Справа № 22-888 Головуючий у 1 інстанції Ткаченко Т.Б.
Категорія 27 Доповідач Власенко Л.І.
УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 серпня 2006 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Донецької області в складі:
Головуючого-Дяченка В.М..
Суддів-Кочегаровой Л.М., Власенко Л.І.
При секретарі- Лепеха О.С. Розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі справу по апеляції ОСОБА_1 на рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя від 17 березня 2006 року та на додаткове рішення цього же суду від 21 червня 2006 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про захист честі і гідності та відшкодування моральної шкоди
ВСТАНОВИЛА:
Рішенням Іллічівського районного суду м. Маріуполя від 17 березня 2006 року та додатковим рішенням цього же суду від 21 червня 2006 року позовні вимоги ОСОБА_2 частково задоволено.
Судом визнано такими, що не відповідають дійсності та порочать честь і гідність позивача ОСОБА_2 наведені в касаційній скарзі відповідачем ОСОБА_1 відомості, а саме, що Жовтневим районним судом м. Маріуполя Донецької області від 8 липня 2004 року по цивільній справі № 2-77/04 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення суми боргу, прийнято завідомо неправосудне рішення і ОСОБА_2 за це давав хабар суддям різного рівня , що батько позивача був розстріляний за те, що працював на фашистських загарбників, що позивач був звільнений з ВАТ „ ММК ім.. Ілліча" за ініціативою адміністрації за неналежну поведінку на роботі, що жорстоко бив свою дружину ОСОБА_3, в результаті чого вона стала інвалідом, що в період роботи на підприємстві в Росії скоїв крадіжку грошових коштів в особливо крупних розмірах, які належали ВАТ „ММК ім. Ілліча", скоїв крадіжку у аспіранта ПДТУ в сумі 2000 доларів США, уклав договір довічного утримання з ОСОБА_4, якого повіз на медичне дослідження в м. Донецьк, де останній помер з невідомих причин, а ОСОБА_2 заволодів його майном, що позивачу незаконно призначено і відшкодовується шкода заподіяна на виробництві у зв'язку з нещасним випадком і пошкодженням здоров'я.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 відшкодування моральної шкоди в сумі 5000 грн., витрати пов'язані з сплатою судового збору -17 грн., а всього 5017 грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування зазначеного рішення суду та ухвалення нового рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог ОСОБА_2 у повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та неправильне застосування ним норм матеріального права.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1, який підтримав доводи апеляційної скарги, заперечення ОСОБА_2 про залишення рішення без зміни, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що. суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Судом першої інстанції встановлено і це підтверджується матеріалами страви, що рішенням Жовтневого районного суда м. Маріуполя від 8 липня 2004 року з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто сума боргу 181109 грн.18 коп. і це рішення ухвалою апеляційного суду Донецької області від 16 листопада 2004 року залишено без зміни.
На зазначені рішення суду ОСОБА_1 подав касаційну скаргу до Верховного Суду України від 14 грудня 2004 року з додатковими матеріалами „про" хроніку життя ОСОБА_2 з зазначеною негативною інформацією, яка стосується його батька, сімейних відносин з дружиною, виробничою діяльністю та інші негативні факти. А саме, що батько позивача засудили і розстріляли за роботу на німців, що позивача звільнили з ВАТ „ ММК ім..Ілліча" з ініціативи адміністрації за неправильне погодження з адміністрацію, що він жорстоко поводився зі своєю третьою жінкою, у зв'язку з чим вона стала інвалідом, що позивач є „ злодієм в законі", скоїв крадіжку на підприємстві в особо крупному розмірі, що у аспіранта ПДТУ вкрав 2000 доларів США, що після смерті громадянина ОСОБА_4 незаконно заволодів його будинком, незаконно одержує пенсію у зв'язку з пошкодженням здоров'я від нещасного випадку на виробництві.
Задовольняючи частково позов ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив з того, що всі негативні відомості зазначені ОСОБА_1 у додатку до касаційної скарги від 14 грудня 2004 року до Верховного Суду України на рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 8 липня 2004 року по цивільній справі № 2 -77/04, є вигаданими і повністю не відповідають дійсності, а також такими, що принижують честь, гідність і ділову репутацію ОСОБА_2 як людини.
Негативною інформацією, яку надав ОСОБА_1 у додатку до касаційної скарги, відповідач заподіяв позивачу моральну шкоду, принизив його честь, гідність, у зв'язку з чим порушились стосунки з оточуючими людьми, внаслідок моральних переживань значно погіршилось здоров'я.
Такий висновок суду є законним і обгрунтованим, відповідає матеріалам справи та вимогам закону.
Відповідно до ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та ( або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
Вважається, що негативна інформація, поширена про особу, є недостовірною. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка її поширила. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.
Суд першої інстанції правильно виходив з роз'яснень п.п. 3.17 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 27 вересня 1990 року „ Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян та організацій" , відповідно до яких : при розгляді цивільних справ, порушених у порядку ст.7 ЦК України ( 1963
р.), суди повинні з'ясувати, чи поширені відомості, про спростування яких пред'явлений позов, порочать честь, гідність та ділову репутацію позивача та чи відповідають вони дійсності.
Під поширенням відомостей слід розуміти опублікування їх у пресі, передачу по радіо, телебаченню, з використанням інших засобів масової інформації, викладення в характеристиках, заявах, листах адресованих іншим особам, повідомлення в публічних виступах, а також в іншій формі невизначеному числу осіб або хоча б одній людині.
Обов'язок доведення, що поширені відомості відповідають дійсності, покладається на відповідача. Позивач зобов'язаний довести лише факт поширення відомостей, які його ганьблять, особою, до якої пред'явлений позов.
Як вбачається з матеріалів справи, зазначені в додатку до касаційної скарги, « хроніка подій з життя ОСОБА_2 » Обставини не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, не були доведені відповідачем, а тому суд дійшов висновку, що відповідачем дійсно були викладені неправдиві відомості щодо позивача ОСОБА_2, що негативно вплинуло на його честь, гідність та ділову репутацію як фізичної особи. А тому зазначені в додатку до касаційної скарги відомості повинні бути визнані такими, що не відповідають дійсності.
Що стосується відшкодування моральної шкоди, то суд першої інстанції правильно виходив з положень ст. 280 ЦК України відповідно якої , якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано майнової та ( або) моральної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню.
Суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що позивачу ОСОБА_2 діями відповідача була завдана моральна шкода, що полягає в тому, що він зазнав моральних страждань від звинувачень з боку ОСОБА_1 та з урахуванням наданих доказів та наслідків спричиненої шкоди правильно зазначив її розмір -5000 грн.
Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. .
Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308313314,315,317 319 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Іллічівського районного суду м . Маріуполя від 17 березня 2006 року та додаткове рішення цього суду від 21 червня 2006 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двох місяців з дня набрання законної сили безпосередньо до Верховного Суду України.