Справа № 2-4679/11 Головуючий у 1 інстанції:Кухтей Р.В.

Провадження № 22-ц/0390/2009/11

Категорія:31 Доповідач: Свистун О. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ  СУД  ВОЛИНСЬКОЇ  ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

02 грудня 2011 року          місто Луцьк  

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді  Свистун О В

суддів -  Данилюк В.А., Овсієнка А.А.,

при секретарі Кузьмич І.П.,

з участю представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

       розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про відшкодування майнової та моральної шкоди,

      за апеляційними скаргами позивача ОСОБА_3 та  відповідача ОСОБА_4 на рішення Луцького міськрайонного суду від 25 жовтня 2011 року ,-

                                            ВСТАНОВИЛА:

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_3 вказує на незаконність рішення суду першої інстанції в частині стягнення моральної шкоди із-за неповного з’ясування судом обставин, які мають значення для справи, просить рішення в цій частині змінити та стягнути з відповідача в його користь 100000 грн.

Відповідач ОСОБА_4 в своїй апеляційній скарзі вказує на незаконність рішення суду із-за неповного з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального права. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові повністю.

        Рішенням Луцького міськрайонного суду від 25 жовтня 2011 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про відшкодування майнової та моральної шкоди задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_4 в користь ОСОБА_3  10 000 грн. матеріальної шкоди, 2000 грн. моральної шкоди; 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення  розгляду справи.

Стягнуто з ОСОБА_4 в користь держави 108 грн. 50 коп. судового збору.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_3 вказує, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку,  що 2000 грн. є еквівалентом немайнових втрат, які він поніс в результаті дорожньо-транспортної пригоди.

Відповідач ОСОБА_4 в своїй апеляційній скарзі зазначає, що судом першої інстанції при розгляді даної справи не врахованого, що дорожньо-транспортна пригода сталася не з його вини, а з вини позивача, оскільки його постановою Луцького міськрайонного суду від 01 квітня 2011 року було притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 апеляційну скаргу позивача підтримав з підстав у ній зазначених, а апеляційну скаргу відповідача заперечив повністю, оскільки вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, стягнувши в користь позивача понесену майнову та моральну шкоду.

 Представник відповідача ОСОБА_2 апеляційну скаргу відповідача підтримала з підстав у ній зазначених, а апеляційну скаргу позивача заперечила, оскільки вважає, що вини відповідача у дорожньо-транспортній пригоді немає так як пригода сталася по грубій необережності самого позивача.

         Судом першої інстанції встановлено, що 29 жовтня 2010 року о 19 годині 30 хвилин на проспекті Відродження у м. Луцьку сталася дорожньо-транспортна пригода, а саме автомобіль ВАЗ, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_4 скоїв наїзд на ОСОБА_3, який переходив проїзну частину поза пішохідним переходом у не встановленому місці, де дорога має дві смуги руху в кожному напрямку і розділена подвійною суцільною лінією, що призвело до отримання останнім тілесних ушкоджень.

Заслухавши доповідача, пояснення представника позивача ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 29 жовтня 2010 року о 19 годині 30 хвилин на проспекті Відродження у м. Луцьку сталася дорожньо-транспортна пригода, а саме автомобіль ВАЗ, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_4 скоїв наїзд на ОСОБА_3, який переходив проїзну частину дороги поза пішохідним переходом у не встановленому місці, де дорога має дві смуги руху в кожному напрямку і розділена подвійною суцільною лінією, що призвело до отримання останнім тілесних ушкоджень.

Постановою Луцького міськрайонного суду від 01.04.2011 року ОСОБА_3 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, оскільки ним порушено п.п. 4.7; 4.14 Правил дорожнього руху, однак провадження в справі закрито у зв’язку з закінченням строків накладення адміністративного стягнення.

З висновку спеціаліста №198 від 22.12.2010 року, який міститься в матеріалах адміністративної справи № 3-599/11 по притягненню до адміністративної відповідальності ОСОБА_3, вбачається, що водій ОСОБА_4 в момент виявлення руху пішохода ОСОБА_3 на проїзній частині дороги повинен був вжити негайних заходів до зменшення руху автомобіля аж до його зупинки, однак не мав технічної можливості уникнути наїзду з моменту виявлення небезпеки для руху.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_3 під час дорожньо-транспортної пригоди отримав значні тілесні пошкодження та вимушений лікуватися по даний час. Зокрема, перебував на стаціонарному лікуванні з 29 жовтня по 01 грудня 2010 року, з 02 по 18 березня 2011 року, з 23 травня по 03 червня 2011 року. 23 лютого 2011 року йому встановлено 2 групу інвалідності загального захворювання на один рік. (а.с. 33-35, 39, 74). На лікування позивачем було використано медикаменти на суму 14 809 грн.15 коп. (а.с.60-73).

Згідно з ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Судом першої інстанції встановлено і це не оспорюється сторонами, що володільцем транспортного засобу є відповідач ОСОБА_4 Отже, суд прийшов до правильного висновку, що саме відповідач зобов’язаний нести відповідальність, спричинену позивачу ОСОБА_3

Проте, відповідно до ч.4 ст. 61 ЦПК України  постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов’язкова для суду, що розглядує справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої її ухвалено, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Крім того, з роз’яснень постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», абзац 2 п.2, ст. 1193 ЦК України, вбачається, якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого, коли іншого не встановлено законом, розмір належного з володільця джерела підвищеної небезпеки відшкодування має бути зменшено або у відшкодуванні шкоди має бути відмовлено.

В даному випадку потерпілий знехтував Правилами дорожнього руху, що встановлено постановою суду, яка є обов’язковою згідно ст. 61 ЦПК України.

Як встановлено пунктом 1, частини 2 ст. 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади  Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Відповідно до ст. 23 ЦК України розмір грошового відшкодування  моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості.      

Визначаючи розмір як майнової, так і моральної шкоди суд першої інстанції врахував встановлені обставини справи, надані сторонами докази, вину потерпілого в дорожньо-транспортній пригоді, принцип розумності та справедливості, а тому прийшов до правильного висновку, зменшивши розмір як майнової так і моральної шкоди.

Отже, суд дослідив всі надані сторонами докази та дав їм вірну юридичну оцінку.

Таким чином, доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду, рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

          Керуючись ст. ст. 307, 308, 314, 315, 317, 319, 218 ЦПК України, колегія суддів

                                          У  Х В А Л И Л А :

Апеляційні скарги позивача ОСОБА_3 та  відповідача ОСОБА_4 відхилити, а рішення Луцького міськрайонного суду від 25 жовтня 2011 року в даній справі залишити без змін.

          Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий          

Судді