ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
_________________________________________________
__________________________________________________________________________________
10002, м.Житомир, майдан Путятинський, 3/65 тел.(8-0412) 48-16-02
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"13" березня 2008 р. Справа № 4/297-07
Житомирський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді
суддів:
при секретарі ,
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився,
від відповідача: не з'явився,
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Мур", м.Вінниця
на рішення господарського суду Вінницької області
від "25" жовтня 2007 р. у справі № 4/297-07 (суддя Білоус В.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мур", м.Вінниця
до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібороб", с.Іванівка Вінницького району Вінницької області
про вилучення та передачу у власність ангару, ціна позову 40000грн.,
ВСТАНОВИВ:
В жовтні 2007р. ТОВ "Мур" подало до господарського суду Вінницької області позов про вилучення у СТОВ "Хлібороб" та передачу у власність ТОВ "Мур" ангару для постановки сільськогосподарської техніки, що знаходиться на території тракторної бригади по вул.Тракторній в с.Іванівка Вінницького району та є рухомим майном. Пізніше позивач подав заяву про зміну позовних вимог (а.с.55), згідно якої просив вилучити у СТОВ "Хлібороб" та передати у власність ТОВ "Мур" будівельні матеріали: колони бетонні - 22шт.; колони - 22 шт.; рігель - 44 шт.; ферми металеві - 44 шт.; шифер - 200шт.; дерев'яні бруски - 400 шт.; стіни металеві довжиною 75 м/п, шириною 12 м/п, висотою 10м/п - 14 шт., з яких складається ангар для постановки сільськогосподарської техніки, що знаходиться на території тракторної бригади по вул.Тракторній, с. Іванівка Вінницького району.
Рішенням господарського суду Вінницької області від 25.10.2007р. позивачу відмовлено в задоволенні позову.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ангар є нерухомим майном, на нього повинні бути документи про право власності, які сторонами у справі не надані. Внесення змін після пред'явлення позову до п.п.1.1 договору правочином від 16.10.2007р. не змінило всього договору, оскільки усі інші його положення залишилися без змін, і з них вбачається, що ангар продається як цілісний об'єкт, а отже відповідач мав підтвердити своє право власності на ангар, а відтак і право розпоряджатися ним шляхом розібрання на будівельні матеріали.
Крім цього, підписання сторонами 16.10.2007р. правочину про зміну п.1.1 договору та зазначення при цьому, що всі інші пункти залишаються без змін, призвело до взаємовиключних і суперечливих зобов'язань, які для продажу ангару як будівельних матеріалів слід вважати істотними, зокрема, в п.п.1.1 договору (з урахуванням зміненої редакції) зазначено, що демонтувати ангар за власний рахунок має відповідач (продавець), а в п.1.3 договору розібрати ангар власними силами та за власний рахунок зобов'язаний позивач (покупець). Також враховано, що оплата проведена за ангар, а не за матеріали.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням ТОВ "Мур" подало апеляційну скаргу, в якій просив скасувати вищевказане рішення суду з підстав порушення матеріального та процесуального права, та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
Обґрунтовуючи доводи скарги, позивач посилається, що висновки суду про те, що предметом спору є ангар як цілісний об'єкт, а не будівельні матеріали, як про це зазначено в договорі про внесення змін до договору від 16.10.2007р., суперечать ст.ст.627, 628 Цивільного кодексу України. Вважає, що якщо сторони передбачили, що предметом продажу є будівельні матеріали, з яких складається ангар, а не ангар як цілісний об'єкт, то у суду немає повноважень для іншого тлумачення умов договору та їх зміни.
Також не погоджується з висновком суду про те, що відповідач не довів свого права власності на ангар. Зазначає, що предметом спору є передача будівельних матеріалів, які не можуть бути нерухомим майном і на них не видається акт вводу в експлуатацію, сторонами визначено, що ангар є рухомим майном і він не підлягає реєстрації. Зазначає, що законодавством не передбачено правовстановлюючих документів на рухомі речі.
Вважає недоведеним висновок суду про те, що пред'явлення в суд позову спрямовано сторонами на приховування іншого правочину, оскільки виходячи із змісту ст.ст.215, 235 ЦК України судом лише за заявою заінтересованої сторони може бути встановлено факт приховування іншого правочину, про що постановляється судове рішення.
Крім того, не погоджується з тим, що суд не прийняв до уваги визнання позову відповідачем. Суд, відмовляючи в позові, не вказав, які дії відповідача суперечать законодавству або порушують права і охоронювані законом інтереси інших осіб, що, на думку позивача, є порушенням ст.78 ГПК України.
Відповідач у письмовому відзиві на позов (а.с.88) апеляційну скаргу визнає, просить її розглядати без участі представника відповідача.
Сторони не скористались правом на участь в судовому засіданні: повноважних представників в судове засідання не направили, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином (а.с.92, 94). У зв'язку з нез'явленням представників сторін в судове засідання 17.01.2008р. апеляційний перегляд справи був відкладений на 13.03.2008р. (а.с.86-87).
Відповідно до ст.75 ГПК України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами. Згідно приписів ст.99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених розділом ХІІ ГПК України. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
З врахуванням викладеного, враховуючи приписи ст.101 ГПК України про межі перегляду справ в апеляційній інстанції, судова колегія вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представників сторін, оскільки неявка представників не перешкоджає повному та всебічному розгляду апеляційної скарги за наявними в матеріалах справи документами, а позиція сторін викладена в матеріалах справи.
Згідно розпорядження голови Житомирського апеляційного господарського суду від 12.03.2008р. №140 розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Мур" у справі №4/297-07 здійснюється колегією суддів у складі: головуючого судді Горшкової Н.Ф., суддів Зав'язуна В.С. та Майора Г.І.
Дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального законодавства, апеляційний господарський суд вважає скаргу необґрунтованою, виходячи з наступного:
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи 10.07.2007р. між позивачем ("Покупцем") та відповідачем ("Продавцем") був підписаний договір купівлі-продажу ангару, правовідносини за яким регулюються гл. 54 ст.ст. 655-697 ЦК України. Відповідач, відповідно до умов договору, передав, а позивач прийняв у власність ангар для постановки сільськогосподарської техніки, який знаходиться на території тракторної бригади по вул.Тракторній, с. Іванівка, Вінницький район, Вінницька область (надалі – об’єкт продажу). Ангар складається з фундаменту під колони бетонні, колон, рігеля, ферм металевих, покрівлі шиферної по дерев’яних брусках, стін цегляних та металевих, довжиною 75 м/п, шириною 12 м/п, висотою 10 м/п.
Відповідач в п. 1.4 договору, гарантував позивачу, що незастережених недоліків, які значно знижують цінність або неможливість використання за цільовим призначенням Об’єкту продажу немає, що він не відчужений іншим особам і не знаходиться під арештом і щодо нього немає обтяжень. Продаж об’єкту сторони погодили здійснити за 40000грн. Відповідач зобов’язувався звільнити Об’єкт продажу від власних речей, вилучити ключі від Об’єкту в осіб та передати їх позивачу в його власність без будь-яких виключень разом з Об’єктом продажу. Позивач зобов’язувався сплатити ціну Об’єкту продажу та прийняти Об’єкт. В п.5.1. ("Передача майна") договору сторони домовилися, що відповідач зобов’язаний в 3-х денний термін від дати виконання позивачем оплати за Об’єкт, передати Об’єкт продажу за актом приймання-передачі. Обов’язок відповідача вважається виконаним в момент передачі позивачеві ключів від об’єкту та забезпечення його вивезення. Пунктом 5.1. ("Виникнення права власності") договору передбачено, що право власності на об’єкт продажу виникає з моменту оплати. Відповідач виставив позивачу рахунок №12 від 11.07.2007р. в якому вказано, що він виставляється для оплати ангару для постановки сільськогосподарської техніки згідно договору купівлі-продажу від 10.07.2007р. Позивач платіжним дорученням №1133 від 11.07.2007р. перерахував на рахунок відповідача 40 000 грн. за ангар згідно рахунку №12 від 11.07.2007р. (а.с.9-10).
Матеріалами справи стверджується, що після порушення провадження у справі і витребування ухвалою місцевого господарського суду від 03.10.2007р. доказів про те, що ангар, який складається з фундаменту під колони бетонні, колон, рігеля, ферм-металевих, покрівлі шиферної по дерев’яних брусках, стін цегляних та металевих не являється нерухомим майном, про нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу ангару, позивач з відповідачем 16.10.2007р. підписали правочин про внесення змін до договору купівлі-продажу від 10.07.2007р., яким змінили п. 1.1. договору купівлі-продажу і виклали його в наступній редакції: "Продавець передав, а Покупець прийняв у власність як будівельні матеріали ангар для постановки сільськогосподарської техніки, який знаходиться на території тракторної бригади по вул.Тракторній, с. Іванівка, Вінницького р-ну, Вінницької обл., та є рухомим майном, надалі Об’єкт продажу, а саме наступні будівельні матеріали: колони бетонні –22 шт; колони –22 шт; рігель –44 шт; ферми-металеві –44 шт; шифер –200 листів; дерев’яні бруски –400 шт; стіни металеві довжиною 75 м/п, шириною 12 м/п, висотою 10 м/п –14 шт. Продавець зобов’язується демонтувати об’єкт за власний рахунок".
Також сторони передбачили, що всі інші пункти залишаються без змін (а.с.61).
Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона має довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень та надати в обґрунтування них докази. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Статтею 658 ЦК України передбачено, що право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власнику. Зміст договору купівлі-продажу свідчить про те, що його предметом був цілісний об’єкт – ангар для постановки сільськогосподарської техніки. Про це свідчать передбачені договором гарантії не перебування його під арештом, відсутності незастережних недоліків, які значно знижують цінність або можливість використання за цільовим призначенням об’єкту і обов’язок передачі ключів та інші. Такі зобов’язання не властиві для продажу будівельних матеріалів. Не змінило ситуацію і підписання правочину від 16.10.2007р. про внесення змін в п. 1.1. договору, оскільки щоб продати цілий (не розібраний) ангар як будівельні матеріали та розібрати його, відповідач та позивач, в силу вимог ст.ст. 33, 34 ГПК України, ст. 658 ЦК України, мали б довести, що ангар як цілісний об’єкт є власністю відповідача на момент підписання договору купівлі-продажу від 10.07.2007р.. На доказ свого права власності на ангар відповідач надав витяг із бухгалтерського балансу. Суд не вважає витяг із бухгалтерського балансу належним доказом права власності відповідача на ангар, оскільки перебування майна на балансі не є підставою виникнення права власності. Тому суд приходить до висновку про те, що право власності відповідача на ангар, а відтак і його право розпоряджатися ним шляхом розібрання на будівельні матеріали і їх продаж сторонами не доведено.
Відповідно до ч. 2 ст. 181 ЦК України рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі. Як вбачається із п. 1.2. договору купівлі-продажу від 10.07.2007р. ангар для постановки сільськогосподарської техніки складається з фундаменту під колони бетонні, колон, рігеля, ферм-металевих, покрівлі шиферної по дерев’яних брусках, стін цегляних та металевих, довжиною 75 м/п, шириною 12 м/п, висотою 10 м/п. Відповідно до ст. 29 Закону України "Про планування і забудову територій" від 20.04.2000р. №1699-ІІІ здійснення будівельних робіт на об'єктах містобудування без дозволу на виконання будівельних робіт або його перереєстрації, а також здійснення не зазначених у дозволі будівельних робіт вважається самовільним будівництвом і тягне за собою відповідальність згідно з законодавством. Тобто Законом передбачено, що виконувати будівельні роботи з будівництва можна лише після отримання дозволу інспекції державного архітектурно-будівельного контролю на виконання будівельних робіт. Для отримання такого дозволу згідно п. 2 Положення про порядок надання дозволу на виконання будівельних робіт, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.12.2000р. за №945/5166, відповідач якщо він будував ангар, мав подати до інспекції державного архітектурно-будівельного контролю на виконання будівельних робіт рішення виконавчого органу відповідної ради або місцевої державної адміністрації, про дозвіл на будівництво об’єкта, документ, що посвічує право власності забудовника (замовника) чи право користування земельною ділянкою, на якій буде розміщено об’єкт, комплексний висновок інвестиційної експертизи, документи про призначення відповідальних виконавців робіт, затверджену в установленому порядку проектну документацію. Не потребують дозволу на виконання будівельних робіт, згідно п. 4 вищеназваного Положення тимчасові будівлі та споруди, зведення яких не потребує виконання робіт з улаштування фундаментів. Оскільки, ангар складається з фундаменту, то його будівництво потребувало отримання дозволу на виконання будівельних робіт та надання інспекції державного архітектурно-будівельного контролю на виконання будівельних робіт для отримання такого дозволу, документів, передбачених п. 2 Положення про порядок надання дозволу на виконання будівельних робіт. Акт про прийняття об’єкту в експлуатацію став би підставою для державної реєстрації права власності на ангар і видачі реєстраційного посвідчення. Таких доказів сторони суду не надали, а відтак і не довели набуття відповідачем в установленому законом порядку права власності на ангар та права розпоряджатися ним (демонтувати, продавати).
Згідно зі ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги чи заперечення, для господарського суду не є обов’язковим.
Наявність в ангарі фундаменту, стін цегляних та металевих, довжиною 75 м/п, шириною 12 м/п, висотою 10 м/п робить сумнівним твердження сторін про те, що ангар є рухомим майном. Для права власності та інших речових прав на нерухомі речі, його виникнення, перехід і припинення закон (ст. 182 ЦК України) вимагає державної реєстрації.
Підписання сторонами 16.10.2007р. правочину про зміну п. 1.1. договору купівлі-продажу ангару та зазначення при цьому, що всі інші пункти залишаються без змін призвело до взаємновиключних, суперечливих зобов’язань, які для продажу ангару як будівельних матеріалів слід вважати істотними і такими, що підлягають досягненню згоди сторін. В п. 1.1. договору купівлі-продажу, з урахуванням редакції зміненої правочином від 16.10.2007р., демонтувати ангар за власний рахунок має відповідач. Відповідно ж до п. 1.3. договору купівлі-продаж, який залишився незмінним, з огляду на застереження про залишення без змін всіх інших пунктів договору, зроблене п. 3 правочину від 16.10.2007р., розібрати ангар власними силами та за власний рахунок зобов’язаний позивач. Тому суд приходить до висновку, що між сторонами не досягнуто згоди щодо такої істотної умови, яка необхідна для продажу ангару, у вигляді будівельних матеріалів, як те, хто саме буде здійснювати демонтаж ангару. Без досягнення згоди щодо цієї істотної умови виконання договору щодо продажу ангару як будівельних матеріалів, неможливе і суперечливе. Згідно рахунку №12 від 11.07.2007р., платіжним дорученням №1133 від 11.07.2007р. позивач перерахував на рахунок відповідача 40 000 грн. за ангар, як цілісний об’єкт. Доказів оплати за будівельні матеріали, а саме колони бетонні – 22 шт; колони – 22 шт; рігель – 44 шт; ферми-металеві – 44 шт; шифер – 200 листів; дерев’яні бруски – 400 шт; стіни металеві довжиною 75 м/п, шириною 12 м/п, висотою 10 м/п – 14 шт. позивач не надав і про наявність таких доказів не повідомив. Передачу об’єкту, яким після підписання правочину від 16.10.2007р. стали будівельні матеріали, сторони пов’язують із отриманням оплати (п. 5.1. договору "Виникнення права власності").
У змінених позовних вимогах позивач просить вилучити стіни металеві довжиною 75 м/п, шириною 12 м/п, висотою 10 м/п , тоді як із п. 1.2 договору вбачається, що загальну довжину стін в 75 м/п, ширину в 12 м/п, висоту в 10 м/п дають не лише металеві, а й цегляні частини стін.
Вказані сторонами в п.1.1. правочину будівельні матеріали не є індивідуально визначеним майном, тоді як при позовних вимогах про вилучення майна мають бути вказані індивідуальні родові ознаки речі. Вказані в клопотанні про зміну предмету позову вимоги про вилучення будівельних матеріалів не містять індивідуальних або родових ознак будівельних матеріалів.
З врахуванням викладених обставин колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що господарський суд першої інстанції обґрунтовано відмовив позивачу в задоволенні позову.
Судовою колегією не встановлено порушень або неправильного застосування норм процесуального чи матеріального права судом першої інстанції, які можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення.
Доводи позивача, наведені в апеляційній скарзі, спростовуються матеріалами справи та не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.
Рішення господарського суду Вінницької області від 25.10.2007р. у справі №4/297-07 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, підстав для скасування вказаного рішення та задоволення апеляційної скарги не вбачається.
Керуючись ст.ст. 101,103,105 Господарського процесуального кодексу України, Житомирський апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Рішення господарського суду Вінницької області від 25 жовтня 2007 року у справі №4/297-07 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Мур" (м.Вінниця) - без задоволення.
2. Справу №4/297-07 повернути до господарського суду Вінницької області.
Головуючий суддя
судді:
Віддруковано 4прим.:
---------------------------------
1 - до справи;
2 - позивачу;
3 - відповідачу;
4 - в наряд