Справа № 10-640/2011 Головуючий у 1 інстанції: Олексієнко М.Ю.
Доповідач: Стельмах І. О.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 листопада 2011 року колегія суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Львівської області в складі:
головуючого Стельмаха І.О.,
суддів Гаврилова В.М., Калиняк О.М.,
з участю прокурора Ольшанської Н.М.,
скаржника ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові справу за апеляцією прокурора, який брав участь в розгляді справи судом першої інстанції Ольшанської Н.М. на постанову судді Галицького районного суду м. Львова від 22 вересня 2011 року,
встановила:
Даною постановою частково задоволено скаргу ОСОБА_1 та визнано дії прокурора Львівської області по неприйняттю рішення за заявою ОСОБА_1 про злочин від 09 серпня 2011 року протиправними і зобов’язано прокурора Львівської області забезпечити прийняття процесуального рішення в порядку ст. 97 КПК України за заявами ОСОБА_1 про злочини, передбачені ч.4 ст. 190, ст. 191, ч.2 ст. 192, ст. 194 КК України.
В мотивах постанови зазначено, що відповідно до вимог ст. 97 КПК України прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов’язані приймати заяви і повідомлення про вчиненні або підготовлювані злочини, в тому числі і в справах, які не підлягають їх віданню. По заяві або повідомленню про злочин прокурор зобов’язаний не пізніше триденного строку прийняти одне з таких рішень: порушити кримінальну справу; відмовити в порушенні кримінальної справи; направити заяву або повідомлення за належністю. Вищий адміністративний суд України та Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ своїм інформаційним листом від 12.03.2011 № 334/8/13-11 роз’яснив, що вимоги заявника про оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів дізнання, слідства та прокуратури під час організації перевірки заяв і повідомлень про злочини повинні розглядатися у межах кримінального судочинства, і те, що спірні відносини, які виникають між заявниками і прокуратурою, слідчим, органом дізнання під час організації перевірки заяв і повідомлень про злочини не є управлінськими, а повноваження цих органів та їхніх посадових осіб щодо порядку прийняття заяв і повідомлень про злочини та їх розгляду регламентовані Кримінально-процесуальним кодексом України, тому скаржник має право оскаржити такі дії посадових осіб до суду у відповідності до ст.ст. 110, 234, 236 КПК України. В зв’язку з тим, що посадові особи прокуратури Львівської області не відреагували на повторну скаргу –заяву ОСОБА_1 від 09 серпня 2011 року про злочини, хоча зобов’язані були зробити це не пізніше триденного строку, відповідно до ст. 97 КПК України і видати йому процесуальний документ –копію постанови або повідомлення про направлення заяви за належністю, і оскільки це може призвести до порушення законних прав скаржника, в тому числі на справедливе розслідування справи, та свідчить про порушення ст. 19 Конституції України та Закону України «Про прокуратуру», згідно яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому за цих підстав задоволено скаргу ОСОБА_1
В апеляції прокурор, який брав участь в розгляді справи судом першої інстанції ставить питання про скасування постанови Галицького районного суду м. Львова від 22.09.2011 року про часткове задоволення скарги ОСОБА_1 поданої в порядку ст. 236 КПК України, у зв’язку з істотним порушенням кримінально-процесуального закону та невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи, та просить апеляційний суд винести нову постанову, якою відмовити в задоволенні скарги ОСОБА_1 повністю. Покликається на те, що відповідно до вимог ст. 236 КПК України скарги на дії прокурора при проведенні досудового слідства або окремих слідчих дій подається вищестоящому прокурору, який її розв’язує в порядку та строки, передбачені ст.ст. 234, 235 КПК України. Крім того, відповідно до вимог ст. 236 КПК України дії прокурора можуть бути оскаржені до суду, скарги на дії прокурора розглядаються судом першої інстанції при попередньому розгляді справи або при розгляді її по суті, якщо інше не передбачено КПК України. Зазначає, що чинне законодавство обмежує повноваження суду з контролю за досудовим слідством в розумінні ст. 236 КПК України, оскільки КПК України передбачено лише порядок здійснення судового контролю за досудовим слідством стосовно постанов: про відмову в порушенні кримінальної справи; про порушення кримінальної справи; про закриття кримінальної справи (ст.ст. 236-2, 236-6, 236-8 КПК України). При цьому, оскільки оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів дізнання, слідства та прокуратури розглядаються у межах кримінального, а не адміністративного судочинства, то суд не наділений правом визнавати бездіяльність прокурора неправомірною та незаконною, а також зобов’язувати його вчинити певні дії, оскільки це не передбачено чинним кримінально-процесуальним законодавством, і відповідно до вимог ст.ст. 97, 98 КПК України, суддя не вправі доручати прокурору порушувати кримінальну справу. Тому, на думку апелянта, дії прокурора під час розгляду ним заяв про злочин та неприйняття рішення в порядку ст. 97 КПК України судовому контролю не підлягають, оскільки чинним кримінально-процесуальним законодавством не передбачено розгляд даної категорії справ, за якими суд мав би підстави визнавати неправомірними дії прокуратури, органів внутрішніх справ та зобов’язувати їх виконувати певні дії по перевірці скарг громадян, а нормами кримінально –процесуального законодавства передбачено лише порядок здійснення судового контролю за досудовим слідством стосовно постанов про відмову в порушенні кримінальної справи, про порушення кримінальної справи та постанов про закриття кримінальної справи.
Заслухавши доповідь судді, міркування прокурора на підтримання апеляції, пояснення ОСОБА_1 щодо законності постанови суду, перевіривши матеріали справи та доводи апеляції, колегія суддів вважає, що апеляція підлягає до часткового задоволення, виходячи із наступного.
Згідно з ст.ст. 1, 2 КПК України призначенням Кримінально-процесуального кодексу України є визначення порядку провадження у кримінальних справах, а завданням кримінального судочинства є охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть в ньому участь, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування Закону, з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний.
Відповідно до ст. 97 КПК України прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов’язані приймати заяви і повідомлення про вчинені або підготовлювані злочини, в тому числі і в справах, які не підлягають їх віданню. По заяві або повідомленню про злочин прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов’язані не пізніше триденного строку прийняти одне з таких рішень: 1) порушити кримінальну справу; 2) відмовити в порушенні кримінальної справи; 3) направити заяву або повідомлення за належністю.
Згідно з ст. 236 КПК України скарга на дії прокурора при проведенні ним досудового слідства або окремих слідчих дій подається вищестоящому прокуророві, який її розв’язує в порядку і в строки, що передбачені статтями 234 і 235 КПК України. Дії прокурора можуть бути оскарженні до суду. Скарги на дії прокурора розглядаються судом першої інстанції при попередньому розгляді справи або при розгляді її по суті, якщо інше не передбачено КПК України.
За змістом глави 22 КПК України і з врахуванням рішення Конституційного Суду України № 3-рп/2003 від 30 січня 2003 року, скарги на дії прокурора, крім скарг на постанови про порушення кримінальної справи, відмови у порушенні справи, закриття справи (ст.ст. 236-1 –236-8), розглядаються судом першої інстанції при попередньому розгляді справи або при розгляді її по суті.
Визнаючи протиправними дії прокурора Львівської області, суддя не врахував, що за заявами ОСОБА_1 прокурор Львівської області відповідно до вимог КПК України ніяких процесуальних дій не вчиняв, і процесуальних рішень не приймав. Також, суддя не з’ясував наявність правових підстав для розгляду скарги на дії прокурора в порядку кримінального судочинства.
При цьому суддя першої інстанції, як на підставу прийняття рішення за скаргою ОСОБА_1 покликався на інформаційний лист Вищого адміністративного суду України та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12.03.2011 № 334/8/13-11, однак при цьому не врахував, що вказаний лист не є, а ні процесуальною, а ні матеріальною нормою, яка б визначала інший, ніж передбачений ч.3 ст. 236 КПК України порядок розгляду скарг на дії прокурора.
Крім того, суддею першої інстанції було витребувано від прокурора Сихівського району м. Львова матеріали кримінальної справи № 179-0072 порушеної за фактом зловживання службовим становищем та службового підроблення посадовими особами МНВКТН при відчуженні нежитлового приміщення за ознаками злочинів, передбачених ч.2 ст. 364, ч. ст. 366 КК України (а.с. 55). Однак, з матеріалів скарги та протоколу судового засідання (а.с. 69) не вбачається, що дані матеріали кримінальної справи суддею отримані та оглянуті в судовому засіданні, що призвело до прийняття необ’єктивного та необґрунтованого рішення.
За таких обставин, постанова суду, як така, що постановлена з істотним порушенням закону, не може вважатись законною та обґрунтованою, а тому вона підлягає скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, під час якого потрібно усунути зазначені недоліки та прийняти законне і обґрунтоване рішення.
Разом з тим, оскільки, у відповідності до ст. 366 КПК України, апеляційний суд не наділений правом вирішувати по суті питання щодо вирішення скарги ОСОБА_1, тому клопотання апелянта в цій частині до задоволення не підлягає.
При новому судовому розгляді необхідно усунути зазначені недоліки та прийняти законне і обґрунтоване рішення. При цьому суду слід звернути увагу на постанову Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 9 від 30.09.2011 року «Про звернення до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо офіційного тлумачення положень статей 97, 110, 234, 236 Кримінально-процесуального кодексу України та статей 3, 4, 17 Кодексу адміністративного судочинства України в контексті положень статті 55 Конституції України (щодо судової юрисдикції справ про оскарження бездіяльності органів дізнання, слідства та прокуратури, яке полягає у неприйнятті належного процесуального рішення за заявами та повідомленнями про злочин).
З огляду на викладене колегія суддів вважає, що постанова судді винесена з порушенням вимог закону, підлягає скасуванню, а справа поверненню в суд першої інстанції на новий судовий розгляд.
Керуючись ст.ст. 362, 366, 367, 377, 382 КПК України, колегія суддів
ухвалила:
Апеляцію прокурора Ольшанської Н.М. задовольнити частково.
Постанову судді Галицького районного суду м. Львова від 22 вересня 2011 року, якою частково задоволено скаргу ОСОБА_1 та визнано дії прокурора Львівської області по неприйняттю рішення по заяві ОСОБА_1 про злочин від 09 серпня 2011 року протиправними і зобов’язано прокурора Львівської області забезпечити прийняття процесуального рішення в порядку ст. 97 КПК України за заявами ОСОБА_1 про злочини, передбачені ч.4 ст. 190, ст. 191, ч.2 ст. 192, ст. 194 КК –скасувати, а справу повернути на новий судовий розгляд у той же суд іншим суддею.
Головуючий:
Судді: