1Справа № 335/10489/24 2-о/335/18/2025

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 березня 2025 року м. Запоріжжя

Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді - Сиротенко В.К.,

за участю секретаря судового засідання - Кумер А.В.,

заявниці - ОСОБА_1 ,

представника заявниці - адвоката Лєскіна М.С.,

представника заінтересованої особи - ОСОБА_14,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Запоріжжі в порядку окремого провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: 1. ОСОБА_2 , 2. ОСОБА_3 , 3. ОСОБА_4 , 4. ОСОБА_5 ; 5. Запорізька міська рада про встановлення факту проживання однією сім`єю,

ВСТАНОВИВ:

18.09.2024 представником ОСОБА_1 - адвокатом Лєскіним М.С. подано до Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя заявою про встановлення факту проживання однією сім`єю, заінтересована особа приватний нотаріус Запорізького нотаріального округу Салтан Валерія Валеріївна, в якій просить встановити факт, що ОСОБА_1 проживала однією сім`єю зі спадкодавцем ОСОБА_6 з 2016 року по день його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 за вказаною у заяві адресою.

В обґрунтування заяви заявник посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер двоюрідний дід ОСОБА_1 - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з яким вона спільно проживала однією сім`єю. Після смерті ОСОБА_6 залишилась квартира за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала померлому на праві особистої приватної власності. За вказаною адресою разом із померлим була зареєстрована заявниця. Паспорт ОСОБА_1 містить відмітку про зареєстроване з 30.08.2019 місце проживання за адресою місцезнаходження квартири, в якій за життя був прописаний та проживав ОСОБА_6 . У зв`язку зі смертю ОСОБА_6 , заявниця звернулась до приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Салтан Валерії Валеріївни для оформлення свідоцтва про право на спадщину. За результатом розгляду поданих документів Заявнику було видано постанову за вих. № 326 від 02.07.2024 про відмову у вчиненні зазначеної нотаріальної дії у зв`язку з відсутністю документів, які підтверджують факт її проживання зі спадкодавцем однією сім`єю, а саме - рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення вищевказаного факту. При цьому, за текстом резолютивної частини постанови роз`яснено, що після встановлення факту проживання ОСОБА_1 зі спадкоємцем однією сім`єю, інших перешкод (перепон) для видачі свідоцтва про право на спадщину у встановленому законодавством порядку (шляхом отримання свідоцтв у нотаріуса) немає. Крім того зазначає, що до реєстрації місця проживання заявниці за адресою місцезнаходження квартири спадкодавця вона з 2016 року проживала разом із ОСОБА_6 за тією ж адресою однією сім`єю, на підтвердження чого ТОВ «Керуюча компанія «Надія» видано довідку від 02.09.2024. Також факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_6 однією сім`єю можуть підтвердити свідки, письмові пояснення яких долучено до заяви: ОСОБА_7 (подруга ОСОБА_1 ); ОСОБА_8 (сусід, мешканець квартири АДРЕСА_2 ); ОСОБА_9 (сусідка, мешканка квартири АДРЕСА_3 ).

Заявниця вказує, що встановлення факту проживання із ОСОБА_6 однією сім`єю має значення для оформлення та захисту її спадкових прав. Оскільки встановлення факту проживання зі спадкодавцем однією сім`єю для отримання свідоцтва про право на спадщину не вбачається можливим в позасудовому порядку, що також випливає зі змісту постанови нотаріуса про відмову у вчиненні відповідної нотаріальної дії, ОСОБА_1 не має іншої можливості одержати документ, який встановлюватиме зазначений факт, окрім як шляхом звернення до суду із цією заявою.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.09.2024 справу розподілено та передано для розгляду судді Сиротенко В.К.

Ухвалою від 19.09.2024 заяву ОСОБА_1 було залишено без руху, позивачу надано строк 10 днів з дня отримання копії ухвали для усунення зазначених в ухвалі недоліків.

Ухвалою від 01.10.2024 було відкрито провадження у справі, визначено проводити розгляд справи в порядку окремого провадження.

Ухвалою суду від 01.10.2024 витребувано у Четвертої запорізької державної нотаріальної контори наступну інформацію:- чи відкривалась спадкова справа щодо майна померлого ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , та, в разі наявності, витребувати засвідчену копію такої спадкової справи; - чи звертався хтось із заявою про прийняття чи відмову від спадщини, чи видавалися свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , та чи залишав він заповіт на випадок своєї смерті. Витребувано у Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради інформацію щодо кола осіб, які станом на 25 листопада 2022 року були зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 .

25.11.2024 від Четвертої запорізької державної нотаріальної контори надійшли інформаційні довідки зі Спадкового реєстру. Згідно з інформаційної довідки №79250260 від 21.11.2024 у Спадковому реєстрі відсутня інформація про наявність заповітів/спадкових договорів ОСОБА_6 . Додатково повідомлено, що спадкова справа після померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_6 заведена приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Салтан В.В.

Ухвалою від 25.12.2024 до участі у справі у якості заінтересованої особи залучено Запорізьку міську раду.

13.01.2025 від заінтересованої особи Запорізької міської ради надійшов відзив на заяву про встановлення факту проживання однією сім`єю, в якому Запорізька міська рада просить відмовити в задоволенні заяви ОСОБА_10 з тих підстав, що довідка ТОВ «КК «Надія» від 02.09.2024 про проживання однією сім`єю ОСОБА_10 з власником квартири ОСОБА_6 не може бути належним та допустимим доказом, оскільки складена після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ; у керуючих компаній відсутні повноваження стверджувати або свідчити за минулий час (з 2016 року) про фактичне проживання фізичних осіб, у яких немає реєстрації місця проживання або права власності в квартирах, які компанія обслуговує, так як ОСОБА_1 зареєстрована лише з 30.08.2019. Надані письмові покази свідків не можуть бути належними та допустимими доказами, оскільки не доведена достеменність свідчень. Така достеменність встановлюється у судовому порядку як свідчення свідків. ОСОБА_11 не залишено заповіту, а відтак не заявлено бажання передати у спадок своє майно будь-якій особі. Також у відзиві зазначено, що заявницею не надано жодного допустимого беззаперечного доказу спільного проживання та створення сімейних стосунків з ОСОБА_6 , як то докази ведення спільного побуту (відсутні будь-які світлини, чеки про здійснення побутових покупок) і бюджет, виникнення взаємних прав та обов`язків, спільного утримання житла (відсутні чеки та квитанції по оплаті/придбання витрат по комунальним, наявність спільних витрат тощо.

Ухвалою суду від 20.01.2025 задоволено клопотання представника заявника - адвоката Лєскіна М.С. про виклик та допит свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_7 .

Заявниця та її представник в судовому засіданні 03.03.2025 заяву підтримали та просили її задовольнити.

Крім того, у судовому засіданні представник заявниці - адвокат Лєскін М.С. повідомив про те, що свідок ОСОБА_8 перебуває за межами м. Запоріжжя та невідомо коли повернеться. Тому просив обмежитися лише дослідженням письмових свідчень вказаного свідка.

Представник заінтересованої особи - Запорізької міської ради у судовому засіданні 03.03.2025 проти заяви заперечила та просила у її задоволенні відмовити повністю з підстав, викладених у відзиві на заяву. При цьому, на питання суду щодо наявності інших чи додаткових заперечень повідомив, що заінтересована особа заперечує проти задоволення заяви лише з підстав, викладених відзиві.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 28.11.2022 Комунарським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який був двоюрідним дідом заявниці ОСОБА_1 .

З Витягу про державну реєстрацію прав вбачається, що ОСОБА_6 на праві власності належить квартира АДРЕСА_4 на підставі договору купівлі-продажу №1348 від 07.06.2012.

Відповідно до довідки про реєстрацію місця проживання особи за вих. №04-28/3-2793 від 06.12.2022, зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_1 є: АДРЕСА_1 з 30.08.2019 по теперішній час (на дату видачі довідки).

Постановою приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Салтан В.В. про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 02.07.2024 ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_4 після померлого ОСОБА_6 , який постійно проживав і був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , у зв`язку з відсутністю документів, які підтверджують факт її проживання із спадкодавцем однією сім`єю, а саме копії рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення вищевказаного факту. Також у резолютивній частині вказаної постанови нотаріусом зазначено про те, що ОСОБА_1 роз`яснено, що після встановлення факту проживання її із спадкодавцем однією сім`єю, інших перешкод (перепон) у видачі свідоцтва про право на спадщину у встановленому законодавством порядку (шляхом отримання свідоцтв у нотаріуса) немає.

З метою захисту та оформлення спадкових прав заявниця ОСОБА_1 звернулася до суду в порядку окремого провадження із заявою про встановлення факту проживання однією сім`єю із ОСОБА_6 з 2016 року по день його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Суд, вислухавши всіх учасників процесу, свідків, оцінивши всі наявні у справі докази, кожен окремо та в їх взаємозв`язку і сукупності, повно, об`єктивно та всебічно встановивши обставини справи, приходить до наступного висновку.

У ч.1 та 2 ст. 2 ЦПК України закріплено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення (п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України).

Юридичні факти - це життєві обставини чи факти, з якими норми права пов`язують виникнення, зміну або припинення правовідносин.

Частиною першою статті 315 ЦПК України передбачено перелік юридичних фактів, які можуть бути встановлені у судовому порядку.

Встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб в судовому порядку можливо лише тоді, коли чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.

Суд вправі розглядати справи про встановлення факту, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки, наприклад, якщо підтвердження такого факту необхідне заявникові для одержання в органах, що вчиняють нотаріальні дії, свідоцтва про право на спадщину.

Спірні правовідносини щодо встановлення факту, що має юридичне значення регулюються Главою 6 Розділу IV ЦПК України.

У пункті 7 постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» судам роз`яснено, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 273 ЦПК України (пункт 1 частини першої статті 315 діючого ЦПК України) суд вправі розглядати справи про встановлення родинних відносин, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки, наприклад, якщо підтвердження такого факту необхідне заявникові для одержання в органах, що вчиняють нотаріальні дії, свідоцтва про право на спадщину, для оформлення права на пенсію в зв`язку із втратою годувальника тощо.

Відповідно до ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Повага до права людини на житло закріплена також у статті 8 Конвенції. У разі порушення цих прав передбачено право на судовий захист. Ніхто не може примусово бути позбавлений житла, безпідставно виселений із нього або визнаний таким, що втратив право користування жилим приміщенням. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла. Це покладає на державні органи зобов`язання "вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав" (рішення ЄСПЛ у справі Powell and Rayner v. the U.K. від 21 лютого 1990 року). Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення ЄСПЛ у справі Gillow v. the U. K. від 24 листопада 1986 року) так і наймача (рішення ЄСПЛ у справі Larkos v. Cyprus від 18 лютого 1999 року).

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1218 ЦК України визначено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Перелік прав та обов`язків особи, які не входять до складу спадщину визначений у статті 1219 ЦК України.

Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою (частина перша статті 1220 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 1223 ЦК України у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 ЦК України.

Згідно із статтею 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (стаття 1264 ЦК України). Для набуття права на спадкування за законом на підставі зазначеної статті необхідне встановлення двох юридичних фактів: а) проживання однією сім`єю із спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п`ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім`єю.

За змістом норми статті 1268 ЦК України порядок прийняття спадщини встановлюється залежно від того чи проживав постійно спадкоємець разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Так, відповідно до частин третьої і четвертої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї.

Згідно з частинами другою, четвертою статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки (пункт 21 постанови Пленуму Верховного суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування»).

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду: від 30 вересня 2019 року в справі №554/14633/15-ц (провадження №61-9952св18) та від 21 березня 2019 року в справі №461/4689/15-ц (провадження № 61-43735св18).

Отже слід зазначити, що до спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу. Таке право можуть мати й інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки.

Згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 обов`язковими умовами для визнання осіб членами сім`ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Згідно з роз`ясненнями, наданими Пленумом Верховного Суду України у пункті 21 постанови від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки.

Про проживання однією сім`єю можуть свідчити, у сукупності, наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інші обставини, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Зазначене узгоджується з висновками, викладеними Верховним Судом у постановах від 21 березня 2019 року у справі № 461/4689/15-ц, від 10 жовтня 2019 року у справі № 520/8495/17, від 17 жовтня 2019 року у справі № 712/1294/17, від 31 березня 2022 року у справі № 461/4532/20, від 12 січня 2023 року у справі № 754/6012/21, від 20 лютого 2023 року у справі № 520/11160/18, від 08 серпня 2023 року у справі № 752/13615/20-ц.

Для встановлення спільного проживання однією сім`єю до уваги також можуть братися показання свідків про спільне проживання та ведення спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання), фото/відео матеріали, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі.

Вказане узгоджується із висновками Верховного Суду у постановах від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16, від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц, від 11 грудня 2019 року в справі № 712/14547/16-ц, від 24 січня 2020 року у справі № 490/10757/16-ц, від 08 грудня 2021 року у справі № 531/295/19.

З метою застосування статті 1264 ЦК України встановлення факту проживання однією сім`єю передбачає доведення перед судом факту спільного проживання осіб, наявності у них спільного побуту, виникнення між ними у зв`язку із цим взаємних прав та обов`язків, притаманних сім`ї. Під спільним проживанням слід розуміти постійне фактичне проживання таких осіб в житлі за однією адресою (адресами), збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного, незалежно від того, що будь-хто із них за особливістю своєї роботи/служби зумовлений тривалий час бути відсутнім за цим місцем проживання (несення військової служби, вахтовий метод роботи). Спільний побут, в свою чергу, передбачає ведення спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування один про одного/надання взаємної допомоги тощо. При цьому має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин. Схожі висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 листопада 2022 року у справі № 361/4744/19 (провадження № 61-2851св22), від 23 вересня 2021 року у справі № 204/6931/20 (провадження № 61-13801св21).

Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя статті 12, частина перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним з найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі.

Згідно зі статями 76, 77, 79 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд не втручається у процесуальну діяльність учасників процесу (реалізацію наданих їм процесуальних прав та виконання покладених на них процесуальних обов`язків), крім випадків, передбачених ЦПК України.

Отже, у процесуальному законодавстві передбачено обов`язок доказування, який слід розуміти як закріплену міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах. Цей склад фактів визначається нормою права, що регулює спірні правовідносини.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 червня 2021 року у справі № 694/646/20 (провадження №61-5208св21) зазначено, що для встановлення факту проживання однією сім`єю, тобто доведення існування передбачених статтею 1264 ЦК України підстав для визнання особи спадкоємцем четвертої черги, необхідні докази, які доводили б у всій сукупності факти щодо ведення особами спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, спільних витрат, взаємних прав та обов`язків.

Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту проживання однією сім`єю, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду при їх оцінці.

На підтвердження своїх вимог заявниця посилається, зокрема, на довідку ТОВ «Керуюча компанія «Надія» за від 02.09.2024, з якої вбачається, що довідка видана ОСОБА_1 , яка мешкає у квартирі АДРЕСА_4 , про те, що остання з 2016 року по теперішній час проживає за вказаною адресою. З 2016 року по 2022 рік за цією адресою проживала однією сім`єю з власником цієї квартири ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

При цьому, суду не надано доказів, зокрема, того, що будинок АДРЕСА_5 перебуває в управлінні ТОВ «Керуюча компанія «Надія» з 2016 року.

В судовому засіданні за клопотанням представника заявниці були допитані свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_7 .

Свідок ОСОБА_9 (сусідка, яка проживає в АДРЕСА_6 ) в судовому засіданні пояснила, що до 2015 року в будинку нікого не знала, оскільки постійно працювала і не спілкувалася з мешканцями. З 2015-2016 року після перенесеної хвороби почала спілкуватися із сусідами. З 2016 року бачила заявницю ОСОБА_1 , яка приходила до ОСОБА_6 , допомагала по господарству. Зі слів ОСОБА_6 . ОСОБА_9 відомо, що онука ОСОБА_1 давала йому щомісячно кошти у розмірі 800 грн. В квартирі у ОСОБА_6 . ОСОБА_9 жодного разу не була, тому не може знати, чи були там речі ОСОБА_1 . На питання суду та представника заявниці свідок зазначила: «Думаю, що ОСОБА_1 та ОСОБА_6 проживали разом однією сім`єю». Також зазначила, що їй не відомо, чи сплачувала ОСОБА_1 комунальні платежі.

Свідок ОСОБА_7 (подруга заявниці) у судовому засіданні пояснила, що вони з ОСОБА_1 знайомі з 2010 року. Свідок раз на два-три місяці приїздила в гості у квартиру у до заявниці та її дідуся. Бачила в квартирі речі заявниці. Бачила також, що ОСОБА_1 піклувалася про ОСОБА_6 , сплачувала комунальні платежі. На питання представника заявниці свідок пояснила також, що до 2016 року ОСОБА_1 з ОСОБА_6 проживали разом за іншою адресою, яку вона не пам`ятає.

У судовому засіданні 03.03.2025 представник заявниці просив дослідити письмові пояснення свідка ОСОБА_8 , оскільки у нього відсутня можливість з`явитися у судове засідання.

Судом було досліджено письмові пояснення (в порядку ст. 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) ОСОБА_8 , який проживає за адресою: АДРЕСА_7 . В поясненнях зазначено, зокрема, що за життя ОСОБА_6 свідок бачив їх часто разом з ОСОБА_1 . За час їх мешкання у будинку у свідка склалося стійке переконання, що вони вели спільний побут та приймали участь в обговоренні важливих питань з іншими мешканцями домоволодіння як люди з однієї сім`ї.

Крім того, заявниця та її представник посилалися на те, що ОСОБА_1 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_8 у період з 30.10.2007 по 05.06.2012. За цією ж адресою був зареєстрований ОСОБА_6 , що підтверджується договором купівлі-продажу від 07.06.2012, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_13 , предметом якого є придбання ОСОБА_6 квартири АДРЕСА_4 .

Надаючи оцінку доказам, наданим заявницею на підтвердження факту проживання зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини, суд виходить з того, що ці докази не є належними та достатніми доказами, з якими закон пов`язує правовий статус члена сім`ї та осіб, які проживають однією сім`єю, а також не є доказами, які підтверджують сукупність обставин, необхідних для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю, як то ведення спільного господарства, наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, тощо.

Показання свідків носять загальний характер і не містять посилання на конкретні факти та обставини, які б давали суду можливість дійти висновку про наявність підстав, які входять до предмету доказування у подібних правовідносинах.

Показаннями свідків за відсутності інших належних доказів не може бути встановлений факт проживання однією сім`єю із спадкодавцем протягом п`яти років до часу відкриття спадщини.

Надані суду докази не свідчать про наявність між заявницею та спадкодавцем взаємних прав та обов`язків, притаманних членам сім`ї, що вони були пов`язані спільним веденням господарства та мали взаємні права і обов`язки, відповідно не є достатньою підставою для встановлення факту проживання заявниці із спадкодавцем протягом п`яти років до відкриття спадщини.

Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту спільного проживання, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду при їх оцінці.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частина третя статті 89 ЦПК України).

Слід звернути увагу, що Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 14.09.2021р. у справі №910/14452/20, від 25.06.2020р. у справі №924/233/18). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020р. у справі № 129/1033/13-ц.

Окремо суд звертає увагу, що відповідно до ч. 9 ст. 7 СК України відносини між членами сім`ї регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Для українського суспільства характерним є підтримка та піклування про членів своєї сім`ї, що зумовлює соціально відповідальну поведінку між членами сім`ї, яка ґрунтується на засадах прояву турботи та піклування один про одного, особливо у випадках, коли мова йде про вразливі верстви населення (особи похилого віку, непрацездатні особи тощо).

В судовому засіданні заявниця зазначала, що вона займалася похованням ОСОБА_6 , в той же час суду не надано доказів участі заявниці у похованні чи облаштуванні місця поховання ОСОБА_6 , що також є характерним звичаєм піклування про померлих членів сім`ї в українському суспільстві.

Оскільки заявницею не надано належних, обґрунтованих та достатніх доказів на підтвердження того, що вона із ОСОБА_6 були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, що підтверджують сукупність обставин, необхідних для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю, інших доказів, які б вказували на наявність у них сталих відносин притаманних членам сім`ї, суд дійшов висновку, що заявлені вимоги не знайшли своє підтвердження в ході судового розгляду, вони в такому вигляді не ґрунтуються на встановлених нормах цивільного та сімейного законодавства України, оскільки стороною заявниці не надано суду доказів, які б суд міг покласти в основу задоволення її вимог, як це передбачено статтями 77-80 ЦПК України, і тому не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. 2, 4, 76, 81, 247, 258-259, 263-265, 272- 273, 268, 293-294, 315, 319 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

В задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересовані особи: 1. ОСОБА_2 , 2. ОСОБА_3 , 3. ОСОБА_4 , 4. ОСОБА_5 , 5. Запорізька міська рада, про встановлення факту проживання однією сім`єю - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів, починаючи з наступного за днем його проголошення, а особами, відсутніми в судовому засіданні, - з наступного за днем вручення його копії.

Повне судове рішення складено 11.03.2025.

Суддя В.К. Сиротенко