Дата документу: 10.11.2011

Справа № 2-413/11

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И

   10 листопада 2011  року                                                                                         м. Запоріжжя

Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі суду: судді головуючого судді Крамаренко І.А.,  при секретарі Корягіній Ю.С., за представників ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,  розглянувши у відкритому судовому засіданні  в приміщенні суду м. Запоріжжя цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Товариство з обмеженої відповідальністю „ОТП Факторинг Україна”, ОСОБА_5,  треті особи: ОСОБА_6 –приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу; Національний банк України в особі Запорізького обласного управління національного банку України про визнання кредитного договору та додаткових угод до нього, а також договорів в його забезпечення недійсними та зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4, Товариство з обмеженої відповідальністю „ОТП Факторинг Україна”, третя особа: ОСОБА_6 –приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу про визнання кредитного договору та додаткових угод до нього, а також договорів в його забезпечення недійсними, стягнення збитків та моральної шкоди та за позовом Товариство з обмеженої відповідальністю „ОТП Факторинг Україна” до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до акціонерного товариства «ОТП Банк», ОСОБА_5 про визнання кредитного договору № ML-201/431/2008 від 07.05.2008 р., додаткових угод до нього, а також договорів укладених в його забезпечення недійсними.

Позивач зазначив, що між Відповідачами 07.05.2008 р. було укладено кредитний договір № ML-201/431/2008. Відповідно до нього Відповідачем ОСОБА_5 отримано грошові кошти у розмірі 140 000,00 доларів США.

На думку позивача, укладений між Відповідачами  кредитний договір порушує вимоги чинного законодавства, зокрема ст. 95, ч. 1 ст. 203, ст.ст. 215, 236, 524, 548 Цивільного кодексу України, Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Закону України «Про Національний банк України», Закону України «Про банки та банківську діяльність».   

Зазначене вище призводить до настання наслідків передбачених ст. 203, ст. 215, 216 ЦК України, а тому зазначений кредитний договір та як внаслідок, договори іпотеки та договір поруки позивач вважає недійсними та просить скасувати.

 Крім того, Позивач вказує, що ним письмова згода на укладення правочинів ОСОБА_5 не надавалися, що також є підставою для визнання вказаних вище договорів недійсними.

Відповідач ОСОБА_5 звернулася до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_4, акціонерного товариства «ОТП Банк»про визнання кредитного договору та додаткових угод до нього, а також договорів укладених в його забезпечення - недійсними, стягнення збитків та моральної шкоди.

Вважає, що укладений кредитний договір, додаткові угоди до нього та договори, укладені в його забезпечення підлягають визнанню недійсними з підстав, передбачених ч. 1 ст. 231 ЦК України, так як їх було укладено проти її справжньої волі внаслідок застосування фізичного та психічного тиску з боку ОСОБА_4 Крім того, на її думку, вказаними вище діями їй було спричинено збитки в розмірі подвійної суми всіх сплачених АТ «ОТП Банк»платежів по кредитному договору, а також моральна шкода в тому ж розмірі.

Судове провадження за позовом ОСОБА_4 до АТ «ОТП Банк», ОСОБА_5, треті особи: ОСОБА_6 –приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу; Національний банк України в особі Запорізького обласного управління національного банку України про визнання кредитного договору та додаткових угод до нього, а також договорів в його забезпечення недійсними та зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4, Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», третя особа: ОСОБА_6 –приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу про визнання кредитного договору та додаткових угод до нього, а також договорів в його забезпечення недійсними, стягнення збитків та моральної шкоди ухвалою суду було об’єднано в одне провадження із позовом АТ «ОТП Банк»до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

У позові банком було вказане, що між ОСОБА_5  та банком  було укладено Кредитний договір № ML-201/431/2008 від 07.05.2008 р. Згідно з Кредитним договором, а також на підставі відповідної Кредитної заявки ОСОБА_5, Банк надав Позичальнику кредит на загальну суму 140 000,00 дол. США.

Крім того, після підписання додаткового договору № 1 від 09.11.2009 р. до Кредитного договору було проведено реструктурізацію частини боргових зобов’язань Позичальника, шляхом зміни порядку та строків погашення частини суми Кредиту (п. 2.2.1 Додаткового договору) та надання Позичальнику ОСОБА_11 (на підставі Кредитної заявки від 09.11.2009 р.) в сумі 3024,22 дол. США з метою погашення просторочених та/чи строкових процентів (п. 2.2.2 Додаткового договору).

ОСОБА_5, в свою чергу, зобов’язалася прийняти, належним чином використати та повернути банку вказані кредитні кошти у строки, зазначені в Кредитному договорі, а також сплатити відповідну платню за користування Кредитом, в порядку та на умовах, що визначені в Кредитному договорі.

Проте, ОСОБА_5 умови кредитного договору додержано не було та було прострочено виконання умов договору стосовно щомісячної сплати тіла кредиту та нарахованих процентів. В зв’язку з чим їй було вручено вимогу про дострокове виконання зобов’язань за кредитним договором в повному обсязі.

Крім того, між Банком та ОСОБА_4 укладено Договір поруки № SR-ML-201/431/2008 від 07.05.2008 р., відповідно до якого останній, як поручитель, прийняв на себе зобов’язання відповідати за повне та своєчасне виконання ОСОБА_5 його зобов’язань перед Банком за Кредитним договором, в повному обсязі таких зобов’язань (п.1.1 Договору поруки). Також п.1.2. Договору поруки передбачено, що ОСОБА_5 та ОСОБА_4 відповідають як солідарні боржники, і Банк може звернутися з вимогою про виконання боргових зобов’язань як до Боржника так і до Поручителя, чи до всіх одночасно.

Відповідна вимога отримана Поручителем проте не виконана та відповідні суми Банку не сплачені.

Просить суд стягнути солідарно суму  заборгованості за кредитним договором.

В зв’язку з тим, що між Банком та ТОВ «ОТП Факторинг Україна»26.11.2010 р. було укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю відповідно до якого банк відступив, а товариство прийняло на себе право вимоги за кредитним договором та договором поруки ухвалою суду  замість банку у якості позивача було залучено товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна».

У судовому засіданні представники ОСОБА_5 та ОСОБА_4 позовні вимоги викладені у своїх позовах підтримали повністю, просять їх задовольнити у повному обсязі, на підставах зазначених у позовах. У звдоволенні позовних вимог Банку просять відмовити.   

Представник ТОВ «ОТП Факторинг Україна»у судовому засіданні позови ОСОБА_4, ОСОБА_5 не визнав, просить відмовити у їх задоволенні посилаючись на безпідставність позовних вимог. Позовні вимоги до   ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором просить задовольнити у повному обсязі.

Треті особи: ОСОБА_6 –приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу; представник Національного банку України в особі Запорізького обласного управління національного банку України, у судове засідання не з'явилися, надавши суду заяви про розгляд справи у їх відсутність.

Заслухавши пояснення учасників процесу, свідків, розглянувши матеріали справи, оцінивши докази у сукупності, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_4, зустрічний позов ОСОБА_5 не підлягають задоволенню, а позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_4, ОСОБА_5 підлягають задоволенню у зв’язку з наступним.

Судом встановлено, що між ОСОБА_5  та банком  було укладено Кредитний договір № ML-201/431/2008 від 07.05.2008 р. Згідно з Кредитним договором, а також на підставі відповідної Кредитної заявки ОСОБА_5, Банк надав Позичальнику кредит на загальну суму 140 000,00 дол. США.

Крім того, після підписання додаткового договору № 1 від 09.11.2009 р. до Кредитного договору було проведено реструктурізацію частини боргових зобов’язань Позичальника, шляхом зміни порядку та строків погашення частини суми Кредиту (п. 2.2.1 Додаткового договору) та надання Позичальнику ОСОБА_11 (на підставі Кредитної заявки від 09.11.2009 р.) в сумі 3024,22 дол. США з метою погашення просторочених та/чи строкових процентів (п. 2.2.2 Додаткового договору).

Відповідно до умов договору, позивачем отримано грошові кошти в іноземній валюті та нею повинно  сплачуватися щомісячно основну суму кредиту, проценти за користування кредитом згідно додатку № 1 до Кредитних договорів.   

Проте, ОСОБА_5 умови кредитного договору додержано не було та було прострочено виконання умов договору стосовно щомісячної сплати тіла кредиту та нарахованих процентів. В зв’язку з чим їй було вручено вимогу про дострокове виконання зобов’язань за кредитним договором в повному обсязі.

Крім того, між Банком та ОСОБА_4 укладено Договір поруки № SR-ML-201/431/2008 від 07.05.2008 р., відповідно до якого останній, як поручитель, прийняв на себе зобов’язання відповідати за повне та своєчасне виконання ОСОБА_5 його зобов’язань перед Банком за Кредитним договором, в повному обсязі таких зобов’язань (п.1.1 Договору поруки). Також п.1.2. Договору поруки передбачено, що ОСОБА_5 та ОСОБА_4 відповідають як солідарні боржники, і Банк може звернутися з вимогою про виконання боргових зобов’язань як до Боржника так і до Поручителя, чи до всіх одночасно.

Відповідна вимога отримана Поручителем проте не виконана та відповідні суми Банку не сплачені.

Таким чином, сума заборгованості складає 1 225 084,95 грн., а саме: сума основного боргу у розмірі 1 058 490,99 грн.; проценти за користування кредитними коштами за період з 25.01.2010 року по 02.06.2010 року у розмірі 127 774,94 грн.; пеня за період з 10.06.2009 року по 02.06.2010 року у розмірі 38 819,09 грн.

Згідно з п.1.1Частини 2 Кредитного договору за користування кредитом Позичальник зобов’язаний сплатити Банку відповідну плату.

Відповідно до п.3 частини1 Кредитного договору для розрахунку процентів за користування кредитом буде використовуватися плаваюча процентна ставка в розмірі фіксований відсоток + FIDR. Фіксований відсоток встановлюється у розмірі 5,49% річних. Ставка FIDR процентна ставка по строкових депозитах фізичних осіб у валюті тотожній Валюті Кредиту, що розміщені в Банку на строк в 366 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору.

Згідно п.4.1.1 Кредитного договору, за порушення прийнятих на себе зобов’язань за цим договором, Відповідач-1 зобов'язаний сплатити Банку пеню у розмірі 1% від суми несвоєчасно виконаного зобов’язання, за кожен день просрочки, пеня сплачується додатково до прострочених сум.

Відповідно до ст. ст. 553,554 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором, як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед кредитором у том ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків.

Згідно зі статтею 526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цивільного законодавства.

Відповідно  до ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Згідно ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.629 ЦК України, договір є обовґязковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальнику у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Таким чином, враховуючи викладене, відповідачі порушили прийняті ними на себе зобов’язання, встановлені в Кредитному договорі та Договорі поруки, у зв’язку з чим позовні вимоги  в частині стягнення заборгованості за кредитним договором, суд вважає обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог ОСОБА_4 слід вказати наступне.

Згідно ч. 1 і 3 ст. 533 ЦК України, в якій зазначено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.   

Випадки і порядок використання іноземної валюти визначаються Законом України «Про Національний банк України»від 20.05.1999 року № 679-XIV (із змінами та доповненнями) (надалі - Закон) і Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»від 19.02.1993 року № 15-93 (із змінами та доповненнями) (надалі - Декрет КМУ), виданими відповідно до них нормативними актами, якими передбачена можливість здійснення розрахунків в іноземній валюті при одержанні комерційного чи банківського кредиту в іноземній валюті і його погашенні.   

Відповідно до статті 192 ЦК України, іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.   

Статтею 1054 ЦК України, передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.   

Відповідно до статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність", кошти - гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.   

Згідно з статтею 345 Господарського кодексу України, кредитні операції банків полягають у розміщенні від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність.   

Статті 47 та 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність»визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.   

Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".   

Нормативно-правовими актами Національного банку України встановлені вимоги щодо оцінки ризиків за операціями в іноземній валюті, зокрема, Інструкцією про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 28.08.2001 року N 368, передбачена вимога покриття капіталом валютного кредитного ризику; Положенням про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 06.07.2000 року N 279, встановлено підвищені коефіцієнти резервування за кредитними операціями в іноземній валюті.   

При цьому з урахуванням особливостей діяльності банківських установ в умовах фінансової кризи, Національний банк України постановою Правління Національного банку України від 01.12.2008 року N 406 "Про затвердження Змін до Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків" посилив вимоги щодо формування банками спеціальних резервів за кредитами, наданими в іноземній валюті.   

З вищевикладеного вбачається, що уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.   

У положеннях ч. 2 ст. 44 Закону України «Про Національний банк України»зазначено, що Національний банк діє як уповноважена державна установа при застосуванні законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль. До компетенції Національного банку у сфері валютного регулювання та контролю належить, зокрема видача та відкликання ліцензій, здійснення контролю, у тому числі шляхом здійснення планових і позапланових перевірок, за діяльністю банків, юридичних та фізичних осіб (резидентів та нерезидентів), які отримали ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій, в частині дотримання ними валютного законодавства.   

Відповідно до пп.«г»п.4 ст.5 Декрету КМУ, використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави віднесено до операцій, які потребують ліцензії.   

При цьому, відповідно до положень ч. 2 ст. 5 Декрету, Національним банком України видаються генеральні ліцензії комерційним банкам на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.   

У нормах ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»від 07.12.2000 року № 2121-III (із змінами та доповненнями) зазначено, що банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями на підставі банківської ліцензії.   

Відповідач діє на підставах положень чинного законодавства та підзаконних нормативно-правових актів України. Так, Відповідачем отримано генеральну банківську ліцензію за № 191 від 02.03.1998 року на право здійснення банківських операцій, визначених частиною першою та пунктами 5-11 частини другої статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», серед яких передбачено право здійснювати операції з валютними цінностями.   

Невід'ємною частиною цієї ліцензії є Дозвіл від 08.11.2006 року за № 191-1 з додатком, в якому наведено перелік операцій, які має право здійснювати відповідач з валютними цінностями.   

Таким чином, суд вважає, що правових перешкод для того, щоб відповідач мав право укладати кредитні договори, видавати кредити та відповідно, вимагати виконання зобов'язання в іноземній валюті - немає, доводи позивача є безпідставними, оскільки це передбачено договором та не суперечить нормам цивільного законодавства України. 

Твердження Позивача про те, що ним не надавалася письмова згода на укладення правочинів ОСОБА_5, що також є підставою для визнання вказаних вище договорів недійсними спростовується доданими до заперечень банку копіями нотаріально посвідчених заяв від 07.05.2008 р. (реєстр. №№ 751, 758).

Щодо зустрічної позовної заяви ОСОБА_5 то слід вказати наступне.

У відповідності до ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.   Відповідно до ст. 60 ЦПК України,  кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позивач за зустрічним позовом стверджує, що кредитний договір та договори забезпечення укладено проти її справжньої волі внаслідок застосування фізичного та психічного тиску з боку ОСОБА_4

Допитані у судовому засіданні свідки ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 по факту поставлених питань пояснили, що знайомі з ОСОБА_5, безпосередньо свідками причинення морального або фізичного тиску з боку ОСОБА_4 не були, довідалися про це зі слів ОСОБА_5   

У відповідності до ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

З урахуванням приписів ст. 212 ЦПК України, суд не приймає у якості належних доказів на підтвердження того, що кредитний договір та договори забезпечення укладено проти її справжньої волі внаслідок застосування фізичного та психічного тиску з боку ОСОБА_4 показання зазначених вище свідків. Із показань даних свідків судом встановлено лише факт отримання ОСОБА_4 травми побутового характеру та те, що у родинних відносинах між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 існували проблеми спілкування.

Причинного зв’язку між отриманням кредиту ОСОБА_5 внаслідок морального або фізичного тиску з боку ОСОБА_4 встановити завдяки цим свідченням немає можливості.

Щодо показань допитаних у якості свідків ОСОБА_10 та самої позивачки за зустрічним позовом, - суд ставиться до них досить критично. ОСОБА_10 та ОСОБА_5 перебувають у родинних відносинах, тому стверджувати про те, що їх показання об’єктивні, - немає можливості.

Інших доказів, що підтверджували б вказані у зустрічній позовній заяві підстави ОСОБА_5 надано не було. Хоча належними з точки зору чинного законодавства були б в даному випадку письмове звернення до органів МВС з відповідною заявою про спричинення побиття, відповідь органів МВС на це звернення.

Таким чином, суд вважає недоведеним стверджування ОСОБА_5 про отримання кредиту лише тільки після вчинення ОСОБА_4 психічного та фізичного тиску.

Як внаслідок не підлягають задоволенню вимоги щодо стягнення збитків та моральної шкоди.

Крім того, враховуючи вимоги ст. 88 ЦПК України, суд вважає, що з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 солідарно підлягає стягненню сума судових витрат, а саме: судовий збір у розмірі 1700,00 грн., витрати на ІТЗ розгляду справи у розмірі 120,00 грн.

Керуючись ст. ст. 192, 526, 553,554, 610-612, 1054 ЦК України, ст.ст. 2, 47, 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", ст. ст.  10, 11, 60, 88, 209, 212, 214-215 ЦПК України, суд ,-

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_4 до Товариство з обмеженої відповідальністю „ОТП Факторинг Україна”, ОСОБА_5,  треті особи: ОСОБА_6 –приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу; Національний банк України в особі Запорізького обласного управління національного банку України про визнання кредитного договору та додаткових угод до нього, а також договорів в його забезпечення недійсними –залишити без задоволення.

Зустрічний позов ОСОБА_5 до ОСОБА_4, Товариство з обмеженої відповідальністю „ОТП Факторинг Україна”, третя особа: ОСОБА_6 –приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу про визнання кредитного договору та додаткових угод до нього, а також договорів в його забезпечення недійсними, стягнення збитків та моральної шкоди–залишити без задоволення.

Позовні вимоги Товариство з обмеженої відповідальністю „ОТП Факторинг Україна” до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором –задовольнити.

Стягнути солідарно з ОСОБА_5, ІПН НОМЕР_1, яка мешкає за адресою: АДРЕСА_1, з ОСОБА_4, ІПН НОМЕР_2, який мешкає за адресою: АДРЕСА_2 на користь ТОВ „ОТП Факторинг Україна” суму заборгованості у розмірі 1 225 084,95 (один мільйон двісті двадцять п’ять тисяч вісімдесят чотири гривні 95коп.) грн., а саме: сума основного боргу у розмірі 1 058 490,99 (один мільйон п’ятдесят вісім тисяч чотириста дев’яносто гривень 99коп.) грн.; проценти за користування кредитними коштами за період з 25.01.2010року по 02.06.2010року у розмірі 127 774,94 (сто двадцять сім тисяч сімсот сімдесят чотири гривні 94коп.) грн.; пеня за період з 10.06.2009року по 02.06.2010року у розмірі 38 819,03 (тридцять вісім тисяч вісімсот дев’ятнадцять гривень 03коп.) грн.

Стягнути солідарно з ОСОБА_5, ІПН НОМЕР_1, яка мешкає за адресою: АДРЕСА_1, з ОСОБА_4, ІПН НОМЕР_2, який мешкає за адресою: АДРЕСА_2 на користь ТОВ „ОТП Факторинг Україна” суму сплачених судових витрат, а саме: судовий збір у розмірі 1 700, 00 (одна тисяча сімсот гривень 00 коп.) гривень та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120,00 (сто двадцять гривень 00коп.) гривень.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Запорізької області через Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя шляхом подачі у 10-денний строк з дня проголошення рішення, апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Повний текст судового рішення  було виготовлено 14.11.2011року.

Суддя                                                                                                            І.А.Крамаренко