У Х В А Л А

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

02 серпня 2011 року                                                    м. Рівне

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Рівненської області в складі : головуючого- судді  Бондаренко Н.В.,

               Суддів Шеремет А.М., Ковалевича С.П.

               з участю секретаря судового засідання Омельчук А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні  цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Рівненського міського суду від 16 травня 2011 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства „УкрСиббанк” до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про солідарне стягнення заборгованості,  

В С Т А Н О В И Л А:

Рішенням Рівненського міського суду від 16 травня 2011  позов задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства „ УкрСиббанк” заборгованість по кредитному договору № 11032501000 від 22 серпня 2006 року в сумі 269286,39 грн. та по Договору  про надання споживчого кредиту№11144114000 від 18 квітня 2007р. в сумі 129569,85грн. та судові витрати, пов’язані з оплатою судового збору у сумі 1700 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розміру 120грн.

У поданій на це рішення апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 посилається на його незаконність та необґрунтованість через порушення судом норм матеріального і процесуального права та неправильного визначення відповідно до встановлених судом обставин правовідносин.

Зазначає, що судом не було досліджено доказів про отримання відповідачами письмових вимог банку про дострокове погашення заборгованості по кредитних договорах, стягнувши солідарно заборгованість. Вважає, що суд порушив положення ч.4 ст.559 ЦК України, оскільки строк поруки не є строком для захисту порушеного права, а строком існування(дії) самого зобов’язання поруки, і право кредитора і обов’язок поручителя по його закінченні припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту у судовому порядку, кредитор вчинити не може. З цих підстав просить оскаржуване рішення скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які з’явилися у судове засідання, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

 Задовольняючи позовні вимоги, суд 1 інстанції вірно виходив із того, що  позичальник ОСОБА_1 не виконав  зобов"язань за кредитними договорами і тому він нарівні з поручителем зобов"язаний повернути борг, проценти за користування кредитом. Суд звільнив відповідачів від сплати неустойки та пені.

Рішення в частині звільнення відповідачів від сплати зазначених коштів сторонами не оскаржується.

Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов"язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов"язується повернути кредит та сплатити  проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1  глави 71 ЦК України, якщо інше не встановлено  параграфом 2 цієї ж глави і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно приписів ч.2 ст. 1050 ЦК України , яка міститься у параграфі 1 глави 71 ЦК України слідує, що  у тому разі, коли договором встановлено обов"язок позичальника повернути позику частинами ( з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 ЦК України.

Із матеріалів справи вбачається,  що 22 серпня 2006 року ОСОБА_1 згідно кредитного договору  №11031501000 отримав від АКІБ «УкСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк»кредит у розмірі 38 250 доларів США. із сплатою 12,3 відсотків річних і зобов"язувався  погашати  його згідно графіку погашення до 19 серпня 2016 року. (а.с.8-13) Того ж дня з метою забезпечення виконання зобов’язань між  Банком та ОСОБА_3 був укладений договір поруки №36087, згідно умов якого вона взяла на себе солідарну відповідальність з боржником перед Кредитором.(п.1.4 Договору поруки).

18 квітня 2007року ОСОБА_1 згідно договору про надання споживчого кредиту  №11144114000 отримав від АКІБ «УкСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк»кредит у  розмірі 16 600 доларів США та зобов’язувався сплатити проценти, комісії в порядку і на умовах, визначених  договором.   

Згідно із п. 1.3.1 укладених кредитних договорів за використання кредитних коштів протягом 30 календарних днів, рахуючи з дати видачі кредиту, процентна ставка встановлюється в розмірі 14 %. По закінченню цього строку та кожного  наступного місяця кредитування процентна ставка підлягає перегляду відповідно до умов  п. 9.2 даного договору. Того ж дня з метою забезпечення виконання зобов’язань між  Банком та ОСОБА_3 був укладений договір поруки №108100, згідно умов якого вона взяла на себе солідарну відповідальність з боржником перед Кредитором.(п.1.4 Договору поруки).

Відповідно до пункту 1.1 вказаних договорів поруки, поручитель зобов’язався перед банком відповідати за виконання позичальником усіх його зобов’язань перед кредитором в повному обсязі, що виникли з кредитного договору, як існуючих в теперішній час, так і тих, що можуть виникнути  в майбутньому   

Пунктом 1.2  договорів поруки сторони підтвердили, що поручителю добре відомі всі умови кредитного договору.   

Крім того, у п.1.3 договорів поруки передбачено, що поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, за всіма зобов’язаннями останнього за основним договором, включаючи повернення основної суми боргу, сплату процентів, комісій, відшкодування можливих збитків, сплату пені та інших штрафних санкцій, передбачених умовами основного  договору.   

Проте, у п. 2.1 договору поруки сторони передбачили, що кредитор не вправі без згоди поручителя змінювати умови кредитного договору з позичальником, унаслідок яких збільшується обсяг відповідальності поручителя. Під згодою розуміється як візування змін  в кредитний договір поручителем, так і отримання згоди обміну листами, факсимільними повідомленнями і т. і.     

Однак, у п. 3.1 договору поруки № 1 та у п. 3.2  договору поруки № 2 сторони обумовили, що підставою припинення договору поруки є припинення всіх зобов’язань позичальника по кредитному договору.   

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, про те, що доводи апеляційної скарги про порушення місцевим судом положень ч.4 ст.559 ЦК України є безпідставними. Умови укладених між банком та відповідачами кредитних договорів та договорів поруки були погоджені у встановленому законом порядку та відповідачі проти них не заперечували. Крім того, умовами договорів поруки, передбачено, що закінчення строку їх дії припиняється виконанням боржником основного зобов’язання. Оскільки ОСОБА_1 в односторонньому порядку відмовився від виконання своїх зобов’язань за укладеними між ним і банком кредитними договорами по поверненню суми кредиту та унаслідок чого утворилася заборгованість, місцевий суд обґрунтовано прийшов до висновку, що на підставі вимог ст. 554 ЦК України та умовах укладених між  сторонами договорів вона підлягає  стягненню солідарно з боржника  та поручителя і обсяг  зобов’язання  поручителя  визначається  як  умовами  договору  поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов’язання боржника, забезпечення виконання  яких здійснює поручитель.

Так, п. 11.1. кредитних договорів сторони, керуючись чинним законодавством, зокрема ст. ст. 525, 611 ЦК України, погодили, що відповідно до  п.5.5. цього договору визнати термін повернення кредиту таким, що настав, згідно з п. 1.2.2. договору та вимагати від позичальника дострокового повернення всієї суми кредиту й повної сплати за кредит, змінивши при цьому термін  повернення кредиту.   

У разі застосування банком права, передбаченого п. 5.5 кредитного договору, банк повідомляє позичальника про встановлення нового (дострокового) терміну повернення всієї наданої йому суми кредиту та внесення плати за користування таким кредитом за договором шляхом направлення відповідної письмової вимоги, що й було зроблено позивачем. Ці вимоги банком були дотримані.    

Оскільки ОСОБА_1 було порушено умови кредитних договорів щодо сплати чергових платежів за договорами,  ПАТ “УкрСиббанк” згідно з умовами кредитних договорів скористалося своїм правом визначити термін повернення кредиту та звернулося до відповідачів з вимогою достроково повернути кредит та кошти за його користування. Позивачем на адресу для листування, вказану у  договорах,  направлено відповідачам заяву із вимогою сплатити кредитні кошти. Позичальник та поручитель не повідомляли позивача про зміну свого місця проживання, зокрема виїзд на тимчасове проживання до Франції.  

Із урахуванням зазначеного  колегія суддів прийшла до висновку,  що рішення місцевого суду було ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому колегія суддів не знаходть підстав для задоволення апеляційної скарги.

Керуючись  п.1 ч.1 ст. 307, ст. 308, ст. 315, 317 ЦПК України , колегія суддів,

                                                                    УХВАЛИЛА :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 відхилити, а рішення  Рівненського міського суду від  16 травня 2011 року - залишити без зміни.

 Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення проте, може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

           Головуючий :                                                             Бондаренко Н.В.

        Судді :                                                                           Шеремет А.М.

                                                                                               Ковалевич С.П.