У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
14 липня 2011 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Рівненської області в складі:
головуючого - судді Бондаренко Н.В.
суддів: Гордійчук С.О., Шеремет А.М.
з участю секретаря судового засідання Панас Б.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Рівному цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 30 травня 2011 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ПАТ "Західінкомбанк"про визнання недійсним п. 1.1., п.6.5. кредитного договору № 2612-1 від 26.12.07 року, визнання недійсним додаткових договорів від 30 вересня 2008 року, 28 листопада 2008 року до договору № 2612-1, визнання недійсним договору іпотеки № 2612-1 від 26 грудня 2007 року та визнання недійсним додаткового договору від 11 вересня 2008 року та додаткового договору іпотеки № 2612-1 від 26.12.2007 року укладених між ОСОБА_1 та ТЗОВ КБ "Західінкомбанк" в особі Рівненської філії,
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів ,-
в с т а н о в и л а:
Рішенням Рівненського міського суду від 30 травня 2011 року ОСОБА_1 в задоволенні позову відмовлено за безпідставністю.
В поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що рішення прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права та неповним з’ясуванням всіх фактичних обставин справи. Суд 1 інстанції не звернув увагу на те, що іноземна валюта не могла бути предметом зобов’язань за кредитним договором, в зв’язку з чим правочин суперечить вимогам закону та тягне за собою його недійсність, не визначено в договорі кредиту тип відсоткової ставки, що свідчить про недосягнення згоди щодо усіх істотних умов. Відмовляючи в позові в частині недійсності п.6,5 договору кредиту, судом було порушено норми Закону України «Про захист прав споживачів»так як він установлює істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків кредитного договору, порушує права позивача як споживача та завдає йому шкоди, є не справедливим.
Судом не враховано, що п.1.2 договору іпотеки суперечить нормам ч.2 ст.5, 16, ч.1 ст.18 Закону України «Про іпотеку»та ч.1 ст.203 ЦК України, п.4.1.5- вимогам ст.18 Закону України «Про охорону дитинства , ст.12 Закону України «Про соціальний захист бездомних осіб і безпритульних дітей», ст.29 ЦК України, а п.5.3.3.1 цього договору - ст.33,37 Закону України «Про іпотеку». Просить скасувати рішення суду, постановивши нове, яким в позові відмовити.
Перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
При постановленні рішення місцевий суд обґрунтовано дійшов висновку про те, що оскільки позивач свідомо надав перевагу на отримання кредиту в іноземній валюті, з відповідними умовами за користування ними, тому його вимоги в частині визнання недійсними п. 1.1., п.6.5. кредитного договору № 2612-1 від 26.12.07 року, визнання недійсним додаткових договорів від 30 вересня 2008 року, 28 листопада 2008 року до договору № 2612-1 не підлягають до задоволення.
На підтвердження такого висновку в рішенні наведені відповідні мотиви та докази з якими справа № 22-1376/11 Головуючий в 1-ій інст.: Сидорук Є.І.
Суддя-доповідач: Бондаренко Н.В.
погоджується апеляційний суд, оскільки такі висновки суду ґрунтуються на вимогах закону, зокрема узгоджується з положеннями ст.6, ч.2 ст. 192, ч.3 ст.533, ст. 627 ЦК України, ст.2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" та ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993 року за №15-93 .
Крім цього, питання щодо законності отримання позивачем даного кредиту в іноземній валюті неодноразово розглядалося судами і рішенням Рівненського міського суду від 28 грудня 2010року( а.с.34-35) та рішенням апеляційного суду Рівненської області від 27.09.2010р.(а.с.36-37) ці умови договору визнані такими, що відповідають чинному законодавству, а сам факт укладення даних договорів та їх часткове виконання свідчить про добровільне волевиявлення сторін і про ознайомлення та погодження позивача-позичальника з усіма умовами.
Безпідставним є і посилання в апеляційній скарзі на порушення при укладанні кредитного договору та додаткових договорів до нього, вимог Закону України «Про захист прав споживачів» так як положення цього Закону застосовуються до спорів, які виникли з кредитних правовідносин лише в тому разі, якщо предметом і підставою позову є питання надання інформації споживачеві про умови отримання кредиту, про типові відсоткові ставки, валютні ризики, процедури виконання договору тощо, які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають кредитні правовідносини, тому до спорів щодо виконання договору цей закон не може застосовуватися, ці відносини регулюються нормами ЦК України та іншим спеціальним законодавством.
Із матеріалів справи вбачається, що згідно п.1.2 укладеного договору іпотеки від 26.12.2007року предметом іпотеки є майнові права іпотекодавця (ОСОБА_1) на нерухомість, будівництво якої не завершене, а саме майнові права на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1.(а.с.11-13) Додатковим договором від 11.09.2008р. в вищезазначений пункт внесено зміни, відповідно до яких дана квартира, після отримання позивачем свідоцтва про право власності на нерухоме майно, передана ОСОБА_1 в іпотеку з метою забезпечення ним виконання зобов’язань за кредитним договором № 2612-1 від 26.12.07р.
Статтею 177 ЦК України передбачено, що до об'єктів цивільних прав відносять речі, майнові права та інше. Відповідно до ст.190 ЦК України майном як особливим об’єктом вважаються також майнові права та обов’язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами;
За змістом абзацу другого ст.1 ЗУ «Про іпотеку»(із змінами, внесеними згідно із Зако- ном N 3201-IV ( 3201-15 ) від 15.12.2005 ) застава майнових прав на нерухомість, будівництво якої не завершено, регулюється за правилами визначеними цим Законом.
На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги про те, що на момент укладення договору іпотеки, положення Закону України «Про іпотеку»не визначали предмет іпотеки, як майнові права на об’єкт незавершеного будівництва не ґрунтується на чинному законодавстві, так як норми вказаного Закону та ЦК України не забороняли, а навпаки-передбачали передачу в іпотеку як об’єкта, який незавершений будівництвом, так і майнових прав на нього.
Статтями 6, 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони у договорі можуть відступати від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, з врахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Тобто, Цивільний кодекс закріпив принцип свободи договору. Змістом договору є ті умови, на яких сторони погодились виконувати договір.
П. 4.1.5. договору іпотеки від 26.12.2008р. передбачає, що Іпотекодавець зобов’язаний не реєструвати в придбаній квартирі (після закінчення її будівництва) неповнолітніх осіб та осіб пенсійного віку. Ним встановлені і наслідки для іпотекодавця у разі порушення даної умови.
З наведених обставини справи, слідує, що укладаючи договір іпотеки, ОСОБА_1 вважав, що житлові права неповнолітніх дітей захищені, оскільки останні зареєстровані і проживають в іншому помешканні.
З врахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що оспорюваним пунктом договору права та охоронювані законом інтереси неповнолітніх дітей не були порушені, він не суперечить зокрема ст. 29 ЦК України та іншим актам цивільного законодавства, а зазначені позивачем підстави не тягнуть за собою визнання вказаного пункту договору недійсним (ст. ст. 203, 215 ЦК України).
Не ґрунтуються на Законі посилання апеляційної скарги про те, що п.5.3.3.1 договору іпотеки, який передбачає прийняття одноосібного рішення іпотекодержателем про прийняття у власність предмету іпотеки, суперечить ст. 33 Закону.
Згідно п.п.5.3, 5.3.3 договору іпотеки звернення стягнення на предмет іпотеки може відбуватися будь-яким із способів, встановлених в ньому, на вибір іпотекодержателя та за його рішенням.
Ч.3 ст.33 Закону України «Про іпотеку»передбачено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя
Ст.36 Закону(в редакції на момент укладання договору) передбачала, що позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя може передбачати:передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону.
Таким чином, аналізуючи вищезазначаені норми Закону, судова колегія приходить до висновку, що чинне законодавство надає право іпотекодержателю, у випадках, передбачених договором іпотеки, вирішувати, яким способом звернукти стягнення на пердмет іпотеки.
Судова колегія, вважає, що зміст правочину не суперечить чинному законодавству, а тому вказаний пункт договору не може бути визнаний недійсним.
Викладені в апеляційній скарзі мотиви і зміст оскаржуваного рішення не дають підстав для висновку про те, що судом допущено порушення норм матеріального та процесуального права, яке би призвело до неправильного вирішення справи.
Згідно принципу диспозитивності цивільного судочинства ( ст.11 ЦПК України) суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до норм ЦПК, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Обов'язок доказування і подання доказів процесуальним Законом ( ст.60 ЦПК), покладено на сторони.
Однак, будь-яких належних та заслуговуючих на увагу і спростовуючих висновки суду доказів , ОСОБА_1 суду не надав.
Доводи апеляційної скарги не можуть вплинути на законність прийнятого судового рішення, оскільки вони не спростовують зазначених висновків суду.
У зв’язку з викладеним колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції, повно і всебічно з’ясувавши всі дійсні обставини спору сторін та виконавши інші вимоги цивільного судочинства, вирішив дану справу згідно із законом.
Підстав для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, апеляційний суд не вбачає .
Керуючись ст. ст. 10, 60, 303, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 30 травня 2011 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня її проголошення.
Головуюча Бондаренко Н.В.
Судді: Гордійчук С.О.
Шеремет А.М.