10.10.2011

                  Р І Ш Е Н Н Я            справа № 2-826/11

                  ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

  10 жовтня 2011 р. Жовтневий районний суд м. Запоріжжя у складі

     головуючого судді                     Смолки І.О.,

     при секретарі                         Солодовнікові Р.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом

     ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розподіл сумісно нажитого майна,

                  в с т а н о в и в :

     ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому зазначив, що він уклав шлюб з відповідачкою 15.08.1986 р. За час шлюбу подружжям було придбано квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору довічного утримання, укладеного з ОСОБА_3 приблизно у 1998-1999 роках. За домовленістю подружжя набувачем за договором довічного утримання стала відповідачка. Позивач не був присутній при укладанні договору довічного утримання.

     Утримання та догляд за ОСОБА_3 сторони здійснювали спільно.

     ІНФОРМАЦІЯ_1 р. ОСОБА_3 померла.

     Рішенням Жовтневого райсуду м. Запоріжжя від 31.10.2008 р. шлюб між сторонами було розірвано.

     Позивач вважає, що квартира АДРЕСА_1 має бути визнана спільною власністю позивача і відповідачки, тому просить суд визнати за ним право власності на 1\2 частку спірної квартири.

     16.03.2011 р. позивач подав доповнення до позовної заяви, в яких зазначив, що у судовому засіданні, яке відбулося 28.02.2011 р. відповідач надала заперечення проти позову, а також - копію договору дарування спірної квартири від 24.10.1997 р.

     Позивач вважає вказаний договір дарування удаваним, таким, що укладався з метою приховати інший правочин, умови якого фактично виконувалися сім»єю сторін та ОСОБА_3, а саме –договір довічного утримання.

     Позивач просить суд визнати договір дарування від 24.10.1997 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 недійсним як удаваний правочин з метою приховати договір довічного утримання; визнати квартиру АДРЕСА_1 спільною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 1\2 частці за кожним.

     У судовому засіданні позивач позов підтримав.

     Відповідачка з позовом не згодна, мотивує заперечення тим, що ОСОБА_3 добровільно подарувала спірну квартиру ОСОБА_2, при укладанні договору дарування розуміла значення своїх дій, нотаріус роз»яснив усі наслідки укладання договору дарування. Крім того, відповідачка пояснила, що позивачем пропущений строк позовної давності. Ще у 2005 році він подавав до Жовтневого райсуду м. Запоріжжя позов про припинення права на частку у сумісній власності і визнання права власності, про розподіл сумісної власності. І до позову він надавав копію договору дарування на спірну квартиру.

     Заслухавши пояснення сторін, свідків, ознайомившись з матеріалами справи, суд вважає позов з доповненням таким, що не підлягає задоволенню, з наступних підстав:

     судом встановлено, що з 15.08.1986 р. по 13.11.2008 р. сторони знаходились у зареєстрованому шлюбі.

     24.10.1997 р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було вкладено договір дарування, який посвідчено державним нотаріусом четвертої Запорізької нотаріальної контори та підписаний сторонами. Згідно з умовами договору ОСОБА_3 подарувала, а ОСОБА_2 отримала у дар квартиру АДРЕСА_1. Вказаний договір було укладено без участі третіх осіб, в тому числі без участі позивача по справі.

     ІНФОРМАЦІЯ_1 р. ОСОБА_3 померла.

     У зв»язку з тим, що спірні правовідносини виникли у 1997 році, до 2004 року, до набрання чинності нового Цивільного кодексу України та Сімейного кодексу України, слід керуватися нормами  Кодексу про шлюб та сім»ю України від 20.06.1969 р., в статті 24, якого, зазначено, що «Имущество, принадлежащее каждому из супругов до вступления в брак,а также полученное им во время брака в дар или в порядке наследования, является собственностью каждого из них».

     Згідно ст..60 ЦПК України, кожна сторона зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

     Всупереч вимогам ст..60 ЦПК України, позивач не доказав свій позов, не доказав, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 мав бути укладений договір довічного утримання. Ні письмових доказів не надано, ні свідки не підтвердили доводи позивача. Вони пояснювали про дружні, добрі стосунки між ОСОБА_3 та ОСОБА_1, ОСОБА_2 А такі стосунки не можуть автоматично породжувати договір довічного утримання. Нотаріально завірено договір дарування, що свідчить про те, що нотаріус роз»яснив ОСОБА_3 суть договору, ОСОБА_3 розуміла значення своїх дій, розуміла який договір вона укладає і не бажала укладати іншого договору, наприклад –договору довічного утримання. Законних підстав для визнання спірного договору дарування недійсним у суду не має. І, керуючись ст..24 Кодексу про шлюб та сім»ю України від 20.06.1969 р., не має підстав для визнання права власності на 1\2 частину спірної квартири за позивачем.

     Позивачем пропущено і строк позовної давності. Про договір дарування він знав ще у 2005 році, коли звертався з позовом до суду і оцінював спірну квартиру. В додатку до позову зазначив копію договору дарування і, як пояснила відповідачка, дійсно, цю копію було додано до позову. До суду з позовом про визнання договору дарування недійсним позивач звертається лише 16.03.2011 р., пропустивши, таким чином трьохрічний строк позовної давності. Не просить суд поновити строк, не вважає строк пропущеним. У суду законних підстав для поновлення строку позовної давності не має.

     Таким чином, позов не обгрунтований, не доказаний, вимоги не законні, тому задоволенню не підлягають.

     Керуючись ст..ст.10,11,212-215 ЦПК України, суд

                    в и р і ш и в :

     У задоволенні позову відмовити.

     Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Запорізької області через суд першої інстанції протягом 10 днів з дня його проголошення.

     Суддя                                  Смолка І.О.