Справа № 2-3462/11 Головуючий у 1 інстанції:Кихтюк Р.М.

Провадження № 22-ц/0390/1759/11

Категорія:57      Доповідач: Свистун О. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ  СУД  ВОЛИНСЬКОЇ  ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

21 жовтня 2011 року          місто Луцьк  

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді  Свистун О В

суддів -  Данилюк В.А., Осіпука В.В.,

при секретарі –Дуткіній Ж.П.,

з участю позивача  ОСОБА_1, його представника ОСОБА_2,

представника позивача ОСОБА_3 – ОСОБА_1,

відповідача ОСОБА_4,      

представника відповідача ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_3 до ОСОБА_6, ОСОБА_4 про відшкодування затрат на будівництво,

за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_4 та представника ОСОБА_5 на рішення Луцького міськрайонного суду від 13 вересня 2011 року,

                                                   в с т а н о в и л а :

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_4 та її представник ОСОБА_5 вказують на незаконність рішення суду із-за неповного з’ясування судом обставин, що мають значення для  справи, невідповідності висновків суду встановленим обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просять рішення  суду скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволені позову повністю.

Рішенням Луцького міськрайонного суду від 13 вересня 2011 року позов ОСОБА_1, ОСОБА_3 до ОСОБА_6, ОСОБА_4 про відшкодування затрат на будівництво задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_4 в користь ОСОБА_1, ОСОБА_3 по 90 813 грн. 36 коп. кожному  у відшкодування коштів, затрачених на будівництво будинку.

Стягнуто з ОСОБА_6 в користь ОСОБА_1, ОСОБА_3 по 90 813 грн. 36 коп. кожному  у відшкодування коштів, затрачених на будівництво будинку.

Стягнуто з ОСОБА_6, ОСОБА_4 в користь ОСОБА_1 по 910 грн. з кожного  судових витрат.       

В задоволенні решти позовних вимог  відмовлено.

В апеляційній скарзі відповідач та її представник зазначають, що суд першої інстанції безпідставно задовольнив позов, оскільки спірний житловий будинок та господарські споруди є власністю подружжя так як побудоване під час перебування в зареєстрованому шлюбі.  Вважає, що батьки допомагали в будівництві добровільно. Будь-яких угод між відповідачами та позивачами по будівництву спільного житлового будинку не укладалося. Крім того, зазначає, що суд першої інстанції, вирішуючи справу, не встановив правовідносин, які виникли між сторонами.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_4 та її представник ОСОБА_5 апеляційну скаргу підтримали з підстав у ній зазначених.                                                                                                          

Позивачі ОСОБА_1, його представник ОСОБА_2 заперечили апеляційну скаргу, оскільки вважають, що рішення суду постановлене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачі ОСОБА_1.і ОСОБА_3 на будівництво спірного будинку, який знаходиться за адресою АДРЕСА_1, вклали значні кошти, що підтверджується наданими доказами по справі. Умовою вкладання коштів було те, що позивачі мали намір там проживати. Отже, надання коштів було добровільним, однак не безоплатним.

Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які беруть участь в справі, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін з наступних підстав.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

З матеріалів справи вбачається, що на забудову земельної ділянки, яка належить на праві власності ОСОБА_4 виготовлено будівельний паспорт, де забудовником є ОСОБА_4.( а.с.142 – 153). Даний житловий будинок збудований, однак не зданий в експлуатацію.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідачі ОСОБА_6 та ОСОБА_4, перебуваючи в шлюбі, отримали земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських  будівель та споруд. Будівельний паспорт виготовлений на забудовника ОСОБА_4 Виготовленням будівельного паспорта та будівництвом будинку займався позивач ОСОБА_1 З наданих суду доказів вбачається, що будівельні матеріали були придбані саме ОСОБА_1, починаючи з початку 2004 року.

Крім того, судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 періодично проживав на новобудові з 2005 року, оскільки збудовано було літню кухню, з цього часу в даному будинковолодінні тримає домашнє господарство. З 2007 року проживає в цьому будинку постійно. З часу отримання земельної ділянки позивачі разом із відповідачами садили огород та спільно його обробляли. Що підтвердили в судовому засіданні сторони по справі.

З пояснень позивачів судом першої інстанції встановлено, що вони по домовленості із відповідачами розпочали будівництво спірного житлового будинку та почали вкладати свої власні кошти з метою, що будуть проживати в цьому будинку разом із сім’єю старшого сина, відповідача по справі. Оскільки вони будували житловий будинок із старшим сином, то свою трьохкімнатну квартиру, після закінчення будівництва, вони подарували своєму меншому сину. В підтвердження своїх пояснень позивачі надали копії документів про придбання ними будівельних матеріалів та оплату за виконанні роботи (а.с. 14-80, 128-129).

Заперечуючи позовні вимоги відповідач ОСОБА_4 та її представник в судовому засіданні ствердили, що будівництво велося тільки за гроші подружжя і будівництвом займався відповідач ОСОБА_6 Будь-яких доказів, як вимагає ст.. 60 ЦПК України, в підтвердження своїх доводів відповідач та її представник суду не надали. Відповідач ОСОБА_6 в суді першої інстанції підтвердив пояснення позивачів.

Із роз’яснень постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 04.10.1991 року «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право власності громадян на житловий будинок», п.4 - слідує, що особи, які брали участь у будівництві житлового будинку не на підставі угоди про створення спільної власності, яка відповідає законодавству, вправі вимагати не визнання права власності на будинок, а відшкодування своїх затрат на будівництво, якщо допомогу забудовнику вони надавали не безоплатно.

Як встановлено в суді першої інстанції, вбачається з матеріалів справи та підтверджується поясненнями свідків, допитаних в судових засіданнях, будівництвом будинку займався позивач ОСОБА_1, який придбавав будівельні матеріали, наймав будівельників та проводив оплату за проведену роботу. Із наданих суду позивачами доказів вбачається, що ними для будівництва спірного будинку було затрачено значні кошти.

Покликання відповідача та її представника, що надана позивачами допомога в будівництві будинку є безоплатною не заслуговують на увагу, оскільки позивачі мали намір проживати разом із сім’єю старшого сина в житловому будинку, який вони будували, а отже і користуватися цим же будинком. Отже, вкладання коштів в будівництво спірного будинку було не безоплатним. Крім того, позивачі просять повернути затрачені ними кошти, однак не просять оплатити роботу, яку вони виконували особисто, та не просять визнати за ними право власності на частину житлового будинку та господарських споруд.

Доводи відповідача щодо не укладання угоди про створення спільної сумісної власності з позивачами безпідставні, так як позивачі просять повернути затрачені ними на будівництво житлового будинку кошти.  

Із матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_6 продав квартиру (а.с.131) 27 грудня 2005 року. Судом встановлено, що будівельні матеріали придбавалися вже в 2004 році та в цьому ж році розпочато будівництво. Як ствердили сторони по справі, в 2006 році вже проводилися внутрішні роботи в будинку.

Отже, суд першої інстанції, давши вірну юридичну оцінку зібраним по справі доказам,  прийшов до правильного висновку про задоволення позовних вимог частково.

Доводи відповідача та її представника про те, що суд не визначив правовідносин, які виникли між сторонами не заслуговують на увагу, оскільки суд вірно покликався на роз’яснення суду вищої інстанції  та норми матеріального права.   

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 314, 315, 317, 319, 218 ЦПК України, колегія суддів

                                                      ухвалила:         

 Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_4 та представника ОСОБА_5 - відхилити.

Рішення Луцького міськрайонного суду від 13 вересня 2011 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий          

Судді