Справа №  2-783/11

     БАШТАНСЬКИЙ    РАЙОННИЙ СУД

   _____________________________________________________________

     56101  Миколаївська область м. Баштанка вул. Полтавська 43

Р І Ш Е Н Н Я

іменем У К Р А Ї Н И

          08.11.2011 року Баштанський районний суд Миколаївської області в складі: головуючого - судді Муругова В.В., при секретарі –Змієвській О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Баштанка справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача боргу за договором позики, процентів за користування грошима, трьох відсотків річних та інфляційних. На обґрунтування вимог позивач в заяві та в судовому засіданні зазначила, що з 01.07.2009 року по 30.12.2009 року відповідач працювала в неї продавцем в магазині «Славутич». У вказаний період відповідач без відома та дозволу позивача брала з магазину товари та гроші з каси на власні потреби. При проведенні ревізії було встановлено недостачу, як результат вказаних дій відповідача, недостача становила суму 6645 грн. Відповідач визнала вказаний борг та написала позивачу письмові пояснення, якими зобов’язалась погасити вказану суму недостачі до 01.11.2010 року. Проте у вказаний строк відповідач погасила лише частину боргу в сумі 2280 грн. Залишок боргу відповідача становить 4365 грн. Позивач вважає, що надані відповідачем письмові пояснення з визнанням боргу та зобов’язанням погасити його до 01.11.2010 року є доказом укладення між сторонами договору позики та просила суд стягнути з відповідача на її користь 4362 грн. боргу у зв’язку з нестачею, 124,50 грн. –3% річних за 347 днів прострочення повернення грошових коштів, 45,50 грн. інфляційних та 321,60 грн. процентів за користування грошима за договором позики, виходячи з облікової ставки НБУ в розмірі 7,75%.

В судовому засіданні позивач підтримала позов та просила його задовольнити.

Відповідач в судовому засіданні позов визнала, вказавши, що дійсно працювала за трудовим договором продавцем в магазині позивача, в період роботи вона брала з магазина товар та гроші з каси без відома та дозволу позивача. В результаті цього виникла недостача на суму 6645 грн. Вона написала письмові пояснення про визнання вказаної суми та в подальшому сплатила позивачу частину боргу, що виник, в розмірі 2280 грн., але через відсутність коштів більше оплат не проводила.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши наявні у справі матеріали (трудовий договір від 01.07.2009 року; пояснювальні записки ОСОБА_2, повідомлення від 07.12.2010 року; постанову про відмову в порушенні кримінальної справи №456 від 13.04.2011 року; постанову про відмову в порушенні кримінальної справи №456 від 03.07.2011 року; свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_1), суд, розглянувши спір між сторонами в межах заявлених вимог, приходить до висновку про можливість часткового задоволення позову.

В судовому засіданні встановлено, що з 01.07.2009 року по 30.12.2009 року відповідач ОСОБА_2 працювала у фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на підставі трудового договору продавцем в магазині «Славутич». У вказаний період відповідач без відома та дозволу позивача брала з магазину товар та гроші з каси на власні потреби. При проведенні ревізії було встановлено недостачу, як результат вказаних дій відповідача, недостача становила суму 6645 грн. Відповідач визнала вказаний борг та написала позивачу письмові пояснення, якими зобов’язалась погасити вказану суму недостачі до 01.11.2010 року.

Проте у вказаний строк відповідач погасила лише частину боргу в сумі 2280 грн. Залишок боргу відповідача становить 4365 грн.

Зазначені правовідносини врегульовані ст.ст. 625; 1166; 1212 ЦК України.

Згідно з вимогами ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов’язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов’язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

          Посилання позивача на те, що між сторонами було укладено договір позики, про що відповідачем було складено відповідні письмові пояснення, - не знайшли свого підтвердження при розгляді справи в суді, оскільки відповідно до ст.ст. 1046-1047 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, —незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

          При цьому, в судовому засіданні з пояснень сторін однозначно встановлено, що позивач фактично не надавав у позику відповідачу грошові кошти та товар, а остання самовільно брала без будь-яких повноважень вказані гроші з каси та товар з магазину, тобто вчинила дії, що містять ознаки суспільно-небезпечного діяння, передбаченого КК України.

          У зв’язку з цим суд вважає, що між сторонами договір позики не укладався, а відповідач, вчинивши діяння, що має ознаки злочину, набула товар та гроші позивача за її рахунок без достатніх правових підстав та на правовідносини, що виникли між сторонами, поширюється положення ст. 1212 ЦК України. Тому не підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення з відповідача процентів за користування грошима по договору позики в сумі 321,60 грн.

          Незважаючи на те, що сторони перебували у трудових відносинах та на відповідача не покладалась повна матеріальна відповідальність –з нього на користь позивача підлягає стягненню повна сума безпідставно отриманих нею грошей та вартості товару, оскільки, по-перше, вказані діяння були вчинені відповідачем поза межами його трудових обов’язків, по-друге, на вказані правовідносини поширюється положення п.3 ч.1 ст. 134 КЗпП України, яке передбачає повну матеріальну відповідальність працівника за збитки, завдані діями працівника, що містять ознаки кримінально караних діянь.     

          Оскільки відповідач безпідставно заволоділа грошима та споживним товаром позивача, з моменту такого заволодіння у неї виник обов’язок по поверненню безпідставно отриманих грошей та вартості безпідставно отриманого товару (продуктів харчування), при цьому, відповідачем вказана позивачем вартість не оспорюється. Тому суд вважає, що між сторонами виникли позадоговірні грошові зобов’язання, в яких позивач виступає кредитором, а відповідач – боржником, у зв’язку з чим на правовідносини сторін поширюється положення ст. 625 ЦК України та позивач крім сплати залишку заборгованості має право вимагати від відповідача сплати встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми, при цьому, проведені позивачем розрахунки вказаних сум відповідачем не оспорюються.

          У зв’язку з цим, позов підлягає частковому задоволенню, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню залишок боргу в сумі 4365 грн. з врахуванням  індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми.   

Відповідно до ст. 88 ЦПК України оскільки відповідач є стороною, котра безпідставно набула грошові кошти за рахунок позивача, - з відповідача на користь позивача підлягають стягненню повністю витрати пов’язані з оплатою інформаційно-технічного забезпечення розгляду цивільної справи та судовий збір.

На підставі викладеного та ст.ст. 625; 1166; 1212-1213 ЦК України та керуючись ст.ст. 10; 11; 60; 61; 214; 215 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 4535 (чотири тисячі п’ятсот тридцять п’ять) гривень боргу.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 в рахунок відшкодування витрат пов’язаних зі сплатою судового збору 51 (п’ятдесят одну) гривню.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 в рахунок відшкодування витрат пов’язаних з інформаційно-технічним забезпеченням цивільної справи 120 (сто двадцять) гривень.

          В частині задоволення інших позовних вимог –відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана апеляційному суду Миколаївської області через Баштанський районний суд протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

                                                  суддя: