справа № 2-2440/2009 p.
РІШЕННЯ
іменем України
17 листопада 2009 року Ірпінський міський суд Київської області в складі:
головуючого судді Савченка С.І.
при секретарі Балинській О.С,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Ірпінського міського суду в м.Ірпінь справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 міської ради Київської області про визнання незаконним рішення ради та визнання права спільної власності на земельну ділянку, -
встановив:
Позивачі у вересні 2009 р. звернулися до суду із даним позовом, який мотивували тим, що їм на праві власності в рівних частинах по 1/2 частині належить будинок по вул.Малиновського 47 в м.Буча. За будинком згідно рішення виконкому ОСОБА_3 селищної ради від 19.01.1955 р. зареєстрована земельна ділянка площею 3470 кв.м., з яких 1200 кв.м, в постійному користуванні, а 2270 кв.м. - в тимчасовому. Вказували, що на підставі рішення ОСОБА_3 селищної ради від 26.02.2004 р. вони приватизували 1500 кв.м, ділянки для обслуговування будинку і господарських споруд. Посилалися, що 08.08.2006 р. вони звернулися із заявою до відповідача про приватизацію решти 1970 кв.м, ділянки для ведення особистого селянського господарства, однак рішенням відповідача від 26.10.2009 р. їм було відмовлено. Посилаючись на порушення радою вимог статей 118, 121 ЗК України та їх права на отримання у власність ділянки для ведення особистого селянського господарства, просили визнати незаконним оспорюване рішення ради та визнати за ними право власності в рівних частинах на земельну ділянку площею 1970 кв.м, для ведення особистого селянського господарства по вул.Малиновського 47 в м.Буча
В судовому засіданні позивачі та їх представник позов підтримали, підтвердили наведені в позові обставини, просили позов задоволити.
Представник відповідача ОСОБА_3 міської ради в судовому засіданні проти позову заперечував, посилаючись на те, що позивачі вже приватизували частину ділянки площею 1500 кв.м, з цільовим призначенням для обслуговування будинку. Решту ділянки неможливо передати їм у власність як ділянку для ведення особистого селянського господарства, бо згідно ст.22 ЗК України такі земельні ділянки надаються лише із земель сільськогосподарського призначення. Спірна ділянка є присадибною ділянкою і розташована в межах м.Буча. Крім того, рішенням ОСОБА_3 селищної ради від 25.06.2002 р. всі землі в межах населеного пункту були віднесені до земель житлової і громадської забудови, що у свою чергу також підтверджує, що дана ділянка не має статусу сільгоспземель. Посив в позові відмовити.
Суд, вислухавши доводи та заперечення учасників, вивчивши матеріали справи, дослідивши матеріали адміністративної справи № 2-а-63/2007 р. Ірпінського міського суду, вважає, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.
Судом встановлені слідуючі обставини: позивачі є співласниками будинку по вул.Малиновського 47 в м.Буча Київської області. Кожному з позивачів належить по 1/2 частині будинку. Відповідно до рішення виконавчого комітету ОСОБА_3 селищної ради від 19.01.1955 р. за будинком була закріплена земельна ділянка площею 3470 кв.м., з яких 1200 кв.м, перебувало в постійному користуванні, а 2270 кв.м. - в тимчасовому.
Частина земельної ділянки площею 1500 кв.м, з цільовим призначенням для обслуговування будинку та господарських споруд за рішенням ОСОБА_3 селищної ради від 26.02.2004 р. передана позивачам у власність в порядку безоплатної приватизації.
Також судом встановлено, що 08.08.2006 року позивачі звернулися до ОСОБА_3 селищної ради із заявою про безоплатну приватизацію решти земельної ділянки площею 1970 кв.м, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства. Рішенням ОСОБА_3 селищної ради від 26.10.2006 р. позивачам було відмовлено в задоволенні заяви щодо безоплатної передачі у власність вказаної земельної ділянки з тих підстав, що вони вже приватизували 1500 кв.м, крім того не затверджений генеральний план м.Буча Київської області.
Вказані обставини визнані сторонами в судовому засіданні і згідно ч.1 ст.61 ЦПК України доведенню не підлягають.
Вирішуючи даний спір суд керується наступними положеннями закону.
Спірні правовідносини, пов»язані передачею земельних ділянок у власність громадян, регулюються ЗК України.
Згідно ч.3 ст.116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян проводиться у разі приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян, одержання земельних ділянок із земель комунальної власності у межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Згідно ст.121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства не більше 2, 0 га.
Згідно ст. 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної ради за місцезнаходженням ділянки (ч.1). У разі відмови органу місцевого самоврядування у передачі ділянки у власність питання вирішується в судовому порядку (ч.11).
Оцінюючи всі докази у їх сукупності суд вважає, що вимоги позивачів щодо визнання незаконним оспорюваного рішення селищної ради підлягають до задоволення, поскільки дане рішення не грунтується на вимогах закону.
Так судом незаперечно встановлено, що позивачі звернулися до ради із заявою про про безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, в чому їм було відмовлено з тих підстав, що вони вже приватизували 1500 кв.м, крім того не затверджений генеральний план м.Буча Київської області.
Суд вважає вказані в рішенні підстави відмови незаконнимими, поскільки приватизація позиачами частини ділянки з цільовим призначенням для обслуговування будинку не перешкоджає приватизації іншої ділянки з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.
Крім того, суд вважає, що закон не ставить наявність чи відсутність генерального плану населеного пункту в залежність від приватизації ділянки.
Згідно ч.10 ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Враховуючи, що оспорюване рішення ОСОБА_3 селищної ради не відповідає ст.116, 118, 121 ЗК України та порушує права позивачів, то суд визнає дане рішення незаконним.
Доводи представника відповідача, що спірна ділянка згідно ст.22 ЗК України не має статусу земель для ведення особистого селянського господарства, а тому не може бути виділена позивачам, суд не приймає до уваги, бо такі доводи та відповідні підстави відсутні в тексті рішення.
Позов в частині вимог про визнання за позивачами права власності на земельну ділянку площею 1970 кв.м, для ведення особистого селянського господарства суд залишає без задоволення, поскільки такі вимоги не грунтуються на законі.
Згідно розділу ІУ ЗК України громадяни набувають права власності на земельні ділянки за рішенням органів місцевого самоврядування шляхом безоплатної передачі ділянок у власність (приватизації вже займаних ділянок чи одержання ділянок із земельради) або на підставі цивільно-правових угод.
Так відповідно до ст.12 ЗК України передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян належить до компетенції відповідної місцевої ради.
Аналогічні положення закріплені в ч.1 ст.116 ЗК України, згідно якої громадяни набувають права власності на земельні ділянки із земель комунальної власності за рішенням органів місцевого самоврядування.
З огляду на викладене передача земельних ділянок у власність громадян не належить до компетенції суду.
Будь-які цивільно-правові угоди, які б були підставою для визнання права власності на земельну ділянку у позивачів відсутні.
На підставі ст.ст. 12, 40, 116, 118, 121 ЗК України, ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування», керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 209, 212-215 ЦПК України суд, -
вирішив:
Позов задоволити частково.
Визнати незаконним рішення ОСОБА_3 селищної ради від 26.10.2006 р. про відмову ОСОБА_1, ОСОБА_2 в заяві про надання у власність земельної ділянки площею 1970 кв.м, для ведення особистого селянського господарства.
В решті позову відмовити.
Рішення в повному обсязі буде виготовлене не пізніше 22.11.2009 року.
Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Київської області через Ірпінський міський суд шляхом подання заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів та наступного подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів після подання заяви.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву не було подано, а у випадку подання заяви - після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.