Справа №22-ц-1909/11 Головуючий у суді у 1 інстанції - Клімашевська

Категорія - 26 Суддя-доповідач - Лузан

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2011 року                                                                                                     м.Суми

Колегія суддів з розгляду справ цивільного судочинства Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді -  Лузан Л. В.,

суддів -  Сибільової  Л. О.,  Дубровної  В. В.,

за участю секретаря - Назарової О.М.,

розглянула у відкритому судовому засіданні у приміщенні Апеляційного суду Сумської області цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об’єднання ім. М.В.Фрунзе»

на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 19 липня 2011 року

у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об’єднання ім. М.В. Фрунзе»

про відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и л а :

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 19 липня 2011 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ПАТ «Сумське НВО ім. М.В. Фрунзе» на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування заподіяної моральної шкоди 6000 гривень.

Стягнуто з ПАТ  «Сумське НВО ім. М.В. Фрунзе» на користь держави судовий збір в сумі 8 грн. 50 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 37 грн.

В апеляційній скарзі ставиться питання про скасування рішення суду і постановлення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог з тих підстав, що у справі не були доведені обставини, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, що висновки суду не відповідають обставинам справи та що судом були порушені норми матеріального і процесуального права .

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення особи, яка бере участь у справі, вивчивши матеріали справи і перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що у ПАТ «Сумське НВО ім. М.В. Фрунзе» позивач працював з 09 вересня 1974 року по 26 жовтня 1976 року, а також з 13 червня 1989 року по 31 грудня 2010 року - на посаді змінного інженеру та начальника зміни в ковальсько-пресовому цеху № 19 ВАТ «Сумське НВО ім. М.В. Фрунзе», що підтверджується копією його трудової книжки (а.с.4-5).

Як зазначено в акті розслідування хронічного професійного захворювання № 1 від 06 січня 2011 року позивачу встановлене професійне захворювання: хронічне обструктивне захворювання легень ІІ-Ш ст. токсико-пилової етнології 2 ст. у фазі нестійкої ремісії; емфізема легень II ст.; легенева недостатність II ст.; нейросенсорна туговухість з помірним ступенем зниження слуху (III ст.) Захворювання професійні (а.с.8).

При первинному огляді 07 лютого 2011 року МСЕК встановила позивачу III групу інвалідності та 60 відсотків втрати професійної працездатності (а.с.9).

Відповідно до акту розслідування хронічного професійного захворювання причиною професійного захворювання, встановленого позивачу є проведення робіт в умовах підвищення рівня виробничого шуму, пилу, загазованості. Професійне захворювання виникло в зв'язку з недосконалістю технологій, неефективним використанням засобів індивідуального захисту, тривалої роботи в шкідливих умовах праці.

Таким чином вбачається, що рішення суду про те, що ПАТ «Сумське НВО ім. М.В. Фрунзе»  не створило належних умов праці на робочому місці позивача, внаслідок чого позивач тримав професійне захворювання, підтверджується зібраними у справі доказами.

Обгрунтовуючи свій позов про стягнення суми в рахунок відшкодування заподіяної моральної шкоди, позивач посилався на те, що він втратив здоров’я, професійні захворювання спричиняють йому моральні страждання, порушують його нормальні життєві зв’язки та звички, що потребує він нього додаткових зусиль для організації свого життя. У нього значно погіршився стан здоров’я та загальне самопочуття – йому важко дихати, виникають головні болі, постійний шум у вухах, у зв’язку з чим він змушений постійно приймати ліки. З погіршенням стану здоров’я він стратив можливість і надію на ведення звичайного способу життя, продовження особистих повноцінних стосунків з близькими та знайомими. Позивач посилався також на те, що періодично змушений звертатися до лікарняних закладів, проходити обстеження, що пригнічує його і примушує відчувати себе неповноцінною людиною, з роками ці почуття ще більш посилюються. Посилався також на те, що у зв’язку з професійним захворюванням обмежені його фізичні властивості – він не має змоги займатися фізичною працею, переносити важкі предмети, довго ходити.  Стан здоров’я перешкоджає йому спілкуватися з друзями та ін.

Приймаючи до уваги характер професійного захворювання позивача, колегія суддів вважає, що його доводи про заподіяння йому моральної шкоди є переконливими і заслуговують на увагу.

Ураховуючи характер і обсяг моральних страждань, які зазнає позивач внаслідок вищеназваних професійних захворювань, а також виходячи з роз’яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову  практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», засад розумності, виваженості та справедливості, у суду першої інстанції були підстави для стягнення з відповідача на користь позивача 6 000 грн. в рахунок відшкодування заподіяної йому  моральної шкоди.  

Колегія суддів вважає необгрунтованими доводи апеляційної скарги про невірне застосування судом першої інстанції норм матеріального права при вирішенні даної справи. При цьому колегія  суддів виходить з наступного.

Відповідно до ч.2 ст.153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Статтею 237-1 КЗпП України передбачається відшкодування власником або уповноваженим ним органом працівникові моральної  шкоди. Відшкодування такої шкоди провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

З названої норми права вбачається, що моральна шкода відшкодовується працівникові безпосередньо роботодавцем за таких умов: наявності факту порушення роботодавцем законних прав працівника; у разі виникнення у працівника моральних страждань або втрати нормальних життєвих зв’язків, або виникнення необхідності для працівника додаткових зусиль для організації свого життя; за наявності причинного зв’язку між попередніми умовами.

Згідно з роз’ясненнями, що містяться в п. 13 постанови Пленуму  Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (зі змінами, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 2001 року), відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров’я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов’язок відшкодування моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про охорону праці»  відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров’я, здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України відповідно до Закону № 1105-XIV.

Однак Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України згідно з п.27 ст.77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» не відповідає за завдану моральну шкоду, оскільки зупинено   дію   абз.4  ст.1,  підп. «є» п.І ч.1 ст.21, ч.3 ст.28, ч.3 ст.34 Закону № 1105-XIV у частині відшкодування моральної шкоди застрахованим особам і членам їхніх сімей.

Крім того, із Закону № 1105-XIV Законом України від 23 лютого 2007 року «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», який набрав чинності з 30 березня 2007 року, виключена ч. 3 ст. 34.

Таким чином, місцевий суд  правильно керувався положеннями ст. 237-1 КЗпП України та задовольнив позов про стягнення моральної шкоди, так як характер професійних захворювань позивача дає підстави для висновку про те, що він морально страждає від наслідків цих захворювань, внаслідок цих захворювань змінився спосіб життя позивача, від нього вимагаються додаткові зусилля для організації свого життя.

До вимог про відшкодування моральної шкоди у випадках, передбачених трудовим законодавством, дійсно застосовується тримісячний строк звернення до суду (ст. 233 КЗпП). Однак до інших вимог про відшкодування моральної шкоди, як вимог, що випливають з порушення особистих немайнових прав, строки позовної давності відповідно до ст. 83 ЦК УРСР (1963 р.) не застосовуються  (п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду від 31.03.95 N 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди").

З набранням чинності ЦК України (2004 р.) позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю (п. 3 ч. 1 ст. 268 цього Кодексу).

За висновком Сумського обласного Центру медико-соціальної експертизи у позивача відсутні медичні ознаки моральної шкоди в результаті професійного захворювання (а.с.23-24). Колегія суддів вважає, що названому доказу суд першої інстанції дав вірну оцінку. Зокрема,  цей висновок стосується тільки медичного аспекту заподіяння моральної шкоди, який є лише одним із критеріїв наявності чи відсутності немайнових втрат особи, а тому його наявність не свідчить про відсутність підстав для задоволення позову.  Факт заподіяння позивачу моральної шкоди підтверджується іншими доказами у справі.

За наведених обставин колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і не містять нових даних, які б давали підстави для  скасування  постановленого рішення.

Керуючись ст. 303,  п.1 ч.1 ст.307,  ст.ст. 308, 313-315  ЦПК України,  колегія суддів -

у  х  в  а  л  и  л  а   :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об’єднання ім. М.В.Фрунзе» відхилити.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 19 липня 2011 року у даній справі залишити без змін.   

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і з цього часу може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.

Головуючий -

Судді -