Номер провадження: 11-кп/813/1389/25

Справа № 522/19210/21

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач ОСОБА_2

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.03.2025 року                                                                 м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,

обвинуваченої ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відео конференції між Одеським апеляційним судом та ДУ «Одеський слідчий ізолятор» виділені матеріали кримінального провадження №12021162470000414 від 08.04.2021 року за апеляційними скаргами обвинуваченої ОСОБА_6 та її захисника – адвоката ОСОБА_7 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 13.02.2025 року про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_6 , обвинуваченої у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.257, ч.3 ст.27, ч.4 ст.187, ч.3 ст.27, ч.3 ст.146, ч.3 ст.27, ч.3 ст.28, ч.2 ст.127, ч.3 ст.27, ч.4 ст.189 КК України,

установив

В провадженні Приморського районного суду м. Одеси перебуває кримінальне провадження №12021162470000414 від 08.04.2021 року за обвинуваченням ОСОБА_6 , обвинуваченої у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ст. 257, ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 187, ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 146, ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст.127, ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 189 КК України та ОСОБА_8 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст. 257, ч. 2 ст. 27, ч. 4 ст. 187, ч. 2 ст. 27, ч. 3 ст. 146, ч. 2 ст. 27, ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст.127, ч. 2 ст. 27, ч. 4 ст. 189, ч. 1 ст. 263 КК України.

Ухвалою суду першої інстанції було задоволено клопотання прокурора та в порядку ст.331 КПК України, продовжено строк дії запобіжного заходу обвинуваченій  ОСОБА_6 у виді тримання під вартою, строком до 13.04.2025 року, з раніше визначеною заставою, що складає 265 розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб, у сумі 802420 гривень.

Мотивуючи прийняте рішення, суд послався на те, що ОСОБА_6 інкримінується вчинення тяжких та особливо тяжких злочинів, за які передбачено покарання у виді позбавлення волі, що свідчить про можливість переховування обвинуваченої від суду, незаконного впливу на потерпілих та свідків в даному провадженні, а також вчинення обвинуваченою інших кримінальних правопорушень або перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, що свідчить про відсутність підстав для зміни запобіжного заходу. Суд послався на те, що судовий розгляд ще не завершено, а тому існуючи ризики не знизились і не відпали. Наявні відомості про особу обвинуваченої у сукупності з іншими обставинами, що підлягають врахуванню відповідно до положень ст. 178 КПК України доводять, що на даній стадії кримінального провадження більш м`який запобіжний захід не пов`язаний з позбавленням волі, про що просить обвинувачена ОСОБА_6 , не зможе запобігти наявним ризикам.

Не погоджуючись з ухвалою суду обвинувачена та її захисник, кожен окремо, подали апеляційні скарги, в яких просять ухвалу скасувати та постановити нову, якою зменшити визначений розмір застави до 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, оскільки визначена судом застава є завідомо непомірною для неї. Крім того, обвинувачена одночасно просить змінити їй запобіжний захід на такий, що не пов`язаний з триманням під вартою.

Обвинувачена посилається на незаконність оскарженої ухвали, стверджує про відсутність ризиків. Вважає, що стороною обвинувачення навмисно затягується розгляд справи, незважаючи на те, що вона утримується під вартою майже 3 роки, що свідчить про порушення розумних строків розгляду кримінального провадження. Стверджує про погіршення стану її здоров`я в умовах слідчого ізолятора. Обвинувачена вказує на свою непричетність до інкримінованих їй злочинів та упередженість прокурора, оскільки інші учасники злочинів вже звільнені з-під варти без вагомих на те причин.

Відповідно до вимог ст.422-1 КПК України розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.

Прокурор та захисник обвинуваченої, будучи повідомленими належним чином про дату, час та місце розгляду справи в судове засідання не з`явились, клопотань про відкладення розгляду справи, або здійснення розгляду за їх участю не подавали.

Заслухавши суддю-доповідача; обвинувачену, яка підтримала свою апеляційну скаргу та апеляційну скаргу свого захисника, просила їх задовольнити; обговоривши доводи апеляційної скарги; колегія суддів дійшла висновку про таке.

Частина перша ст. 404 КПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Стаття 370 КПК передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

За змістом ч.1 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

Колегія суддів вважає, що розглядаючи клопотання прокурора, суд першої інстанції дотримався положень ст.ст.177, 178, 183, 331 КПК України та прийняв законне та обґрунтоване рішення про продовження обвинуваченому строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою та законних підставах послався на тяжкість покарання, яке загрожує  ОСОБА_6 у разі визнання її винуватою, а також існування ризиків, які дають підстави вважати, що перебуваючи на свободі, обвинувачена може здійснити дії, передбачені ч.1 ст.177 КПК.

Доводи обвинуваченої щодо відсутності прямих доказів на підтвердження її винуватості в інкримінованих їй діях, колегія суддів визнає не обґрунтованими та наголошує, що на даній стадії апеляційний суд не вправі вдаватися у кримінально-правову кваліфікацію інкримінованих обвинуваченому дій та давати оцінку обґрунтованості обвинувачення, оскільки остаточна оцінка доведеності обвинувачення у відповідності до вимог закону, буде дана лише за наслідками судового розгляду справи в суді першої інстанції, за результатами дослідження всіх доказів.

Відповідно до положень ч.2 ст. 94 КПК жоден доказ не має наперед встановленої сили, та всі докази в даному кримінальному провадженні підлягають ретельній перевірці з наступною їх оцінкою у відповідності до положень ч.1 ст.94 КПК України.

Згідно ст.ст. 89, 94 КПК України оцінка допустимості та належності доказів буде надана судом першої інстанції при розгляді кримінального провадження по суті, а відтак апеляційний суд позбавлений можливості надавати оцінку доказам винуватості чи невинуватості особи до інкримінованого йому злочину.

Колегія суддів вважає, що тяжкість пред`явленого обвинувачення ОСОБА_6 , а також існування ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, виправдовують продовження строку дії найсуворішого запобіжного заходу обвинуваченій та дають апеляційному суду можливість прийти до висновку про обґрунтованість ухвали суду першої інстанції.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про неможливість застосування до обвинуваченої більш м`якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою, з огляду на продовження існування ризиків, оскільки обвинувачена не може не розуміти тяжкість можливого суворого покарання у разі доведеності її вини за результатами розгляду кримінального провадження.

Наведені обставини, на думку колегії суддів, в достатній мірі підтверджують існування ризику можливих спроб переховування обвинуваченої від суду, в тому числі і з урахуванням позиції ЄСПЛ у рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року, в якій Суд зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що обвинувачений може ухилятись від слідства.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Клоот проти Бельгії» визначено: «Серйозність обвинувачення може служити для суду підставою для постановлення рішення про поміщення та утримання обвинуваченого під вартою з метою запобігання спробі вчинення подальших правопорушень. Однак, необхідно, щоб небезпека була явною, а запобіжний захід - необхідним в світлі обставин справи і, зокрема, біографії та характеристики особи, про яку йдеться». 

Також, ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Обставини даного кримінального провадження, в тому числі і дані про особу обвинуваченої, на думку апеляційного суду, дають достатні підстави припускати, що остання може здійснити спроби переховування від суду з метою уникнення від кримінальної відповідальності.

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що ризик, передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК України, не можна визнавати недоведеним.

Колегія суддів також погоджується з висновками місцевого суду про продовження існування ризику можливого вчинення обвинуваченою іншого кримінального правопорушення.

Апеляційний суд звертає увагу, що КПК Українине вимагає доказів того, що обвинувачений обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що вона має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинуваченої кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК України.

Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження. 

Тобто в даному випадку суд має зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.

Стосовно загрози втечі особи, практика ЄСПЛ виходить з того, що якщо тяжкість покарання, якому може бути підданий обвинувачений, можна законно розглядати, як таку, що може спонукати його до втечі. Для того, щоб ця обставина мала реальний характер потрібно враховувати наявність інших обставин, а саме: характеристики особи, її моральний облік, місце проживання, професію, прибуток, сімейних зв`язків, будь яких зв`язків з іншою країною, або наявність зв`язків в іншому місці.

З огляду на наведене, колегія суддів визнає непереконливими доводи обвинуваченої про відсутність ризиків, які обумовлюють продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки тяжкість пред`явленого обвинувачення, дані про особу обвинуваченої, а також існування ризиків, на які послався суд першої інстанції в оскарженій ухвалі, виправдовують продовження дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

Той факт, що в обвинуваченої є неповнолітня дитина, не спростовує наявність існування ризиків в даному провадженні.

Посилання обвинуваченої про необґрунтованість та непомірність визначеного судом розміру застави, колегія суддів визнає неспроможними, з огляду на таке.

Частиною 5 статті 182 КПК України визначено межі розмірів застави в залежності від тяжкості вчинених злочинів, а також передбачено щодо особи, підозрюваної/обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину  розмір застави визначається у межах від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов`язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.

Таким чином, слід констатувати, що процесуальним законом визначено, що до особи, яка обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину може бути застосовано розмір застави в межах від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, однак у виключних випадках застава може бути призначена у розмірі, який перевищує триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Позиція ЄСПЛ стосовно питання обрання національними судами запобіжного заходу у виді застави та призначення її розміру цілковито прослідковується в рішенні Суду у справі «Мангурас проти Іспанії» (Mangouras v. Spain) від 28.09.2010 року, в якому Суд зазначає, що розмір застави має оцінюватись в першу чергу «з огляду на особу підсудного, належну йому власність, його стосунки з поручителями, іншими словами, з огляду на впевненість у тому, що перспектива втрати застави або заходів проти його поручителів у випадку його неявки до суду буде достатньою для того, щоб стримати його від втечі». 

У вказаному рішенні ЄСПЛ зазначив, що гарантії, передбачені п. 3 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, покликані забезпечити не компенсацію втрат, а зокрема явку обвинуваченого на судове засідання. Таким чином сума (застави) повинна бути оцінена враховуючи самого підозрюваного/обвинуваченого, його активи та його взаємовідносини в професійному середовищі, яке сформувало обставини для такої діяльності, з метою забезпечення ефективності даного заходу, іншими словами, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри (впевненості), при якому перспектива втрати застави, у випадку відсутності на суді, буде достатнім стримуючим засобом, щоб унеможливити перешкоджання особою встановленню істини у кримінальному провадженні.

Таким чином, слід констатувати, що положення КПК та практика ЄСПЛ орієнтують на такі критерії, які слід врахувати при визначені розміру застави: обставини кримінального правопорушення; особливий характер справи; майновий стан обвинуваченого; його сімейний стан, у тому числі матеріальне становище близьких осіб; масштаб його фінансових операцій; даних про особу обвинуваченого; встановлені ризики, передбачені статтею 177 КПК України; «професійне середовище» обвинуваченого; помірність обраного розміру застави та можливість її виконання, а також за певних обставин шкода, завдана кримінальним правопорушенням тощо.

Отже, з одного боку, розмір застави повинен бути таким, щоб загроза її втрати утримувала б обвинуваченого від намірів та спроб порушити покладені на нього обов`язки, а з іншого не має бути таким, щоб через очевидну неможливість виконання умов цього запобіжного заходу це фактично призвело б до подальшого його ув`язнення, яке в останньому випадку перетворилося б на безальтернативне.

На думку апеляційного суду, з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження та обвинувачення у скоєнні ряду тяжких та особливо тяжких злочинів, а також особи обвинуваченої, зокрема її ролі в інкримінованих їй злочинах, визначений судом розмір застави в даному кримінальному провадженні є достатнім і прийнятним також з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, відповідно до якої розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати кримінальному провадженню або в подальшому вчиняти аналогічні злочини.

Доводи обвинуваченої та її захисника про визначення непомірного розміру застави, з посиланням на те, що у останньої відсутнє матеріальне забезпечення, колегія суддів визнає непереконливими, оскільки за твердженням обвинуваченої вона має міцні соціальні зв`язки, що не позбавляє членів родини та близьких родичів прийняти участь в долі обвинуваченої шляхом внесення заставної суми.

Стороною захисту не наведено достатніх аргументів стосовно того, що обставини, які впливають на рішення суду щодо перегляду встановленого розміру застави, на даний час суттєво змінилися та можуть вплинути на зміну запобіжного заходу, в тому числі в частині розміру застави.

Керуючись ст.ст. 177, 178, 183, 199, 376, 404, 405, 419, 422, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,

постановив

Апеляційні скарги обвинуваченої ОСОБА_6 та її захисника – адвоката ОСОБА_7 – залишити без задоволення.

Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 13.02.2025 року про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_6 , обвинуваченої у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.257, ч.3 ст.27, ч.4 ст.187, ч.3 ст.27, ч.3 ст.146, ч.3 ст.27, ч.3 ст.28, ч.2 ст.127, ч.3 ст.27, ч.4 ст.189 року – залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді Одеського апеляційного суду

ОСОБА_2                         ОСОБА_3                         ОСОБА_4