Справа № 2-646/11                                                                      

Р І Ш Е Н Н Я

                                                         І М Е Н Е М           У К Р А Ї Н И

  21 листопада 2011 року                                                        

                                               Кіровський міський суд Донецької області у складі:

головуючого судді                                    Волкова    Н.Ю.

при секретарі                                              Ярусової О.В.

за участю позивача                                     ОСОБА_1

представника відповідача                        ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в  приміщенні суду у місті Кіровське Донецької області цивільну справу за позовом    ОСОБА_1  до публічного акціонерного товариства «ДТЕК ОСОБА_3 Донбасу»  про  відшкодування     моральної    шкоди, спричиненої  професійним захворюванням, -

                                                в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 24 жовтня 2011 р. звернувся до Кіровського міського суду з позовом до ПАТ “ ДТЕК ОСОБА_3 Донбасу» про відшкодування моральної шкоди у розмірі 100.000 грн., посилаючись на те, що він 29 років 7 місяців працював на підземних роботах у вугільній промисловості в шахтоуправлінні імені 60 років Великої Жовтневої соціалістичної революції ДП “Шахтарськантрацит” та ПАТ “ ДТЕК ОСОБА_3 Донбасу». 22 вересня 2011 р. Донецькою обл. МСЕК №3 йому вперше була встановлена стійка втрата професійної працездатності у розмірі 40%  в зв’язку з професійним захворюванням –хронічним обструктивним захворюванням легенів та він був визнаний інвалідом третьої групи з датою переогляду 01 жовтня 2013 р. Професійне захворювання було спричинене тяжкими умовами праці на підземних роботах на вугільних підприємствах у сукупності з недосконалістю технологічних процесів видобутку вугілля, запиленістю повітря робочої зони, де він працював тривалий час, внаслідок чого  в теперішній час його постійно турбує його фізичний стан: постійно триваючий кашель, болі в грудині при кашлі, задишка при ходьбі, загальна слабкість, втома, головні болі, через що він вимушений постійно лікуватися. Приймання ліків негативно впливають на його загальні хвороби серцево-судинної системи, зору,  що спричиняє йому фізичні та моральні страждання. Він   не може як раніше в повному обсязі виконувати роботу по господарству, допомагати дружині, доглядати свою матір, від чого відчуває сором. Розуміє безповоротність зміни, що сталися в його організмі, що потребує від нього додаткових зусиль для нормальної організації життя,  що вкрай  негативно відбивається на його душевному та психічному стані, спричиняють йому щодня моральні страждання, тобто моральну шкоду.    Моральну шкоди він оцінює у 100.000 грн.  

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримав свої позовні вимоги та пояснив, що   у відповідача він працював   з 05 липня 2006 р. до 18 серпня 2011 р. гірничим майстром підземним, тобто загалом 5 років 1 місяць 13 днів , всього має безпосередньо  підземного стажу 29 років 8 місяців, з яких 24 роки 7 місяців працював в шахтоуправлінні імені 60 років Великої Жовтневої соціалістичної революції ДП “Шахтарськантрацит”. Звертається з позовом про відшкодування моральної шкоди до відповідача, оскільки це було останнє підприємство, де він працював на підземних роботах, до іншого підприємства нема сенсу звертатися через неможливість отримати від нього відшкодування через його матеріальне становище. 22 вересня 2011 р. МСЕК №3 визначила йому вперше 40% втрати професійної працездатності від хронічного обструктивного захворювання легенів  до 01 жовтня 2013 р. та на цей же строк він визнаний інвалідом 3 групи, через що мав звільнитися з роботи. Дуже жалкує, що через стан здоров’я вимушений покинути роботу, яка давала можливість матеріально забезпечити потреби сім’ї.   Через хворобу він  має задуху, слабкість, кашляє. Змінився його образ життя через вимушеність обмеження руху, не може займатися спортом, допомагати дружині по хазяйству.  Вартість моральної шкоди оцінив у 100.000 грн. через необхідність придбання ліків, а також необхідність утримувати сім’ю. Пенсія за віком йому призначена в 2007 році, коли він ще працював у відповідача.   На цей час він отримує щомісячно пенсію   та щомісячні виплати з Фонду  соціального страхування від нещасних випадків та професійних захворювань.

Представник відповідача ОСОБА_2 позов не визнала , посилаючись на те, що  відповідач страхує своїх працівників. До того ж позивач працював у них лише 5 років, прийшов до них на роботу тільки у 2006 р. після того, як відпрацював на інших технічно невдосконалених підприємствах більше ніж 24 роки, вже через рік у 2007 р. йому була призначена пенсія за віком. Що  стосується складання акту про професійне захворювання, то  підприємство його склало позивачу у відповідності до правил складання акту на час витребування акту та при цьому не мало права відповідно до правил складання акту залучати представників інших підприємств, що між іншим не свідчить, що працездатність позивача втрачена саме на шахті “ОСОБА_3 Донбасу”, про що чітко вказано в довідці МСЕК. До того ж позивач був обізнаний про особливо тяжкі умови праці, проте добровільно тривалий час працював в умовах шкідливого виробництва для одержання пов’язаних з цим компенсацій та пільг, а саме підвищеної заробітної плати, скороченого робочого дня, додаткових відпусток, пільгового стажу та пенсії. Шахта забезпечувала працівників всім необхідним та застрахувала їх на випадок професійного захворювання, через що позивач одержав у виконавчій дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків та професійних захворювань  одноразову допомогу та одержує щомісячні виплати.   Таким чином, позивачу відшкодовується спричинена йому шкода через часткову втрату професійної працездатності. Наявність факту моральної шкоди, як психічного стану особи  може бути встановлено тільки висновком медико-соціальної експертної комісії та відносно позивача не встановлено, через що відсутні підстави відшкодування моральної шкоди. В позові просила відмовити, оскільки підприємство не порушувало трудові права позивача, а позивач повинен був   слідкувати за своїм здоров’ям та берегти його, а не працювати після призначення пенсії на підземних роботах ще більше 4 років.  

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Позивач ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1,  розпочавши трудову діяльність гірничим робітником на поверхні, закінчивши Горлівську автошколу, відслуживши в ОСОБА_4 та проробивши після цього декілька місяців водієм, з 19 жовтня 1979 р., тобто з 21 року почав працювати на підземних роботах. В шахтоуправлінні імені 60 років Великої Жовтневої соціалістичної революції ДП “Шахтарськантрацит” позивач працював з 19 жовтня 1979 р. до 28 січня 1985 р. (5 років 3 місяці 9 днів) гірничим робітником підземним  та кріпильником підземним;  потім після 2 років роботи секретарем комітету комсомолу вказаної шахти (з 29 січня 1985 р. до 19 лютого 1987 р.), ОСОБА_1 працював на цій же шахті на підземних роботах з 20 лютого 1987 до 22 червня 2006 р. (19 років 4 місяці 2 дні) начальником ділянки підземним, замісником начальника ділянки підземним, головним інженером шахти, а загалом в шахтоуправлінні імені 60 років Великої Жовтневої соціалістичної революції ДП “Шахтарськантрацит” позивач працював на підземних роботах   24 роки 7 місяців 11 днів.   

Позивач вперше прийшов робити на ВАТ “Шахта “ОСОБА_3 Донбасу” за рік до переходу його на пенсію за стажем, маючи за плечима 24 роки 7 місяців 11 днів підземного стажу. На ВАТ «Шахта «ОСОБА_3 Донбасу” позивач проробив загалом 5 років 1 місяць 13 днів з 05 липня 2006 р. до 18 серпня 2011 р. Пенсія була призначена позивачеві в 2007 році, тобто після призначення пенсії позивач продовжував майже 4 роки працювати гірничим майстром підземним  з повним робочим днем під землею, доки не був звільнений за власним бажанням в зв’язку з виходом на пенсію,  а в цілому 29 років 8 місяців 24 дні працював на   роботах з повним робочим днем під землею, тобто на роботах, передбачених Списком №1 виробництв, робіт, професій і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, як роботи з особливо шкідливими та особливо важкими умовами праці, навіть при умові  забезпечення процесу видобутку вугілля найсучаснішими технологічними процесами. Саме тому працівникам , зайнятим на роботах з повним робочим днем під землею, діючим трудовим законодавством надається ряд пільг, в тому числі у вигляді скороченого робочого часу, додаткових відпусток,  підвищених розмірів тарифних ставок, зменшенню віку  для переходу на пенсію за віком, пільгових умовах обчислення різного роду пенсій. ОСОБА_1 за власним бажанням пропрацював у офіційно визнаних на державному рівні та всім відомим особливо шкідливих умовах праці на протязі майже 30 років, в тому числі біля 4 років після призначення пенсії, з яких 5 років 1 місяць 13 днів працював на ВАТ “Шахта “ОСОБА_3 Донбасу”, не приділяючи при цьому достатньо уваги власному здоров’ю   задля  забезпечення добробуту своєї сім’ї, не звертаючи уваги на негативні фактори умов праці , жалкує про неможливість продовжувати роботу в шкідливих  умовах праці, вважаючи цей чинник одним із показників спричинених йому моральних страждань.

Отож, те, що умови праці були дуже тяжкими є скоріше закономірним, передбаченим, дуже відомим   для позивача  з перших днів його трудової діяльності ,  бо саме в цих добре відомих йому тяжких умовах праці він за власним бажанням працював майже 30 років,   не зважав на вияви починаючої хронічної професійної хвороби, яка не виникає раптово, не захоплює зненацька; працював, доки дозволяли лікарі після проходження передбачених законодавством періодичних медичних оглядів навіть після переходу на пенсію.

За висновком лікарсько-експертної комісії  Донецької обласної лікарні профзахворювань №1617 від 05 серпня 2011 р. професіями, що обумовили розвиток професійного захворювання, слід вважати професії гірничого майстра підземного, замісника начальника ділянки, начальника ділянки, головного інженера пропорційно відпрацьованому часу (професіями, за якими позивач працював згідно записів в трудовій книжці  в ш/у   імені 60 років Великої Жовтневої соціалістичної революції ДП “Шахтарськантрацит” 24 роки 7 місяців з 1979 р. до 2006 р. та у ВАТ “Шахта “ОСОБА_3 Донбасу” –5 років 1 місяць 13 дні з 05 липня 2006 р. до 18 серпня 2011 р.)

Позивач категорично заперечив в судовому засіданні проти притягнення у якості співвідповідача шахтоуправління імені 60 років Великої Жовтневої соціалістичної революції ДП “Шахтарськантрацит”, де він проробив 24 роки 7 місяців на підземних роботах, заперечив тільки тому, що дана шахта платіжно не надійна, проте відповідач по справі ПАТ “ДТЕК ОСОБА_3 Донбасу” не є правонаступником шахтоуправління імені 60 років Великої Жовтневої соціалістичної революції ДП “Шахтарськантрацит” , не входить в одне об’єднання з нею  та повинно відповідати лише за свою провину у спричиненні моральної шкоди працівнику, оскільки ні один нормативний акт не покладає на будь-яке підприємство вугільної промисловості матеріальної відповідальності за шкоду, спричиненої за час роботи на всіх підприємствах вугільної галузі.

22 вересня 2011 р. Донецькою обл. МСЕК №3 ОСОБА_1 вперше була встановлена стійка втрата професійної працездатності у розмірі 40% в зв’язку з професійним захворюванням  – хронічним обструктивним захворюванням легенів зі строком переогляду 01 жовтня 2013 р. та третя група інвалідності від професійного захворювання також на два роки, тобто до 01 жовтня 2013 р.

У відповідності з актом розслідування хронічного професійного захворювання   від 18 серпня 2011 р.  професійне захворювання виникло через недосконалість технологічних процесів видобутку вугілля та тривалої праці в умовах діяння шкідливих факторів виробництва,   запиленістю повітря на робочому місці гірничого майстра підземного ділянки ВШТ 8,9 мг/м3 при ПДК –2 мг/м3 на протязі 93% зміни; пил вуглопородний з місткістю  в пилу  SiO 2-12,0%,  дія фіброгенна; на робочому місці зам начальника ділянки, начальника ділянки, головного інженера запиленістю повітря   9,65 мг/м3 при ПДК –2-4 мг/м3 на протязі 40% зміни , пил вуглопородний з місткістю  в пилу  SiO 2- 5-10,0%,  дія фіброгенна.

За висновком  лікарсько-експертної комісії обласної клінічної лікарні профзахворювань №1617 від 05 серпня 2011 р. та випискою з акту огляду МСЕК від 22 вересня 2011 р. №039098, позивачу протипоказана робота в підземних умовах,  контакті з пилом,   газами, в несприятливих метеоумовах,  тяжка фізична праця, проте   позивач може виконувати роботу на поверхні без вказаних протипоказань, тобто без тяжких фізичних навантажень , переохолодження, поза контактом з пилом та вібрацією, що об’єктивно спростовує твердження позивача про неможливість виконання ним хатньої роботи, котру ніякий законодавчий акт до тяжкої не відносить.

До того ж, аналізуючи надані позивачем довідку Жданівської  центральної міської лікарні та епікризів захворювань видно, що позивач почав лікуватися з приводу хронічного обструктивного захворювання легенів лише з вересня 2010 р., найбільш активними були звернення позивача до лікарів напередодні проходженням ним МСЕК, а після встановлення позивачу  ступеня втрати професійної працездатності,  позивач до лікарів не звертався.

Пояснення позивача в позові про те, що він не може виконувати роботу по дому не підтверджені в судовому засіданні достатніми доказами,   бо якщо позивач засмучений звільненням його з особливо тяжкої роботи, яку здатен був фактично виконувати на протязі всієї робочої зміни  та за рекомендацією МСЕК може виконувати роботу на поверхні без вказаних протипоказань, то нічого не заважає йому виконувати помірні фізичні навантаження і вдома , т.я. ніякими законодавчими нормами хатня робота   не віднесена до тяжких та, крім того,  відповідачем не надані суду докази протипоказань щодо виконання цих робіт.

Правовідносини сторін регулюються ст. 237-1 Кодексу законів про працю України, за якою  відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться в разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової)шкоди зі змінами, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 2001 р., відшкодування моральної шкоди відповідно до ст. 237-1 КЗпП України  покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності, за наявності порушення прав працівника в сфері трудових відносин, зокрема виконання робіт у небезпечних для життя та здоров’я умовах, яке призвело до його  моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків та вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Згідно до ч.1 ст. 153 КЗпП України на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці, забезпечення яких ч.2 вказаної статті цього Кодексу покладено на власника або уповноважений ним орган.

Судом встановлено, що позивач працював у ВАТ «Шахта «ОСОБА_3 Донбасу»з 05 липня 2006 до 18 серпня 2011 р., що в цей час  відповідно до довідки АБ 285599 від 06 травня 2011 р. з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) носить назву «Публічне акціонерне товариство «ДТЕК ОСОБА_3 Донбасу», яке створене для підземного видобутку вугілля і умови праці під землею є небезпечними та шкідливими.

Втрата часткової працездатності позивача настала внаслідок професійного захворювання, спричиненого негативними виробничими факторами під час виконання ним трудових обов’язків, що свідчить про те, що роботодавці не створили нешкідливі умови праці, проте суд вважає покласти на відповідача відповідальність пропорційно відпрацьованого позивачем на даному підприємстві часу, що складає менше 20% від всього відпрацьованого  позивачем на підземних роботах часу (29 років 8 місяців всього підземного стажу, з яких 5 років 1 місяць –у відповідача).

Даний висновок суду  ґрунтується та знаходиться у відповідності :

-із висновком МСЕК, обласної  клінічної лікарні профзахворювань, які вважали відповідальними за розвиток професійного захворювання не тільки професію гірничого майстра, за якою позивач працював у відповідача, а ще і професії начальника ділянки підземного, замісника начальника ділянки, головного інженера ;

-із записів у трудовій книжці, згідно яким позивач працював гірничим майстром у відповідача, а в шахтоуправлінні імені 60 років Великої Жовтневої соціалістичної революції ДП “Шахтарськантрацит” працював начальником ділянки підземним, замісником начальника ділянки, головним інженером.

Суд вважає, що позивачу    заподіяна моральна шкода  умовами виробництва внаслідок втрати ним частково професійної працездатності через те, що його непокоять болі в легенях,   які він усуває за допомогою ліків , вимушений періодично лікуватися, що обмежує умови праці та порушує нормальні життєві зв’язки. Дана моральна шкода підлягає відшкодуванню пропорційно відпрацьованого на підприємствах часу за професіями, що потягли виникнення професійного захворювання.

На погляд суду, позивач не пропустив тримісячний строк позовної давності, встановлений ст. 233 Кодексу законів про працю України, оскільки звернувся до суду у встановлений законом трьохмісячний строк та до того ж, моральні страждання внаслідок стійкої втрати мною професійної працездатності тривають та продовжуються безперервно з 22 вересня 2011 р.  до теперішнього часу.

Крім того, відповідно до ст. 268 ч.1 п.3 Цивільного кодексу України, позовна давність взагалі не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я.

 Суд вважає необов’язковим та недоцільним проходження позивачем МСЕК для визначення факту наявності моральної шкоди, проте суд вважає, що визначена позивачу ступінь втрати професійної працездатності в зв’язку із професійним захворюванням у   розмірі 40% не є показником  розміру спричинених потерпілому моральних страждань, оскільки ні один нормативний акт , напряму пов’язуючи розмір одноразової допомоги та щомісячних виплат у відшкодування шкоди зі ступенем втрати професійної працездатності, не пов’язує з ним  розмір моральних страждань, що оцінюються виключно з фактично спричиненими потерпілому моральними стражданнями (фізичних, психічних, душевних тощо).

На погляд суду, належить відшкодуванню тільки моральні страждання   потерпілого, а не потребу у матеріальному забезпеченні сім’ї позивача. Причому  відшкодування моральної шкоди повинно відповідати конкретним заходам реабілітації по усуненню моральної шкоди.

Позивач пояснив суду, що моральну шкоду, яку він бажає стягнути з відповідача, він оцінює у 100.000 грн., що, на погляд суду, є надмірною сумою, виходячи з конкретних обставин справи, глибини, характеру , тривалості страждань (появи ознаків хронічного обструктивного захворювання легенів в  вересні 2010 р.),  встановлення часткової втрати працездатності строком на два роки, а не безстроково, віку позивача, власного відношення до збереження здоров’я,  наявності інших загальних захворювань (ревматизму активної фази, зворотнього ревмокардиту, комбінованого аортального пороку, недостатністю мітрального клапану, сімптоматичною артеріальною гіпертензією, міопію обох очей, хронічним субатрофічним фарингітом), можливості виконувати роботу на поверхні без шкідливих факторів, тривалості праці в підземних умовах   у відповідача на протязі 5 років 1 місяць 13 днів  та 24 років 7 місяців 11 днів в в шахтоуправлінні імені 60 років Великої Жовтневої соціалістичної революції ДП “Шахтарськантрацит” .

 Суд вважає, що  при визначенні розміру моральної шкоди позивачу слід брати до уваги лише заходи реабілітаційного характеру та можливість покращення здоров’я при здійсненні заходів по його реабілітації, які позивач вбачає лише в прийманні ним ліків, санаторно-курортному лікуванні, оскільки решту одержаних у відшкодування моральної шкоди грошей має намір витрати  на матеріальні потреби сім’ї. Суд враховує те, що позивач отримує, за його ж поясненнями, матеріальне забезпечення у вигляді пенсії   та щомісячних виплат у відшкодування шкоди , які також дають можливість підтримувати здоров’я з метою його реабілітації.

Згідно з п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України   “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди”, розмір відшкодування зазначеної шкоди суд повинен визначати залежно від характеру й обсягу страждань, яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат і з урахуванням інших обставин; при цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Суд вважає, що з урахуванням характеру та обсягу моральних страждань, яких позивач зазнав у зв’язку з втратою ним частково професійної працездатності, а також виходячи із засад  розумності, виваженості та справедливості, позов слід задовольнити частково: на   користь позивача за заподіяну моральну шкоду має бути стягнено з відповідача 9.000 грн., а в решті позову слід відмовити за його необґрунтованістю.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України та Закону України “Про судовий збір” від 08 липня 2011 р. №3674-У1,  з відповідача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 94 грн. 10 коп.

Керуючись ст. ст.  153,233, 237-1  Кодексу  законів  про працю України, ст. 268 ЦК України, ст. ст. 212-215, 218   ЦПК України,   суд ,  -  

                                               в и р і ш и в :       

Позов ОСОБА_1  до публічного акціонерного товариства «ДТЕК ОСОБА_3 Донбасу» про  відшкодування     моральної    шкоди, спричиненої  професійним захворюванням, -- задовольнити частково.

Стягнути з відповідача –публічного акціонерного товариства «ДТЕК ОСОБА_3 Донбасу»   на користь ОСОБА_1  у відшкодування моральної шкоди грошову компенсацію в розмірі 9.000  (дев»ять тисяч) грн.

У решті позовних вимог ОСОБА_1  відмовити за їх необґрунтованістю.

Стягнути з публічного акціонерного товариства «ДТЕК ОСОБА_3 Донбасу» на користь держави судовий збір  у розмірі 94 грн. 10 коп. (дев’яносто чотири грн. 10 коп.)

     На  рішення  суду може бути  подана апеляційна скарга протягом десяти днів з дня його проголошення.  Особи,  які брали  участь  у справі,  але  не  були  присутні  у  судовому  засіданні  під  час проголошення судового рішення,  можуть  подати  апеляційну  скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

       Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання  апеляційної скарга , якщо вона не була подана. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.          

            Суддя:                                                    Н.Ю.  Волкова