СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Ухвала
Іменем України
18 березня 2008 року | Справа № 2-23/11022-2007А |
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Сотула В.В.,
суддів Гонтаря В.І.,
Борисової Ю.В.,
секретар судового засідання Наконечний О.В.
позивача: Булат Костянтин Миколайович, довіреність № 1550/9/10-0 від 10.02.07, (Державна податкова інспекція у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим);
відповідача: Аметова Ейла Мустафаївна, довіреність № б/н від 10.01.08, (паливно-енергетичний комплекс "Современник") ;
відповідача: не з'явився, ( приватного підприємства "Карат-Центр" );
розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим на постанову господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Іщенко Г.М.) від 12 грудня 2007 року по справі № 2-23/11022-2007А
за позовом Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим (вул. М. Залки, 1/9,Сімферополь,95053)
до Паливно-енергетичного комплексу "Современник"
(вул. Київська, 73,Сімферополь,95017)
та приватного підприємства "Карат-Центр"
(вул. Рилєєва, 62,Луганськ,91000)
про визнання недійсною угоди та стягнення 551642,80 грн.
ВСТАНОВИВ:
Постановою господарського суду Автономної Республіки Крим від 12 грудня 2007 року у справі № 2-23/11022-2007А Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим відмовлено у задоволенні позову до паливно-енергетичного комплексу "Современник" та приватного підприємства "Карат-Центр" про визнання недійсною угоди та стягнення 551642,80 грн.
Не погодившись з вказаним судовим актом, Державна податкова інспекція у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим звернулась до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказану постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.
Заявник апеляційної скарги вважає, що постанова суду першої інстанції прийнята з порушенням статті 67 Конституції України і частин 1 статей 207 і 208 Господарського кодексу України, а також, на думку скаржника, судом першої інстанції не враховані положення статей 212,216,228 Цивільного кодексу України.
Також позивач зазначає про порушення господарським судом пункту 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки при розгляді справи він не прийняв до уваги, що факт припинення державної реєстрації приватного підприємства “Карат-Центр” в якості юридичної особи, а також інші факти, встановлені рішенням господарського суду Луганської області від 19.05.2005 у справі № 12/212пн.
Представник приватного підприємства “Карат-Центр” в судове засідання не з'явився, про день розгляду справи сторона була повідомлена належним чином, причини неявки судовій колегії не відомі. Враховуючи наведені обставини, судова колегія вважає можливим розглянути апеляційну скаргу за відсутністю приватного підприємства “Карат-Центр” на підставі наявних у справі матеріалів, які визнані судом апеляційної інстанції достатніми.
Розглянувши справу у порядку, передбаченому статтею 195 Кодексу адміністративного судочинства України, судова колегія встановила наступне.
Як встановлено актом перевірки паливно-енергетичного комплексу “Современник” №276/23-2/24870616 від 21.04.2006р. (арк.с. 17-20), між паливно-енергетичним комплексом “Современник” (замовник) та приватним підприємством “Карат-Центр (перевізник) 31.01.2005р укладено договір про перевезення вантажів автомобільним транспортом.(арк.с. 5).
На виконання вказаного договору приватне підприємство “Карат-Центр” надало паливно-енергетичному комплексу “Современник” транспортні послуги на загальну суму 551642,80грн, (у тому числі податок на додану вартість 92940,47грн.), що підтверджується актом виконаних робіт № 822 від 15.04.2005р. та податковою накладною №822 від 15.04.2005р (арк.с.6-7). Зазначені обставини не заперечується податковим органом у даному спорі.
06.08.2007 Державна податкова інспекція у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим звернулась до господарського суду із адміністративним позовом до паливно-енергетичного комплексу “Современник” і приватного підприємства “Карат-Центр” про визнання, на підставі статті 207 ГК України, недійсним договору від 31.01.2005р., укладеного між відповідачами у справі, та стягнення, у порядку статті 208 Господарського кодексу України, з паливно-енергетичного комплексу “Современник” всього отриманого за цією угодою в дохід держави в сумі 551642,00грн. (арк.с. 3-4).
Позивач стверджує, що оскільки з моменту створення підприємство “Карат-Центр” подавало до органів державної податкової служби декларації з нульовими показниками, тобто, з ознаками відсутності фінансово - господарської діяльності, це свідчить про те, що зазначена особа здійснювала свою діяльність маючі умисел на приховування доходів від оподаткування.
У підтвердження вищевикладених обставин позивач посилається на рішення господарського Луганської області від 19.05.2005р. у справі №12/212 (арк.с. 66), яким, на підставі статті 9 Закону України „Про систему оподаткування” і частини 2 статті 38 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», була припинена державна реєстрація приватного підприємства “Карат-Центр”.
У зв’язку з зазначеним, позивач дійшов до висновку, що приватне підприємство “Карат-Центр” уклало оспорювану угоду з метою „ухилення від сплати податків” та з умислом „на приховування доходів від оподаткування” (арк.с 3,зв.), що тягне визнання угоди недійсною згідно зі статтею 207 Господарського кодексу України.
Судова колегія не може погодитися з такою позицією Державної податкової інспекції у м. Сімферополі з наступних підстав.
Відповідно до частини 2 статті 33 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців»юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.
Аналогічна норма міститься в статті 104 Цивільного кодексу України.
Позивачем не надані суду докази, які підтверджують, що до Єдиного державного реєстру внесено запис про державну реєстрацію припинення юридичної особи - приватне підприємство “Карат-Центр” на підставі вищевказаного рішення суду.
Як вбачається з наданих відповідачем судовій колегії документів (довіреності серії ЯЛД № 301607 від 01.02.2006 та витратної накладної № РН –0007763 від 06.02.2006 на загальну суму 84960,89 грн., (у тому числі податок на додану вартість 14160,15грн.)), між сторонами за спірною угодою і після прийняття судом рішення про припинення державної реєстрації приватного підприємства “Карат-Центр” існували взаємні господарські зобов’язання (арк.с. 147-148).
Таким чином, на момент здійснення господарських відносин між відповідачами, а також на час розгляду даної справи, юридична особа –приватне підприємство “Карат-Центр” не втратило статусу юридичної особи.
У якості правової підстави позову про визнання договору недійсним позивач визначив статтю 207 Господарського кодексу України.
Згідно з частиною 1 статті 207 ГК України, який набрав чинності з 1 січня 2004 року, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладене учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, чи відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Положення статті 207 ГК України застосовуються з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, порушує публічний порядок, а тому, згідно з частиною першою статті 203, частиною другою статті 215, частиною другою статті 228 ЦК України, є нікчемним.
Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягало завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду, а також вину сторін у формі умислу.
Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладуваної угоди і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Умисел юридичної особи визначається як умисел тієї посадової або іншої фізичної особи, що підписала договір від імені юридичної особи, маючи на це належні повноваження. За відсутності таких повноважень наявність умислу у юридичної особи не може вважатися встановленою.
До відносин з приводу визнання недійсним правочину, що суперечить інтересам держави та суспільства, не можуть бути застосовані за аналогією правила статті 614 ЦК України, яке покладає на порушника зобов’язання обов’язок доводити відсутність своєї вини. Навпаки, позивач повинен надати докази того, що обидва чи один учасник правочину завідомо (умисно) діяли всупереч інтересам держави і суспільства, довести наявність мети, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, та умислу у відповідачів під час укладення договору, кому вони належали і в чому полягали.
Натомість позивач у даній справі обґрунтування вищенаведених положень не навів, належних та допустимих доказів недійсності спірної угоди на підтвердження цього не надав.
Також не можуть бути застосовані до паливно-енергетичного комплексу “Современник” санкції за укладення угоди (вчинення господарського зобов’язання) з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, встановлені Господарським кодексом України (далі –ГК України).
Відповідно до частини першої статті 208 ГК України передбачені нею санкції застосовує лише суд. Це правило відповідає статті 41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.
Оскільки зазначені санкції є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то вони належать не до цивільно-правових, а до адміністративно-господарських як такі, що відповідають визначенню, наведеному в частині першій статті 238 ГК України. Тому такі санкції можуть застосовуватись лише протягом строків, встановлених статтею 250 цього Кодексу.
Ця правова позиція викладена в постанові судової колегії в адміністративних справах Верховного Суду України від 25.09.2007 (арк.с.153-157) .
З врахуванням викладеного, судова колегія вважає, що судом першої інстанції дана правильна юридична оцінка обставинам справи, судове рішення відповідає чинному законодавству України і підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись статтями 24, 195, 196, 198, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим залишити без задоволення.
Постанову господарського суду Автономної Республіки Крим від 12 грудня 2007 року по справі № 2-23/11022-2007А залишити без змін.
Ухвала набирає законну силу з моменту проголошення.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з моменту проголошення.
Головуючий суддя В.В.Сотула
Судді Ю.В. Борисова
В.І. Гонтар