розташовані на окремих земельних ділянках вулиць, площ, провулків, під окремими порядковими номерами, окремо визначені частини цих будинків (будівель, їх комплексів).
Згідно з п. 6 додатку № 1 до Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Мін’юсту від 07.02.2002р. № 7/5, свідоцтво про право власності на об'єкти нерухомого майна, видане органами місцевого самоврядування та місцевими державними адміністраціями, є правовстановлюючим документом, на підставі якого проводиться реєстрація прав власності на об'єкти нерухомого майна.
З матеріалів справи вбачається, що 02.12.2003р. Головним управлінням комунальної власності м. Києва видано свідоцтво про право власності (серія МК № 010008028), відповідно до якого майновий комплекс загальною площею 19748, 20 кв. м, розташований в м. Києві за адресою: вул. Амурська, 6, належить на праві колективної власності Відкритому акціонерному товариству “Київський завод гумових та латексних виробів”. Додатком до свідоцтва серії МК № 010008028 від 02.12.2003р. затверджено перелік об’єктів нерухомого майна з зазначенням площ кожної будівлі, з якого вбачається, що приміщення, які є предметом даного спору, також належать позивачеві на праві власності.
При чому шляхом підрахунку розміру площ корпусів, де знаходяться спірні нежитлові приміщення, відповідно до наданих поповерхових планів цих будівель їх загальний розмір повністю співпадає з площами, вказаними у додатку до свідоцтва про право власності на майновий комплекс.
16.12.2003р. Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна видане реєстраційне посвідчення, в якому зазначено, що майновий комплекс, загальною площею 19748, 20 кв. м., розташований в м. Києві по вул. Амурська, 6, зареєстрований за ВАТ “Київський завод гумових та латексних виробів” на праві колективної власності.
За вказаних обставин апеляційний господарський суд дійшов висновку, що право власності позивача на спірні об’єкти нерухомого майна належним чином оформлено та підтверджено наявними в справі правовстановлюючими документами.
Разом з тим спірне рішення господарського суду першої інстанції підлягає зміні, керуючись наступним.
Частиною 1 ст. 43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ч. 1 ст. 32 ГПК України).
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 65 ГПК України з метою забезпечення правильного і своєчасного вирішення господарського спору суддя вчиняє в необхідних випадках такі дії по підготовці справи до розгляду: зобов'язує сторони, інші підприємства, установи, організації, державні та інші органи, їх посадових осіб виконати певні дії (звірити розрахунки, провести огляд доказів у місці їх знаходження тощо); витребує від них документи, відомості, висновки, необхідні для вирішення спору, чи знайомиться з такими матеріалами безпосередньо в місці їх знаходження.
В порушення наведених норм місцевий господарський суд не витребував у позивача та не дослідив поповерхові плани цілісного майнового комплексу по вул. Амурській, 6 в м. Києві і його окремих підрозділів, де знаходяться спірні приміщення, для дійсного уточнення їх місця розташування та розмірів.
Разом з тим з пояснень представників сторін і з наданих суду апеляційної інстанції поповерхових планів вбачається, що нежитлові приміщення, право власності на які є предметом даного спору, мають дещо іншу площу, ніж вказано позивачем, а саме:
- на першому поверсі в корпусі № 2 – 179,8 кв. м;
- на другому поверсі в корпусі № 1 – 48,8 кв. м;
- на третьому поверсі в корпусі № 2 – приміщення, відповідно, 261,9 та 29,2 кв. м,
- в корпусі № 4 – 7,2 кв. м.
Із змісту ст. 84 ГПК України вбачається, що резолютивна частина рішення має містити висновок про задоволення позову або про відмову в позові повністю чи частково по кожній з заявлених вимог. При цьому у рішенні за позовами про витребування майна чи про визнання права власності на майно повинно бути зазначено найменування майна, місце його знаходження тощо.
За вказаних обставин абз. 2 резолютивної частини оспорюваного рішення місцевого господарського суду підлягає зміні з урахуванням наведених вище площ спірних приміщень.
Посилання апелянта на договір-угоду від 22.12.1989р., за яким з балансу Київського дослідно-промислового заводу на баланс Науково-виробничого об’єднання “Еластик” було передано промислове приміщення, загальною площею 526 кв. м, не приймається апеляційним господарським судом до уваги, враховуючи наступне.
Згідно із ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до п. 1 Указу Президента України від “Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно” від 16.06.1999р. правовстановлюючий документ – це документ, який підтверджує права певного суб'єкта на нерухоме майно та складений у порядку, передбаченому законодавством.
Предметом договору-угоди від 22.12.1989р. є передача промислових приміщень з балансу однієї юридичної особи на баланс іншої. Однак баланс підприємства (організації) є формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна та обсягу фінансових зобов’язань на конкретну дату. Баланс не визначає підстав знаходження майна у власності підприємства.
Таким чином, договір-угода від 22.12.1989р., а в подальшому і розподільчий акт від 28.06.1994р., не є правовстановлюючими документами, оскільки не засвідчують перехід права власності або постійного користування на спірні приміщення до відповідача.
При цьому слід зазначити, що, як вказано вище, 29.12.1993р., тобто на момент складання розподільчого акту, вже був затверджений план приватизації заводу резинових та латексних виробів, де зазначено, що майно, яке не підлягає приватизації, відсутнє.
Листи регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву від 16.06.1994р. № 30-03/990 та від 06.04.2006р. № 30-07/2899, на які посилається апелянт, також не можуть бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.
Згідно із ч. 1 ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Як зазначалось вище, правовстановлюючий документ – це документ, який підтверджує права певного суб'єкта на нерухоме майно та складений у порядку, передбаченому законодавством. Проте жодним нормативним актом не передбачено такої форми правовстановлюючого документу на об’єкти нерухомого майна, як лист.
Лист Міннанфтохімпрому СРСР від 12.10.1989р. № ВК-50068/8, наказ Міннафтохімпрому СРСР від 08.01.1990 р. № 14, на які посилається апелянт, також не є правовстановлюючими документами, а отже не можуть підтверджувати право власності останнього на спірні приміщення.
Факт видачі позивачу 05.03.1998р. попереднього свідоцтва про право власності на майновий комплекс, площею 18 832 кв. м, також не є підтвердженням позиції апелянта, оскільки наказ Головного управління житлового господарства та майна міста Київської міської державної адміністрації № 22-В від 08.02.1998р., на підставі якого це свідоцтво видавалось, наказом Головного управління комунальної власності м. Києва № 1384-В від 02.12.2003р. визнаний таким, що втратив чинність, свідоцтво було анульовано, та було зазначено про оформлення права власності на об’єкт нерухомого майна відповідно до приватизаційної справи № 7493 і видачу свідоцтва про право власності. В результаті цього наказу позивач 01.12.2003р. отримав свідоцтво серії МК № 010008028, відповідно до якого він є власником майнового комплексу по спірній адресі, площею 19 748, 20 кв. м. При цьому слід зазначити, що різниця в площі за двома свідоцтвами становить не 526 кв. м, а лише 178, 65 кв. м.
Щодо наданих відповідачем в суді апеляційної інстанції договору № 28 від 05.01.1998р. про надання послуг, додатків до нього, рахунків № 256 від 04.09.2003р. та за серпень 2003р. акту про споживання електроенергії і витрату води, а також листа голови правління позивача № 381 від 25.04.2005р., то позивач не заперечує, що відповідач дійсно певний час займав спірні приміщення і сплачував витрати на їх утримання, але це не свідчить про наявність права власності або права постійного користування відповідача на ці приміщення.
Інші доводи апеляційної скарги внаслідок їх безпідставності та декларативності також не можуть бути підставою для скасування прийнятого місцевим господарським судом рішення про задоволення позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,-
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2006р. у справі № 6/134 змінити, виклавши абзац 2 резолютивної частини в наступній редакції:
“Визнати за Відкритим акціонерним товариством “Київський завод гумових та латексних виробів” (ідентифікаційний код – 00149593; 03022 м. Київ, вул. Амурська, 6) право власності на об’єкти нерухомого майна, що знаходяться в м. Києві по вул. Амурській, 6, а саме: нежитлове приміщення на першому поверсі в корпусі № 2, площею 179,8 кв.м; нежитлове приміщення на другому поверсі в корпусі № 1, площею 48,8 кв. м; нежитлові приміщення на третьому поверсі в корпусі № 2, площами 261,9 кв. м і 29,2 кв. м, відповідно; нежитлове приміщення в корпусі № 4, площею 7,2 кв. м”.
В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2006р. у справі № 6/134 залишити без змін.
Головуючий суддя Брайко А.І.
Судді Данилова Т.Б. (переведена)
Розваляєва Т.С.
03.08.06 (відправлено)