АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа - № 22ас-835/06 Головуючий в 1 інстанції - Чернобривко Л.Б.
Категорія - Доповідач - Кравченко Н.В.
УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 вересня 2006 року Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Луганської області в складі:
головуючого - Кравченко Н.В.,
суддів - Темнікової В.І., Борисова Є.А.
за участю секретаря -Годунової К.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луганську адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення та житлових субсидій Лисичанської міської ради на постанову Лисичанського міського суду Луганської області від 3 липня 2006 року за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення та житлових субсидій Лисичанської міської ради про стягнення щорічної одноразової допомоги, -
Встановила: У травні 2006 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача Управління праці і соціального захисту населення та житлових субсидій Лисичанської міської Ради, в якому послався, що він є учасником бойових дій, тому згідно зі ст.. 12 Закону України « Про статус ветеранів війни,гарантії їх соціального захисту» йому повинна відповідачем надаватися щорічно до 5 травня одноразова грошова допомога у розмірі 5 мінімальних пенсій за віком. Але протягом 2003, 2004, 2005 років вказана допомога йому виплачувалася не в повному обсязі, розмір її визначався згідно з відповідною Постановою Кабінету Міністрів України та Законами України « Про Державний Бюджет» на відповідні роки, внаслідок чого у 2003 році йому недоплачено 236 гр.50 коп., у 2004 році недоплачено 462 гр.25 коп., у 2005 році недоплачено 1660 гр., а всього за три роки недоплачено 1898 гр.75 коп., які він і просить стягнути з відповідача на його користь.
Постановою Лисичанського міського суду Луганської області від 3 липня 2006 року позов задоволено частково.
Суд стягнув з Управління праці і соціального захисту населення та житлових субсидій Лисичанської міської Ради на користь позивача ОСОБА_1 недоплачену одноразову допомогу за 2005 рік у сумі 1410 гр. У задоволенні решти вимог йому відмовлено.
В апеляційній скарзі відповідач з постановою суду не згоден, вважає її такою, що
не відповідає вимогам закону, просить скасувати та відмовити позивачеві у задоволенні
позову.
Заслухавши доповідача, дослідивши надані докази, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія приходить до наступного.
Судом встановлено, що позивач є учасником бойових дій, тому згідно зі ст.. 12 Закону України « Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» йому повинна відповідачем надаватися щорічно до 5 травня одноразова грошова допомога у розмірі 5 мінімальних пенсій за віком.
Але протягом 2003, 2004, 2005 років вказана допомога відповідачем йому виплачувалася не в повному обсязі, розмір її визначався згідно з відповідною Постановою Кабінету Міністрів України та Законами України « Про Державний Бюджет» на відповідні роки, що не відповідало розмірам, встановленим вказаним спеціальним Законом України, який регулює питання надання вказаної допомоги.. Внаслідок цього у 2003 році йому недоплачено 236 гр.50 коп., у 2004 році недоплачено 462 гр.25 коп., у 2005 році недоплачено 1410 гр.
Згідно зі ст.. 17-1 Закону України « Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» особи, які не отримали вказаної грошової допомоги, мають право звернутися за нею та отримати її до ЗО вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата.
Оскільки позивач за стягненням з відповідача недоплачених сум за 2003 та 2004 рік у встановлений строк не звертався, суд обґрунтовано дійшов висновку про те, що на даний час ним пропущено строк за таким зверненням.
Що стосується вимог про стягнення заборгованості за 2005 рік, то суд дійшов правильного висновку щодо необхідності стягнення її з відповідача, оскільки сума цієї допомоги відповідачем була визначена у заниженому розмірі, що потягло її недоплату у вказаному судом розмірі.
Посилання відповідача стосовно неправильного застосування судом норм матеріального права на увагу не заслуговують.
Згідно до ст.22 Конституції України не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесення змін до чинних законів.
Конституція України має вищу юридичну силу порівняно з іншими Законами України, тому суд правильно з огляду на положення ст.22 Конституції України при вирішенні даного позову дійшов висновку про неприпустимість при встановленні розміру щорічної допомоги учасникам бойових дій виходити з положень Законів України про бюджет на 2003- 2005 роки, якими виплата щорічної допомоги передбачена у значно менших розмірах.
Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" також не передбачено обмеження розміру таких виплат наявністю певних коштів чи фінансування.
Не припустимість звуження прав і свобод ветеранів війни закріплена також в рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004р., яким визнані такими, що не відповідають Конституції України положення ст. 44 Закону України "Про Державний бюджет України на 2004 рік", згідно яких у 2004 році виплата щорічної разової допомоги відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" повинна була здійснюватися у таких розмірах: інвалідам війни І групи 195 гривень, інвалідам війни II групи - 160 гривень, інвалідам війни III групи - 130 гривень, учасникам бойових дій 120 гривень, особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, - 195 гривень, членам сімей загиблих та дружинам (чоловікам) померлих учасників бойових дій і учасників війни, визнаних за життя інвалідами, - 65 гривень.
Цим же рішенням Конституційного Суду України було закріплено, що зменшення розміру щорічної допомоги суперечить вимогам статті 2 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", згідно з якою права та пільги для ветеранів війни і членів їх сімей, встановлені раніше законодавством України і законодавством колишнього Союзу РСР, не можуть бути скасовані без їх рівноцінної заміни, а нормативні акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги ветеранів війни, передбачені цим Законом, є недійсними.
Зважаючи на викладене та враховуючи, що згідно з Конституцією України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов'язком громадян України, Конституційний Суд України дійшов висновку, що на осіб, які за Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" належать до ветеранів війни, повинні поширюватися гарантії державного соціального захисту відповідно до положень частини п'ятої статті 17 Конституції України.
З огляду на наведене, апеляційний суд вважає, що постанова суду першої інстанції ухвалена з додержанням вимог матеріального та процесуального права і підстав для її скасування за доводами апеляційної скарги немає.
На підставі викладеного, керуючись п.1ч.1ст. 198, ст.200, ст.205, 206 КАС України, судова колегія судової палати в цивільних справах апеляційного суду України , -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу управління праці та соціального захисту населення та житлових субсидій Лисичанської міської ради - відхилити.
Постанову Лисичанського міського суду Луганської області від 3 липня 2006 року за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення та житлових субсидій Лисичанської міської ради про стягнення щорічної одноразової допомоги, - залишити без змін.
Ухвала набирає чинності негайно, та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого Адміністративного Суду України протягом одного місяця після її проголошення.