Справа №2-2031/2011р.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ          УКРАЇНИ

26 вересня 2011 року                                                             місто Краматорськ

          Краматорський міський суд Донецької області в складі головуючого судді Груіцької Л.О., при секретарі Саєнко Є.Г., за участю позивача ОСОБА_1, його представника: ОСОБА_2 ,захисника ОСОБА_3, відповідачки ОСОБА_4./ ОСОБА_4./, її представника ОСОБА_6, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання сумісним майном подружжя будинку АДРЕСА_1, та про визнання за ним права власності на ? частину спірного будинку,

ВСТАНОВИВ:

            Позивач звернувся в суд з позовом до ОСОБА_4 про визнання сумісним майном подружжя будинку АДРЕСА_1 та про визнання за ним права власності на ? частину будинку.. Позов обгрунтував тим, що у період шлюбу з відповідачкою вони за сумісні кошти придбали будинок АДРЕСА_1. Правоустановчі документи оформлені на відповідачку. У зв’язку з тим, що вони розлучилися, спільне життя не можливе,  відповідачка його у будинок не пускає, документи на будинок для оформлення купівлі - продажу не дає, просить визнати сумісним майном подружжя вказаний будинок,  визнати  за ним права власності на ? частину будинку, а також усунути перешкоди в користуванні будинком і вселити його в спірний будинок, бо відповідачка проживає у будинку, а йому не дозволяє користуватися ним.      

У судовому засіданні позивач, його представник та захисник позов у частині визнання сумісним майном подружжя  спірного будинку та визнання за ним права власності на ? частину будинку , підтримали та попросили суд його задовольнити, а останню частину позову, а саме про усунення перешкод в користуванні будинком та про вселення в будинок, просили залишити без розгляду.

Ухвалою Краматорського міського суду від 26 вересня 2011 року, позов у частині усунення перешкод в користуванні будинком АДРЕСА_1, та про вселення у будинок, залишено без розгляду.

Відповідачка та її представник позов не визнали . В обгрунтвання заперечень проти

позову  вказали на те, що не заперечують , що у період шлюбу  вони з позивачем придбали будинок АДРЕСА_1 , але вважають, що право позивача на спірний будинок закріплено ст.. 60 СК України, де йдеться про те, що  майно набуте подружжям під час шлюбу належить чоловіку та жінці на праві спільної сумісної власності й він не повинен доводити у суді наявність такого права. Посилаючись на ст.. 15 ЦПК України вважають, що право позивача не порушене й не заперечується відповідачкою. Якщо б  виник спір про поділ спільного майна при недосягненні згоди, позивач мав би звернутися до суду з позовом про поділ майна у спосіб визначений ст.. 71 СК України. У зв’язку з тим, що позивач не звернувся до суду про поділ сумісного майна подружжя, про виділ частки у натурі, то у іншій спосіб зміна режиму власності законом не передбачена. Просили суд у позові відмовити.           

Вислухавши позивача, його представника, та захисника, відповідачку та її представника, проаналізувавши зібрані в справі докази, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

          Відповідно до ст.60 Сімейного кодексу України, майно набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

          Відповідно до ст.60 СК України, підставою набуття подружжям права спільної сумісної власності є лише одна обставина: набуття (придбання, виготовлення, спорудження) майна за час шлюбу. Якщо майно придбане під час шлюбу, то реєстрація прав на нього лише на ім’я одного із подружжя не спростовує презумпції належності його до спільної сумісної власності подружжя. Якщо у відповідному документі (договорі купівлі-продажу) власником чи набувачем вказано, лише чоловіка, це ще не значить, що він є одноосібним власником майна.

          Відповідно до ст.368 ч.3 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.  Майно, набуте за спільні кошти членів сім’ї їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлене  договором.

      У судовому засіданні встановлено, що сторони знаходилася у шлюбі з 26 серпня 2006 року. Даний факт ні позивач ні  відповідачка не спростували у суді. Відповідно до  свідоцтва про розірвання шлюбу, шлюб між сторонами розірвано 15 травня 2009 року й відповідачка узяла своє дівоче прізвище  «Фоменкова». Відповідно до договору купівлі –продажу від 15 травня 2007 року, ОСОБА_4   купила будинок АДРЕСА_1. Як убачається з довідки КП «БТІ»м. Краматорська житловий будинок № 88 , розташований по вул.. Дніпропетровській у м. Краматорську, зареєстровано за ОСОБА_7

Враховуючи положення п. 24  Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»  де йдеться про те, що до складу майна яке підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, суд вважає що до складу майна подружжя  наявного на час розгляду справи необхідно віднести:

-          житловий будинок № 88 з господарсько-побутовими будівлями та спорудами, що знаходиться  по АДРЕСА_1

Суд не бере до уваги в обґрунтування заперечень проти позову той факт, що між

сторонами відсутній спір, бо відповідачка визнає, що спірний будинок є їхньою сумісною власністю й позивач не вийшов до суду з позовом про розподіл майна подружжя, про виділ частки у натурі, то у іншій спосіб зміна режиму власності законом не передбачена.

            До такого висновку, суд прийшов з наступного.

            Виходячи до суду з позовом про  визначення часток подружжя у спільній сумісній власності, позивач використав перший етап у вирішенні майнової сфери подружнього конфлікту, бо як убачається з позову, та пояснень позивача, відповідачка не дає йому документи на спірний будинок  для  продажу іншій особі та поділу вирученої суми у добро вольному порядку, й його звернення до суду, було вимушеною мірою на захист своїх прав на розпорядження  спірним майном.   Цей факт відповідачка у суді не спростувала, хоча  їй були роз’яснені положення п.2 ст. 27 ЦПК України, де йдеться про те, що  особи, які беруть участь у справі позовного провадження, для підтвердження своїх вимог, або заперечень зобов’язані подати  усі наявні у них докази …. до початку розгляду справи по суті. Таким чином судом встановлено, що у добровільному порядку сторони по цьому питанню не визначилися й позивач мав право звернутися до суду з вказаним позовом. Крім того, у суді сторони відмовилися укласти мирову угоду, яка б свідчила, що спір відсутній.

       Таким чином  суд вважає за доцільне визнати  вказане майно спільною власністю

подружжя й залишити майно у їх спільній частковій власності, та визнати право власності у вказаному майні  у розмірі 1/2  частки за кожним.

           Розглядаючи питання про розподіл судових витрат відповідно до ст.. 88 ЦПК України суд дійшов до висновку, що з відповідачки ОСОБА_4 на користь позивача ОСОБА_1  необхідно стягнути  витрати зі сплати судового збору у сумі  39 грн. 05 коп., та витрат з інформаційно - технічного розгляду справи у сумі 60 грн.          

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.3, 10, 58,59,60,64,207, 212, 213, 214, 217, 223-225 ЦПК України, ст.60 СК України, ст.. 368 ЦК України, суд

ВИРІШИВ:

          Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання сумісним майном подружжя будинку АДРЕСА_1,  та визнання за ним права власності на ? частину будинку-  задовольнити.

          Визнати сумісним майном подружжя: ОСОБА_1 та ОСОБА_4  будинок АДРЕСА_1 Донецької області й залишити майно у їх спільній частковій власності, та визнати право власності у вказаному майні  у розмірі 1/2  частки за кожним.

          Стягнути з відповідачки ОСОБА_4 на користь позивача ОСОБА_1  витрати зі сплати судового збору у сумі  39 грн. 05 коп.,  та  витрат з інформаційно - технічного розгляду справи у сумі 60 грн.

           Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 10 днів з дня його проголошення. Рішення суду набирає закон0ї сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду  справи апеляційним судом.

          Суддя:

          Рішення   ухвалене  й видрукуване в  дорадчій  кімнаті в єдиному екземплярі.

          Суддя: