Справа № 488/3407/24

Номер провадження № 1-кп/488/151/25

                                      У Х В А Л А

18.03.2025 року

Корабельний районний суд м. Миколаєва у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

секретаря ОСОБА_2 ,

за участю прокурора ОСОБА_3 ,

потерпілої ОСОБА_4 ,

обвинуваченого ОСОБА_5 ,

захисника обвинуваченого адвоката ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві матеріали кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 за ч.2 ст. 121 КК України,-

В С Т А Н О В И В:

На розгляді Корабельного районного суду м. Миколаєва перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 за частиною 2 статті 121 КК України, якому обрано міру запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

18.03.2025 року до суду надійшло клопотання прокурора про продовження відносно ОСОБА_5 раніше обраної міри запобіжного заходу у виді тримання під вартою, строк дії якої спливає 28.03.2025 року.

В обгрунтування свого клопотання прокурор зазначає, що продовжують існувати ризики ухилення обвинуваченого від суду, а також незаконного впливу потерпілу і свідків, яких він знає.

В судовому засіданні прокурор підтримав дане клопотання з мотивів, наведених у ньому та вважав, що більш м`який вид запобіжного заходу не здатен запобігти заявленим ризикам і забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого з огляду на тяжкість вчиненого ним злочину та репутацію обвинуваченого.

Обвинувачений та його захисник проти клопотання прокурора не заперечували. Потерпіла клопотання прокурора підтримала.

Дослідивши матеріали кримінального провадження, заслухавши думку учасників процесу, судом встановлено, що:

ОСОБА_5 підозрюється у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України, за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до 10 років, із наявністю таких обтяжуючих обставин, як вчинення кримінального правопорушення щодо особи похилого віку та вчинення кримінального правопорушення щодо особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних відносинах, тобто суд приймає до уваги тяжкість покарання, що загрожує у разі визнання його винуватим.

За таких обставин суд доходить до висновку про доведеність наявності ризику переховування обвинуваченого від органу досудового розслідування та суду з метою уникнення кримінальної відповідальності.

Про існування названого ризику також свідче той факт, що ОСОБА_5 зник з місця вчинення правопорушення, яке одночасно є місцем його фактичного проживання, та був затриманий на території АГК «ЛУЧ-2», де він переховувався від працівників поліції, які були викликані на місце свідком події ОСОБА_7 .

Поміж іншого,судом встановлено, що ОСОБА_5 не має постійного місця роботи та стійких соціальних зв`язків, бо офіційно не працевлаштований, не має стабільного легального джерела прибутку, за місцем проживання характеризується посередньо, згідно характеристики зарекомендував себе як особа, схильна до зловживання спиртними напоями.

Підставою вважати, що обвинувачений може вжити заходів щодо здійснення тиску на свідків з метою зміни ним показів на його користь, є те, що очевидицею подій є свідок ОСОБА_7 , яку обвинувачений знає безпосередньо, свідки ОСОБА_8 та ОСОБА_9 є онуками загиблого та членами родини обвинуваченого, та з урахуванням тяжкості злочину, в якому він обвинувачується, для уникнення покарання, обвинувачений може вдатись до спроб тиску чи іншим шляхом вплинути на останніх для зміни показів на його користь.

Стосовно загрози втечі особи, практика ЄСПЛ виходить з того, що тяжкість покарання, якому може бути підданий підозрюваний, обвинувачений можна законно розглядати, як таку, що може спонукати його до втечі.

У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року ЄСПЛ вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.

Також, ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Отже, тяжкість покарання, що може бути застосоване відносно ОСОБА_5 , у разі доведення його вини, репутація обвинуваченого та відсутність чинників, які б утримували обвинуваченого від втечі, свідчать про високу ймовірність ризику його переховування від суду.

За наведеного, приймаючи до уваги положення ч.2 ст.183 КПК України, доведеність вище вказаних ризиків, тяжкість обвинувачення, пред`явленого ОСОБА_5 та міри покарання, передбаченої за даним обвинуваченням у разі доведеності його винни, застосування міри запобіжного заходу у виді тримання під вартою є виправданою та необхідною для запобігання заявленим ризикам, чого неможливо досягти із застосуванням більш м`яких видів запобіжних заходів, в тому числі такого як домашній арешт, і що саме запобіжний захід у виді тримання під вартою в повній мірі відповідатиме меті, з якою застосовується цей вид запобіжного заходу, в тому числі зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи та не суперечить практиці Європейського суду з прав людини і вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

На підставі викладеного і керуючись ст. 176-178,183, 314, 331 КПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

Клопотання прокурора задовольнити.

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю м. Миколаїв, продовжити дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на строк до 60 (шістдесяти) діб, а саме до 17.05. 2025 року включно.

Ухвала може бути оскаржена до Миколаївського апеляційного суду протягом семи днів з дня її оголошення, що не зупиняє її виконання.

        Суддя ОСОБА_1