ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 жовтня 2006 р. | № 15-25/18-05-629 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Кочерової Н.О., - головуючого, |
Рибака В.В., Черкащенка М.М., |
розглянувши матеріали касаційної скарги | ДП “Укрспецобладнання” |
на постанову | Одеського апеляційного господарського суду від 18.07.2006 року |
у справі господарського суду | Одеської області |
за позовом | ДП “Укрспецобладнання” |
до | ВАТ “Автотаксосервіс” |
про | стягнення 322 482,15 грн., |
В засіданні взяли участь представники:
- позивача: | Зуб О.Ю., |
- відповідача: | Велічко К.О., |
ВСТАНОВИВ:
У січні 2005 року ДП “Укрспецобладнання” звернулось до господарського суду з позовом до ВАТ “Автотаксосервіс” про стягнення 322482,15 грн. доходів від безпідставно збереженого майна.
Справа розглядалась неодноразово.
Останнім рішенням господарського суду Одеської області від 07.03.2006 року в задоволенні позову відмовлено.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 18.07.2006 року рішення місцевого господарського суду від 07.03.2006 року залишено без змін, а апеляційна скарга –без задоволення.
Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями ДП “Укрспецобладнання” подало касаційну скаргу, в якій просить постанову Одеського апеляційного господарського суду від 18.07.2006 року та рішення господарського суду Одеської області від 07.03.2006 року скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
Доповідач: Черкащенко М.М.
В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що судами неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття незаконних судових рішень.
Судова колегія, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у пункті 1 постанови від 29.12.76 №11 “Про судове рішення”, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності –на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.
Судові рішення цим вимогам не відповідають.
Рішенням арбітражного суду Одеської області від 05.06.2001 року у справі № 17-5-20/01-2114 зобов’язано ДП “Укрспецобладнання” укласти у строк до 10.06.2001 року договір оренди індивідуально визначеного майна з орендарем - ВАТ “Автотаксосервіс” на умовах викладених у редакції позивача в проекті договору від 01.02.2001 року, з урахуванням узгоджених сторонами пунктів в протоколі розбіжностей, за виключенням пунктів 1.1 та 3.1. названого проекту договору.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, на виконання рішення арбітражного суду Одеської області від 05.06.2001 року, яке набрало законної сили 05.06.2001 року між ДП “Укрспецобладнання” та ВАТ “Автотаксосервіс” було укладено договір оренди індивідуально визначеного майна, з строком дії договору в один рік до 01.02.2002 року.
На виконання умов договору позивач передав відповідачу індивідуально визначене майно, що є державною власністю, а саме: 419 шт. 20 футових та 2 шт. футових морських великовантажних контейнерів в строкове оплатне користування.
Відповідно до акту приймання –передачі, ВАТ “Автотаксосервіс” повернуло 01.08.2002 року орендоване майно позивачу, який останній отримав без будь-яких застережень.
Відмовляючи у стягненні з відповідача суми доходів від безпідставно збереженого майна, суд першої інстанції виходив з того, що договір оренди набрав чинність 06.09.2001 року, тобто з моменту прийняття постанови Одеського апеляційного господарського суду від 06.09.2001 року, якою залишено рішення арбітражного суду Одеської області від 05.06.2001 року у справі № 17-5-20/01-2114 без змін та діяв до 06.09.2002 року, а тому відповідачем було повернуто орендоване ним майно до закінчення строку дії договору.
Проте з таким висновком судова колегія не може погодитись з наступних підстав.
Відповідно до ст. 115 ( в редакції Закону України від 17.05.2001 року), яка діяла на момент прийняття рішення арбітражного суду Одеської області від 05.06.2001 року, рішення, ухвали, постанови арбітражного суду набирають законної сили негайно після їх прийняття і підлягають обов’язковому виконанню підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами.
Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційною інстанцією.
Вказана редакція була викладена Законом України “Про внесення змін до Арбітражного процесуального кодексу України” від 21.06.2001 року № 2539-ІІІ.
За таких обставин, висновок місцевого господарського суду, з посиланням на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 19.06.2002 року у справі № 17-6-14/01-10836, про набрання рішення арбітражного суду Одеської області від 05.06.2001 року у справі №17-5-20/01-2114 законної сили після розгляду справи апеляційною інстанцією, суперечить положенню ст. 58 Конституції України, відповідного до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.
Судова колегія також не може погодитись і з висновком апеляційної інстанції, що оскільки за рішенням арбітражного суду Одеської області від 05.06.2001 року у справі № 17-5-20/01-2114 зобов’язано ДП “Укрспецобладнання” укласти у строк до 10.06.2001 року договір оренди індивідуально визначеного майна з орендарем - ВАТ “Автотаксосервіс”, то зазначений договір набрав чинності 10.06.2001 року та діє до 10.06.2002 року, з вищезазначених підстав.
Відповідно до ст. 17 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” термін дії договору визначається за погодженням сторін.
Як вбачається з матеріалів справи, сторони п.9.1 договору оренди погодили та встановили строк його дії з 01.02.2001 року по 01.02.2002 року.
В договорі відсутня домовленість сторін про термін дії договору в один рік.
Суди попередніх інстанцій не надали належної юридичної оцінки тому факту, що при прийнятті арбітражним судом рішення від 05.06.2001 року не було внесено змін у пункт 9.1 договору.
Судова колегія зазначає, що з набранням чинності, рішення суду, в даному випадку, не змінює дату закінчення дії договору, яку визначили сторони. В зазначеному рішенні суду зобов’язано сторін лише укласти договір у термін до 10.06.2001 року у редакції позивача, з урахуванням узгоджених сторонами пунктів в протоколі розбіжностей, за виключенням пунктів 1.1 та 3.1.
Як вже зазначалось вище, сторони в даній редакції угоди домовились про закінчення дії договору 01.02.2002 року.
Ці обставини мають суттєве значення для вирішення спору та не були враховані судами попередніх інстанцій при розгляді справи по суті заявлених вимог.
Враховуючи вище наведене, судова колегія вважає, що суди попередніх інстанцій порушили вимоги ст.43 ГПК України та прийняли незаконні судові рішення.
Згідно до частини 2 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Правова оцінка обставин та достовірності доказів по справі є виключна прерогатива першої та апеляційної інстанції.
За таких обставин, судові рішення підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд.
При новому розгляді суду необхідно врахувати вищевикладене, при необхідності витребувати докази у відповідності з вимогами ст.38 ГПК України, повно, всебічно та об’єктивно дослідити всі обставини справи, перевірити доводи сторін, дати їм належну юридичну оцінку та постановити законне та обґрунтоване рішення.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 –11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу задовольнити частково.
Постанову Одеської апеляційного господарського суду від 18.07.2006 року та рішення господарського суду Одеської області від 07.03.2006 року у справі № 15-25-18-05-629 скасувати.
Справу направити на новий розгляд до господарського суду Одеської області.
Головуючий Н. Кочерова
Судді: В. Рибак
М. Черкащенко