Справа № 22ц-1316/2006 Головуючий у 1 інстанції -
Категорія - цивільна Бечко Є.М.
Доповідач - Лакіза Г.П.
УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 вересня 2006 року м. Чернігів
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:
головуючого - судді Лакіза Г.П.
суддів Нечасного Л.А., Острянського В.І.
при секретарі Пільгуй Н.В.
з участю позивача ОСОБА_1., відповідача ОСОБА_2. та його представників - ОСОБА_3. і адвоката ОСОБА_4.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 19 червня 2006 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1, третіх осіб із самостійними вимогами ОСОБА_5, ОСОБА_6 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про передачу у власність частини земельної ділянки, -
ВСТАНОВИВ:
У квітні 2004 року ОСОБА_1. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2. ,в якому просив усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою по вул. АДРЕСА_1 в м. Чернігові та зобовязати ОСОБА_2. перенести самовільно збудовані господарські будівлі за межі його земельної ділянки. Свої вимоги мотивував тим, що він є власником житлового будинку, розташованого на земельній ділянці по вул. АДРЕСА_1 в м. Чернігові згідно договору міни від 02 вересня 1994 року, згідно якого загальна площа земельної ділянки становить 1043 кв.м. і така площа земельної ділянки була затверджена рішенням Чернігівського міськвиконкому від 16.08.1967 року № НОМЕР_1. При прийомі нового будинку, дозвіл на будування якого було надано рішенням Деснянського райвиконкому від 12.12.1994 року, стало відомо, що площа земельної ділянки зменшилась на 20 кв.м.. Перевіркою було встановлено, що було порушення меж земельної ділянками землекористувачами по вул. АДРЕСА_2 та по вул. АДРЕСА_3. З сусідом по вул. АДРЕСА_2 дане питання вирішено, а відповідач категорично відмовляється привести межі земельних ділянок у відповідність з інвентаризаційними матеріалами, тому вимушений звернутись з позовом до суду.
В червні 2004 року ОСОБА_2. звернувся до суду з зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1. про передачу йому у власність земельної ділянки площею 20 кв.м. в порядку набувальної давності, посилаючись на те, що такий порядок користування земельними ділянками склався протягом 35 років, що дає йому право звернутись до суду з даним позовом. В травні 1967 року колишня сусідка ОСОБА_7., що мешкала по вул. АДРЕСА_1, уступила йому 20 кв.м. суміжної земельної ділянки для розміщення добудови та господарського приміщення (сараю), а виконком Чернігівської міської ради прийняв з цього приводу відповідне рішення № НОМЕР_2 від 27.11.1968 року, яким узаконив цю прибудову і збільшив її розміри, а рішенням виконкому №НОМЕР_3 від 09.12.1970 року встановлено, що йому як співвласнику по вул. АДРЕСА_3 в новому співвідношенні частин належить 4/9 частин будинку з надвірними будівлями.
Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 19 червня 2006 року позов ОСОБА_1. та третіх осіб з самостійними вимогами ОСОБА_5., ОСОБА_6. до ОСОБА_2. про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою задоволені: зобов"язано ОСОБА_2. усунути перешкоди, створені ним позивачу в користуванні земельною ділянкою № АДРЕСА_1 в м. Чернігові, шляхом перенесення меж земельної ділянки та огорожі між земельними ділянками № АДРЕСА_1та № АДРЕСА_3 на проміжку від сараю В-1 до межі з віл. АДРЕСА_4 на 1,29 м по лінії вул. АДРЕСА_4; зобов"язано ОСОБА_2. перенести сарай літера В-1 на 1 метр від межі земельної ділянки з домоволодінням по вул. АДРЕСА_1. В задоволенні зустрічного позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2. просив скасувати рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 19.06.2006 року як незаконне та ухвалити нове рішення, відмовивши в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1. і задовольнити його зустрічну позовну заяву про передачу у власність чи оренду 16 кв.м. земельної ділянки. Апелянт посилався на те, що у позивачів збіг термін позовної давності звернення до суду, оскільки спірні правовідносини виникли ще в 1970 році, позивачу стали відомі в 1992 році, коли він став землекорстувачем, але суд не прийняв відповідного рішення з цього приводу. Суд безпідставно та надумано витлумачив правило ст. 119 ЗК України, згідно якого передача земельної ділянки у власність або землекористування може бути виділена тільки за рахунок земель державної та комунальної власності, а не сусідньої присадибної ділянки. Передача земельної ділянки або надання у користування на підставі набувальної давності обумовлена добросовісністю та відкритістю користування земельною ділянкою і саме таке користування здійснювалось ним. Апелянт зазначає, що постійно пропонували ОСОБА_1. укласти мирову угоду і надати йому 16 кв.м. земельної ділянки в іншій частині суміжного землекористування, але отримали категоричну відмову. Суд, приймаючи рішення про задоволення позову ОСОБА_1. та його дітей, належним чином не навів обєктивних підстав для позбавлення його сім"ї прав землекористування та для зносу сараю, чим створив утиснення його сім"ї конституційних прав.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги,
2
апеляційний суд прийшов до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, оскільки суд першої інстанції правильно встановив суттєві обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм мптнріального та процесуального права.
Як встановлено судом, ОСОБА_1. був власником житлового будинку з надвірними будівлями № АДРЕСА_1 в м. Чернігові на підставі договору міни від 02 вересня 1994 року; 7/12 частин зазначеного житлового будинку з надвірними будівлями подарував своїм дітям - ОСОБА_5. та ОСОБА_6. згідно договору дарування від 05 лютого 2001 року (а.с. 11). Згідно довідки Чернігівського МБТІ від 22.11.2005 року № НОМЕР_4 за ОСОБА_1. зареєстровано право власності на 8/9 частин домоволодіння по вул. АДРЕСА_1 в м. Чернігові, а за ОСОБА_5. та ОСОБА_6. по 1/8 частині зазначеного домоволодіння (а.с. 74).
Відповідач ОСОБА_2. є власником 4/9 частини житлового будинку №АДРЕСА_3 в м. Чернігові на підставі свідоцтва про право особистої власності на жилий будинок від 11 грудня 1970 року (а.с. 17). 5/9 частин цього домоволодіння належать ОСОБА_8. (а.с.46, 49).
Домоволодіння позивачів ОСОБА_9 та відповідача ОСОБА_2. є суміжними.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1. суд першої інстанції виходив з того, що в ході розгляду справи знайшло підтвердження те, що площі земельних ділянок по вул. АДРЕСА_1 та АДРЕСА_3 не відповідають правовстановлюючим документам (1043,00 кв.м. та 1004,00 кв.м. відповідно). Згідно висновку експерта (а.с.55-58), на день проведення експертизи площа земельної ділянки по вул. АДРЕСА_1 в м. Чернігові становить 1023 кв.м., що на 20 м менше ніж по правовстановлюючих документах, в т.ч. на 16 кв.м. за рахунок домоволодіння № АДРЕСА_3, а площа земельної ділянки по вул. АДРЕСА_3 у м. Чернігові становить 1016 кв.м., що на 16 кв.м. більше ніж потрібно, причому на 16 кв.м. за рахунок земельної ділянки по вул. АДРЕСА_1 в м. Чернігові, і що спірний сарай В-1 збудований відповідачем на межі земельної ділянки № АДРЕСА_1; відстань 1,00 м. від межі не витримана, що є порушенням вимог п.3-25 ДБН 360-92 (тобто Державних будівельних норм). Суд першої інстанції обгрунтованос послався на положення ст. 152 Земельного кодексу України про те, що землекористувач може вимагати усунення порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Також місцевий суд правильно вказав, що ОСОБА_2. не надано допустимих доказів досягнення згоди з попередніми власниками домоволодіння АДРЕСА_1 про уступку йому 20,00 кв.м. земельної ділянки та закріплення компетентним органом (відповідною місцевою радою) такої уступки частини земельної ділянки.
Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2, суд послався на положення ст. 119 ЗК України, в силу яких набуття права власності на земельну ділянку за давністю користування можливе лише за рахунок земель державної або комунальної власності, а не сусідньої присадибної ділянки, власники якої заперечують проти передачі ОСОБА_2. цієї частини своєї земельної ділянки. Даний висновок суду відповідає
з
вимогам закону. Так, згідно ч.2 ст.119 Земельного кодексу, передача земельної ділянки у власність або у користування громадян на підставі набувальної давності здійснюється в порядку, встановленому цим Кодексом. Порядок передачі земельних ділянок встановлений ст..ст. 116, 118, 124 ЗК. Із змісту зазначених норм (ст.ст. 119, 116, 118, 124 ЗК) в їх сукупності вбачається, що місцевий суд дійшов вірного висновку щодо необхідності відмови в задоволенні вимог ОСОБА_2. про передачу йому у власність 20 кв.м. суміжної земельної ділянки домоволодіння АДРЕСА_1 в м. Чернігові.
Доводи апеляційної скарги про незастосування до спірних правовідносин строку позовної давності також не можуть бути підставою для скасування судового рішення, оскільки порушення права користування земельною ділянкою є триваючим порушенням прав землекористувача, яке продовжується і до теперішнього часу, а тому положення про позовну давність в даному випадку застосуванню не підлягають.
Виходячи з наведеного, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне або неповне встановлення судом першої інстанції суттєвих обставин справи, неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст.ЗОЗ, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, апеляційний суд,-
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 19 червня 2006 року залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців.