ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2025 року

м. Київ

справа № 372/1849/20

провадження № 51-3156км24

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

засудженої ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 ,

прокурора ОСОБА_7 ,

представника потерпілого ОСОБА_8 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженої ОСОБА_5 на вирок Обухівського районного суду Київської області від 04 листопада 2021 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 18 березня 2024 року в кримінальному провадженні № 12019110230000886 за обвинуваченням

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки та мешканки АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами 1, 3 та 4 ст. 191 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами обставини

За вироком Обухівського районного суду Київської області від 04 листопада 2021 року ОСОБА_5 визнано винуватою та засуджено до покарання у виді позбавлення волі:

за ч. 1 ст. 191 КК - на строк 1 рік без позбавлення права займатись діяльністю пов`язаною з веденням бухгалтерського обліку;

за ч. 3 ст. 191 КК - на строк 4 роки з позбавленням права займатись діяльністю пов`язаною з веденням бухгалтерського обліку на строк 2 роки;

за ч. 4 ст. 191 КК - на строк 5 років з позбавленням права займатись діяльністю пов`язаною з веденням бухгалтерського обліку на строк 3 роки.

На підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворих покарань більш суворим, остаточно визначено ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права займатись діяльністю пов`язаною з веденням бухгалтерського обліку на строк 3 роки.

Згідно з положеннями ст. 75 КК звільнено ОСОБА_5 від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки та покладено на неї обов`язки, передбачені ст. 76 цього Кодексу.

Вирішено питання про стягнення процесуальних витрат і долю речових доказів.

Задоволено цивільний позов фермерського господарства «АПІС Україна» (далі - ФГ) та стягнуто з ОСОБА_5 на користь цього господарства у рахунок відшкодування завданої шкоди 500 575 грн.

За обставин, визнаних доведеними районним судом, 23.01.2017 між головою ФГ ОСОБА_9 та ОСОБА_5 , як фізичною особою - підприємцем, був укладений договір про надання послуг з ведення бухгалтерського обліку, яким відповідно до вимог чинного законодавства було визначено права та обов`язки сторін.

У невстановлений час і місці в липні 2018 року у ОСОБА_5 виник умисел на привласнення майна ФГ, яке перебувало у її віданні, для реалізації якого вона вчинила такі дії:

27.07.2018 о 15:17 шляхом вільного доступу до банківського рахунку ФГ в АТ «Універсал банк», за допомогою електронного ключа-доступу через систему «Клієнт-банк» перерахувала на свій банківський рахунок № НОМЕР_1 в ПАТ КБ «Приватбанк» 28 000 грн під виглядом оплати по фіктивному договору та закупівельному акту від 27.07.2018 (прибуткова накладна - 300328 від 27.07.2018) у фізичної особи ОСОБА_10 ;

01.10.2018 об 11:18 шляхом вільного доступу до банківського рахунку ФГ в АТ «Універсал банк», за допомогою електронного ключа-доступу через систему «Клієнт-банк» перерахувала на свій банківський рахунок № НОМЕР_2 в ПАТ КБ «Приватбанк» 24 000 грн під виглядом оплати по фіктивному договору та закупівельному акту від 01.10.2018 № 01-10/12 (прибуткова накладна - 300513 від 01.10.2018) у фізичної особи ОСОБА_11 ;

21.01.2019 о 09:40 шляхом вільного доступу до банківського рахунку ФГ в АТ «Універсал банк», за допомогою електронного ключа-доступу через систему «Клієнт-банк» перерахувала на свій банківський рахунок № НОМЕР_2 в ПАТ КБ «Приватбанк» 101 00 грн під виглядом оплати по фіктивному договору та закупівельному акту від 21.01.2019 № 21-01/7 (прибуткова накладна - 0000065 від 21.01.2019) у фізичної особи ОСОБА_12 ;

22.01.2019 о 12:53 шляхом вільного доступу до банківського рахунку ФГ в АТ «Універсал банк», за допомогою електронного ключа-доступу через систему «Клієнт-банк» перерахувала на свій банківський рахунок № НОМЕР_3 в ПАТ КБ «Приватбанк» 5050 грн під виглядом оплати по фіктивному договору та закупівельному акту від 21.01.2019 № 21-01/7 (прибуткова накладна - 0000065 від 21.01.2019) у фізичної особи ОСОБА_12 ;

25.01.2019 о 10:32 шляхом вільного доступу до банківського рахунку ФГ в АТ «Райффайзен Банк Аваль», за допомогою електронного ключа-доступу до рахунку АТ «Універсал банк» через систему «Клієнт-банк» перерахувала на свій банківський рахунок № НОМЕР_2 в ПАТ КБ «Приватбанк» 50 500 грн під виглядом оплати по фіктивному договору та закупівельному акту №25-01/3 від 25.01.2019 (прибуткова накладна - 0000535 від 25.01.2019) у фізичної особи ОСОБА_13 .

Вказані кошти використала на власний розсуд.

Крім того, в період з 29.05.2017 по 16.03.2018 ОСОБА_5 маючи вільний доступ до каси ФГ привласнила кошти під виглядом оплати по фіктивним договорам та закупівельним актам за оплату фізичній особі ОСОБА_12 , а саме по:

- прибутковій накладній від 29.05.2017 № ПН-000730 на суму 57 156 грн;

- прибутковій накладній від 29.05.2017 № ПН-001128 на суму 66 769 грн;

- прибутковій накладній від 29.08.2017 № ПН-001173 на суму 28 000 грн;

- прибутковій накладній від 30.08.2017 № ПН-001172 на суму 49 000 грн;

- прибутковій накладній від 07.03.2018 № ПН-000404 на суму 49 000 грн;

- прибутковій накладній від 09.03.2018 № ПН-000408 на суму 49 000 грн;

- прибутковій накладній від 13.03.2018 № ПН-000417 на суму 49 000 грн;

- прибутковій накладній від 16.03.2018 № ПН-000426 на суму 35 000 грн.

Усього на загальну суму 382 925 грн.

При перегляді вироку за апеляційною скаргою сторони захисту Київський апеляційний суд ухвалою від 18 березня 2024 року скасував рішення місцевого суду в частині засудження ОСОБА_5 за ч. 1 ст. 191 КК по епізоду від 27.07.2018, на підставі ст. 49 КК звільнив її від кримінальної відповідальності та закрив кримінальне провадження відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).

У решті вирок залишив без змін.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У поданій касаційній скарзі засуджена ОСОБА_5 просить скасувати вказані вирок та ухвалу через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону і призначити новий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції.

На обґрунтування своїх вимог зазначає, що судом першої інстанції не було безсумнівно встановлено факт привласнення нею грошових коштів ФГ, як і не встановлено факту наявності взагалі цих коштів у касі господарства, оскільки в матеріалах провадження відсутні докази на підтвердження цього, а докази які були досліджені судом і на які суд послався у вироку не доводять її винуватості у вчиненні вказаних кримінальних правопорушень.

Стверджує, що при розгляді кримінального провадження суд першої інстанції проявив упередженість і обґрунтував свої висновки у вироку не на доказах, а на припущеннях, чим грубо порушив вимоги статей 8, 9, 94 КПК та засади законності і верховенства права.

Вказує, що цей суд неправильно встановив фактичні обставини провадження та не взяв до уваги докази наявні в матеріалах справи і при цьому в своїх висновках допустився суперечностей, надані нею показання в суді оцінив як аргументовані, переконливі та послідовні, однак у вироку зазначив, що такі є способом її уникнення від кримінальної відповідальності, без належного обґрунтувавши такого висновку.

При перегляді вироку за апеляційною скаргою сторони захисту суд апеляційної інстанції не усунув порушень допущених місцевим судом, свого рішення належним чином не мотивував, не навів обґрунтованих мотивів щодо безпідставності доводів скарги і фактично обмежився лише перерахуванням доказів зазначених у вироку та загальним формулюванням про доведеність її винуватості у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень.

Наведені обставини, на переконання засудженої, вказують на порушення судами першої та апеляційної інстанцій вимог статей 2, 22, 23, 94, 370, 374, 418, 419 КПК, а тому оскаржувані вирок та ухвала не можуть вважатися законними та обґрунтованими і підлягають скасуванню.

Позиція учасників судового провадження в суді касаційної інстанції

У судовому засіданні засуджена та її захисник підтримали касаційну скаргу.

Прокурор та представник потерпілого заперечили проти касаційної скарги і просили залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення без зміни.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, наведені в касаційній скарзі, колегія суддів (далі - Суд) дійшла висновку про таке.

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Суд касаційної інстанції не перевіряє судові рішення на предмет неповноти судового розгляду та невідповідності висновків місцевого суду фактичним обставинам кримінального провадження. Натомість під час перегляду судових рішень виходить із фактичних обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до положень ст. 2 КПК завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Положеннями ст. 370 КПК визначено, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні та достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Як убачається зі змісту вироку, місцевий суд, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, вважав, що висунуте органом досудового розслідування ОСОБА_5 обвинувачення у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами 1, 3, та 4 ст. 191 КК доведено поза розумним сумнівом.

Однак такий висновок судів обох інстанцій є сумнівним і належним чином не обґрунтований.

Згідно з положеннями ст. 91 КПК у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат тощо.

За правилами ст. 92 КПК обов`язок доказування в кримінальному провадженні покладений на прокурора. Саме сторона обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів винуватість особи у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення поза розумним сумнівом.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин, встановлених під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, установленими на підставі допустимих доказів, і єдиною версією, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винуватою за пред`явленим обвинуваченням.

Як убачається зі змісту зміненого обвинувального акта в кримінальному провадженні, стороною обвинувачення ОСОБА_5 обвинувачувалась у привласненні впродовж 2017-2019 років чужого майна, яке перебувало в її віданні, а саме - грошових коштів фермерського господарства на загальну суму 500 575 грн (т. 5, а. к. п. 9-33).

Відповідно до висунутого обвинувачення умисел на привласнення коштів господарства виник у ОСОБА_5 у липні 2018 року, в зв`язку з чим її дії були кваліфіковані:

- за епізодом від 27.07.2018 (привласнення 28 000 грн) - за ч. 1 ст. 191 КК;

- за епізодами від 01.10.2018 та 21, 22 і 25.01.2019 - за ч. 3 ст. 191 КК за ознакою повторності.

Окрім того, сторона обвинувачення в обвинувальному акті вказала, що ОСОБА_5 також у період з 29.05.2017 по 16.03.2018 привласнила кошти господарства по прибуткових накладних від 29.05. та 29 і 30.08.2017, та 07, 09, 13 і 16.03.2018 на загальну суму 382 925 грн.

Ця сторона вважало, що вказані дії ОСОБА_5 необхідно кваліфікувати за ч. 4 ст. 191 КК, як привласнення чужого майна (коштів), яке перебувало в її віданні у великих розмірах, вчинене повторно.

Згідно з положеннями Кримінального процесуального кодексу обвинувальний акт є процесуальним документом в якому прокурор зазначає суть висунутого обвинувачення з описом дій вчинених особою та посиланням на конкретну норму кримінального закону, яка передбачає відповідальність за такі дії, складання якого є однією з форм завершення досудового розслідування в кримінальному провадженні. Обвинувальний акт повинен відповідати вимогам, передбаченим ст. 291 цього Кодексу.

Конкретний зміст висунутого обвинувачення, встановлені досудовим розслідуванням фактичні обставини справи та визначена правова кваліфікація кримінально караного діяння є найважливішими елементами кримінального переслідування, які впливають не тільки на право обвинуваченого правильно розуміти суть обвинувачення, щоб мати можливість ефективно захищатися від нього в суді, а й на визначений кримінальним процесуальним законом порядок судового розгляду.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини обвинуваченням визнається офіційне доведення до відома особи компетентним органом твердження про наявність припущення про вчинення особою кримінально караного правопорушення й при цьому стосується змісту, а не формального поняття обвинувачення, оскільки в контексті ст. 6 Міжнародної конвенції з прав людини Європейський суд покликаний убачати, що приховано за зовнішньою стороною справи, та досліджувати реалії розглядуваної справи (Рішення ЄСПЛ «Deweer v. Belgium»).

Згідно з висунутим ОСОБА_5 обвинуваченням умисел на привласнення коштів ФГ виник у неї в липні 2018 року, і саме епізод від 27.07.2018 був кваліфікований органом досудового розслідування та судом за ч. 1 ст. 191 КК, а наступні епізоди за ч. 3 ст. 191 цього Кодексу за ознакою повторності.

Разом із цим прокурор в обвинувальному акті зазначив, що крім того, ОСОБА_5 в період з 29.05.2017 по 16.03.2018 у кілька етапів додатково привласнила кошти ФГ на загальну суму 382 925 грн і вважав, що ці дії підлягають кваліфікації за ч. 4 ст. 191 КК за ознаками повторності та привласнення коштів у великому розмірі. При цьому слід звернути увагу на те, що в обвинувальному акті не міститься жодного обґрунтування чи посилання на наявність у ОСОБА_5 єдиного умислу на привласнення коштів ФГ саме у великому розмірі, ще й за ознакою повторності.

Відтак, зі змісту висунутого обвинувачення є незрозумілим, коли саме у ОСОБА_5 виник умисел на привласнення коштів ФГ, у липні 2018 року (27.07.2018 - 28 000 грн) чи у травні 2017 року, коли нею за версією сторони обвинувачення було привласнено 123 925 грн (прибуткові накладні від 29.05.2017 № ПН-000730 на суму 57 156 грн та № ПН-001128 на суму 66 769 грн).

Також без належної оцінки судів першої та апеляційної інстанцій залишився висновок судової економічної експертизи від 07.04.2020 №11/03-20, згідно з яким через відсутність первинних документів, а саме договорів та закупівельних актів від 29.05.2017 на суму 57 156 грн, 07.03.2018 на суму 49 000 грн, 09.03.2018 на суму 49 000 грн, 13.03.2018 на суму 49 000 грн, 16.03.2018 на суму 35 000 грн неможливо документально підтвердити нецільове використання грошових коштів при оформленні закупівельних актів на суму 239 156 грн (т. 3, 237-247).

У матеріалах провадження відсутні будь-які докази (документи, показання свідків тощо), які б підтверджували привласнення ОСОБА_5 коштів ФГ у період з 29.05.2017 по 16.03.2018, таких прокурором не надано і судом не встановлено, що переконливо свідчить на користь наданих у суді показань засудженої про те, що реальних дій за цими прибутковими накладними у виді надходження коштів до господарства не було.

Окрім того, поза увагою судів обох інстанцій залишились і показання свідків, які підтвердили, що фактично у ФГ була сталою практика розрахунків з бджолярами готівковими коштами, а свідок ОСОБА_14 крім того пояснив, що в один із днів у січні 2019 року ОСОБА_5 передала йому близько 48 000 грн (ці кошти він не перераховував), які він віддав ОСОБА_9 .

Відповідно до ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться на її користь.

Ураховуючи наведене колегія суддів приходить до висновку, що при розгляді кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій було допущено істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність, що перешкодило цим судам ухвалити у справі законне та обґрунтоване судове рішення.

Таким чином, оскаржувані вирок та ухвала за своїм змістом не відповідають вимогам статей 370, 374 та 419 КПК.

За правилами ч. 1 ст. 438 КПК істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність є підставою для скасування судового рішення при розгляді справи в суді касаційної інстанції.

Оскільки допущені порушення можуть бути усунуті лише при новому судовому розгляді справи колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити, скасувати оскаржувані вирок та ухвалу і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Під час нового розгляду цьому суду необхідно взяти до уваги наведене, з урахуванням вимог закону уважно дослідити та вивчити зібрані докази у кримінальному провадженні, ретельно перевірити обставини, що становлять предмет доказування в кримінальному провадженні з урахуванням змісту обвинувального акта та наданих у справі доказів, і з дотриманням вимог закону ухвалити у справі обґрунтоване судове рішення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Задовольнити касаційну скаргу засудженої ОСОБА_5 .

Вирок Обухівського районного суду Київської області від 04 листопада 2021 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 18 березня 2024 року стосовно неї скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

___________________ __________________ ___________________

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3