УХВАЛА Іменем    України

23 серпня 2006 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в складі:

Головуючого, судді Шестакової Н.В.

Судців                        Берзіньш B.C.

Летягіної О.В. При секретарі    Буровій Г.В.,

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ квартири за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Армянського міського суду від 17 січня 2006 року,

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2005 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ квартири, мотивуючи тим, що відповідачка є його колишньою дружиною, шлюб з якою розірваний 01.02.2002 року. У зв'язку із тим, що він мешкає у батьків, він вважає, що спірну квартиру необхідно передати на праві власності відповідачці і стягнути з неї на його користь вартість половини квартири у сумі 13261 грн 50коп.

Відповідачка позовні вимоги не визнала, пояснюючи, що не має коштів для сплати позивачеві такої суми, оскільки самостійно утримує їх сумісного сина ОСОБА_3, який є інвалідом 1 групи, але вона не заперечує проти вселення позивача в спірну квартиру.

Рішенням суду у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ квартири відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування рішення суду з тих підстав, що судом порушено норми матеріального та процесуального права; судом не взято до уваги, що квартира є неподільним майном, та у випадку поділу вона передається одному з власників, якій виплачує іншому вартість частини. Крім того, висновки суду щодо можливості проживання разом з відповідачкою у спірній квартирі, не можуть відповідати фактичним обставинам справи, оскільки з відповідачкою склалися неприязні відносини, що може негативно вплинути на психічний розвиток сина.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційниої скарги, заслухавши сторони, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що сторони мають рівні права на володіння, користування і розпорядження спірною квартирою, що є у спільній сумісній власності, позивач не позбавлений можливості користуватися своєю часткою у квартирі, відповідачка не має коштів для сплати вартости частки квартири, яка належить позивачеві.

Висновки суду про необґрунтованість позову відповідають нормам матеріального і процесуального права.

Справа №22-2673/2006р.                                                Головуючий в 1 інстанції Таран Л.О..

Доповідач Шестакова Н.В.

Як свідчать матеріали справи, спірна квартира була придбана на ім"я позивача у період шлюбних відносин між сторонами, позивач визнає право відповідачки як колишньої дружини на половину зазначеної квартири (а.с.12).

Відповідно до ст.ст.364,368,369,370 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом; співласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленостю між ними, а також мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності; у разі, коли виділ у натурі частки майна є неможливим, співвласник, який бажає виділу, має право на одержання матеріальної компенсації.

За змістом зазначених правових норм можливість виділу у натурі пов"язана із неподільністю майна.

Колегія суддів вважає, що квартира є особливим об"єктом нерухомості, оскільки права співвласника квартири можуть бути реалізовані шляхом визначення порядку користування квартирою. Співвласник, який бажає реального виділу своєї частки, не має переваги перед другими співвласниками при вирішенні питання про припинення спільної сумісної власності. Тобто при рівних правах сторін по справі на квартиру та можливості для позивача користуватися цією квартирою, у якій є дві кімнати, за законом не можна нав"язувати другому співвласнику спільного майна сплату компенсації вартості частки, яка належить позивачеві.

Ст.50 ЖК України, на порушення якої посилається позивач, не може застосуваватися до спірних відносин, оскільки спірними є відносини власності, а не житлові.

На підставі наведеного доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу.

Керуючись ст.ст.303,307,308 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Армянського міського суду від 17 січня 2006 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення. Ухвала може бути оскаржена  касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня проголошення.