Олевський районний суд Житомирської області    

 Справа № 2-а-1064/11

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

 01 липня 2011 року                                                                                   м. Олевськ

Суддя Олевського районного суду Житомирської області Волощук В.В., розглянувши в письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Олевському районі Житомирської області про визнання дій неправомірними, зобов’язання здійснити нарахування та виплатити недоплаченої державної соціальної допомоги до пенсії, передбаченої ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, -

ВСТАНОВИВ:

Позивачка звернулася до суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Олевському районі Житомирської області про визнання неправомірними дій відповідача щодо невиплати їй державної соціальної допомоги до пенсії як дитині війни виходячи з розміру 30 % мінімальної пенсії за віком, встановленого ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, та зобов’язання відповідача здійснити нарахування та виплатити недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу до пенсії за період з 01 лютого 2009 року, а також зобов’язання відповідача в подальшому виплачувати дану допомогу відповідно до закону. Крім того, позивачка просить допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення з відповідача недоплачених коштів, передбачених Законом України “Про соціальний захист дітей війни”.

Позовні вимоги мотивує тим, що їй, відповідно до Закону України “Про соціальний захист дітей війни” повинна виплачуватись щомісячна державна соціальна допомога у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. Однак, у 2009-2011 роках зазначена допомога виплачувалась позивачці в неповному розмірі. Позивачка зверталася до управління Пенсійного фонду України в Олевському районі Житомирської області з прохання провести перерахунок та виплату підвищення до пенсії, як дитині війни, відповідно до ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, однак відповідачем їй було відмовлено та зазначено, що підвищення пенсії буде позивачу призначено та виплачено після прийняття Верховною Радою України змін до діючого законодавства, що стверджується листом відповідача від 22.03.2011 року №2351/02.

Позивачка в судове засідання не з’явилася, але надала до суду письмову заяву, в якій зазначила прохання про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримує повністю.

Представник відповідача в судове засідання не з’явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, не повідомив про причини неявки, тому справа розглядається без його участі.

Суд, розглянувши матеріали справи, приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається, що позивачка є дитиною війни, що підтверджується копією паспорта позивачки, пенсійного посвідчення №НОМЕР_1. 

Позивачка на даний час є пенсіонером і отримувала щомісячно у відповідача з 01.02.2009 року по 12.04.2011 року державну соціальну допомогу до пенсії як дитина війни в розмірі 49,80 грн., тобто отримувала виплати в розмірах, передбачених постановою КМ України від 28 травня 2008 року №530, всупереч нормам Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, що стверджується листом управління Пенсійного фонду України в Олевському районі від 22.03.2011 року №2351/02.          

Між сторонами виникли правовідносини, які регулюються ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, з якої слідує, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 % мінімальної пенсії за віком. Державна соціальна допомога як дитині війни нараховується та виплачується за місцем отримання пенсії.

Розмір мінімальної пенсії за віком визначено ст.28 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, згідно якої мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Відповідно до ч.3 ст.4 Закону України “Про прожитковий мінімум” прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

Частиною першою статті 52 Закону України “Про Державний бюджет України на 2010 рік” прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, установлено у розмірі: з 1 жовтня 2010 року –723 гривень, з 1 грудня 2010 року –734 гривень. Статтею 21 Закону України “Про Державний бюджет України на 2011 рік” прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, установлено у розмірі: з 1 січня 2011 року –750 гривень, з 1 квітня 2011 року –764 гривні.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією України та Законами України.

Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та Законами України (ст. 113 Конституції України).

В даному випадку Закон України “Про соціальний захист дітей війни” визначає порядок і розміри допомоги.

Виплата зазначеної допомоги в менших розмірах, по постанові КМ України від 28 травня 2008 року №530 є неправомірною, оскільки постанова в цій частині суперечить базовим положенням Конституції України про статус закону України як акта вищої юридичної сили в системі нормативно-правових актів держави та самому Закону, який регулює зазначені відносини.  

Крім того, відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року №9 “Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя”, судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону.

Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.

Згідно приписам ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року №8 “Про незалежність судової влади” зазначено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод (абз.1 п.19).

Відповідно до положень Конституції України, найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави (стаття 3), права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21), їх зміст і обсяг при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не може бути звужений (стаття 22).

Зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Основним Законом України (лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк).

Окрім того, встановлений ч. 2 ст. 95 Конституції України, ч. 1 ст. 40 Бюджетного кодексу перелік правовідносин, які регулюються Законом про Державний бюджет України, є вичерпним, а тому цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов’язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України, зокрема Законом України “Про соціальний захист дітей війни” та не може будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин.

Також УПФ України в Олевському районі є належним відповідачем, оскільки відповідно до Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 06.04.2011 року №384/2011, та з урахуванням Положення про Управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою правління ПФУ від 30.04.2002 року №8-2, саме зазначений відповідач забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, безпосередньо призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії та інші виплати відповідно до чинного законодавства, отже є відповідачем у справах щодо здійснення виплат підвищення до пенсії особам, які підпадають під дію Закону України “Про соціальний захист дітей війни”.

Таким чином відповідач неправомірно обмежував позивачку у її праві на отримання щомісячної державної соціальної допомоги до пенсії в розмірі, зазначеному в ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, чим порушив її право на соціальний захист.

Як вбачається з адміністративного позову, позивачка просить про захист своїх прав на отримання державної соціальної допомоги до пенсії як особа, яка є дитиною війни, за період з 01 лютого 2009 року.

Разом з тим, обираючи спосіб захисту порушеного права позивачу, слід керуватися тим, що відповідно до положень ст.6 Закону України  “Про соціальний захист дітей війни” зазначена допомога призначається і виплачується органами Пенсійного фонду України.

З огляду на те, що спеціальним Законом, який встановлює гарантований державою рівень матеріальної підтримки дітей війни, функції щодо призначення та виплати відповідної допомоги віднесено до компетенції органів Пенсійного фонду, тому суд не уповноважений здійснювати розрахунки сум зазначеної допомоги, а також стягувати вказані суми.

Також ч.2 ст.99 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно ч.1 ст.100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку.

Позивачкою заява про поновлення пропущених строків звернення до суду не подавалася.

Враховуючи зазначене, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, відповідно до ч.2 ст.11 КАС України, оскільки це необхідно для повного захисту прав позивача та зобов’язати відповідача провести перерахунок та виплату позивачу державної соціальної допомоги до пенсії як дитині війни, відповідно до ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” починаючи з 12 жовтня 2010 року по 12 квітня 2011 року, оскільки позивачка звернулася з позовом до суду 12 квітня 2011 року.

Позивачці в частині зобов’язання відповідача в подальшому виплачувати дану допомогу відповідно до ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” слід відмовити, оскільки суд, відповідно до ст.ст.105, 162 КАС України, має зазначити початкову та кінцеву дату здійснення такого нарахування і не може на майбутнє передбачати певні дії.

Враховуючи те, що позовна вимога стосовно негайного виконання постанови суду в частині стягнення на користь позивачки з відповідача заборгованості, передбаченої ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, не мотивована та не обґрунтована, то в цій частині позову слід відмовити.

Частиною 4 статті 183-2 КАС України передбачено, що у разі недостатності повідомлених позивачем обставин або якщо суд прийде до висновку про неможливість ухвалення законного і обґрунтованого судового рішення без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі, суд розглядає справу за загальними правилами цього Кодексу, про що постановляє ухвалу, яка не підлягає оскарженню.

Статтею 162 КАС України передбачено, що у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб’єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності.  

Керуючись ст.ст.8, 22 Конституції  України, ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, ст.28 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, ст.4 Закону України “Про прожитковий мінімум”, ст.52 Закону України “Про Державний бюджет України на 2010 рік”, ст.21 Закону України “Про Державний бюджет України на 2011 рік”, ст.ст.10, 11, 71, 86, 99, 100, 122, 128, 159, 162, 163, 167, 186  КАС України, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов ОСОБА_1 –задовольнити частково.

Визнати дії Управління Пенсійного фонду України в Олевському районі Житомирської області щодо недонарахування та недовиплати ОСОБА_1 щомісячної державної соціальної допомоги як дитині війни у відповідності із ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” за період з 12 жовтня 2010 року по 12 квітня 2011 року –протиправними.

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Олевському районі Житомирської області провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 щомісячної державної соціальної допомоги, як дитині війни, відповідно до ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, встановивши її на рівні 30 % мінімальної пенсії за віком, визначеної ст.28 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, за період з 12 жовтня 2010 року по 12 квітня 2011 року, з урахуванням проведених виплат.

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Олевському районі Житомирської області про визнання дій неправомірними, стягнення недоплаченої державної соціальної допомоги до пенсії, передбаченої ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, за період з 01 лютого 2009 року по 11 жовтня 2010 року –залишити без розгляду.

Управління Пенсійного Фонду України в Олевському районі Житомирської області звільнено від сплати державного мита на підставі п. 34 ч. 1 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито”.

ОСОБА_1 звільнити від сплати державного мита на підставі п.18 ч.1 ст.4 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито”.  

В решті позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції може бути подана до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Олевський районний суд Житомирської області протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої ст.160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя:В. В. Волощук