ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел.230-31-34

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

справа №  9/22

12.03.08

За позовом               Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд»

До                                   Адміністративно - господарчого управління Генерального штабу Збройних Сил України

Про                           стягнення 14490,00 грн.

                                                                                                  Суддя  Жирнов С.М.

Представники:

від позивача:       Стопа І.А. –довіреність № 044/24/0018 від 29.12.2007 р.

від відповідача:  Кривошия Д.А. –довіреність № 327/1/304 –а від 03.03.2008 р.

                                         Обставини  справи:

             Комунальне підприємство з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд»звернулось до Господарського суду міста Києва з вимогою про стягнення з Адміністративно - господарчого управління Генерального штабу Збройних Сил України 14490,00 грн. основного боргу за оренду житлового приміщення за період з 01.05.2004 р. по 30.04.2006 р. на підставі Договору № 1415 оренди житлового приміщення  від 01.01.2002 р. та додаткових угод до нього № 1 від 23.07.2002 р., № 2 від 25.12.2002 р., № 3 від 02.06.2003 р., № 4 від 18.12.2003 р., № 5 від 12.05.2004 р., № 6 від 01.07.2004 р.

             Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.02.2008  р. порушено провадження у справі № 9/22 та призначено її до розгляду на 12.03.2008 р.

             Позивач в судовому засіданні подав лист № 044/24-2564 від 12.03.2008 р., відповідно до якого підтвердив, що у провадженні господарських судів України або інших органів, які в межах своєї компетенції вирішують спір немає справи зі спору між вказаними сторонами про стягнення заборгованості за оренду житлового приміщення. Документальні підтвердження виконання умов п. 4.1 Договору від 01.01.2002 р. на виконання вимог ухвали суду від 26.02.2008 р. позивачем до суду не надіслані, в судовому засіданні не названі та не подані.

                       Відповідач в судовому засіданні подав Відзив на позов (без номера, без дати), відповідно до якого позовні вимоги не визнав з огляду на закінчення строку дії Договору згідно додаткової угоди № 5 від 12.05.2004 р. - 01.09.2004 р., звільнення відповідачем орендованого приміщення по закінченню цього строку та безпідставне нарахуванням позивачем орендної плати за нечинним договором оренди.   

           Відповідач в судовому засіданні заявив клопотання про залучення третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача до участі у справі в особі військовослужбовця Коваленка М.Ю.

                    Під час обговорення вищезазначеного клопотання щодо третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача відповідач відкликав останнє.

  Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, всебічно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва,  -

                                            ВСТАНОВИВ:

             01 січня 2002 р. між Комунальним підприємством з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд»(позивач), визначеним як Орендодавець, та Адміністративно - господарчим управлінням Генерального штабу Збройних Сил України (відповідач), визначеним як Орендар, на підставі наказу Головного управління житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації від 24.12.2001 р. № 1022 був укладений Договір № 1415 оренди житлового приміщення  від 01.01.2002 р. (надалі за текстом «Договір»).

           Згідно п.п. 1.1, 1.2, 1.3, 1.4 Договору Орендодавець (позивач) надав, а Орендар (відповідач) на термін дії Договору (з 01.01.2002 р. по 01.07.2002 р. згідно п. 1.3 Договору) прийняв в орендне користування житлове приміщення (квартиру № 43 в будинку № 76 по вул. Жилянській заг. площею 34,5 кв. м  згідно п. 1.2 Договору) з оплатою відповідно до п. 1.4. Договору.

           Відповідно до додаткової угоди № 1 від 23.07.2002 р. термін дії спірного договору був продовжений з 01.07.2002 р. по 31.12.2002 р., відповідно до додаткової угоди № 2 від 25.12.2002 р –з 01.01.2003 р. по 01.07.2003 р., відповідно до додаткової угоди № 3 від 02.06.2003 р. –з 01.07.2003 р. по 31.12.2003 р., відповідно до додаткової угоди № 4 від 18.12.2003 р. –з 01.01.2004 р. по 01.05.2004 р., відповідно до додаткової угоди № 5 від 12.05.2004 р. - з 01.05.2004 р. по 01.09.2004 р.   

           Додатковою угодою № 6 від 01.07.2004 р. були внесені зміни в Договір в частині збільшення розміру орендної плати 724 грн. 50 коп. за один місяць.  

           Згідно п. 2.2.3 Договору Орендодавець (відповідач) зобов»язаний не пізніше останнього дня поточного місяця вносити плату за оренду.

           З огляду на приписи Договору та Закону України «Про оренду державного та комунального майна»від 10.04.1992 р. № 2269-12 (п. 2 ст. 17) позивач вважає, що оскільки термін дії додаткової угоди № 5 від 12.05.2004 р. закінчився 01.09.2004 р. і відповідних заяв про припинення Договору від сторін не надходило, спірний договір вважається пролонгованим, т.т. чинним.  

          Пунктом 5.3.2 Договору передбачено, що у випадку звільнення Орендарем (відповідачем) квартири (кімнат) без письмового повідомлення, а також без складання акту про здачу квартири (кімнат) у належному стані, Орендар несе повну матеріальну відповідальність за заподіяні у зв»язку з цим збитки у повному обсязі. При цьому Орендар не звільняється від внесення орендної плати та оплати комунальних платежів до передачі квартири (кімнат) Орендодавцю (позивачу) за актом.

          Позивач стверджує, що відповідач звільнив орендоване приміщення без письмового повідомлення позивача, а також без складання акту прийому –передачі останнього.

          На підставі складеного комісією позивача Акту про звільнення (не) жилого приміщення від 01.05.2006 р. (доданий до матеріалів справи) позивач вважає цей акт доказом на підтвердження своїх вимог, дату його складання -  датою фактичного звільнення відповідачем орендованого приміщення, а рівно датою, до якої у відповідача існував обов»язок внесення орендної плати та оплати комунальних платежів згідно п.п. 2.2.3, п. 5.3.2 Договору.    

         Позивач також вважає, що оскільки відповідач всупереч п.п. 2.2.3, п. 5.3.2 Договору не вносив плату за оренду спірного приміщення до його звільнення 01.05.2006 р., то у останнього виникла заборгованість за спірним договором у сумі 14490,00 грн. за період з 01.05.2004 р. по 30.04.2006 р., визначена позивачем у доданому до позовної заявки розрахунку та підтверджена ним в судовому засіданні.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України (надалі за текстом ГПК України) встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог чи заперечень.

Згідно зі ст. 32 вказаного Кодексу доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі  яких господарський  суд у визначеному законом порядку встановлює наявність  чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які  беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський   суд  приймає  тільки  ті  докази,  які  мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства  повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У відповідності до ч. 2 п. 4 Прикінцевих положень Господарського та Цивільного кодексів України (надалі за текстом ГК та ЦК України), які набрали чинності 01.01.2004 р., до цивільних і господарських відносин, що виникли до набрання чинності відповідних положень ГК та ЦК України, зазначені положення застосовуються відносно тих прав і обов’язків, які продовжують існувати або виникли після набрання чинності цими положеннями.

Оскільки, на думку позивача, обов’язок відповідача щодо оплати за оренду на підставі Договору та додаткових угод до нього продовжує існувати, то відповідно до правовідносин сторін підлягає застосуванню ГК та ЦК України.

 Відповідно ст.ст. 525, 526, 530, 629 ЦК України, ч.7 ст. 193 ГК України (надалі –ЦК України і ГК України), договір є підставою для виникнення зобов’язання, які повинні виконуватись належним чином і в установлений законом строк, відповідно до умов договору; одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов»язується передати наймачеві майно у користування за плату.

Згідно ст. 761 ЦК України, право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права, наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладання договору найму.

Статтею 762 ЦК України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Договір найму укладається на строк, встановлений договором (ч. 1 ст. 763 ЦК України).

Статтею 203 ЦК України закріплені загальні положення, дотримання яких необхідне для набрання юридичної сили правочином. Насамперед, зміст правочину не повинен суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. (ч. 1 вказаної статті). Вимогою чинності правочину, також, є і необхідний обсяг цивільної дієздатності особи, що його вчиняє (ч. 2 вказаної статті).

Згідно ст. 92 ЦК України, юридична особа набуває цивільних прав і обов»язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (дієздатність юридичних осіб).  

Дієздатність юридичних осіб може обмежуватися законом або відповідно до установчих документів юридичних осіб. Відсутність у учасника правочину достатньої дієздатності може перешкодити настанню за правочином очікуваного правового результату, в тому числі призвести до визнання його недійсним. ЦК України поділяє недійсні правочини на два види: нікчемні і оспорювані. Перші є недійсними в силу закону, зокрема, правочини, укладені недієздатними особами, є нікчемними.

Відповідно до Статуту Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд»(затв. Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 19.04.2001 р. № 775; надалі за текстом –Статут) останнє засноване на комунальній власності територіальної громади міста Києва і підпорядковується Головному управлінню житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації (п. 1.2 Статуту).

Згідно п. 2.3. Статуту надання в орендне користування житлових і нежитлових приміщень в житловому фонді спеціального призначення здійснюється позивачем за дорученням Головного управління житлового забезпечення.

Отже, надання в орендне користування житлових і нежитлових приміщень в житловому фонді спеціального призначення, т.т укладання з цього приводу договорів та інших правочинів, здійснюється позивачем тільки за дорученням Головного управління житлового забезпечення, а сам позивач позбавлений прав укладати договори оренди на свій розсуд та за своєю ініціативою.

Відповідно до Розпорядження Київської міської державної адміністрації від 12.111.2001 р. № 2419 «Про будинки комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд»будинок № 76 по вул. Жилянській закріплено за Комунальним підприємством з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд»на праві повного господарського відання.

 З огляду на вищезазначене, Договір № 1415 оренди житлового приміщення від 01.01.2002 р. щодо надання відповідачу в орендне користування житлового приміщення (квартира № 43 в будинку № 76 по вул. Жилянській заг. площею 34,5 кв. м) позивач уклав на підставі наказу Головного управління житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації від 24.12.2001 р. № 1022, про що безпосередньо зазначено в розділі «Підстава»останнього.

Пунктом 1.3 Договору встановлений термін його дії: з 01 січня 2002 р. по 01 липня 2002 року.

Відповідно до п. 4.1 Договору сторони передбачили можливість продовження терміну дії останнього за наявності наступних умов:

1)          за згодою Головного управління житлового забезпечення КМДА;

2) якщо не менше ніж за 30 днів до закінчення терміну дії договору від Орендаря (відповідача) надійшло його письмове звернення з проханням пролонгації Договору.

Документальні підтвердження виконання умов п. 4.1 Договору від 01.01.2002 р. на вимогу ухвали суду про порушення провадження у справі позивачем до суду не надіслані,  в судовому засіданні не подані та не названі.

По матеріалам справи встановлено, що Головне управління житлового забезпечення КМДА згоди на продовження (пролонгацію) спірного договору не надавало, а рівно і відповідач письмові звернення з проханням пролонгації останнього та у встановлений п. 4.1 Договору позивачу не направляв.

         Наведене свідчить, додаткові угоди до Договору № 1415 оренди житлового приміщення від 01.01.2002 р.№ 1 від 23.07.2002 р., № 2 від 25.12.2002 р., № 3 від 02.06.2003 р., № 4 від 18.12.2003 р., № 5 від 12.05.2004 р., № 6 від 01.07.2004 р. (надалі за текстом «Додаткові угоди») були укладені позивачем без наявності у останнього достатньої цивільної дієздатності та в порушення вищезазначених статутних (п.п. 1.2,  2.3. Статуту позивача) та договірних приписів (п. 4.1 Договору), а тому такі додаткові угоди є нікчемними, а рівно у суду відсутні підстави вважати спірний договір пролонгованим строком до 30.04.2006 р.

          До того ж, відповідно до додаткових угод, в тому числі і додаткової угоди № 5 від 12.05.2004 року, якою термін дії спірного договору був продовжений з 01.05.2004 року по 01.09.2004 р. (т.т. фактично на термін, за який виникла визначена позивачем заборгованість), обов»язковою умовою продовження терміну дії договору є відсутність заборгованості  по сплаті орендних орендних платежів та комунальних послуг на момент пролонгації договору. А тому, відсутність заборгованості  по сплаті орендних платежів та комунальних послуг на момент пролонгації договору –ще одна (третя), крім вищенаведених, умова, за виконання якої позивач мав право підписувати додаткові угоди, а рівно продовжувати термін дії Договору.

             Пунктом 5.3.2 Договору передбачено, що у випадку звільнення Орендарем (відповідачем) квартири (кімнат) без письмового повідомлення, а також без складання акту про здачу квартири (кімнат) у належному стані, Орендар несе повну матеріальну відповідальність за заподіяні у зв»язку з цим збитки у повному обсязі. При цьому Орендар не звільняється від внесення орендної плати та оплати комунальних платежів до передачі квартири (кімнат) Орендодавцю (позивачу) за актом.  

           Судом встановлено, що фактично відповідач звільнив орендоване приміщення без його передачі позивачу (Орендодавцю) за актом –наведене стверджується позивачем і не заперечується відповідачем згідно позовної заяви та відзиву відповідно та згідно пояснень, наданих сторонами в судовому засіданні.

           Однак, при цьому відповідач у Відзиві на позов (без номера і дати) стверджує, що вищезазначене приміщення було ним звільнене відповідно до строку, встановленого у додатковій угоді № 5 від 12.05.2004 р., т.т. 01.09.2004 р. В той же час, позивач вважає датою фактичного звільнення відповідачем орендованого приміщення 01.05.2006 р. на підставі Акту про звільнення (не) жилого приміщення від 01.05.2006 р. (надалі за текстом – «Акт»), а тому вважає наявною заборгованість  відповідача у сумі 14490,00 грн. за період з 01.05.2004 р. по 30.04.2006 р.

           Суд не погоджується із вищенаведеними доводами позивача та не приймає Акт про звільнення (не) жилого приміщення від 01.05.2006 р. у якості належного доказу по справі з огляду на наступне:

          Акт про звільнення (не) жилого приміщення від 01.05.2006 р. (надалі за текстом –«Акт») складений «комісією»позивача у «складі начальника відділу оренди Марчевської Л.М., юрисконсульта Калинчука В.В., спеціаліста відділу оренди Басанько А.М.»(надалі за текстом –«Комісія»).

          При цьому позивачем в позові та в судовому засіданні не названо та  до матеріалів справи не залучено відповідного наказу (розпорядження) позивача про створення вищезазначеної Комісії з вказанням підстав та мети створення, персонального складу останньої.

          Крім цього позивачем не доведено суду підставність роботи вищезазначеної комісії по складанню спірного Акту саме 01 травня 2006 р., оскільки відповідно до ч. 1 ст. 73 Кодексу законів про працю України від 10.12.1971 р. з послідуючими змінами і доповненнями (надалі за текстом –КЗпПУ) 1 і 2 травня –День міжнародної солідарності трудящих - встановлені як святкові дні, робота в які забороняється.

          Згідно ч. 3 ст. 73 КЗпПУ, у дні, зазначені у частинах першій і другій цієї статті, допускаються роботи, припинення яких неможливе через виробничо-технічні умови (безперервно діючі підприємства, установи, організації), роботи, викликані необхідністю обслуговування населення, у ці дні допускаються роботи із залученням працівників у випадках та в порядку, передбачених статтею 71 цього Кодексу, робота у зазначені дні компенсується відповідно до статті 107 цього Кодексу.

          Статтею 71 КЗпПУ робота у вихідні дні забороняється. Залучення окремих працівників до роботи у ці дні допускається тільки з дозволу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) підприємства, установи, організації і лише у виняткових випадках, що визначаються законодавством в частині другій цієї статті, а саме:

1) для відвернення або ліквідації наслідків стихійного лиха, епідемій, епізоотій, виробничих аварій і негайного усунення їх наслідків;

2) для відвернення нещасних випадків, які ставлять або можуть поставити під загрозу життя чи нормальні життєві умови людей, загибелі або псування майна;

3) для виконання невідкладних, наперед не передбачених робіт, від негайного виконання яких залежить у дальшому нормальна робота підприємства, установи, організації в цілому або їх окремих підрозділів;

4) для виконання невідкладних вантажно-розвантажувальних робіт з метою запобігання або усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення.

          Приписами ч. 3 вищезазначеної статті КЗпПУ встановлено, що залучення працівників до роботи у вихідні дні провадиться за письмовим наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.  

          Позивачем же до Акту не додано, в судовому засіданні не названо та до матеріалів справи не залучено а ні відповідного дозволу виборного органу первинної профспілкової організації позивача із зазначенням конкретного виняткового випадку для залучення окремих працівників (і яких саме) до роботи у святковий день 01.05.2006 р. відповідно до ч. 2 ст. 71 КЗпПУ, а ні наказу (розпорядження) позивача про залучення працівників (і яких саме) до роботи у святковий день 01.05.2006 р., а ні бухгалтерських документів, які б свідчили про компенсацію роботи працівників (і яких саме), у святковий день 01.05.2006 р. тощо,  т.т. документів, які б вважалися підставою для роботи комісії позивача по складанню спірного Акту саме 01 травня 2006 р.

         Акт комісії не має дати його затвердження Першим заступником директора позивача п. В.Попівським.

         Таким чином, Акт про звільнення (не) жилого приміщення від 01.05.2006 р. не може бути прийнятий судом у якості належного доказу звільнення відповідачем орендованого приміщення 01.05.2006 р., а рівно і обов»язку останнього щодо внесення орендної плати та оплати комунальних платежів за визначений позивачем період - з 01.05.2004 р. по 30.04.2006 р. Інших доказів, які б свідчили про звільнення відповідачем орендованого приміщення 01.05.2006 р., а рівно про підставність нарахування останньому орендної плати з  01.05.2004 р. по 30.04.2006 р. позивачем не названо та до матеріалів справи не додано.

Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку про відсутність  у позивача належних та достатніх обґрунтувань своїх вимог, а тому в позові належить відмовити повністю.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись   ст. ст. 92, 203, 525, 526, 530, 599, 629, 759-763 ЦК України, ст. ст. 193 ГК України, ст.ст. 71, 73, 107 КЗпПУ, ст. ст. 33, 34, 44, 49, 75, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва  -

В И Р І Ш И В:

1.          У позові відмовити повністю.

2.          Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Суддя

С.М. Жирнов

Дата підписання рішення –18.03.2008 р.