Справа № 11 а-579/2006 p. Головуючий у 1 -їй інстанції - Заверуха О.Б.
Категорія: ст. 185 ч.З КК України Доповідач - Калиняк О.М.
УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 серпня 2006 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Львівської області в складі:
головуючого-судді Перетятька В.О.
суддів Калиняк О.М., Гаврилова В.М.
з участю прокурора Гуменної LP.
захисника ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові кримінальну справу про обвинувачення ОСОБА_2 за ч.2 ст. 15, ч.З ст.185 КК України за апеляцією засудженого ОСОБА_2 та його захисника ОСОБА_1 на вирок Шевченківського районного суду м. Львова від 22 травня 2006 року,
встановила:
Вироком Шевченківського районного суду м. Львова від 22 травня 2006 року
ОСОБА_2, уродженець м. Львова, громадянин України, єврей, з середньо-спеціальною освітою,, військовозобов'язаний, не працює, проживає у АДРЕСА_1, раніше судимий:
1. 30.03.1992 року Львівським обласним судом
за ч.2 ст. 140, ч.З ст. 140, ст. 42 КК України на З
роки 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією
майна; звільнений з місць позбавлення волі
16.07.1994 року після відбуття покарання;
2. 21.05.1996 року Залізничним районним судом м. Львова за ч.З ст. 81, ч.1 ст. 89, ч.2 ст. 140, ч.З ст. 140, ст. 42 КК України на 4 роки 6 місяців позбавлення волі; звільнений з місць позбавлення волі 16.09.1999 року після відбуття покарання;
3. 13.09.2001 року Франківським районним судом м. Львова за ч.З ст. 185 КК України на 5 років позбавлення волі; звільнений 02.07.2005 року після відбуття покарання, засуджений за ч.2 ст. 15, ч.З ст. 185 КК України на 3 /три/ роки позбавлення волі.
Запобіжний захід - взяття під варту залишений засудженому без зміни.
Строк відбуття покарання засудженим рахується з 09 жовтня 2005 року, з часу його фактичного затримання.
Вирішено питання про речові докази.
ОСОБА_2 визнаний винним у тому, що 09 жовтня 2005 року близько 15.00 год. він повторно, маючи умисел на викрадення чужого майна, шляхом підбору ключів до вхідних дверей проник у квартиру АДРЕСА_2 й намагався таємно викрасти звідти приватне майно ОСОБА_3. загальною вартістю 2 111 грн., а саме: телевізор марки „JVC" вартістю 1 600 грн., музичний центр марки „DAEWOO" вартістю 400 грн., праску марки „Елінберг" вартістю 90 грн., два простирадла вартістю 20 грн., чоловічу шкарпетку вартістю 1 грн., однак злочину до кінця не довів з причин, що не залежали від його волі, оскільки був затриманий на місці вчинення злочину.
На вирок суду засуджений ОСОБА_2 подав апеляцію, в якій просить вирок змінити, перекваліфікувати його дії, застосувавши закон, який передбачає відповідальність за менш тяжкий злочин, покликаючись на істотне-порушення судом кримінально-процесуального закону, невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи та однобічність і неповноту досудового й судового слідства. В обґрунтування апеляційних вимог ОСОБА_2 твердить, що суд порушив ст.ст. 261, 263, 304, 323-324 КПК України, а саме: розгляд справи суд проводив упереджено; суд не вирішив його клопотання про допит експерта-трасолога та не допитав експерта; обвинувачення базував лише на показаннях потерпілого та на неправдивих суперечливих показаннях свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6; залишив поза увагою висновки дактилоскопічної експертизи, згідно з якою відбитків його рук в квартирі потерпілого не виявлено; він же умислу на викрадення чужого майна не мав, а лише намагався проникнути в квартиру без дозволу господаря, маючи на меті провести там деякий час з дівчиною. Затримання його працівниками міліції було проведене з порушенням вимог КПК України, під час затримання до нього було застосовано фізичне насильство та психологічний тиск, однак суд не призначив службового розслідування цих обставин. Вважає, що вирок грунтується на припущеннях, що є порушенням чинного законодавства.
Захисник засудженого - адвокат ОСОБА_1 у своїй апеляції просить змінити вирок суду, перекваліфікувати дії ОСОБА_2 з ч.2 ст. 15, ч.З ст. 185 КК України на ч.1 ст. 162 КК України та пом'якшити призначене покарання. В обґрунтування апеляційних вимог покликається на те, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи і суд не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки. Так суд не дав оцінки висновку трасологічної експертизи НОМЕР_1 про відсутність пошкоджень дверних замків у вхідних дверях квартири потерпілого та відсутність слідів відкривання відмичкою або іншим стороннім предметом, що підтверджує показання засудженого про те, що двері квартири були відкриті, в квартиру він зайти не встиг і, коли стояв на порозі, то ззаду підійшов чоловік, сказав, що він міліціонер, і після цього його затримали. Не був предметом дослідження в суді й висновок дактилоскопічної експертизи НОМЕР_2, згідно з яким на підготовлених до викрадення речах не було виявлено слідів рук засудженого, не врахував суд і те, що в квартирі потерпшого був порядок і обстановка порушена не була. Допитані у справі свідки та їх показання не свідчать про правильність кваліфікації дій засудженого за ч.2 ст. 15, ч.З ст. 185 КК України. Суд, поклавши в основу вироку такий доказ як наявність в квартирі потерпілого залакованих в простирадла речей на відповідну суму, не встановив, хто створив картину підготовки до злочину, не порушивши обстановку в квартирі та не залишивши відбитків пальців рук. Вважає, що є всі підстави для перекваліфікації дій засудженого на ч.1 ст. 162 КК України.
Заслухавши доповідь судді, пояснення засудженого на підтримку поданої ним апеляції та апеляції захисника, пояснення захисника, який підтримав апеляцію і просить її задоволити, думку прокурора про залишення вироку без зміни, а апеляцій -без задоволення, обговоривши наведені в апеляціях доводи й дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляції задоволенню не підлягають з наступних підстав.
Висновок суду про винуватість ОСОБА_2 в інкримінованому йому злочині, вчиненому за обставин, описаних у вироку, є обґрунтованим, відповідає фактичним обставинам справи, підтверджується сукупністю зібраних і перевірених у судовому засіданні доказів, яким суд дав належну оцінку й навів у вироку.
Так, у своїх показаннях, даних на досудовому слідстві при допиті його як потерпілого (а.с.20), на очній ставці з підозрюваним ОСОБА_2 (а.с.37-38) і в судовому засіданні (а.с. 164), які є незмінними й послідовними, потерпший ОСОБА_3. ствердив, що 09 жовтня 2005 року близько 15.00 год. він, повернувшись додому, в квартиру АДРЕСА_2, побачив у кімнаті засудженого, який пакував його речі, загорнувши в простирадла телевізор, музичний центр, праску, а на плечі тримав сумку. На його запитання засуджений відштовхнув його і побіг з квартири. Він наздогнав засудженого, коли той вибігав з під'їзду, і з допомогою дільничних інспекторів, які в цей момент виходили з опорного пункту, що навпроти його будинку, затримав засудженого. Після цього вони завели засудженого в квартиру. При огляді сумки засудженого в ній були виявлені ліхтарик, ключі до різних замків, відмички.
Обставини вчинення засудженим злочину підтвердили й допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_5, ОСОБА_6, які показали, що 09 жовтня 2005 року, виходячи з приміщення опорного пункту, почули крик потерпшого про допомогу. Вони підбігли, допомогли затримати підсудного, в якого на плечі була сумка. Після цього зайшли в квартиру потерпілого, де в кімнаті побачили загорнуті в простирадла телевізор і музичний центр. Потерпший повідомив їм, що прийшовши додому, виявив в квартирі підсудного. Знайомий потерпшого, який приїхав на виклик останнього, на своєму автомобілі відвіз їх із затриманим в райвідділ міліції. Там у підсудного було вилучено відмички, які з іншими речами знаходилися в сумці (а.с.165,175).
Свідок ОСОБА_4. показав, що 09 жовтня 2005 року він на прохання потерпшого приїхав додому останнього, де побачив засудженого та двох працівників міліції. Після цього вони доставили затриманого в Шевченківський РВ ЛМУ УМВСУ у Львівській обл., а ОСОБА_3. розповів йому, що засуджений проник в його квартиру та намагався викрасти його речі, але він його затримав. У підсудного було вилучено ліхтарик, ключі та відмички (а.с.181).
Показання потерпілого ОСОБА_3. та свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_4 співвідносяться між собою та з іншими наведеними у вироку доказами у справі, які були перевірені та досліджені судом в. судовому засіданні та на яких, поряд з наведеними вище доказами, грунтується висновок суду про вчинення ОСОБА_2 злочину, а саме:
· протоколом від 09.10.2005 року вилучення у підсудного речей, в тому числі ліхтарика темного кольору, 7 ключів білого кольору, 5 двосторонніх відмичок, 12 ключів темного кольору, відмички z-подібної форми (а.с.5);
· протоколом від 09.10.2005 року огляду місця події - однокімнатної квартири АДРЕСА_2, згідно з яким під час слідчої дії в кімнаті біля шафи було виявлено телевізор сірого кольору, зав'язаний у простирадло білого кольору. Ліворуч на підлозі знаходився музичний центр марки „DAEWOO" з двома колонками, біля нього праска білого кольору марки „Елінберг", на ручці якої - шкарпетка чорного кольору, дані речі загорнуті в простирадло білого кольору (а.с.9-10);
- протоколом від 09.10.2005 року огляду речових доказів - кольорового
телевізора марки „JVC", музичного центру марки „DAEWOO" з колонками,
електричної праски „Елінберг", двох простирадл білого кольору, однієї шкарпетки
чорного кольору (а.с.23).
Оцінивши наведені докази в їх сукупності, суд прийшов до правильного висновку про наявність в діях ОСОБА_2 ознак інкримінованого йому злочину. Кваліфікація дій засудженого за ч.2 ст. 15, ч.З ст. 185 КК України є вірною.
Щодо доводів засудженого та його захисника ОСОБА_1 про непричетність ОСОБА_2 до злочину, то вони є непереконливими, оскільки не грунтуються на фактичних обставинах справи, а доводи засудженого про неповноту досудового і судового слідства та порушення судом вимог кримінально-процесуального закону -безпідставними, а тому колегія суддів їх до уваги не бере і виходить з наступного.
Доводи засудженого про те, що вирок суду грунтується лише на показаннях потерпілого та на неправдивих суперечливих показаннях свідків ОСОБА_5 ОСОБА_6, ОСОБА_4, а також на припущеннях, дійсності не відповідають.
Суд першої інстанції, всебічно, повно і об'єктивно розглянувши всі обставини справи в їх сукупності, відповідно до ст. 67 КПК України оцінив зібрані у справі докази і дав у вироку аналіз усіх доказів, які ствердили обвинувачення, а не лише показань потерпілого та свідків. При цьому суд на виконання вимог закону мотивував у вироку прийняття одних і відхилення інших доказів та поклав в основу вироку лише достовірні докази, досліджені в судовому засіданні.
Покликання засудженого та його захисника на те, що згідно з висновком дактилоскопічної експертизи НОМЕР_2 відбитків рук засудженого в квартирі не виявлено (а.с.55-59); в судовому засіданні не був допитаний експерт-трасолог; згідно з висновком трасологічної експертизи НОМЕР_1 відсутні пошкодження дверних замків у вхідних дверях квартири потерпілого та відсутні сліди відкривання відмичкою чи іншим стороннім предметом (а.с.65-76), а обстановка в квартирі потерпілого порушена не була, не спростовують висновків суду про доведеність вини засудженого в інкримінованому йому злочині.
Вказівка захисника на те, що суд не встановив, хто створив картину підготовки до злочину, загорнувши в простирадла речі, не порушивши обстановку в квартирі і не залишивши відбитки пальців, є неспроможною, оскільки суд правильно прийшов до висновку про те, що саме засуджений загорнув у простирадла речі та намагався їх викрасти.
У своїй апеляції засуджений зазначив, що затримання його працівниками міліції було проведене з порушенням вимог КПК України, до нього було застосовано фізичне насильство та психологічний тиск, однак суд не призначив службового розслідування цих обставин.
Між тим жодних заяв про застосування щодо нього незаконних методів під час затримання чи досудового слідства засуджений ні на досудовому слідстві, ні в судовому засіданні не робив, і будь-яких даних, які б давали підстави зробити такий висновок, у справі немає. Перевіряючи такі доводи апеляції, колегія суддів прийшла до висновку про їх безпідставність, а тому до уваги не бере.
Твердження засудженого про порушення судом під час розгляду справи ст.ст. 261, 263, 304 КПК України та про упередженість суду є необгрунтованими, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, рівність прав сторін у судовому розгляді судом першої інстанції була забезпечена, права підсудного були дотримані і сторона захисту в повному обсязі користувалася наданими їй процесуальними правами. Жодних даних, які б вказували на ущемлення прав засудженого в ході судового розгляду, за матеріалами справи не виявлено.
Колегією суддів не виявлено також порушення судом першої інстанції вимог ст.ст. 323-324 КПК України, на що як на підставу зміни вироку покликається засуджений.
Вирок суду постановлений з дотриманням вимог ст.ст. 321-339 КПК України, є законним і обґрунтованим, а тому підстав для його скасування чи зміни та перекваліфікації дій засудженого на ч.1 ст. 162 КК України немає.
При визначенні покарання суд врахував обставини справи, особу засудженого, обставини, що впливають на покарання. Суд призначив покарання в межах санкції вчиненого засудженим злочину у вигляді позбавлення волі, яке є необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів.
Разом з тим із вступної частини вироку слід виключити вказівку на засудження ОСОБА_2 15 січня 1987 року Франківським районним судом м. Львова за ч.2 ст. 140, ст. 208, ст. 42 КК України на 3 роки позбавлення волі з конфіскацією майна і звільнення його 11 жовтня 1989 року в зв'язку із закінченням строку покарання, оскільки ця судимість погашена. Як вбачається з долучених до справи довідки УОІ УМВСУ у Львівській області та копії вироку (а.с.105,106), ОСОБА_2 був засуджений 15 січня 1987 року за ч.2 ст. 140, ст. 208, ст. 42 КК України на 3 роки позбавлення волі з конфіскацією усього належного йому майна із застосуванням ст. 25-1 КК України, тобто умовно з обов'язковим залученням до праці. Протягом строку обов'язкового залучення до праці (який закінчився 11 жовтня 1989 року) ОСОБА_2 нового злочину не вчинив і для відбування покарання в місця позбавлення волі не направлявся, а значить відповідно до п.3-1 ч.1 ст. 55 КК України 1960 року, п.11 розділу II Прикінцевих та перехідних положень КК України визнається таким, що не має судимості.
Керуючись ст.ст. 365, 366, 367 КПК України, колегія суддів
ухвалила:
Вирок Шевченківського районного суду м. Львова від 22 травня 2006 року щодо ОСОБА_2 залишити без зміни, а апеляції засудженого ОСОБА_2 та його захисника ОСОБА_1 - без задоволення.
Виключити із вступної частини вироку вказівку на засудження ОСОБА_2 15 січня 1987 року Франківським районним судом м. Львова за ч.2 ст. 140, ст. 208, ст. 42 КК України на 3 роки позбавлення волі з конфіскацією майна і звільнення його 11 жовтня 1989 року в зв'язку із закінченням строку покарання.