Справа № 22-а-1317/11 Головуючий у 1 інстанції: Іванюк І.Д.
Категорія 70( 10.3.1) Доповідач в 2-й інстанції: Мацей М. М.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 серпня 2011 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області у складі:
головуючого- судді Мацея М.М.,
суддів Цяцяка Р.П., Курій Н.М.,
при секретарі Мариняк О.І.,
у відсутності сторін, розглянувши адміністративну справу за апеляційною скаргою управління Пенсійного фонду України в Залізничному районі м. Львова на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 19 липня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в Залізничному районі м. Львова про поновлення пропущеного строку для звернення суду та зобов"язання нарахування і виплати недоплаченої надбавки до пенсії "дітям війни", -
в с т а н о в и л а:
ОСОБА_2 звернувся 02.12.2009 року до суду із позовом, в якому просив зобов’язати управління Пенсійного фонду України в Залізничному районі м. Львова нарахувати та виплатити в його користь недоплачену як дитині війни щомісячну надбавку за 2007-2008 роки в сумі 1646,07 грн.
Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 19 липня 2010 року позов задоволено частково. Визнано неправомірними дії відповідача щодо ненарахування і невиплати позивачу надбавки до пенсії як "дитині війни" в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та за період з 22.05.2008 по 31.12.2008 року. Зобов’язано відповідача здійснити нарахування та виплату надбавку до пенсії як дитині війни в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та за період з 22.05.2008 по 31.12.2008 р., виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленої ст. 28 Закону України "Про загальнообов"язкове соціальне страхування", з врахуванням фактично здійснених виплат. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення суду оскаржило управління Пенсійного фонду України в Залізничному районі м. Львова. В апеляційній скарзі зазначає, що рішення суду є незаконною, оскільки районним судом не було з’ясовано і досліджено всі обставини, які мали значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права. Вважає, що судом порушено ст.ст. 6, 19 Конституції України, ст.ст.9, 11, 159, 163 КАС України, ч.3 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». Апелянт вказує, що суд не прийняв до уваги їх заперечення до позовної заяви, що законодавцем не прийнято жодного нормативного акту на виконання вимог Закону України «Про соціальний захист дітей війни», не визначено поняття мінімальна пенсія за віком як розрахункова величина для підвищення пенсії за вказаним Законом, а встановлений у абз.1 ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»мінімальний розмір пенсії за віком, на правовідносини, що виникають із Закону України «Про соціальний захист дітей війни», не поширюється.
Просить рішення суду в частині задоволення позову скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Сторони у справі в судове засідання не з’явилися, тому відповідно до ч.1 ст.41 КАС України фіксація судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.
Відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Встановлено, що позивач є дитиною війни в розумінні ст.1 вищевказаного Закону «Про соціальний захист дітей війни»і відповідно до ст.6 цього ж Закону має право на державну соціальну підтримку у вигляді підвищення до пенсії в розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком.
Згідно з п.12 ч.1 ст.71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»призупинено на 2007 рік дію ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням ст.111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік».
Статтею 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»встановлено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.
Рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року №6-рп/2007 визнані такими, що не відповідають Конституції України, зокрема, положення ст.71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» щодо зупинення дії ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Відповідно до п.41 розділу 2 Закону України «Про державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»текст ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»викладено в такій редакції: «Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»дане підвищення проводиться за їх вибором згідно з одним із законів».
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп2008 визнанні такими, що не відповідають Конституції України, зокрема, положення п.41 розділу 2 Закону України «Про державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».
Зазначені рішення Конституційного Суду України є обов’язковими для виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскарженими, крім того, вони мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.
Відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнанні неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Таким чином, з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року до 31 грудня 2008 року спірні відносини регулюються відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»в редакції Закону, яка діяла до 1 січня 2007 року.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позовні вимоги щодо визнання дій відповідача неправомірними та зобов’язання його здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії як дитині війни позивачу за період 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та року та з 22 травня 2008 року до 31 грудня 2008 року з врахуванням 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням виплачених йому сум за цей період, є обґрунтованими.
Твердження апелянта про неврегульованість механізму реалізації положень ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»не можна брати до уваги з наступних підстав.
На час виникнення спірних правовідносин розмір мінімальної пенсії за віком визначався лише ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»і згідно з цією нормою мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність.
Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України «Про прожитковий мінімум» прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком.
Таким чином, при визначенні розміру підвищення відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»застосовується розмір мінімальної пенсії за віком, визначений ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». Крім того, колегія суддів приходить до висновку, що відсутність бюджетного фінансування, передбачених Законом України «Про соціальний захист дітей війни»доплат до пенсії, не може бути причиною невиконання покладених на управління Пенсійного фонду України зобов’язань, оскільки реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується, на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстав для її задоволення немає.
Судом правильно встановлені фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримана процедура розгляду, передбачена ЦПК України, а тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду.
Керуючись Законом України „Про внесення змін до розділу ХІІ „Прикінцеві положення” Закону України „Про судоустрій і статус суддів” щодо передачі справ, пов’язаних із соціальними виплатами” від 02.12.2010 року № 2748-УІ та ст.ст. 195, 198 п.1, 200, 205 ч.1 п.1, 206 КАС України, колегія суддів,-
у х в а л и л а:
Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Залізничному районі м. Львова відхилити.
Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 19 липня 2010 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий:
Судді: