АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ум. Феодосії

Справа № 22-Ц-1627-Ф/06 Головуючий суду першої інстанції               Пономаренко А.В.

Суддя-доповідач                                        Полянська В.О.

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 серпня 2006 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії у складі:

головуючого   -  Моісеєнко Т.І.

суддів                -   Полянської В.О.,

-   Кателіна В.П.

при секретарі   -    Апостолові О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства „Щолкіне-Азов" м. Щолкіне Ленінського району АР Крим про визнання недійсним договору оренди та стягнення моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду Автономної Республіки Крим від 30 травня 2006 року,

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до КП „Щолкіне-Азов" про визнання недійсним договору оренди та стягнення моральної шкоди. Просить визнати недійсним договір оренди приміщення для сміття, розташованої у будинку АДРЕСА_1 НОМЕР_1, укладеного між ОСОБА_2 та Комунальним підприємством „Щолкіне-Азов" 03 квітня 2006 року та стягнути на її користь з відповідача моральну шкоду у сумі 1000 гнр., та судові витрати.

Позов мотивований тим, що з літа 2002 року вона з усного дозволу керівника УЖКГ користується вищезазначеним приміщенням, де зробила ремонт і поставила двері. Однак ніякого договору відносно даного приміщення з нею укладено не було, оплату за користування вона не здійснювала. 03 квітня 2006 року між КП „Щолкіне-Азов" та ОСОБА_2 був укладений договір оренди на зайняте нею приміщення для сміття. На думку позивачки, договір оренди, якій вона оспорює, порушує її права як співвласника допоміжного приміщення в будинку АДРЕСА_1, де вона проживає і має на праві власності квартиру. Вважає,що тому, дане приміщення, згідно до Закону України „Про приватизацію державного житлового фонду" передається в безкоштовну власність мешканців будинку і може розподілятись за їх згодою.

Також просить стягнути на її користь моральну шкоду у розмірі 1000 гривень, оскільки вона є пенсіонеркою і має першочергове право на надання у користуванні спірного приміщення, на облаштування якого втрачала свої кошти та працю.

Рішенням Ленінського районного суду АР Крим від 30 травня 2006 року в позові ОСОБА_1 до КП „Щолкіне-Азов" про визнання недійсним договору оренди та стягнення моральної шкоди - відмовлено.

Не погодившись зі вказаним рішення суду, позивачка подала апеляційну скаргу, в якій апелянт просить скасувати рішення, вважаючи його таким, що не відповідає нормам матеріального і процесуального права, ухвалити нове рішення про задоволення її позову.

В обґрунтування своєї апеляційної скарги апелянт посилається на те, що при приватизації квартир передаються безкоштовно в загальну сумісну власність, співвласникам квартир домоволодіння додаткові приміщення, к котрим відноситься і приміщення для сміття. Виводи суду про те, що КП „Щолкіне-Азов" діяло у рамках своїх повноважень не відповідає дійсності та суперечить ЗУ „Про приватизацію державного житлового фонду".

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, пояснення позивачки ОСОБА_1, проаналізувавши доводи апеляційної скарги відповідно до вимог ст. 303 ЦПК України, колегія суддів знаходить їх обґрунтованими і підлягаючими задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягаючим скасуванню з направленням справи на новий розгляд на підставі п. 4 ч. 1 ст. 311 ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом встановлено, що згідно письмової заяви ОСОБА_2 від 03 квітня 2006 року зі письмовою згодою 5-х мешканців будинку АДРЕСА_1 Ленінського району, між КП „Щолкіне-Азов" та ОСОБА_2 був укладений договір оренди допоміжного приміщення (приміщення для сміття) площею 4,4 кв. м , розташованого у вищевказаному будинку (а.с. 17-20).

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що договір оренди допоміжного приміщення жилого будинку від 03 квітня 2006 року укладений між КП „Щолкіне-Азов" та ОСОБА_2 відповідає вимогам ст. 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», що відповідно ст. 206 ЦК України такій договір не може укладатися усно, позивачка не надала суду доказів про свій намір укласти договір оренди на спірне приміщення. З таким висновком суду не може погодитися судова колегія.

Відповідно ст. 19 Закону України»Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» неподільне майно перебуває у спільній сумісній власності співвласників багатоквартирного будинку. Власники приміщень володіють, користуються і розпоряджаються спільним майном у межах цього Закону та цивільного законодавства.

Відповідно до п. 4.2, 4.3 Рішення Конституційного Суду України по справі № 1 -2/2004 від 02 березня 2004 року, допоміжні приміщення є об'єктами права власності співвласників багатоквартирного будинку, тобто їх спільним майном, одночасно з приватизацією громадянами квартир, що засвідчується єдиним документом - свідоцтвом про право власності на квартиру. У багатоквартирних будинках, де не всі квартири приватизовані чи приватизовані повністю, власники неприватизованих і власники приватизованих квартир багатоквартирного будинку є рівноправними співвласниками допоміжних приміщень. Вони є рівними у праві володіти, користуватися та розпоряджатися цими приміщеннями.

З матеріалів справи вбачається, що спірний договір оренди допоміжного приміщення був укладений на допоміжне приміщення багатоквартирного будинку за АДРЕСА_1, де ці приміщення є об'єктами права власності всіх співвласників будинку.

Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх власників.

З матеріалів справи не вбачається, що договір оренди спірного допоміжного приміщення був укладений зі згоди всіх співвласників багатоквартирного будинку. Суд першої інстанції ці  обставини не  з'ясував,  не притягнув до  участі  у  справі  інших співвласників, тобто не надав іншим особам можливості здійснити свої права та обов'язки, як учасникам судового процесу.

Таким чином встановлені порушення процесуального права судом першої інстанції, лишають судову колегію можливості перевірити доводи апеляційної скарги, а також досліджувати нові докази і обставини, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Відповідно до п. 4, 5 ч. 1 ст. 311 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо суд вирішив питання про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі, а також якщо: суд розглянув не всі вимоги і цей недолік не був і не міг бути усунений ухваленням додаткового рішення судом першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 303, 304, п.5 ст. 307, п.4,5 ст. 311, 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду АР Крим від 30 травня 2006 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.

Ухвала апеляційного суду АР Крим набирає законної сили з моменту проголошення

і може бути оскаржена до Верховного Суду України в касаційному порядку протягом

двох місяців з дня його проголошення.