П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М       У К Р А Ї Н И

          10 листопада 2011 року                                                                       м. Рівне

Колегія суддів  судової палати з розгляду  цивільних справ апеляційного суду Рівненської області  в складі суддів          :

                                                      Мельника Ю.М., Боймиструка С.В., Рожина Ю.М.,          

          розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради на постанову Рівненського міського суду від  5 лютого 2010 року в справі за позовом  ОСОБА_4 до управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради про визнання дій протиправними та зобов”язання вчинити певні дії,

                                                             ВСТАНОВИЛА:

          29 грудня  2009 року позивачка звернулася в суд із позовом в якому просила визнати протиправною  відмову відповідача виплатити їй допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трьохрічного віку в розмірі , визначеному законодавством , та просила стягнути з відповідача  на її користь цю допомогу в розмірі 4492,05 грн. за період із  9 липня по 31 грудня 2007 року та з  1 січня по 29 травня  2008 року .

          На обгрунтування позову покликалася на те, що із 9 липня по 31 грудня 2007 року відповідач виплачував їй цю допомогу в  розмірі , який був менший розміру , визначеного законодавством, а з 1  січня по 29 травня 2008 року - не виплачував допомогу зовсім.

          Постановою Рівненського міського суду від  5 лютого 2010  року відмову  відповідача виплатити позивачці допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею 3-х річного віку відповідно до ст. 43 Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням” за період із 9 липня по 31 грудня 2007 року та з 22 травня  по 29 травня 2008 року було визнано протиправною та зобов’язано  відповідача нарахувати та виплатити цю  допомогу за вказані періоди.

          Цією ж постановою відповідача було зобов"язано нарахувати та виплатити позивачці вказану допомогу за період із  січня по   травень 2008 року.

          Не погодившись із  постановою суду, відповідач  в апеляційній скарзі вказував, що він виплачував зазначену допомогу відповідно до вимог законодавства , а тому в суду першої інстанції не було правових підстав для задоволення позову. Одночасно наполягав на застосуванні наслідків пропущення позивачем строку звернення до суду з адміністративним позовом.

          Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню   з таких підстав.

          Судом першої інстанції  встановлено , що  ІНФОРМАЦІЯ_1 позивачка народила дитину ( а.с.7)  і  , як застрахована особа,    перебувала  на обліку у  відповідача та отримувала допомогу по догляду за дитиною до досягнення  трьохрічного віку.

          Відповідно до ст. 42 та 43 Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням”(в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається застрахованій особі (один із батьків дитини, усиновитель, баба, дід, інший родич або опікун, які фактично здійснює догляд за дитиною)  у розмірі, що встановлюється правлінням Фонду, але не менше розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом.

          З матеріалів справи вбачається,  що  із  1 квітня 2007 року позивачка відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням” отримувала державну допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. ( а.с. 8)

          При  нарахуванні та виплаті позивачу цього виду державної допомоги у 2007 році відповідач керувався статтею 56 Закону України “Про державний бюджет України на 2007 рік”, якою передбачено, що у 2007 році допомога при народженні дитини та по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням" здійснюється за рахунок коштів відповідної субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам у розмірі, що дорівнює різниці між 50 відсотками прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних, та середньомісячним сукупним доходом сім’ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців, але не менше 90 гривень для незастрахованих осіб та не менше 23 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, для застрахованих осіб, у порядку встановленому Кабінетом

          справа №  22-а-2610-11                                                  Головуючий в суді 1 інст. Кучина Н.М.

                                                                                Суддя-доповідач Мельник Ю.М.          

Міністрів України, а також пунктом 7 статті 71 Закону України “Про державний бюджет України на 2007 рік”, яким зупинено на 2007 рік дії статей 41, 43  Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням".

          Відповідно до ст.  62 Закону України “Про державний бюджет України на 2007 рік” прожитковий мінімум на одну дитину  віком до 6 років   був встановлений  з розрахунку на місяць :  з 1 січня - 434 гривні, з 1 квітня - 463 гривні, з 1 жовтня - 470 гривень;

          Пунктом 7 статті 71 Закону України “Про державний бюджет України на 2007 рік”, з метою приведення окремих норм законів у відповідність із цим Законом, було зупинено дію 41, 43 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням" на 2007 рік.

          Проте, рішенням Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 9 липня 2007 року пункт 7 статті 71 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік”було визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).

          Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або окремі їх положення , що визнані неконституційними , втрачають чинність з дня ухвалення  Конституційнним Судом України рішення про їх неконституційність.

          Із урахуванням зазначеного суд першої інстанції прийшов до  вірного висновку , що з 9 липня по 31 грудня 2007 року  позивачка мала право на отримання  допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею 3-х років у розмірі  , що обчислений   відповідно до ст. 43 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням" з урахуванням встановленого законом прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років.

          Разом  із тим,  суд першої інстанції не дав правової оцінки тій обставині , що позивачка при  зверненні  до суду  без поважних причин пропустила  визначений статтею 99 КАС України ( в редакції на час звернення із позовом до суду)  річний строк звернення до суду з адміністративним позовом.

          Відповідно до ч. 2 ст.99 КАС ( в редакції на час звернення з позовом) річний строк звернення до суду з адміністративним позовом обчислюється з дня , коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

          Оскільки рішенням Конституційного  Суду України від 9 липня 2007 року  зупинення  дії ст. 41, 43 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням" на 2007 рік було визнано неконституційним , то колегія суддів прийшла до висновку , що про порушення свого права на отримання допомоги в розмірі , визначеному законодавством, позивачка повинна була дізнатися 9 липня 2007 року і саме із цієї дати слід обраховувати перебіг строку звернення з позовом  до суду.

          Окрім того , про порушення свого права на отримання допомоги  в розмірі , визначеному законодавством позивачка дізналася  під час отримання  цієї допомоги за липень 2007 року в меншому, як було визначено законодавством,  розмірі.

          Доказів, які б свідчили про поважність причин пропуску позивачкою строку звернення до суду , позивачка суду не надала , а суд таких доказів  у судовому рішенні не навів.

          Статтею 100 КАС ( в редакції на час  вирішення справи судом) було визначено , що пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, що на цьому наполягає одна із сторін.

          Відповідач у запереченнях на позов  наполягав на застосуванні наслідків пропущення строків звернення до суду з адміністративним позовом ( а.с. 10-11).

          За таких обставин колегія суддів прийшла до висновку , що суд першої інстанції безпідставно поновив позивачці строк звернення до суду  з адміністративним позовом і задовольнив позовні вимоги , які виходять за межі річного строку звернення з позовом до суду - з 9 липня по 31 грудня 2007 року.          

          На підставі наведеного           колегія суддів  прийшла до висновку, що рішення суду в цій частині залишатися чинним  не може і підлягає скасуванню.

          Згідно ст. 100 КАС  ( в редакції на час вирішення справи апеляційним судом)  адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду , якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

          Окрім того, місцевий суд прийшов до помилкового висновку про задоволення позовних вимог за період з 22  травня по 29 травня  2008 року.

          Пунктом 23 розділу ІІ Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”до статей 13,15 Закону України “Про державну допомогу сім'ям з дітьми”були внесені зміни, які вступили в силу з 1 січня 2008 року,  у відповідності до яких допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається у розмірі, що дорівнює різниці між прожитковим мінімумом, встановленим для працездатних осіб, та середньомісячним сукупним доходом сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців, але не менше 130 гривень. Також, із зазначеного Закону були  виключені норми, відповідно до яких право на отримання допомоги мали лише особи незастраховані в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.

          Пунктом 25 розділу ІІ Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”стаття 43, яка встановлювала розмір допомоги за дитиною до досягнення нею трирічного віку для застрахованих в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, була виключена із Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням".

            Рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008  від 22 травня 2008 року положення пункту 25 розділу II Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”щодо внесення змін до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням"  були визнані неконституційними.

          Таким чином, в період з 1 січня по 22 травня 2008 року розмір допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку для осіб, застрахованих в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, регулювався статтею 15 Закону України “Про державну допомогу сім'ям з дітьми”, а з моменту втрати чинності положень пункту 25 розділу II Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”зазначені правовідносини регулювалися також і статтею 43 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням".

Отже, для вирішення цього спору суду першої інстанції необхідно було визначитись, який з цих законів є пріоритетним та підлягав застосуванню у виниклих правовідносинах.

Згідно зі статтею 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні.

              Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

             Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив: “Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше”.

          За змістом частини третьої статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов’язковими до виконання на території України.

          Отже, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.

                   Виходячи з наведених положень Конституції України та рішення Конституційного Суду України, враховуючи, що зміни до статей 13,15 Закону України “Про державну допомогу сім'ям з дітьми”були внесені Законом України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”з 1 січня 2008 року, а зміни у статтю 43 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням", який діяв у часі раніше, з 22 травня 2008 року не вносились, пріоритетними в даному випадку є положення Закону України “Про державну допомогу сім'ям з дітьми”.

 Зазначені обставини та норми матеріального права не були враховані судом першої інстанції під час вирішення спору в цій справі.

          Позивачці, як застрахованій особі, в травні   2008 року  була нарахована   допомога по догляду за дитиною до досягнення 3-х річного віку в розмірі  не менше 130 грн. щомісяця.

           Враховуючи те, що відповідач у  травні 2008 році нараховував  позивачці допомогу у розмірах, встановлених новою редакцією статті 15 Закону України “Про державну допомогу сім'ям з дітьми”, суд  першої інстанції прийшов до помилкового висновку щодо неправомірності  дій  відповідача в цей проміжок часу.

          Окрім того , колегія суддів прийшла до висновку , що постанова суду в частині зобов"язання відповідача нарахувати та виплатити позивачці  допомогу по догляду за дитиною до досягнення трирічного віку за  період із 1 січня по  22 травня 2008 року також  була ухвалена з порушенням норм матеріального права.

          Із повідомлення управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради слідує, вбачається, що із липня 2007 року допомога по догляду за дитиною виплачувалася позивачці через поштове відділення № 28. При цьому допомога  за 2007 рік була виплачена в повному обсязі. У січні 2008 року позивачка не отримала допомогу через поштове відділення. За лютий 2008 року  допомогу в розмірі 144 грн. 10 коп. вона отримала. Починаючи із березня 2008 року і до закінчення терміну виплати допомоги - 29 травня 2008 року заявниця не отримувала допомогу за січень, березень , квітень та травень 2008 року на поштовому відділенні і сума недоотриманої допомоги становила 571 грн. 15 коп.

          Зазначене свідчить , що позивачка не отримувала вказану допомогу з  власної вини.

          Відповідно до п. 55 Порядку призначення і виплати державної допомоги сім"ям з дітьми ,  затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року № 1751 - допомга , яка не була отримана вчасно з вини заявника виплачується за минулий з моменту призначення час , але не більше  , як за три місяці з місяця звернення за її одержанням. Із червня 2008 року ОСОБА_4  до  відповідача із заявою про виплату недоотриманої нею допомоги не зверталася.

          За таких осбавин у суду першої інстанції не було правових підстав задовольняти позов ОСОБА_4 за період із 1 січня по 22 травня 2008 року.

          Зважаючи на  те, що постанова місцевого суду була ухвалена з порушенням  норм матеріального права , що призвело до неправильного вирішення справи , колегія суддів прийшла до висновку , що оскаржувана постанова не може залишатися чинною, а тому підлягає скасуванню із ухваленням нової постанови про відмову в задоволенні позову за період з 1 січня по 29  травня 2008 року .

          Оскільки  позивач звернувся до суду з  адміністративним позовом  з позовними вимогами за період із 9  липня по 31 грудня 2007 року  з пропущенням строку звернення до суду  та враховуючи наполягання відповідача на застосуванні наслідків пропущення цього строку, колегія суддів прийшла до висновку , що постанова суду в частині задоволення позову за період із 9 липня по 31 грудня 2007 року підлягає скасуванню, а  адміністративний позов  відповідно до вимог ст. 100 КАС України за цей  період  - залишенню без розгляду.

          Керуючись  ст. 100 , 197, п.3,4 ч.1 ст. 198 ,  п.4 ч.1 ст. 202 , ст. 207 КАС України , колегія суддів                                                                                                     

                                                             ПОСТАНОВИЛА :

          Апеляційну скаргу  управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради задовольнити .

          Постанову Рівненського міського суду від 5 лютого 2010  року - скасувати та ухвалити нову постанову.

          Позовну заяву ОСОБА_4 до управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради про визнання дій протиправними та зобов”язання вчинити певні дії  за період із 9 липня  по 31 грудня 2007 року - залишити без розгляду.

          Відмовити ОСОБА_4 в задоволенні позову до управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради про визнання дій протиправними та зобов”язання вчинити певні дії  за період із 1 січня  по 29 травня  2008 року за безпідставністю позовних вимог.

Постанова суду апеляційної інстанції  набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання  нею законної сили .

          Судді: