Справа № 578/1035/23

провадження №2/578/5/25

РІШЕННЯ

І м е н е м У к р а ї н и

12 березня 2025 року                                                        селище Краснопілля

Краснопільський районний суд Сумської області у складі головуючого судді Зері Ю.О., за участю секретаря судового засідання Ткаченко Г.В., представника позивача ОСОБА_1 , відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у порядку спрощеного позовного провадження у приміщенні суду цивільну справу

за позовом ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1

до ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ,

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ,

про виселення та стягнення моральної шкоди,

установив:

22.03.2023 позивач звернувся до Краснопільського суду Сумської області з позовом, у якому просив суд виселити відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 з житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_2 зобов`язати ОСОБА_2 передати позивачеві ключі від житлового будинку та правовстановлюючі, технічні та інші документи на житловий будинок та земельну ділянку з кадастровим номером 5922355100:01:005:0541, які розташовані по АДРЕСА_2 , а також стягнути з відповідачів у солідарному порядку 70000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позовупозивач зазначив, що він є власником спірного житлового будинку, у 2008 році до будинку вселилися відповідачі з метою стороннього догляду за позивачем. 30.10.2013 між сторонами був укладений договір купівлі-продажу житлового будинку по АДРЕСА_2 , який позивачем був укладений помилково. Рішенням Великописарівського районного суду Сумської області від 23.12.2022 у справі № 578/817/20 визнані недійсними договори купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки за вказаною вище адресою. Рішення суду набрало законної сили, на підставі цього рішення до Державного реєстру прав на нерухоме майно та їх обтяжень внесені відомості про позивача як власника спірного домоволодіння. У подальшому позивач як власник житлового будинку зняв з реєстрації відповідачів, однак останні продовжують безпідставно проживати у спірному домоволодінні. Звернення до відповідачів виселитись із займаного ними будинку у добровільному порядку, а також відповідні звернення до правоохоронних органів виявились безрезультатними, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом для захисту своїх прав як власника нерухомого майна. У зв`язку з неправомірними діями відповідачів позивачеві також завдано моральної шкоди, яка виразилась у душевних стражданнях та яку він оцінює у 70000 грн.

Ухвалою від 18.08.2023 вказану позовну заяву судом прийнято до розгляду та відкрито провадження у даній справі; справу постановлено розглядати у порядку спрощеного позовного провадження; встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи; судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 02.10.2023.

Ухвалою суду від 10.11.2023 за заявами сторін суд зупинив провадження у справі до набрання законної сили рішенням суду у справі № 578/817/20, оскільки Верховним Судом було відкрите касаційне провадження у вказаній справі та зупинено дію та виконання рішення суду першої інстанції від 23.12.2022.

02.09.2024 відповідачі подали до суду зустрічну позовну заяву, у якій просили суд стягнути з відповідача на їх користь 55000 грн, сплачених за визнаними недійсними договорами купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, а також 281000 грн у відшкодування витрат на проведені поліпшення у домоволодінні, а також заяву про забезпечення зустрічного позову.

Постановою Верховного Суду від 14.08.2024 рішення Великописарівського районного суду Сумської області від 23.12.2022 та постанову Сумського апеляційного суду від 04.05.2023 у справі № 578/817/20 залишено без змін та поновлено дію та виконання рішення суду першої інстанції.

Ухвалою від 30.09.2024 суд поновив провадження у справі та призначив судове засідання на 16.10.2024.

Ухвалою суду від 04.10.2024 відмовлено у задоволенні заяви про забезпечення зустрічного позову, а ухвалою від 16.10.2024 суд відмовив у прийнятті зустрічної заяви відповідачів та повернув зустрічну позовну заяву.

Ухвалою суду від 24.12.2024 поновлено відповідачу ОСОБА_2 строк на подання заяви про відвід судді та задоволено заяву про відвід судді Косар А.І., справу передано до канцелярії суду для повторного автоматизованого розподілу.

15.01.2025 ухвалою судді Краснопільського районного суду Сумської області задоволено заяву про самовідвід судді Басової В.І. та передано справу для повторного розподілу між суддями.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.01.2025 матеріали справи передані на розгляд судді Зері Ю.О.

Ухвалою від 17.01.2025 справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про виселення та стягнення моральної шкоди прийнято до розгляду; постановлено розглядати справу у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін; судове засідання призначено на 14.02.2025.

У судовому засіданні, яке відбулось 14.02.2025, представник позивача позов підтримав та просив суд його задовольнити з підстав, наведених у позові.

Відповідачі письмових відзивів на позов не подали, однак у судовому засіданні проти позову заперечували, пояснювали, що проживають у будинку з неповнолітньою дитиною, не мають іншого житла для проживання, крім того відповідачі мають право на залишення за собою усіх проведених у домоволодінні поліпшень, як це передбачають положення статті 390 ЦК України та вважають, що позивач має повернути їм кошти, сплачені за купівлю будинку та земельної ділянки. Також перший відповідач повідомив, що ними поданий позов до суду з вимогою стягнення з ОСОБА_4 коштів, сплачених за визнаними судом недійсними договорами купівлі-продажу будинку та земельної ділянки, а також 281000 грн вартості здійснених у домоволодінні поліпшень. Крім того відповідачі не вважають, що завдали позивачеві будь-яких страждань, оскільки між ними існували довірливі відносини, а певні непорозуміння викликані втручанням третіх осіб. Також наголошували, що утримують будинок, у якому проживають, у належному стані, проводять косметичні ремонти, оплачують комунальні послуги. Також відповідачі наголошувала на наявності сумнівів щодо справжнього волевиявлення позивача на звернення до суду з даним позовом.

Також відповідачі наголошували на необхідності виклику у судове засідання безпосередньо позивача, оскільки лише він особисто може підтвердити як факт отримання коштів за договорами купівлі-продажу, так і надати пояснення щодо обставин сумісного проживання сторін у період з 2013 року.

Враховуючи вік та стан здоров`я позивача, оскільки жоден з присутніх учасників не взяв на себе зобов`язання доставити позивача до приміщення суду, явку останнього до суду обов`язковою суд не визнавав, оскільки обставини передання чи непередання коштів за договорами купівлі-продажу та обставини сумісного проживання сторін не є предметом розгляду даної справи.

У судовому засіданні оголошувалась перерва до 12.03.2025 з проведенням судового засідання у режимі відеоконференції.

11.03.2025 засобами підсистеми «Електронний суд» до суду надійшло клопотання відповідача ОСОБА_2 про зупинення провадження у справі №578/1035/23 внаслідок об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку цивільного судочинства, а саме до набрання законної сили судовим рішенням у справі №578/148/25, а також про розгляд справи №578/1035/23 у порядку загального позовного провадження.

Ухвалою від 12.03.2025 суд відмовив у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 578/148/25, а також у задоволенні клопотання про розгляд справи № 578/1035/23 у порядку загального позовного провадження.

12.03.2025 сторони підтримали раніше висловлені позиції стосовно предмета спору.

Представник позивача звернув увагу, що також наполягає на задоволенні позовних вимог у частині зобов`язання відповідача ОСОБА_2 передати позивачеві ключі від належного йому житлового будинку, а також технічний паспорт на будинок, усі інші правовстановлюючі документи позивач має можливість виготовити самостійно.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, заслухавши пояснення присутніх учасників справи, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Як встановлено судом, 30.10.2013 між ОСОБА_4 , (продавцем) та ОСОБА_2 (покупцем) укладений договір купівлі-продажу житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, за адресою: АДРЕСА_2 , який розташований на приватизованій земельній ділянці площею 0,0530 га, кадастровий номер 5922355100:01:005:0541.

На момент укладення договору в житловому будинку зареєстровані ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .      

Відповідно до паспортів відповідачів останні були зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2 з 11.09.2009.

Із змісту зазначеного договору слідує, що грошові кошти в сумі 50 000 грн за житловий будинок продавець ОСОБА_4 отримав від покупця ОСОБА_2 до підписання цього договору (пункт 5 договору). Сторони підтвердили факт повного розрахунку за проданий житловий будинок з господарськими будівлями та відсутність взаємних претензій (пункт 6 договору).

На підставі вказаного договору 30.10.2013 нотаріусом Краснопільської районної державної нотаріальної контори Вангородським В.В. проведено державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 , що підтверджується відповідним Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

30.10.2013 між ОСОБА_4 (продавцем) та ОСОБА_2 (покупцем) укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд площею 0,0530 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Із змісту зазначеного договору слідує, що грошові кошти в сумі 5 000 грн за земельну ділянку продавець ОСОБА_4 отримав від покупця ОСОБА_2 до підписання цього договору (пункт 2.1 договору). Сторони підтвердили факт повного розрахунку за продану земельну ділянку та відсутність взаємних претензій (пункт 3.5 договору).

На підставі вказаного договору 30.10.2013 нотаріусом Краснопільської державної нотаріальної контори Вангородським В.В. проведено державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 , що підтверджується відповідним Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

Згідно архівного витягу з додатку до розпорядження селищного голови від 19.02.2016 № 5 вулиця Островського перейменована на вулицю Олександра Шкурка.

Відповідно до копії витягу з наказу Сумського геріатричного пансіонату для ветеранів війни та праці від 07.02.2020 підопічний ОСОБА_4 , 1938 року народження знятий з усіх видів державного забезпечення та виключений зі спискового складу пансіонату з 08.02.2020 у зв`язку з вибуттям на постійне місце проживання до племінниці за адресою АДРЕСА_1 . Підстава: особиста заява підопічного.

З копії паспорта ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , народився в с. Бранцівка Краснопільського району Сумської області, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 з ІНФОРМАЦІЯ_4 .

З довідки КЗ «Краснопільський ЦП МСД» слідує, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , проживає АДРЕСА_1 знаходиться на обліку в сімейного лікаря. Встановлено діагноз гіпертонія II ст, деформація колінного суглобу з порушенням ходи. Хворий рухається в межах своєї кімнати. Довідка видана 27.05.2020.

Вказані обставини встановлені у рішенні Великописарівського районного суду Сумської області від 23.12.2022 у справі № 578/817/20, а тому в силу положень частини четвертої статті 82 Цивільного процесуального кодексу України не потребують доказування.

Крім того цим же рішенням суду встановлено, що відповідачами не доведено факт передачі грошових коштів позивачеві до укладення договору купівлі-продажу, оскільки не надано підтверджуючих доказів.

Відповідно до Витягів з Державного реєстру речових прав позивач є власником житлового будинку по АДРЕСА_2 , а також земельної ділянки з кадастровим номером 5922355100:01:005:0514, розташованої за цією ж адресою (том 1, а.с. 21, 22).

Відповідно до Витягу № 02388-515/1065 про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб від 06.06.2023 у будинку АДРЕСА_2 зареєстрований лише позивач ОСОБА_4 (том 1, а.с. 25).

Листом-повідомленням від 06.06.2023, направленим рекомендованим відправленням з описом вкладення, позивач звернувся до відповідачів з вимогою негайно звільнити належне йому домоволодіння та надіслати (передати) будь-яким зручним способом ключі від будинку (том 1, а.с. 26, 27).

На час розгляду справи у суді відповідачі проживають у спірному будинку без реєстрації, відтак предметом розгляду є захист прав позивача як власника спірного майна шляхом виселення відповідачів з належного позивачеві житлового будинку.

Статтею 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частинами першою, четвертою статті 41 Конституції України передбачено право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Вказане положення кореспондується із положеннями Цивільного законодавства України.

Так за приписами частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

За приписами частини першої статті 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Частини перша та друга статті 319 Цивільного кодексу України передбачають, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно приписами статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) як джерело права.

Аналізуючи право особи на мирне володіння своїм майном, Європейський суд з прав людини дійшов висновків, згідно з якими визнанням права кожного на мирне володіння своїм майном, по суті, гарантовано право власності; право розпорядження є традиційним і фундаментальним аспектом права власності (рішення Суду у справі «Маркс проти Бельгії» від 27.04.1979, п. 63).

Вимогами статті 386 ЦК України передбачено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Частиною першою статті 383 ЦК України, визначено що громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.

Стаття 150 Житлового кодексу України надає громадянам, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, право користуватись ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей; право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном.

Вказане положення закону визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб та будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Статтею 1 першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом та загальними принципами міжнародного права.

Правова позиція ЄСПЛ відповідно до пункту 1 статті 8 Конвенції гарантує кожній особі крім інших прав право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ від 13.05.2008 у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», заява № 19009/04, пункт 50).

У пункті 44 рішення від 02.12.2010 у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» Європейський суд з прав людини визначив, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою.

Згідно зі статтею 109 ЖК України, виселення із житлового приміщення допускається з підстав, установлених законом, виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Підстави виселення громадян без надання іншого жилого приміщення передбачені статтею 116 цього Кодексу.

Пунктом 2 статті 8 Конвенції визначені підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених у пункті 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання насамперед має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві. Державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, визначених у пункті 2 статті 8 Конвенції.

У рішеннях ЄСПЛ від 17.05.2018 у справі «Садов`як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом. Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування (пункт 27 рішення ЄСПЛ).

Ураховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, Суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення (пункт 60 рішення у справі «Зехентнер проти Австрії»). Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 09 жовтня 2007 року у справі «Станкова проти Словаччини» (Stankova v. Slovakia), заява № 7205/02, пункти 60-63; зазначене вище рішення у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», пункт 50; рішення від 15 січня 2009 року у справі «Косіч проти Хорватії» (Cosic v. Croatia), заява № 28261/06, пункти 21-23; та рішення від 22 жовтня 2009 року у справі «Пауліч проти Хорватії» (Paulic v. Croatia), заява № 3572/06, пункти 42-45). Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy) [ВП], заява № 33202/96, пункт 110, ECHR 2000-I).

У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно «суспільний інтерес»; в) чи є такий захід пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Тлумачення та застосування національного законодавства - прерогатива національних судів, але спосіб, у який це тлумачення і застосування відбувається, повинен призводити до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики ЄСПЛ.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу», враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Отже має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (частина друга статті 16 ЦК України).

При здійсненні правосуддя суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.

При зверненні до суду з позовом ОСОБА_4 просив усунути йому перешкоди у користуванні нерухомим майном шляхом виселення відповідачів.

У ході розгляду справи судом встановлено, що позивач був власником житлового будинку АДРЕСА_2 та у подальшому вказаний будинок вибув з його володіння на підставі договору купівлі-продажу від 30.10.2013, який рішенням суду від 23.12.2022 визнаний недійсним, рішення суду залишене без змін за наслідками апеляційного та касаційного оскарження.

Відтак на час розгляду справи позивач є єдиним власником спірного житлового будинку, водночас не має можливості ним користуватись на власний розсуд, оскільки у ньому проживають відповідачі.

Враховуючи, що з набуттям законної сили рішенням суду про визнання недійним договору купівлі-продажу житлового будинку від 30.10.2013 відповідачі втратили право власності на нього, суд погоджується з тим, що безпідставне не звільнення будинку становить перешкоди позивачеві у користуванні належним йому нерухомим майном.

Враховуючи те, що договір купівлі-продажу, на підставі якого відповідачі набули право власності (користування) на житловий будинок, рішенням суду визнаний недійсним, суд дійшов висновку про задоволення позову та усунення перешкод у користуванні та розпорядженні власністю позивача шляхом виселення  відповідачів з житлового будинку по АДРЕСА_2 , що є ефективним способом захисту порушеного права позивача.

Зазначене узгоджується з висновками Верховного Суду у постановах від 06.04.2022 у справі № 332/2378/19, від 21.09.2022 у справі № 331/4799/16.

При цьому судом взято до уваги, що відповідачі не є членами сім`ї позивача, між сторонами відсутні будь-які домовленості щодо проживання відповідачів у спірному будинку.

Посилання відповідачів на те, що вони та їх неповнолітня дитина не мають іншого житла, а тому проживають у спірному будинку суд оцінює критично, оскільки тривале користування спірним нерухомим майном відповідачами, які обізнані про визнання договору купівлі-продажу цього будинку недійсним, навіть з урахуванням відсутності у них іншого житла, не може превалювати над правами позивача щодо мирного володіння майном, яке він просить захистити, при цьому відомості про проживання у спірному будинку неповнолітньої дитини не підтверджені жодними доказами, у рішеннях судів усіх інстанцій у справі № 578/817/20 вказано, що у спірному будинку були зареєстровані лише позивач та відповідачі, матеріали даної справи також не містять доказів того, що у будинку була зареєстрована та проживала неповнолітня дитина.

Також суд вважає помилковими посилання відповідачів на положення статті 390 ЦК України, оскільки вони регулюють відносини, пов`язані із розрахунками при витребуванні майна із чужого незаконного володіння, у той час як спірні правовідносини виникли з договірних відносин, а позов пов`язаний з усуненням перешкод у користуванні власністю.

Таким чином суд доходить висновку про задоволення позовних вимог у частині виселення відповідачів із займаного ними житлового будинку, оскільки зібрані у справі докази доводять правомірність позовних вимог у цій частині.

Та обставина, що відповідачі постійно проживають у спірному будинку, добросовісно сплачують за комунальні послуги, проводять у житлі поточні ремонтні роботи, ставляться до житлового приміщення як до свого постійного і єдиного місця проживання, не спростовують висновків суду про задоволення позову про їх виселення з належного позивачеві будинку, оскільки як вказувалося вище, договір купівлі-продажу від 30.10.2013, на підставі якого відповідачі набули право власності на спірне нерухоме майно, визнаний недійсним рішенням суду від 23.12.2022, яке є чинним. Отже відповідачі користуються належним позивачеві майном безпідставно, і утримання вказаного майна не породжує за собою прав на це майно.

При цьому суд звертає увагу відповідачів, що вони не позбавлені права на звернення до суду з відповідними вимогами про відшкодування вартості проведених ремонтних робіт у спірному житловому будинку та сплачених комунальних послуг тощо, тим більше у ході розгляду справи перший відповідач повідомляв, що таким правом скористався.

Позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача ОСОБА_2 передати позивачеві ключі від житлового будинку, а також технічний паспорт на спірний житловий будинок також підлягають задоволенню, оскільки у ході розгляду справи встановлено, що вказані речі та документи перебувають у подружжя відповідачів.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідачів у солідарному порядку 70000 грн моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Вимоги позивача у цій частині обґрунтовані тим, що протиправними діями відповідачів йому була завдана та завдається моральна шкода, яка виражається у душевних стражданнях, позивач вимушений проживати у чужому будинку, в силу свого віку розуміє, що можливо вже ніколи не повернеться до свого домоволодіння, думки про це завдають істотної шкоди його психіці, позивач втратив нормальний сон, не може обходитись без снодійного та заспокійливого, перебуває у стані ситуаційного неврозу та відчуває невротичні розлади. Фактичне позбавлення житла вибило позивача із звичного укладу життя, спілкування з оточуючими, друзями, сусідами, він змушений докладати зусиль для виселення відповідачів з будинку у судовому порядку, позивачу знадобиться значний час для відновлення душевної рівноваги, нормальної життєдіяльності.

На думку відповідачів, підстави для стягнення з них на користь позивача моральної шкоди відсутні, оскільки вони не перешкоджають його сумісному проживанню з ними.

Відповідно до положень частини третьої статті 386 ЦК України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Підстави відповідальності за завдану моральну шкоду визначені статтею 1167 ЦК України, частиною першою якої визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності, обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спорів про відшкодування шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправними діями заподіювача та вини останнього в заподіянні.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Пункт 3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» моральною шкодою визначає втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі

незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

За змістом пункту 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з

урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

Встановивши у ході розгляду справи, що у зв`язку з створенням позивачу перешкод у користуванні власністю відповідачами було спричинено йому моральну шкоду, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для її відшкодування з боку винних осіб.

Посилання позивача на те, що не зважаючи на наявність власного житла, він протягом тривалого часу змушений проживати у чужому будинку, не будучи упевненим у можливості жити у майбутньому у власному домоволодінні, з метою захисту своїх прав змушений був звертатись до правоохоронних органів, до відповідачів з вимогою звільнити житловий будинок, а також до суду, при цьому витрачаючи сили та час з метою захисту свого порушеного права в судовому порядку, і у зв`язку з цим зазнав моральних страждань, безперечно заслуговують на увагу суду.

Як зазначено вище, протиправність дій відповідачів, яка полягала у вчиненні перешкод позивачу у користуванні ним власним житловим будинком для проживання, підтверджена матеріалами справи, крім того у разі відсутності таких перешкод предмет судового розгляду був би відсутній. У той же час посилання відповідачів на те, що вони не заперечують проти сумісного проживання з позивачем в одному домоволодінні суд оцінює критично, оскільки саме позивачу як власнику цього домоволодіння належить виключне право розпоряджатись своєю власністю, вирішуючи, у тому числі й питання щодо кола осіб, які можуть проживати у належному йому будинку. Також суд вважає необґрунтованими твердження першого відповідача щодо відсутності підстав для відшкодування моральної шкоди через не встановлення справжнього волевиявлення позивача щодо звернення до суду з даним позовом, оскільки матеріали справи свідчать, що позивач власноруч підписав позовну заяву, а відтак є обізнаним та погодився з її змістом, самостійно уклав договір з адвокатом Верем`юком Д.А. про надання правової допомоги для захисту його прав.

Враховуючи обставини, встановлені у ході розгляду справи, з урахуванням засад розумності, виваженості та справедливості, з огляду на нематеріальний характер моральних страждань та відсутність чітких критеріїв майнового вираження душевного болю, суд доходить висновку, що достатнім, справедливим та пропорційним розміром компенсації за таку шкоду, враховуючи усі встановлені судом обставини, слід визнати суму в розмірі 10000 гривень, яка підлягає стягненню з відповідачів (з кожного окремо по 5000 грн) на користь позивача.

Враховуючи, що позов задоволено судом, з урахуванням положень статей 133, 141 ЦПК України, враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, з відповідачів у дохід державного бюджету підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422,40 грн.

Керуючись статтями 4, 13, 133, 141, 258, 259, 264, 265, 268, 272, 274-279, 352, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України суд

ухвалив:

Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про виселення та стягнення моральної шкоди, задовольнити частково.

Виселити ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , з житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , який належить ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 на праві власності.

Виселити ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , з житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , який належить ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 на праві власності.

Зобов`язати ОСОБА_2 РНОКПП НОМЕР_2 передати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , ключі, технічний паспорт на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2 та належить ОСОБА_4 на праві власності.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , на користь ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , 5000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_2 , на користь ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , 5000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , у дохід державного бюджету України 1211,20 грн судового збору.

Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_2 , у дохід державного бюджету України 1211,20 грн судового збору.

Видати виконавчі листи після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Сумського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючий за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ,

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Повне рішення складено 17.03.2025.

Суддя                                 Ю.О. Зеря