ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

_________________________________________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

                 

17.03.08                                                                                           Справа  № 17/214-3974

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії

головуючого –судді  -  О.Л. Мирутенко

суддів                           -  Г.М. Гнатюк

                                     -  Н.М. Кравчук

Розглянувши апеляційну скаргу ТзОВ «ТеДБуд»

на рішення господарського  суду Тернопільської  області від 27.11.2007 року.    

у справі № 17/214-3974

за позовом: ДП Міноборони України «Івано-Франківський ліспромкомбінат»в особі Тернопільського УВТК

до : ТзОВ «ТеДБуд»

про: розірвання договору оренди №298 від 01.07.2004р.

за зустрічним позовом: ТзОВ «ТеДБуд»

до: ДП Міноборони України «Івано-Франківський ліспромкомбінат»в особі Тернопільського УВТК

про: визнання недійсним договору оренди №298 від 01.07.2004р.

З участю представників :

від позивача –Шутка Я.С. –представник (довіреність №02 від 02.01.2008р.)

від відповідача –Колодій С.Б. –представник (довіреність №б/н від 12.12.2007р.)

                                                                    ВСТАНОВИВ :

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 27.11.2007р., суддя Андрусик Н.О., первісний позов було задоволено повністю. Розірвано договір оренди обладнання № 298 від 01.07.2004 року, укладений між Державним підприємством Міністерства оборони України „Івано-Франківський ліс промкомбінат” та ТзОВ "ТеДБуд" у зв’язку із істотним порушенням товариством з обмеженою відповідальністю „ТеДБуд”, умов договору. Зобов’язано ТзОВ „ТеДБуд” передати по акту приймання-передачі обладнання, зазначене в Додатку № 1 до договору оренди № 298 від 01.07.04 р. з урахуванням додаткової угоди від 01.08.2006 року Державному підприємству Міністерства оборони України "Івано-Франківський ліспромкомбінат" у 15-денний строк з моменту набрання даним судовим рішенням законної сили. Стягнути з ТзОВ „ТеДБуд”  на користь Державного підприємства Міністерства оборони України "Івано-Франківський ліспромкомбінат" –203 грн. в повернення сплачених судових витрат. Повернуто з Державного бюджету України Державному підприємству Міністерства оборони України "Івано-Франківський ліспромкомбінат" 17 грн. надмірно сплаченого державного мита згідно платіжного доручення № 330 від 27.08.2007 року. В задоволенні зустрічного позову було відмовлено.  

          З даним рішенням не погодився відповідач за первісним позовом –ТзОВ «ТеДБуд»і оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що судом було неповністю з’ясовано обставини, що мають значення для справи та порушено норми матеріального та процесуального права.

          ДП Міноборони України «Івано-Франківський ліспромкомбінат»в особі Тернопільського УВТК подало відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційний суд залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

          17.03.2008р. апелянтом було подано клопотання про витребування в ДПА документальних доказів стосовно перебування спірного майна в податковій заставі на час укладення спірного договору. Апеляційний суд відхилив дане клопотання, оскільки дані докази не досліджувались судом першої інстанції, а тому по відношенню до предмету позову будуть новими обставинами у справі.

          Розглянувши матеріали справи, оцінивши докази, заслухавши представників сторін, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Тернопільської області від 27.11.2007р. у справі №17/214-3974 - без змін, враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами був укладений 01.07.2004 року договір оренди обладнання, відповідно до пункту 1.1 якого Державне підприємство Міністерства оборони України "Івано-Франківський ліспромкомбінат", м. Івано-Франківськ як Орендодавець передав, а товариство з обмеженою відповідальністю „ТедБуд” як Орендар, прийняв у строкове платне володіння та користування обладнання, зазначене у Додатку № 1 до договору, що знаходиться на балансі Орендодавця та розміщене по вул. Лозовецька, 34 у м. Тернополі, загальною вартістю згідно звіту про експертну оцінку - 280 110 гривень.

На виконання п. 1.2 договору  № 298 від 01.07.2004 р. обладнання передано згідно акту приймання-передачі від 01.07.2004 р., затвердженого директором „Івано-Франківський ЛПК” МО України 01.07.2004 р.

Відповідно до розділу 3 Договору оренди, орендна плата встановлена сторонами в розмірі 2334,25 грн. за базовий місяць і визначається шляхом коригування за базовий місяць на індекс інфляції.

У відповідності до пункту 3.2 договору орендна плата сплачується на розрахунковий рахунок Орендодавця щомісяця не пізніше 20 числа наступного місяця. Пунктом 4.2. договору встановлено обов’язок Орендаря своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Пунктами 4.3., 4.5. Договору Орендаря зобов’язано забезпечувати дотримання належного режиму експлуатації та зберігання майна, що орендується у відповідності до технічної експлуатації та утримувати орендоване майно в повній справності.

Відповідно до пункту 7.1 Договір оренди укладено строком на п’ять років - до 30.06.2009 р.

01.08.2006 року сторонами у відповідності до п. 9.1. договору внесено зміни до договору оренди шляхом укладення додатку до угоди та припинено дію оренди обладнання згідно переліку, загальною оціночною вартістю 16748 грн. та відповідно, проведено перерахунок розміру орендної плати з 01.08.2006 року, яка складає 2191,68 грн. за перший місяць оренди без ПДВ.

ТОВ „ТедБуд” свої зобов’язання щодо сплати орендної плати виконував неналежним чином, про що свідчить, зокрема, надана позивачем за первісним позовом, довідка про нараховану плату за оренду рухомого майна згідно договору оренди станом на 30.03.2007 року, відповідно до якої основний борг відповідача по орендній платі за період з 01.02.2006 р. по 30.03.2007 р. склав 39357,45 грн.

Представник відповідача також не заперечив факту невиконання Товариством умов договору оренди в частині сплати орендної плати з моменту укладення договору оренди № 298.

В зв’язку з цим ДП Міноборони України «Івано-Франківський лісопромкомбінат»звернувся до господарського суду з  позовом, в якому просить суд розірвати договір оренди обладнання №298 від 01.07.2004р. з 01.09.2007р. з підстав істотного порушення умов договору орендарем та зобов’язати орендаря передати орендоване майно в належному стані у відповідності до п. 2.3, 2.4 договору та припинити право користування земельною ділянкою площею 30630 кв. м., яка передана орендарю згідно акту прийому-передачі.  (а.с.61-63).

ТзОВ „ТедБуд” подав зустрічну позовну заяву, в якій просив суд визнати недійсним договір оренди обладнання від 01.07.2004р. №298 укладеного між ДП Міноборони України «Івано-Франківський ліспромкомбінат»в особі Тернопільського УВТК  та ТзОВ „ТедБуд” (а.с. 66).

Відповідно до частини 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною.

Частина 3 ст. 18 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” відносить обов’язок Орендаря вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі до основних обов’язків Орендаря.

        Порушенням зобов’язання відповідно до ст. 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).               Згідно із частиною 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

           Відповідно до частини 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов’язання у строк, встановлений договором, або законом.

Крім того, одним з основних обов’язків орендаря відповідно до частини 2 ст. 18 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”, є обов’язок використання та збереження орендованого майна відповідно до умов договору, запобігання його пошкодженню, псуванню.

В порушення зазначеної норми закону та пунктів 4.3,  4.5 спірного Договору оренди, відповідач порушив умови зберігання орендованого майна, що призвело до часткового його знищення та виведення  обладнання з робочого стану, про що свідчить поданий позивачем Акт перевірки порядку використання орендованого майна від 19.04.207 р., складений комісією за участю директора ТОВ „ТеДБуд” п. Дунця В.А. Від підпису акту перевірки директор відмовився, про що свідчить складений у встановленому порядку акт від 19.04.2007 р. (а.с.43).

Таким чином судом першої інстанції було встановлено неналежне виконання відповідачем-орендарем свого зобов’язання щодо сплати орендної плати з липня 2004 року до звернення до суду та порушення обов’язку щодо утримання та зберігання орендованого майна у належному стані.

Відповідно до частини 3 ст. 26 Закону „Про оренду” на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду, у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України, а згідно частини 1 пункту 3 ст. 783 ЦК України наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо наймач своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі.

Відповідно до пункту 13 Роз’яснення ВАСУ „Про деякі питання практики застосування Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 25.05.2000р. №  02-5/237 підставою для розірвання договору може бути належним чином доведене невиконання орендарем хоча б одного з його зобов'язань, передбачених статтею 18 Закону „Про оренду” або договором оренди.   

За таких обставин справи апеляційний суд повністю погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимога Орендодавця –Державного підприємства Міністерства оборони України "Івано-Франківський ліспромкомбінат" про розірвання договору оренди обладнання від 01.07.2004р.  є законною, обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Що ж стосується посилання апелянта на те, що на момент розгляду справи договір оренди припинив свою дію з 26.01.2006 року за погодженням сторін, то воно не відповідає дійсним обставинам справи та відхиляється апеляційним  судом з наступних підстав.

Згідно частини 2 статті 188 Господарського кодексу України, сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

З матеріалів справи вбачається, що така пропозиція за № 423 від 26.04.2007 р. щодо розірвання договору обладнання була позивачем надіслана відповідачу, про що отримано відповідь за № 1107-01 від 11.07.2007 р. в якій відповідач-орендар повідомляв орендодавця про розірвання договору оренди з 25.01.2006р.

Отже, сторони договору не дійшли згоди стосовно терміну його припинення, а тому спірний договір на момент звернення сторін до суду був чинним.

Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у пункті 2 постанови від 28.04.1978 року №3 “Про судову практику в справах про визнання угод недійсними”, угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом; у кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання угоди недійсною.

Згідно зі ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Виходячи зі змісту п.1  ст. 203 Цивільного кодексу України невідповідність правочину актам цивільного законодавства, моральним засадам суспільства є підставою його недійсності.

Взаємні права та обов’язки сторін у справі врегульовано укладеним договором оренди від 01.07.2004р., в якому сторонами обумовлено права та обов’язки сторін, термін, на який укладено договір оренди, орендну плату, строк її сплати, відповідальність сторін, тобто спірний договір оренди містить всі істотні умови, характерні для даного виду договорів.

Відповідно до статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Твердження апелянта про те, що спірний договір оренди укладений всупереч порядку, передбаченого статтею 7 Закону України „Про господарську діяльність у Збройних Силах України”, п.п. 4, 5, 6 Порядку надання дозволу  військовим частинам Збройних Сил України на передачу закріпленого за ними рухомого та нерухомого майна в оренду”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 778 від 11.05.00 р., не ґрунтується на вимогах чинного законодавства, а тому відхиляється апеляційним судом.

Правовий режим майна у Збройних Силах України та його особливості визначені положеннями Закону України "Про Збройні Сили України" (ч.2 ст. 14) та Законом України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України", згідно яких майно у Збройних Силах України є державною власністю і належить військовим частинам, військовим навчальним закладам, установам та організаціям Збройних Сил України на праві оперативного управління.

До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, паливно-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв‘язку тощо.

Майно набуває статусу військового з моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України.

Органами, які здійснюють управління військовим майном, згідно ст. 2 Закону "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" є Кабінет Міністрів України та Міністерство оборони України.

При цьому до компетенції Кабінету Міністрів України віднесено вирішення питань щодо забезпечення Збройних Сил України військовим майном, а також визначення порядку вилучення і передачі його до сфери управління центральних або місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам і організаціям та у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність.

Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України, здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування.

Між тим, як видно із Статуту Державного підприємства Міністерства оборони України „Івано-Франківський ліспромкомбінат” підприємство є самостійним господарським суб’єктом з правом юридичної особи, має самостійний баланс та розрахунковий рахунок в установах банків, печатку зі своїм найменуванням, засноване на загальнодержавній власності і підпорядковане Міністерству оборони України.

Основною метою діяльності підприємства є задоволення потреб Міністерства оборони України, потреб народного господарства своєю продукцією і реалізація, на підставі отриманих прибутків, соціальних та економічних інтересів членів трудового колективу.

Предметом діяльності підприємства є комплекс робіт по вирощуванню лісів, лісозаготівлі і переробка деревини, випуск товарів народного споживання, в тому числі будівельних деталей, меблів, паркету, столярних виробів, сувенірів, випуск залізобетонних виробів, металовиробів, комплекс робіт по поточному і капітальному ремонтах, будівництву промислових та соціально-побутових об’єктів, товарно-обмінні операції, роздрібна торгівля продукцією власного виробництва, а також супутніми товарами через власні магазини, а також послуги громадського харчування, зовнішня економічна діяльність, надання послуг з туризму, участь у реалізації регіональних програм розвитку економічної діяльної і соціальних структур.

Майно ДП „Івано-Франківський ЛПК” становлять основні фонди та оборотні кошти, а також інші цінності, які відображаються в самостійному балансі підприємства. Воно є державною власністю і закріплюється за ним на праві повного господарського відання, здійснюючи яке підприємство володіє, користується та розпоряджається цим майном на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству. Статутом обумовлено, що лише відчуження засобів виробництва, які є державною власністю і закріплені за державним підприємством, здійснюється за погодженням з органом управлінням майном.

Таким чином судами обох інстанцій встановлено, що орендодавець є самостійним господарюючим суб’єктом, створеним державним органом і діє на основі Статуту, а відносини з іншими юридичними особами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються ним на договірних засадах. Орендоване майно належить відповідачу за зустрічним позовом на праві повного господарського відання. Факт укладення договору оренди не суперечить правовому режиму майна даного підприємства.

Жодних доказів того, що орендоване майно перебувало на обліку у ДП МО „Івано-Франківський ліс промкомбінат” як військове майно, позивачем за зустрічним позовом не представлено суду та у матеріалах справи такі відомості відсутні.

Відповідно до ст. 34  ГПК України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Апелянтом не надано, а в матеріалах справи відсутні належні докази реєстрації відповідача як суб’єкта господарської діяльності у Збройних Силах (відсутнє відповідне свідоцтво про реєстрацію), а тому безпідставним та необґрунтованим є посилання позивача за зустрічним позовом на положення Порядку надання дозволу військовим частинам Збройних Сил України на передачу закріпленого за ними рухомого та нерухомого майна в оренду”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 778 від 11.05.2000 року.

За таких обставин справи апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції прийшов до правомірного висновку про відсутність правових підстав для визнання спірного договору недійсним та про необхідність відмови у задоволенні зустрічного позову.

З огляду на викладене, колегія Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Тернопільської області від 27.11.2007р.,  ґрунтується на матеріалах і обставинах справи, відповідає матеріальному та процесуальному закону, через що відсутні правові підстави для його скасування.          

Керуючись ст.ст. 101,103,105 ГПК України Львівський апеляційний господарський суд

Постановив:

Рішення Господарського суду Тернопільської області від 27.11.2007 року у справі №17/214-3974 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Постанову може бути оскаржено в касаційному порядку.

Матеріали справи скеровуються в господарський суд Тернопільської області.

Головуючий-суддя                                                                                   О.Л. Мирутенко   

Судді:                                                                                                   Г.М. Гнатюк  

                                                                                                                             Н.М. Кравчук