СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Постанова
Іменем України
23 червня 2006 року | Справа № 2-13/4236-2006 |
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Борисової Ю.В.,
суддів Сотула В.В.,
Плута В.М.,
за участю представників сторін:
прокурора: Поліванова Сергія Миколайовича, посвідчення № 260 від 25.10.05, позивача: Залюбовського Леоніда Віталійовича, довіреність № 220/Д-475 від 13.12.05, Міністерство оборони України;
відповідача: Воробйової Іріни Вікторівни, довіреність № 20 від 01.12.05, Відкрите акціонерне товариство "Кримзалізобетон";
відповідача: не з'явився, Кримське управління капітального будівництва Міністерства оборони України;
третьої особи: Ковиньова Олександра Валентиновича, довіреність № 2380 від 28.10.05, Військова частина А 1743;
третьої особи: не з'явився, Військова частина А 4418;
третьої особи: не з'явився, Квартирно-експлуатаційний відділ міста Сімферополя;
розглянувши апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Кримзалізобетон" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Жукова А.І.) від 13.03.2006 у справі №2-13/4236-2006
за позовом Першого заступника Військового прокурора Військово-Морських Сил України (вул. Леніна, 41,Севастополь,99011)
в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (Повітрянофлотський пр-т, 6,Київ 1,01001)
до відкритого акціонерного товариства "Кримзалізобетон" (вул. Монтажна, 3, ГРЕС,Сімферополь,95493)
Кримського управління капітального будівництва Міністерства оборони України (вул. Залізнична, 5,Сімферополь,95043)
треті особи: Квартирно-експлуатаційний відділ міста Сімферополь (вул. Павленка, 9,Сімферополь,95000)
Військова частина А 1743 (вул. Калініна, 4,Сімферополь,95040)
Військова частина А 4418 (вул. Елеваторна, 6а,Сімферополь,95040)
про визнання недійсним договору
ВСТАНОВИВ:
Перший заступник військового прокурора Військово-Морських Сил України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовною заявою до відповідачів, відкритого акціонерного товариства "Кримзалізобетон", Кримського управління капітального будівництва Міністерства оборони України, треті особи Квартирно-експлуатаційний відділ міста Сімферополя, військова частина А 1743, військова частина А 4418, про визнання недійсним договору б/н від 17.09.2004 про будівництво житла в порядку пайової участі для військовослужбовців Збройних сил України та членів їх сімей шляхом пайової участі сторін з моменту його укладення, а також просить заборонити сторонам та іншим особам будь-які дії відносно вилучення, передачі, зміни цільового призначення земельної ділянки загальною площею 4,4132 га, яка розташована за адресою: м. Сімферополь, вул. Калініна, 8-10 (військове містечко № 7).
Позовні вимоги мотивовані тим, що при укладенні договору б/н від 17.09.2004 не були дотриманні вимоги, передбачені Господарським кодексом України, Цивільним кодексом України, Законами України „Про інвестиційну діяльність”, „Про плату за землю”, „Про використання земель оборони”, „Про оборону” та „Про Збройні Сили України”, у зв’язку з чим договір підлягає визнанню недійсним з підстав, передбачених частиною 1, 2 статті 203, статей 215, 227 Цивільного кодексу України.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Жукова А.І.) від 13.03.2006 у справі № 2-13/4236-2006 задоволено позов Першого заступника військового прокурора Військово-Морських Сил України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до відкритого акціонерного товариства "Кримзалізобетон", Кримського управління капітального будівництва Міністерства оборони України, треті особи Квартирно-експлуатаційний відділ міста Сімферополя, військова частина А 1743, військова частина А 4418 про визнання недійсним договору.
Не погодившись з вказаним судовим рішенням, відкрите акціонерне товариство "Кримзалізобетон" звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати й припинити провадження у справі.
Відповідач посилається на те, що при прийнятті рішення господарський суд невірно застосував норми матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.
Заявник апеляційної скарги вказує на те, що умови договору, укладеного між сторонами, як і його зміст в цілому, не суперечить порядку укладення договорів суб’єктами господарювання. Також вказує, що відсутність у договорі яких-небудь умов, з яких позивач та відповідач не досягли згоди або які не визнали за необхідне, не є підставою для визнання договору недійсним.
Розпорядженням заступника голови Севастопольського апеляційного господарського суду від 08.06.2006, у зв'язку з відпусткою судді Щепанської О.А. здійснено її заміну на суддю Сотула В.В.
При повторному розгляді справи в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія Севастопольського апеляційного господарського суду встановила наступне.
17.09.2004 Міністерством оборони України в особі начальника Кримського управління капітального будівництва Міністерства оборони України (замовник) та відкритим акціонерним товариством "Кримзалізобетон" було укладено договір про будівництво житла для військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей шляхом пайової участі сторін.
Відповідно до пункту 2.1 договору, його предметом є визначення порядку співробітництва сторін щодо здіснення будівництва „об’єкту”, який буде розташовано на земельній ділянці загальною площею 4,4132 га на території військового містечка № 7 у м. Сімферополі, вул. Калініна, 8-10 для забезпечення житлом військовослужбовців Збройних сил України та членів їх сімей в порядку пайової участі сторін у будівництві.
Об’єктом будівництва є комплекс житлових будинків з вбудовано-прибудованими нежилими приміщеннями соціально-побутового, офісного призначення.
Пунктом 2.2. договору передбачено, що межі земельної ділянки, яка планується для будівництва „Об’єкту”, визначаються відповідно до землевпорядної документації на зазначену ділянку та уточнюються відповідно до рішення органів місцевого самоврядування про надання у користування земельної ділянки (ділянок), цільовим призначенням якої (яких) є будівництво „Об’єкту” (або його складових частин).
Умовами договору встановлено, що замовник отримує квартири, загальна площа яких становить 12% від загальної площі квартир у „об’єкті”, а пайовик отримує 88% загальної площі квартир будівлі „об’єкту” та 100% нежилих вбудованих приміщень соціально-побутового, торгівельного та адміністративного призначення, підземний паркінг, інженерні мережі „об’єкту”.
Згідно з пунктом 5.1 договору, орієнтований термін введення „об’єкту” в експлуатацію - 60 місяців з дня підписання договору. Фактичний термін будівництва буде визначено Графіком, який буде складено і підписано сторонами протягом 30 днів після розробки та затвердження проектно-кошторисної документації на будівництво „об’єкту” чи його частини, та буде невід’ємною частиною цього договору.
Підставами для визнання недійсним зазначеного договору позивач та суд визначили невідповідність правочину актам цивільного законодавства та відсутність у особи, яка підписала договір від Міністерства оборони України, необхідних повноважень.
Однак зазначений висновок суперечить як матеріалам справи, так і цивільно-правовим нормам з наступних підстав.
Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частини 2 статті 628 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Згідно з частиною 4 статті 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, погоджуючи на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
У позовній заяві прокурор визначив, що оспорюваний договір за своєю правовою природою містить елементи договору про спільну діяльність та інвестиційного договору.
Отже, зазначений договір є за своєю суттю змішаним, тобто таким, якому притаманна правова характеристика договорів різних видів.
Відповідно до частини 3 статті 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Частиною 2 статті 1131 Цивільного кодексу України встановлено, що умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.
Отже, неврегулювання умовами договору певних відносин сторін або обумовленість поетапного врегулювання окремих питань у процесі виконання договору не є підставою для визнання його недійсним.
Задовольняючи позов, суд зазначив, що оспорюваний договір суперечить Указу президента України від 01.07.1993 № 240/93 "Про інвестування будівництва та придбання житла для військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей” (з наступними змінами та доповненнями), який діяв до 31.12.2005. Цим Указом затверджено Положення про інвестування будівництва та придбання житла для військовослужбовців Збройних Сил України.
Пунктом 6 Указу встановлювалось, що кошти інвесторів використовуються виключно на спорудження жилих будинків і внутрішньоквартальних інженерних комунікацій до них.
Згідно пункту 1 Положення про інвестування джерелами інвестування будівництва житла для військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей вважались кошти українських та іноземних юридичних і фізичних осіб (інвесторів), вкладені у будівництво та придбання жилих будинків, у спорудження інженерних комунікацій, зведення споруд соціально-побутового та торговельного призначення; пайові внески інвесторів у будівництво разом з житлом споруд соціально-побутового, торговельного та іншого призначення.
Пунктом 3 цього Положення було встановлено, що погашення інвестицій інвесторам виконується шляхом набуття ними у власність до 35 відсотків від загальної площі побудованого на інвестиційні кошти житла, а також збудованих за їх кошти споруд соціально-побутового і торговельного призначення. У разі передачі інвесторам у власність місцевих Рад народних депутатів безкоштовно споруд освітніх, дитячих та медичних закладів частка житла, яку він набуває у власність, може бути підвищена до 40 відсотків.
Замовникам будівництва - міністерствам та іншим центральним органам державної виконавчої влади, які мають військові формування, в окремих випадках дозволялось збільшувати частку житла, яка передасться у власність інвестора, до 50 відсотків.
З огляду на вищенаведене суд дійшов висновку, що всупереч пункту 3 Положення про інвестування договором встановлена передача відповідачу у власність 88 % від загальної кількості всього збудованого житла, а замовнику будівництва - Міністерству оборони України - лише 12%.
Однак суд не врахував, що у пункті 1 Положення визначені різні джерела інвестування будівництва житла для військовослужбовців Збройних Сил України і членів їх сімей, а саме: кошти українських та іноземних юридичних і фізичних осіб (інвесторів), вкладені у будівництво та придбання жилих будинків, у спорудження інженерних комунікацій, зведення споруд соціально-побутового та торговельного призначення; пайові внески інвесторів у будівництво разом з житлом споруд соціально-побутового, торговельного та іншого призначення; кредитні позики під житлове будівництво від українських та іноземних інвесторів; внески або благодійні пожертвування приватних осіб, організацій на житлове будівництво; інші джерела інвестування, встановлені законодавством України.
На підставі пункту 3 Положення погашення інвестицій інвесторам, зазначеним у підпункті 1 пункту 1 цього Положення, виконується шляхом набуття ними у власність до 35 відсотків від загальної площі побудованого на інвестиційні кошти житла, а також збудованих за їх кошти споруд соціально-побутового і торговельного призначення.
Тобто згідно пункту 3 Положення, на який посилається прокурор, встановлені обмеження по придбанню інвесторами майна тільки у разі інвестування ними будівництва у порядку, встановленому підпунктом 1 пункту 1 цього Положення, зважаючи на що розповсюдження дії пункту 3 Положення на інвестування шляхом, передбаченим іншими підпунктами пункту 1 Положення, є неправомірним.
Необхідно відзначити і те, що договір містить умову не тільки про придбання відповідачем 88% від побудованого Об'єкту (пункт 3.1.2 договору), але і умову про передачу відповідачем частини житла в Об'єкті, що належить йому, органам місцевого самоврядування і експлуатаційним організаціям у розмірах, встановлених чинними нормативними актами (пункт 3.3 договору).
Не ґрунтується на обставинах справи і висновок суду про невідповідність оспорюваного правочину нормам Кодексу земельного законодавства України.
Так, у пункті 1.3 договору визначено, що ділянка –це земельна ділянка загальної площею 4, 4132 га, яка розташована на території військового містечка № 7 у м. Сімферополь, вул. Калініна, 8-10, у межах, визначених землевпорядною документацією і яка відведена під будівництво „Об’єкту”.
З матеріалів справи вбачається, що умови договору не містять обов’язку сторін по внесенню будь-якого майна, в тому числі земельної ділянки позивачем для подальшого виконання угоди.
Таким чином, зазначена позивачем та судом обставина не може бути підставою для визнання оспорюваного правочину недійсним.
Не можна погодитись і з висновком суду про те, що оспорюваний договір було підписано від імені Міністерства оборони України особою, на те не уповноваженою.
Відповідно до пункту 2 статті 203 Цивільного кодексу України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Як вбачається з матеріалів справи, договір від імені Міністерства оборони України підписаний начальником Кримського Управління капітального будівництва Міністерства оборони України Івненко Дмитром Вікторовичем, який, як зазначено в преамбулі договору, діяв на підставі Положення, затвердженого наказом Міністра оборони України № 395 від 08.09.2004.
Наказом № 395 від 08.09.2004 Міністр оборони України Івненко Дмитро Вікторович був призначений на посаду начальника Кримського управління капітального будівництва Міністерства оборони України.
Наказом Міністерства оборони України від 17.06.2003 № 25 Кримське управління капітального будівництва Міністерства оборони України уповноважено здійснювати функції замовника капітального будівництва у Збройних Силах України в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (том 1, арк. с. 30).
У відповідності з пунктами 5, 7, 11 цього Положення Управління є самостійним господарюючим суб'єктом, може від свого імені набувати майнових і немайнових прав і нести обов’язки; відповідно до покладених на нього завдань укладає договори підряду на виконання робіт з будівництва об’єктів та здійснює контроль за їх виконанням згідно з чинним законодавством, за погодженням з управлінням капітального будівництва та придбання житла Головного управління розквартирування військ і капітального будівництва Міністерства оборони України укладає договори на пайову участь у будівниці ні об’єктів іншими замовниками ( т. 1, арк. с. 31-38).
Отже, названим Положенням визначено, що начальник Управління за погодженням з управлінням капітального будівництва та придбання житла Головного управління розквартирування військ і капітального будівництва Міністерства оборони України укладає угоди на капітальне будівництво та ремонт, інвестування будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей, придбання та обмін квартир, надання послуг та інші угоди в межах своєї компетенції.
Матеріали справи свідчать, що Кримське управління капітального будівництва Міністерства оборони України було призначено замовником будівництва житла для військовослужбовців, шляхом пайової участі сторін, на земельних ділянках, зокрема, земельній ділянці, розташованій на земельній ділянці площею 4,4132 га, яка розташована на території військового містечка № 7 у м. Сімферополь, вул. Калініна, 8-10.
На підставі статті 241 Цивільного кодексу України угода, вчинена представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права і обов'язки особи лише у разі подальшого схвалення угоди особою, яку він представляє. Угода вважається схваленою, у випадку, якщо особа, що представляється, провела дії, що свідчать про ухвалення її до виконання. При вирішенні питання про дійсність договору № 5 від 03.02.2005, укладеного від імені Міністерства оборони України начальником Кримського Управління капітального будівництва, суд приймає до уваги вищевикладене, а також те, що затвердження договору Веліжанським С.К., діючим на підставі нотаріальної довіреності від 17.08.2004, реєстровий № 2372, виданої Міністром оборони України, з правом укладення від імені Міністерства оборони України яких-небудь договорів, у тому числі підряду, пайової участі в будівництві, слід розцінювати як схвалення договору Міністерства оборони України, від імені якого укладений договір № 5.
Договір був затверджений Директором Департаменту капітального будівництва і управління фондами Міністерства оборони України, який мав нотаріально посвідчену довіреність Міністерства обороні України і погоджений з начальником управління капітального будівництва і придбання житла Міністерства оборони України.
Разом з тим, викладена в апеляційній скарзі вимога відкритого акціонерного товариства "Кримзалізобетон" про припинення провадження у справі задоволенню не підлягає як така, що не відповідає вимогам господарського процесуального законодавства.
Таким чином, судова колегія вважає, що рішення господарського суду прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права, тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового про відмову у задоволенні позову.
Керуючись статтями 101, 103 (пункт 2), 104 (частина 1 пункт 4), 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Кримзалізобетон" задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 13.03.2006 у справі № 2-13/4236-2006 скасувати.
3. Прийняти нове рішення.
В задоволенні позову Першого заступника Військового прокурора Військово-Морських Сил України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до відкритого акціонерного товариства "Кримзалізобетон", Кримського управління капітального будівництва Міністерства оборони України, треті особи - Квартирно-експлуатаційний відділ міста Сімферополя, Військова частина А 1743, Військова частина А 4418 про визнання недійсним договору - відмовити.
Головуючий суддя Ю.В. Борисова
Судді В.В.Сотула
В.М. Плут