СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Постанова
Іменем України
19 березня 2008 року | Справа № 20-1/087-5/410 |
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Плута В.М.,
суддів Гонтаря В.І.,
Борисової Ю.В.,
за участю представників сторін:
позивача: Лімаренко Світлани Анатоліївни, довіреність № б/н від 08.06.07;
позивача: Петрова В'ячеслава Юрійовича, довіреність № б/н від 01.10.07;
відповідача: Махині Валерія Павловича, довіреність № 8-1-758 від 14.11.07;
3-ої особи: Косарева Олексія Миколайовича, довіреність № 4/01.1-20 від 14.01.08;
розглянувши апеляційні скарги регіонального відділення Фонду державного майна України в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі та Державного підприємства "Центральне конструкторське бюро "Чорноморець" на рішення господарського суду міста Севастополя (суддя Євдокимов І.В.) від 18.01.2008 у справі № 20-1/087-5/410
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Акар" (вул. Велика Морська, 1,Севастополь,99001)
до Державного підприємства "Центральне конструкторське бюро "Чорноморець" (вул. В. Морська, 1,Севастополь,99011)
3-тя особа Регіональне відділення Фонду державного майна України в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі (майд. Повсталих, 6,Севастополь,99008)
про визнання права власності
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю „Акар” звернулось до господарського суду м. Севастополя з позовом до Державного підприємства „Центральне конструкторське бюро „Чорноморець” про визнання права власності на об’єкти будівництва, збудовані товариством з обмеженою відповідальністю „Акар”, а саме: гараж №1, гараж №2, гараж №3, майстерню та дизельну, розташовані за адресою: м. Севастополь, вул. В.Морська, 1.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 04.10.1993 року між сторонами у даній справі було укладено договір оренди під гаражі, відповідно до умов якого позивач отримав в оренду земельну ділянку площею 90 кв.м. за адресою: м.Севастополь, вул. В.Морська, 1. Позивач зазначає, що ним протягом 1994 року на орендованій земельній ділянці було збудовано гараж №1, гараж №2, гараж №3, майстерня та дизельна, збудовані об’єкти прийняті по актах виконаних робіт, загальна сума коштів, вкладених в будівництво, складає 37660,06 грн. Тому, ТОВ „Акар” вважає, що, в силу статей 331, 328 Цивільного кодексу України, за ним може бути визнано право власності на збудовані об’єкти.
Рішенням господарського суду м.Севастополя від 18.01.2008 року у справі № 20-1/087-5/410 позов товариства з обмеженою відповідальністю „Акар” задоволено. Суд визнав за позивачем право власності на об’єкти будівництва, а саме: гараж №1, гараж №2, гараж №3, майстерню та дизельну, розташовані за адресою: м.Севастополь, вул. В.Морська, 1.
При прийнятті рішення суд першої інстанції встановив факт існування між сторонами у справі орендних правовідносин, факт будування позивачем за власні кошти гаражів, майстерень та дизельної. Судом першої інстанції також було прийнято до уваги те, що в провадженні господарського суду м.Севастополя знаходилась справа за позовом Державного комунального підприємства “Центральне конструкторське бюро “Чорноморець” до ТОВ “Акар” про визнання відсутності права користування земельною ділянкою та зобов’язання відповідача усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою площею 140 м2, яка розташована за адресою: м. Севастополь, вул. В.Морська, 1, шляхом зносу за власний рахунок самовільно збудованих будівель. Рішення господарського суду м.Севастополя від 15.01.2008 року у справі № 20-9/290 у задоволенні позову ДП ЦКБ “Центральне конструкторське бюро “Чорноморець” було відмовлено. Тому, господарський суд м.Севастополя у даній справі прийшов до висновку про правомірність дій ТОВ „Акар” та наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Не погодившись з цим судовим актом, Регіональне відділення Фонду державного майна України в АР Крим та Державне підприємство „Центральне конструкторське бюро „Чорноморець” звернулись до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційними скаргами, в яких просять рішення суду першої інстанції скасувати, у задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю „Акар” відмовити.
Доводи відповідача та третьої особи в апеляційних скаргах полягають у неповному дослідженні обставин справи, невірності застосуванні судом першої інстанції положень господарського та цивільного законодавства, які регулюють питання будівництва об’єкту нерухомості та виникнення права власності на нього.
Представник позивача у судовому засіданні з доводами апеляційної скарги не погодився, вважає оскаржуване рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.
З причини хвороби судді судді Борисової Ю.В., на підставі розпорядження в.о. голови Севастопольського апеляційного господарського суду, у складі судової колегії було здійснено заміну на суддю Горошко Н.П. У зв’язку з відпусткою судді Горошко Н.П. у складі судової колегії також було здійснено заміну на суддю Борисову Ю.В.
Повторно розглянувши справу у порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, вислухавши пояснення представників сторін та третьої особи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційних скарг та скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції виходячи з наступного.
04.10.1993 року між ЦКБ “Центральне конструкторське бюро “Чорноморець” (орендодавець) та ТОВ “Акар” (орендар) був укладений договір оренди території під гаражі, відповідно до пункту 1.1 якого, предметом цього договору є оренда території під гаражі площею 90,00 м2, яка розташована за адресою: м. Севастополь, вул. В.Морська, 1 (а.с.25).
Відповідно до пункту 2.2 Договору, орендна плата за користування складає еквівалент 0,2 доларів США за кожний м2 орендованої території щомісячно в коштах, які діють на території України на момент розрахунків.
Пунктом 3.1 Договору сторони встановили строк дії договору - 50 календарних років із зазначенням, що договір є обов’язковим для будь-якого правонаступника орендодавця.
12.09.1997 року між сторонами договору оренди було укладено додаткову угоду, якою визначено площу під гаражі 140 м2 та встановлено орендну плату в еквіваленті 0,5 у.о. Згідно з пунктом 7 Додаткової угоди, така угода є невід’ємною частиною Договору від 04.10.1993 року.
Відповідно до пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, прийнятого 16.01.2003 та пункту 4 Прикінцевих положень Господарського кодексу України, дані кодекси застосовуються до правовідносин, що виникли після набрання ними чинності, тобто після 01.01.2004.
Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов’язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Враховуючи, що правовідносини між сторонами виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України від 16.01.2003 року, не припиненні в порядку, встановленому статтею 216 Цивільного кодексу УРСР, правовідносини з приводу правомірності зведення позивачем спірних об’єктів продовжують існувати, тому суд при розгляді даного спору застосовує норми Цивільного Кодексу України в редакції 2003 року та Господарського кодексу України.
Відповідно до статті 283 Господарського кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживча річ).
Частиною 3 статті 283 Господарського кодексу України встановлено, що об'єктом оренди можуть бути:
державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як цілісні майнові комплекси, тобто господарські об'єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об'єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання;
нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення);
інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб'єктам господарювання.
З матеріалів справи вбачається, що згідно з наказом № 10/01-94 від 20.01.1994 року, виданого генеральним директором ТОВ “Акар”, позивач на орендованої у відповідача території протягом 1994 року здійснив будівництво п’яти гаражів, які стоять окремо. Збудовані гаражі, дизельна та майстерня були прийняти забудовником по актам прийому-передачі, які долучені до матеріалів справи (а.с.29-31, 37-39, 45-47, 53-55, 61-63, 69-70).
Судом апеляційної інстанції встановлено, що в провадженні господарського суду м.Севастополя знаходилась справа № 20-9/290 за позовом Державного комунального підприємства “Центральне конструкторське бюро “Чорноморець” до ТОВ “Акар” про визнання відсутності права користування земельною ділянкою та зобов’язання відповідача усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою площею 140 м2, яка розташована за адресою: м. Севастополь, вул. В.Морська, 1, шляхом зносу за власний рахунок самовільно збудованих будівель.
Так, рішенням господарського суду м.Севастополя від 15.01.2008 року у справі № 20-9/290 у задоволенні позову ДП ЦКБ “Центральне конструкторське бюро “Чорноморець” було відмовлено.
Частиною 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
У даному випадку під час вирішення спору у справі № 20-9/290 про визнання відсутності права користування земельною ділянкою та зобов’язання відповідача усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою встановлено, що орендована позивачем земельна ділянка на момент розгляду спору належить ДП ЦКБ “Центральне конструкторське бюро “Чорноморець” на підставі Державного акту на право постійного користування землею № 835 від 17.06.1999 року, а відповідач користується нею на підставі договору оренди від 04.10.1993 року та додаткової угоди від 12.09.1997 року, які у встановленому законом порядку не визнавались недійсними з моменту їх укладення.
Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Тому, судова колегія вважає, що посилання відповідача на Угоду від 16.03.2007 року про припинення договору оренди від 04.10.1993 року не може бути визнані обґрунтованим, оскільки така угода діє з 01.04.2007 року на майбутнє. Тобто станом на момент будівництва позивачем спірних об’єктів договір оренди був чинним, а користування ТОВ „Акар” орендованою земельною ділянкою було правомірним.
Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Судова колегія вважає вірним застосування судом першої інстанції норми статті 331 Цивільного кодексу України, відповідно до якої право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі.
У даному випадку факт будівництва позивачем спірних об’єктів за власні кошти підтверджується відповідними кошторисами –окремим на будівництво кожного об’єкту (а.с.32-36, 40-44, 48-52, 56-60, 64-68, 71-73). Із змісту наявних у матеріалах справи кошторисів вбачається, що загальна сума грошових коштів, вкладених позивачем в будівництво за цінами 1994 року склала 3766006000,00 крб. (37600,06 грн.).
Частиною 3 статті 331 Цивільного кодексу України також встановлено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
На підставі вищевикладеного судова колегія вважає, що позовні вимоги ТОВ „Акар” про визнання права власності на об’єкти будівництва: гараж №1, гараж №2, гараж №3, майстерну та дизельну, які розташовані за адресою: м. Севастополь, вул. В. Морська, 1, є обґрунтованими, заснованими на нормах чинного законодавства, а їх задоволення судом першої інстанції є вірним.
На підставі викладеного, керуючись статтями 101, 103 п.1, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційні скарги регіонального відділення Фонду державного майна України в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі та Державного підприємства "Центральне конструкторське бюро "Чорноморець" залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду міста Севастополя від 18 січня 2008 року у справі № 20-1/087-5/410 залишити без змін.
Головуючий суддя В.М. Плут
Судді В.І. Гонтар
Ю.В. Борисова