Справа №2-350/ 2011 р.

копія

     Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И

25 жовтня 2011року.  Ватутінський міський суд Черкаської області

          в складі: головуючого-судді                     Здоровило В.А.

                      при секретарі                               Мельник С.В.

                          з участю представників              ОСОБА_1

                                                                                ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ватутіне цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ФОП ОСОБА_4, третя особа: Територіальна державна інспекція праці в Черкаській області про стягнення заборгованої заробітної плати, середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні та моральної шкоди, -

встановив:

позивачка змінила свої позовні вимоги і просить суд стягнути з відповідача на її користь заборгованість по заробітній платі в розмірі 9820 гривень 20 копійок, 2651 гривну 74 копійки середнього заробітку за затримку розрахунку, 1000 гривень причиненої моральної шкоди та 300 гривень витрат по оплаті юридичної допомоги, а всього 13771 гривну 94 копійки, посилаючись на те, що 07.04.2010 року між нею та ФОП ОСОБА_4 був укладений трудовий договір відповідно до якого вона зобов’язувалася виготовляти дерев’яні деталі на верстаті, їх якість повинна була відповідати вимогам виданих специфікацій та зобов’язувалась дотримуватись нормових завдань, правил з охорони праці та пожежної безпеки, а відповідач оплачувати працю в розмірі мінімальної  заробітної плати. 05.08.2011 року трудовий договір був розірваний за згодою сторін згідно ст.36 п.1 КЗпП України. Порушуючи вимоги ст.ст.115,116 КЗпП України відповідач не виплачував їй заробітну плату, а при звільненні не виплатив всієї суми, що належить їй від підприємства в день звільнення, яка становить 8817 гривень.

          На підставі ст.113 КЗпП України час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду.

Крім того їй не було нараховано та виплачено грошову компенсацію за відпустку 1003 гривні 20 копійок.

          У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум в зазначені в законі строки підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки розрахунку по день розрахунку, який становить з 05.08.2011 року по 25.10.2011 року 2651 гривню 74 копійки.

  Невиплатою відповідачем належних їй коштів, причинена моральна шкода, яка полягає в порушенні її законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків. Ситуація що склалася вимагала від неї додаткових зусиль для організації її життя, а саме в її сім’ї по вині відповідача склалася напружена обстановка, не було коштів на придбання продуктів харчування, одягу, оплатити комунальні послуги не говорячи про звичайний уклад життя. Із-за цього вона змушена принижуватись та йти до своїх родичів, знайомих просити матеріальної допомоги, а тому вона вважає, що грошовий еквівалент в сумі 1000 гривень міг хоч якось компенсувати.      

Відповідач та його представник доповнені позовні вимоги позивачки не визнали повністю та просять суд в їх задоволені відмовити, оскільки вважають їх безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підтверджуються жодними належними доказами.

Представник третьої особи також вважає, що позовні вимоги позивачки до задоволення не підлягають, оскільки також вважає їх безпідставними та необґрунтованими. Також зазначив, що звернень позивачки до територіальної державної інспекції праці в Черкаській області з приводу порушень відповідачем законодавства про оплату праці не поступало. В ході перевірок інспекцією відповідача, щодо дотримання ним законодавства про оплату праці також виявлено не було.

Допитані в суді свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 підтвердили факт перебування позивачки в трудових відносинах з відповідачем та факт виплати позивачці, як і всім працівникам заробітної плати за відпрацьований позивачкою період. Також підтвердили відсутність заборгованості по заробітній платі та факт відсутності простою на виробництві в період часу на який посилається позивачка.

          Заслухавши позивачку, відповідача та їх представників, а також заслухавши свідків та вивчивши матеріали справи суд вважає, що доповнені позовні вимоги позивачки до задоволення не підлягають.

          Так судом встановлено наступні факти та відповідні їм правовідносини.

В судовому засіданні було встановлено, що дійсно відповідач ОСОБА_4 зареєстрований в установленому законом порядку, як фізична особа – підприємець в Звенигородській РДА і працює в м.Ватутіне по вул.Кірова,3 «г»використовуючи працю найманих робітників. Де і працювала позивачка виготовляючи дерев’яні деталі на верстаті з 07.04.2010 р. по 10.04.2011 р. на підставі трудового договору (а.с.5), зареєстрованого в Звенигородському районному центрі зайнятості, згідно до якого позивачка працювала з робочим тижнем тривалістю 40 годин з вихідним днем та відпусткою тривалістю 24 календарних дні з оплатою праці щомісяця в розмірі мінімальної заробітної плати.

Разом з позивачкою у відповідача з 07.04.2010 р. по 10.04.2011 р. працювали свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в одній бригаді, з якими також укладено письмовий трудовий договір.

Позивачка і її представник в судовому засіданні стверджували, що за весь час роботи у відповідача позивачка не отримувала заробітну плату, не отримала компенсацію за затримку розрахунку, при цьому, як на доказ посилається на відсутність у відповідача відомостей про отримання заробітної плати.

Відповідач дійсно не надав суду відомостей про виплату заробітної плати позивачці та іншим найманим працівникам пояснивши, що у нього було викрадено всю робочу документацію по всіх найманих працівникам (табелі обліку робочого часу, відомості на виплату заробітної плати), яка зберігалася в кабінет і як на доказ посилається на покази свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які підтверджують виплату заробітної плати відповідачем усім працівникам і позивачці в тому числі за вказаний період, на визнання позивачкою в судовому засіданні часткову виплату заробітної плати відповідачем та на довідки про сплату ним страхових внесків за позивачку до Пенсійний фонду України (а.с.55-58) та про сплату ним податків за позивачку до ДПІ в Звенигородському районі (а.с.48-50).

У суду викликає сумнів пояснення позивачки та її представника про те, що позивачка протягом року не отримуючи заробітну плату погодилась чекати її виплати невизначений строк, в той час, як відповідач відправляв готову продукцію замовникам за кордон і отримував кошти, а розмір заробітку позивачки дорівнював мінімальній заробітній платі. При цьому позивачка не зверталась з приводу не виплати їй заробітної плати в жоден орган (суд, прокуратуру, управління праці та соціального захисту населення, до державного інспектора праці), не скористалась анонімною телефонною лінією, яка діяла та номер якої публікувався у місцевій пресі.

Відповідно до ст.ст.94, 95 КЗпП України власник виплачує працівникові за виконану ним роботу заробітну плату, яка не може бути меншою мінімальної заробітної плати, встановленої Законом України «Про оплату праці». Статтею 115 КЗпП України передбачено, що заробітна плата виплачується не рідше двох разів на місяць.

Відповідно до ст.116 КЗпП України, ст. 24 Закону України «Про оплату праці», при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства провадиться в день звільнення. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник повинен в зазначений строк виплатити не оспорювану ним суму.

Як вбачається з копії трудової книжки (а.с.6-8) позивачка була звільнена 05.08.2011 р. за згодою сторін. Однак, як було встановлено в судовому засіданні з пояснень сторін та свідків, позивачка припинила роботу  10.04.2011 року.

Відповідно до ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу, належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст.116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно із ст. 237-1 КЗпП України відшкодування моральної шкоди власником або уповноваженим ним органом працівнику проводиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до вимог ст.233 КЗпПУ працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Уразі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Пленум Верховного Суду України в п.25 постанови від 24.12.1999 р. № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці»роз’яснив, що за вирішенням спору про оплату праці працівники, можуть звернутися до обраної на підприємстві КТС або до суду в строки, передбачені ст. 233 КЗпП України. У справах про оплату праці діє тримісячний строк звернення з заявою до суду, який обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Пропуск без поважних причин тримісячного строку звернення до суду є самостійною підставою для відмови в позові.

Закінчення строку виплати заробітної плати ( ст. 115 КЗпП України) не є початком перебігу зазначеного процесуального строку, якщо не оспорюється право на її одержання. В даному випадку позивачка оспорює право на одержання заробітної плати, яка зі слів відповідача та наданих ним доказів їй вже виплачена, доказів того, що відповідач визнавав за нею цю заборгованість немає, а тому перебіг тримісячного строку звернення до суду позивачки починався з часу закінчення строку на виплату заробітної плати.

Доказів того, що відповідач визнавав заборгованість по заробітній платі за весь відпрацьований час позивачка суду не надала.

Відповідно до норм цивільного процесуального законодавства кожна сторона зобов’язується довести в судовому засіданні ті обставини, на які посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень, надані сторонами докази мають бути належними та допустимими.

З огляду на досліджені в судовому засіданні докази суд вважає, що позивачка не надала суду належних доказів на підтвердження своїх змінених позовних вимог.

А тому суд вважає, що в задоволенні змінених позовних вимог ОСОБА_3 до ФОП ОСОБА_4, третя особа: Територіальна державна інспекція праці в Черкаській області про стягнення заборгованої заробітної плати, середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні та моральної шкоди відмовити повністю

На підставі ст.ст. 21, 24, 24-1, 94, 95, 115, 116, 117, 232, 233, 237-1 КЗпП України, Закону України «Про оплату праці», п.п.20,25 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 р. «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», п.п. 4,7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 р. «Про практику розгляду судами трудових спорів»та керуючись ст.ст.10, 60, 61, 88, 208, 209, 212-215  ЦПК України, суд -

                                                  в и р і ш и в:

в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ФОП ОСОБА_4, третя особа: Територіальна державна інспекція праці в Черкаській області про стягнення заборгованої заробітної плати, середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні та моральної шкоди відмовити повністю.

     Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Черкаської област, через Ватутінський міський суду Черкаської області протягом десяти днів після його проголошення..

         Головуючий                  підпис                   В.А. Здоровило

          Суддя                                                            В.А. Здоровило