УХВАЛА

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого - судді             Єлфімова О.В.,

суддів               Сахна Р.І., Шибко Л.В.,

з участю прокурора       Гошовської Ю.М.        

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 8 листопада 2011 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Великобурлуцького районного суду Харківської області від 20 січня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 14 квітня 2011 року.

Вироком Великобурлуцького районного суду Харківської області від 20 січня 2011 року

ОСОБА_1 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України, раніше не судимого,

засуджено за ч. 2 ст. 289 КК України на 5 років позбавлення волі.

Цим же вироком засуджені ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 289; ч. 2 ст. 186 КК України  та ОСОБА_3 за ч. 2 ст. 186 КК України вирок та ухвала щодо яких у касаційному порядку не оскаржуються.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 14 квітня 2011 року вирок місцевого суду в частині засудження ОСОБА_1 залишено без зміни.

    ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він 31 березня 2010 року в період з 23 до 24 години, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, за попередньою змовою із ОСОБА_2, проникли у двір домоволодіння громадянина ОСОБА_4, розташованого по АДРЕСА_1, де незаконно заволоділи належним ОСОБА_4 мотоциклом «ІЖ-Ю-5К» з боковим причепом, д.н. НОМЕР_1, вартістю 1461,50 грн., яким не змогли скористатися та залишили у лісосмузі.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1, як убачається з її змісту, просить вирок змінити і призначити непов’язане з позбавленням волі покарання. На обґрунтування прохання посилається на те, що суд, позбавляючи його волі, не достатньо врахував, що він має на утриманні неповнолітніх дітей,  вину свою визнав повністю та щиро розкаявся у вчиненому, раніше не судимий, допомагав слідству, а також те, що потерпілий не має до нього претензій. Крім того, ставить питання про перекваліфікацію його дій, оскільки злочин до кінця не був доведений і його дії необхідно кваліфікувати як замах на злочин.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який вважав судові рішення законними й обґрунтованими й просив залишити їх без зміни, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню.  

Висновки суду про винність ОСОБА_1 у злочині, за який його засуджено, відповідають фактичним обставинам справи і підтверджується наведеними у вироку доказами, яким суд дав належну оцінку.

Сам засуджений ОСОБА_1. не заперечував тієї обставини, що він   31 березня 2010 року в період з 23 до 24 години, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, за попередньою змовою із ОСОБА_2, проникли у двір домоволодіння потерпілого, де заволоділи належним ОСОБА_4 мотоциклом «ІЖ-Ю-5К» , але не змогли його завести та залишили у лісосмузі.

Злочинні дії ОСОБА_1 вірно кваліфіковано за ч. 2 ст. 289 КК України.

Об’єктивність оцінки наведених у вироку доказів було перевірено апеляційним судом. При цьому порушень процесуального порядку збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів апеляційним судом не встановлено, а стосовно доводів апеляції засудженого, аналогічних викладеним у касаційній скарзі, наведено відповідні мотиви їх необґрунтованості.

Що ж стосується призначеного покарання, то воно, на думку колегії суддів касаційного суду, є несправедливим унаслідок суворості, на що обгрунтовано посилається в касаційній скарзі засуджений.

Відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених         ст. 65 КК України, суд при його призначенні враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують і обтяжують цей захід державного примусу. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

    Як видно з вироку, при призначенні покарання ОСОБА_1   суд послався на щире каяття та визнання вини, позитивну характеристику.

Разом із тим, суд, перелічивши наявність вищевказаних обставин, не врахував їх належним чином, та не взяв до уваги деякі конкретні обставини справи, зокрема, відсутність реальних збитків від незаконного заволодіння транспортним засобом, те, що ОСОБА_1 раніше не притягувався до кримінальної відповідальності, має на утриманні  малолітніх дітей.

Враховуючи такі обставини в сукупності з даними про особу засудженого, колегія суддів дійшла висновку про можливість його виправлення без відбування покарання і тому відповідно до ст. 75 КК України вважає можливим звільнити ОСОБА_1 від відбування призначеного судом покарання з випробуванням із покладанням на нього обов’язків, зазначених ч. 1 ст. 76 КК України.

Керуючись ст. ст. 394-396 КПК України, колегія суддів

                                               у х в а л и л а:

касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 задовольнити частково.

Вирок Великобурлуцького районного суду Харківської області від 20 січня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 14 квітня 2011 року щодо ОСОБА_1 змінити.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_1 від відбування призначеного судом покарання з випробуванням з іспитовим строком два роки, у зв’язку з чим звільнити його з-під варти.

На підставі ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_1 обов’язки, а саме : не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання та роботи.

                                      С у д д і:

      Єлфімов О.В.                               Сахно Р.І.                                Шибко Л.В.