КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20.06.2006 № 42/50
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Брайка А.І.
суддів: Бившевої Л.І.
Розваляєвої Т.С.
при секретарі: Вакуленко А.В.
За участю представників:
від позивача – Донаурової В. Ю., Распопова В. О., Боровського В. П.,
від відповідача – Чуба В. М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ТОВ "Техприлад"
на рішення Господарського суду м.Києва від 28.03.2006
у справі № 42/50 (Паламар П.І.)
за позовом ТОВ "Техприлад"
до Міністерство оборони України
про визначення договірної ціни
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.03.2006р. у справі № 42/50 в позові відмовлено повністю.
Позивач, не погоджуючись з вказаним рішенням, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати. В обґрунтування своїх вимог апелянт зазначив, що висновки суду, вкладені в спірному рішенні, не відповідають обставинам справи; судом неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права; висновок суду про те, що позовні вимоги фактично стосуються захисту порушеного права позивача на оплату виконаних робіт, є неправомірним, оскільки позов заявлений саме про визначення договірної ціни; можливість звернення до суду для врегулювання суперечок стосовно договірної ціни передбачена як ст. 12 ГПК України, так і договором № 117559 від 14.07.1998р.; відповідно до ч. 2 ст. 189 ГК України ціна є істотною умовою господарського договору.
Відповідач відзиву на апеляційну скаргу не надав.
Апеляційним господарським судом встановлено, що 17.07.1998р. між Військової частиною А-0117 Міністерства оборони України (замовник) та Науково-виробничим підприємством “Техприлад” (виконавець) укладено договір на виконання дослідно-конструкторської роботи шифр “Мішень-С”. Відповідно до п. п. 1, 15, 21 вказаного договору виконавець зобов’язується виконати і здати замовнику, а останній зобов’язується прийняти та оплатити дослідно-конструкторську роботу по темі: “Розробка мішеней нового класу та датчиків поразки нового покоління для забезпечення учбових та випробувальних полігонів “Мішень-С”; приймання виконаних робіт проводиться в порядку, встановленому у ГОСТ В 15.203-79; по роботах, що виконуються виконавцем за договором із замовником, який є одночасно генеральним замовником, представник генерального замовника не пізніше наступного дня після одержання затвердженого акту про приймання етапу видає виконавцю посвідчення за встановленою формою, що служить підставою для пред’явлення платіжного доручення-вимоги (рахунку-фактури); виконана відповідно до вимог, встановлених п. 2 договору, робота оплачується за договірною ціною, узгодженою виконавцем та замовником у встановленому порядку.
22.09.2005р. Товариство з обмеженою відповідальністю “Техприлад” звернулось з позовом до Міністерства оборони України про визначення вартості робіт, виконаних ТзОВ “Техприлад” по підетапу 1.2 договору № 117559 від 14.07.1998р., в розмірі 453 630 грн. 39 коп. При цьому позивач зазначив, що розробка дослідно-конструкторської роботи займає декілька років, а тому при укладанні договору неможливо визначити кінцеву вартість роботи; у 2002 році позивач успішно завершив виконання підетапу 1.2. договору і запропонував відповідачеві сплатити вартість виконаних робіт в розмірі 454 249 грн. 27 коп.; відповідач, пославшись на власний розрахунок, сплатив позивачеві лише 215577 грн. 00 коп.; з метою досудового врегулювання спору позивач 27.11.2004р. звернувся до відповідача із претензією № 279/04; в порушення п. 26 спірного договору відповідач вказану претензію необґрунтовано відхилив та безпідставно зменшив договірну ціну.
У відзиві на позовну заяву відповідач просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог, зважаючи на те, що після виконання позивачем підетапу 1.2. робіт за договором відповідачем було призначено комісію по їх прийому; відповідно до акту усунення зауважень від 09.09.2002р. роботи по підетапу 1.2 були прийняті; при цьому було затверджено протокол твердої фіксовано ціни підетапу 1.2 в розмірі 215 577 грн. 00 коп.; розрахунки за виконання підетапу 1.2 проведені у відповідності до п. п. 21-24 спірного договору на підставі рахунку-фактури № 1 від 19.03.2003р.; після отримання претензії позивача від 27.11.2004р. № 279/04 відповідачем було створено комісію, яка перевірила дані, наведені у претензії; провівши перевірку, комісія підтвердила правильність попереднього розрахунку договірної ціни в розмірі 215 577 грн. 00 коп., внаслідок чого претензія позивача була відхилена як безпідставна.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.03.2006р. у справі № 42/50 в позові відмовлено повністю.
Апеляційний господарський суд, заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, враховуючи наступне.
Згідно із абз. 2 п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов’язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
В даному випадку спірний договір був укладений 14.07.1998р. Роботи по підетапу 1.2. вказаного були виконанні позивачем ще в 2002 році. За вказаних обставин апеляційний господарський суд вважає, що до спірних відносин сторін слід застосовувати положення ЦК УРСР.
Відповідно до ст. 332 ЦК УРСР за договором підряду підрядчик зобов'язується виконати на свій риск певну роботу за завданням замовника з його або своїх матеріалів, а замовник зобов'язується прийняти й оплатити виконану роботу.
Отже договір № 117559 від 14.07.1998р. за своєю юридичною природою є договором підряду.
Як стверджує позивач, ним у відповідності до умов договору № 117559 від 14.07.1998р. було виконано підрядні роботи по підетапу 1.2. на загальну суму 453 630 грн. 39 коп.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач за виконані позивачем роботи по підетапу 1.2. сплатив останньому 215 577 грн. 00 коп.
Таким чином позивач звернувся до місцевого господарського суду із позовом про “визначення вартості робіт по підетапу 1.2. в розмірі 453 630 грн. 39 коп.”, наполягаючи саме на такому формулюванні позовних вимог. Іншими словами, позивач просить суд визначити вартість фактично виконаних за договором підряду робіт в певній сумі.
Разом з тим способи захисту цивільних прав передбачені ч. 1 ст. 6 ЦК УРСР, відповідно до якої захист цивільних прав здійснюється в установленому порядку судом, арбітражем або третейським судом шляхом: визнання цих прав; відновлення становища, яке існувало до порушення права, і припинення дій, які порушують право; присудження до виконання обов'язку в натурі; компенсації моральної шкоди; припинення або зміни правовідношення; стягнення з особи, яка порушила право, завданих збитків, а у випадках, передбачених законом або договором, - неустойки (штрафу, пені), а також іншими засобами, передбаченими законом.
Однак ні ст. 6 ЦК УРСР, ні іншими нормативними актами не передбачено такого способу захисту прав, як визначення вартості виконаних робіт за договором.
Крім того, пунктом 5 ч. 2 ст. 54 ГПК України встановлено, що позовна заява повинна містити: виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; законодавство, на підставі якого подається позов.
Позивач, звертаючись до господарського суду першої інстанції, в обґрунтування своїх вимог посилається, зокрема, на ст. 649 ЦК України, ст. 12 ГПК України.
Однак посилання позивача в позовній заяві на ст. 649 ЦК України є безпідставним, оскільки вказана стаття стосується вирішення переддоговірних спорів. Разом з тим договір підряду № 117559 від 14.07.1998р. укладений, а певні етапи робіт за вказаним договором вже виконані позивачем.
Посилання позивача (як в позовній заяві, так і в апеляційній скарзі) на ст. 12 ГПК України, також не є підставою для задоволення позову.
Так, відповідно до абз. 3 п. 1 ч. 1 ст. 12 ГПК України господарським судам підвідомчі справи, що виникають із спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін.
В даному ж випадку жоден нормативний акт не обмежує сторони у встановленні ціни на підрядні роботи за договором підряду.
Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд вважає, що позовні вимоги є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, а отже в їх задоволенні має бути відмовлено.
Доводи апеляційної скарги, внаслідок їх безпідставності та декларативності, не можуть бути підставою для зміни або скасування рішення, прийнятого господарським судом першої інстанції.
Разом з тим апеляційний господарський суд вважає необхідним зазначити, що позивач не позбавлений права звернутися до господарського суду із позовом про стягнення заборгованості за виконанні підрядні роботи за спірним договором підряду.
Відповідно до ст. 47 ГПК України державне мито підлягає поверненню у випадках і в порядку, встановлених законодавством. В рішенні, ухвалі, постанові чи довідці господарського суду зазначаються обставини, що є підставою для повного або часткового повернення державного мита.
Згідно із п.п. а), б) п. 2 ст. 2 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” ставки державного мита із позовних заяв майнового характеру становлять 1 відсоток ціни позову, але не менше 3 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; із позовних заяв немайнового характеру 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Підпунктом г) п. 2 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” встановлено ставки державного мита із апеляційних і касаційних скарг на рішення та постанови, а також заяв про перегляд їх за нововиявленими обставинами в розмірі 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті у разі подання заяви для розгляду спору в першій інстанції, а із спорів майнового характеру – 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми.
В даному випадку позивач звернувся до господарського суду з позовом про встановлення ціни на продукцію, тобто з позовом немайнового характеру.
Таким чином сума державного мита, яку позивач повинен був сплатити, звертаючись до господарського суду першої інстанції, становить 85 грн. 00 коп., а звертаючись до апеляційної інстанції – 42 грн. 50 коп. відповідно.
Проте апелянт, оскаржуючи рішення місцевого господарського суду, сплатив державне мито в розмірі 850 грн. 00 коп.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” сплачене державне мито підлягає поверненню частково або повністю у випадках внесення мита в більшому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством.
Керуючись ст.ст. 101-105 ГПК України, п.1 ч.1 ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” Київський апеляційний господарський суд,-
ПОСТАНОВИВ:
Рішення Господарського суду міста Києва від 28.03.2006р. у справі №42/50 залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.
Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю “Техприлад” з Державного бюджету України суму зайво сплаченого державного мита, в розмірі 807 грн. 50 коп., із сплаченого платіжним дорученням № 141 від 11.04.2006р. державного мита в сумі 850 грн. 00 коп., залишивши вказане платіжне доручення в матеріалах справи.
Головуючий суддя Брайко А.І.
Судді Бившева Л.І.
Розваляєва Т.С.
29.06.06 (відправлено)