У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого   Глоса Л.Ф.,

суддів   Коротких О.А. та Школярова В.Ф.,

 за участю прокурора                 Сингаївської А.О.,

  засудженого                               ОСОБА_4,

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 25 жовтня 2011 року кримінальну справу за касаційним поданням заступника прокурора м. Києва на постановлене щодо        ОСОБА_4 судове рішення,

          встановила:

вироком Солом’янського районного суду м. Києва від 12 травня 2010  року

                              ОСОБА_4,

                              ІНФОРМАЦІЯ_1,

                               раніше не судимого,

засуджено за ч. 1 ст. 175 КК України з застосуванням ст. 69 КК України до штрафу в розмірі 8 500 грн.

В апеляційному порядку вказаний вирок не переглядався.

За вироком суду ОСОБА_4 визнано винним у тому, що він виконуючи обов’язки директора ДП «Київський науково-дослідний інститут гідроприладів» згідно Наказу Міністра промислової політики України від 25 червня 2009 року, протягом червня-листопада 2009 року безпідставно не виплачував заробітну плату працівникам вказаного підприємства, витрачаючи наявні кошти на інші, не першочергові потреби. За період виконання ОСОБА_4 обов’язків директора, борг по заробітній платі працівникам підприємства складав 641 518 грн. 56 коп. Наказом Міністра промислової політики України від 27 листопада 2009 року ОСОБА_4 з 30 листопада 2009 року повернуто до виконання обов’язків заступника директора з виробництва та загальних питань.

У касаційному поданні та доповненні до нього прокурор порушує питання про скасування вироку щодо ОСОБА_4 та направлення справи на новий судовий розгляд через м’якість призначеного засудженому покарання та істотне порушення кримінально-процесуального закону. Посилається на те, що суд безпідставно застосував до засудженого положення ст. 69 КК України, оскільки основне покарання йому призначене в межах санкції ч. 1 ст. 175 КК України. Також зазначає, що при призначенні покарання ОСОБА_4, судом безпідставно не було призначено додаткове покарання – позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю. Крім того, вказував на порушення судом вимог ст. 275 КПК України.

У запереченні на касаційне подання прокурора засуджений ОСОБА_4 просить залишити подання без задоволення, а вирок –  без зміни.

    Заслухавши     доповідача, прокурора, який підтримав касаційне подання та просив скасувати вирок щодо ОСОБА_4, а справу направити на новий судовий розгляд, засудженого ОСОБА_4, який заперечував проти задоволення подання і просив вирок щодо нього залишити без зміни, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені в поданні та доповненні до нього доводи, колегія суддів вважає, що воно підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Висновки суду про доведеність винності ОСОБА_4 у вчиненні злочину за який його засуджено відповідають фактичним обставинам справи, підтверджуються зібраними та дослідженими в судовому засіданні в порядку ст. 299 КПК доказами, є обґрунтованими і в касаційному поданні не оскаржуються.

За встановлених судом фактичних обставин справи дії ОСОБА_4 за ч.1        ст. 175 КК кваліфіковано правильно, що також ніким не оспорюється.

          Відповідно до загальних засад призначення покарання, передбачених ст. 65 КК України, суд при його призначенні має врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

           Як убачається з матеріалів справи, при вирішенні питання про призначення ОСОБА_4 покарання, суд врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, дані про його особу, який позитивно характеризується за місцем роботи, до кримінальної відповідальності притягується вперше, а також обставини, що пом’якшують покарання, зокрема, щире каяття, активне сприяння розкриттю злочинів та відсутність обставин, що обтяжують покарання.

З огляду на це, суд обґрунтовано призначив ОСОБА_4 покарання у виді штрафу, передбаченого санкцією закону, за яким його засуджено.

Згідно з ч. 2 ст. 69 КК України та роз’ясненнями, що містяться у п.8 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24 жовтня 2003 року №7, непризначення обов’язкового додаткового покарання може мати місце лише за наявності декількох (не менше двох) обставин, що пом’якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину з урахуванням особи винного.

Із мотивувальної частини вироку вбачається, що суд першої інстанції врахував обставини, що пом’якшують покарання ОСОБА_4, а саме те, що засуджений визнав свою вину, щиро розкаявся у вчиненому та активно сприяв розкриттю злочину. Враховуючи ці обставини, які істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, а також дані про його особу, які характеризують його виключно позитивно, колегія суддів вважає, що суд дійшов правильного висновку щодо можливості незастосування, на підставі ст. 69 КК України, обов’язкового додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, передбаченого санкцією ч.1       ст. 175 КК України.

Призначення засудженому саме такої міри покарання у вироку належно мотивовано, тому не можна погодитися з доводами касаційного подання прокурора про те, що призначене ОСОБА_4 покарання не є достатнім.

Поряд з цим, доводи касаційного подання щодо порушення судом вимог кримінально-процесуального закону є обґрунтованими.

Відповідно до ст. 275 КПК України розгляд справи провадиться тільки відносно підсудних і тільки в межах пред’явленого їм обвинувачення. В разі необхідності доповнити чи змінити пред’явлене обвинувачення або порушити кримінальну справу по новому обвинуваченню чи щодо нових осіб, суд додержується правил, встановлених статтями 276-278 КПК України.

 Як убачається з матеріалів справи, органами досудового слідства ОСОБА_4 обвинувачувався в тому, що він виконуючи обов’язки директора ДП «Київський науково-дослідний інститут гідроприладів», протягом серпня-листопада 2009 року безпідставно не виплачував заробітну плату працівникам вказаного підприємства.

Проте, суд, при постановленні вироку, в його мотивувальній частині, при формулюванні обвинувачення визнаного доведеним, за власною ініціативою без винесення постанови прокурором про зміну обвинувачення, помилково визнав    ОСОБА_4 винним у невиплаті заробітної плати працівникам вказаного   підприємства за період з червня по листопад 2009 року.

З таким рішенням суду не можна погодитись, оскільки суд усупереч вищезазначеним вимогам закону вийшов за межі пред’явленого ОСОБА_4 обвинувачення.

Це порушення суду можливо усунути шляхом внесення уточнення до мотивувальної частини вироку в зазначене формулювання обвинувачення, що не впливає на характер та зміст його протиправних дій, а також на обставини, з урахуванням яких було призначено йому покарання.

  Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 394Ї 396 КПК України та п. 2 Перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 2453-VI від          7 липня 2010 року, колегія суддів

                                                  у х в а л и л а :

            касаційне подання заступника прокурора м. Києва задовольнити частково.

  Вирок Солом’янського районного суду м.Києва від 12 травня 2010 року щодо  ОСОБА_4 – змінити.

Виключити з обвинувачення ОСОБА_4 період безпідставної невиплати заробітної плати з червня по липень 2009 року включно та вважати його винуватим у вчиненні цього злочину за період з серпня по листопад 2009 року

                                                                    с у д д і :

   Глос Л.Ф.                                            Коротких О.А.                                 Школяров В.Ф.