ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
_________________________________________________
__________________________________________________________________________________
10002, м.Житомир, майдан Путятинський, 3/65 тел.(8-0412) 48-16-02
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"15" червня 2006 р. Справа № 16/2838
Житомирський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Іоннікової І.А.
суддів: Веденяпіна О.А.
Черпака Ю.К.
при секретарі Мельниченко Л.І. ,
за участю представників сторін:
від позивача: Покраса С.П. (довіреність №06-137/168 від 21.02.2006р.);
від відповідача: Мазуренко Т.В. (довіреність б/н від 21.02.2006р.),
розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Централ Плюс" (м.Житомир)
на рішення господарського суду Житомирської області
від "30" листопада 2005 р. у справі
за позовом Житомирського обласного Фонду соціального захисту інвалідів (м.Житомир)
до товариства з обмеженою відповідальністю "Централ Плюс" (м. Житомир)
про стягнення 5118,18 грн.,
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Житомирської області від 30.11.05р. у справі №16/2838 позов Житомирського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю "Централ Плюс" про стягнення 5818,18 грн. задоволено. Стягнуто з відповідача: на користь позивача - 5818,18 грн. штрафних санкцій; в доход державного бюджету України - 102 грн. державного мита; на користь ДП "Судовий інформаційний центр" - 118 грн. за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та припинити провадження по справі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, а при винесенні рішення допущено порушення норм матеріального та процесуального права.
Зокрема скаржник зазначив, що як зазначено в судовому рішенні, ТОВ "Централ Плюс" про час та місце розгляду справи було повідомлено своєчасно та належним чином, однак , відповідної ухвали суду ТОВ "Централ Плюс" не отримувало. Тобто, скаржник стверджує що судом при прийняття рішення були порушені права ТОВ "Централ Плюс".
Скаржник також вказав, що ч.1 ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" передбачено, що працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими радами, громадськими організаціями інвалідів ( надалі органи працевлаштування інвалідів ).
Закон зобов'язує підприємства створити робочі місця для інвалідів, зазначити їх у колективному договорі та інформує центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів, а органи працевлаштування інвалідів - підібрати робоче місце та працевлаштувати інваліда.
На думку скаржника, ТОВ "Централ Плюс" вимоги вищевказаного Закону виконав - проінформував Фонд про кількість штатних працівників на підприємстві у 2004 році і відповідно щодо кількості нестворених робочих місць для інвалідів у 2004 році шляхом подачі звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2004 рік . Факт подачі звіту підтверджується Фондом.
Крім того, скаржник вважає, що суд не звернув увагу на те, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця, оскільки такий обов'язок покладений на органи працевлаштування інвалідів.
Представник відповідача в судовому засіданні підтримала доводи, викладені в апеляційній скарзі, вважає оскаржуване рішення необгрунтованим, просить його скасувати та прийняти новий судовий акт, яким в позові відмовити.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу та його представник в засіданні суду заперечили проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, вважає оскаржуване рішення законним та обгрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Зокрема позивач, зазначив, що рішення господарським судом Житомирської області у справі №16/2838 від 30 листопада 2005 року було винесено у відповідності до норм чинного законодавства та права відповідача не порушувались, оскільки останній у судове засідання не з'являвся невідомо з яких причин, що дає право суду приймати рішення без участі відповідача або його законного представника.
Позивач також вказав, що у відповідності до ст. 19 ч.1 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.1991 року для підприємств (об'єднань) установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця. Частиною 2 ст.19 вищезазначеного Закону передбачено, що керівники підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання у разі незабезпечення зазначених нормативів несуть відповідальність у встановленому законом порядку.
Позивач пояснив, що відповідно до звіту про зайнятість інвалідів за 2004 рік, який ТОВ "Централ Плюс" надав Житомирському обласному відділенню Фонду соціального захисту інвалідів, відповідачу необхідно було працевлаштувати на своєму підприємстві одного інваліда, а фактично не було працевлаштовано жодного інваліда, тобто товариство не виконало норматив по працевлаштуванню інвалідів у 2004 році в кількості 1 (одного) інваліда. Отже, ТОВ "Централ Плюс" згідно вищевказаного Закону повинне перерахувати в доход державного бюджету штрафні санкції за невиконання 4% нормативу по працевлаштуванню інвалідів у розмірі 5818,18 грн. за нестворення одного робочого місця для працевлаштування інваліда.
На думку позивача, Закон України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" не передбачає звільнення підприємств від сплати штрафних санкцій у залежності від того, з яких причин невиконаний норматив працевлаштування інвалідів.
Крім того, зазначив, що відповідно до п.13.14 Положення про робоче місце інваліда і порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 року №314 відповідач зобов'язаний був інформувати центр зайнятості та управління праці і соціального захисту населення про створення робочих місць для інвалідів, вільні робочі місця та вакантні посади, на яких можуть працювати інваліди, але відповідач такої інформації зазначеним органам не надавав.
Позивач також вказав, що відповідач не виконав також умови п.п.3 та 4 Положення про робоче місце інваліда, не провів атестацію робочих місць, не залучав для цього відповідні служби, не розробив заходи щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, не включив їх до колективного договору, тому фактично відповідачем не виконано ніяких дій щодо створення робочих місць для інвалідів.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши дану судом першої інстанції юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Відповідно до ст.19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" відповідачеві встановлено норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4% від загальної чисельності працюючих.
Зі статистичної звітності відповідача вбачається, що загальна чисельність працюючих на ТОВ "Централ Плюс" у 2004 році становила 22 особи. З урахуванням цієї чисельності норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4% від загальної чисельності працюючих для відповідача становив 1 (одне) робоче місце (згідно звіту відповідача про зайнятість населення та працевлаштування інвалідів (а.с.4).
Згідно поданого відповідачем звіту про працевлаштування інвалідів у 2004 році вбачається, що ним не були створені робочі місця для працівників - інвалідів.
Відповідач не виконав чотирьохвідсотковий норматив, встановлений чинним законодавством щодо створення необхідної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Відповідно до ст.18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", підприємства (об'єднання), установи і організації (незалежно від форм власності і господарювання), які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.
Згідно з пунктом 5 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995р. №314, підприємства, зокрема, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів. Пунктом 14 Положення передбачено, що підприємства (об'єднання), установи і організації у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів. Цим же пунктом також передбачено, що підприємства інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може виюнуватися праця інвалідів.
Житомирський районний центр зайнятості листом від 17.06.05р. №02659 повідомив, що у 2004р. ТОВ "Централ Плюс" - центр зайнятості про створення вільних робочих місць та наявність вакантних посад для працевлаштування інвалідів не повідомляло.
Апеляційна інстанція вважає, що працевлаштування інвалідів центром зайнятості на підприємстві не здійснювалось з вини відповідача, який не виконав своїх обов'язків щодо надання інформації центру зайнятості про вільні робочі місця та вакантні посади для інвалідів, а тому відповідальність за нестворення робочих місць для інвалідів покладається на підприємство.
На виконання статті 20 Закону України "Про зайнятість населення" підприємства, установи й організації, розміщені на території відповідного регіону, незалежно від форми власності і господарювання та відомчої підпорядкованості, щомісячно в повному обсязі надають державній службі зайнятості інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) за формою №3-ПН "Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках", затвердженого наказом Держкомстату від 28.12.1993р. №289 "Про затвердження форм державної статистичної звітності з питань зайнятості населення та безробіття для Міністерства парці України". У цій формі у графі 4 при можливості працевлаштування інваліда необхідно навести потребу в даних працівниках, проте відповідач зазначені вимоги не виконав та не зазначив інформацію про наявність вакантних місць, створених для працевлаштування інвалідів.
Аналіз наведених вище положень законодавства про соціальний захист інвалідів свідчить про те, що ТОВ "Централ Плюс" було зобов'язано у 2004 році створити 1 (одне) робоче місце для працевлаштування інвалідів, однак вказаний обов'язок не виконало.
Тому, відповідно до ст.20 Закону "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", відповідач має сплатити штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати за кожне робоче місце (1 місце) не зайняте інвалідом, тобто 5818,18 грн.
Враховуючи викладене на думку колегії суддів, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про стягнення з ТОВ "Централ Плюс" на користь позивача 5818,18 грн.
Однак апеляційна інстанція не погоджується з висновком господарського суду про стягнення з відповідача судових витрат з урахуванням наступного.
Спірні правовідносини мають публічно-правовий характер, оскільки пов'язані з реалізацією Фонду соціального захисту інвалідів владних повноважень.
Тому згідно з пунктом 7 розділу VІІ Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства, який набрав чинності з 01.09.2005р., після цієї дати справа мала розглядатися в порядку, встановленому зазначеним Кодексом.
Справа вирішена судом першої інстанції за нормами Господарського процесуального кодексу України з прийняттям рішення та покладенням судових витрат на відповідача.
Відповідно до ч.4 ст. 94 КАС України якщо позивачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем - юридична особа, судові витрати з останнього не стягується, оскільки судові витрати не були здійснені позивачем.
Керуючись ст.ст. 195, 198, 201, 202, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Житомирський апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Централ Плюс" задовольнити частково.
Змінити рішення господарського суду Житомирської області від 30 листопада 2005 року в частині його назви і вважати його постановою.
Це ж судове рішення скасувати в частині стягнення судових витрат, в решті залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.
Касаційну скаргу може бути подано протягом одного місяця безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя: Іоннікова І. А.
судді:
Веденяпін О.А.
Черпак Ю.К.
Віддрук. 4 прим.
1-до справи
2,3 сторонам
4-в наряд
друк. КравчукН.В.