27.10.2011
Справа № 22ц-1248/11р. Головуючий у першій
інстанції Фисюк О.І.
Категорія 19 Доповідач у апеляційній
інстанції Єфімова В.О.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
27 жовтня 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Севастополя в складі:
головуючого: Єфімової В.О.,
суддів: Саліхова В.В., Моцного М.В.,
при секретарі: Селезньовій Л.М.,
за участю: позивача ОСОБА_3, її представника ОСОБА_4, представника відповідача ОСОБА_5 – ОСОБА_6,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Севастополі апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Ленінського районного суду м.Севастополя від 17 травня 2011 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про визнання договору нікчемним, стягнення грошової суми та компенсації, -
В С Т А Н О В И Л А :
03 червня 2010 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_5, у якому просила визнати нікчемним договір про поставку виробів з профілю ПВХ, укладеного між сторонами по справі 28 червня 2008 року, застосувати реституцію згідно з п.4 ч.2 ст.16, ст.216 ЦК України, та стягнути із відповідача на її користь безпідставно отримане майно, а саме: суму передплати за договором в розмірі 20 000 грн. та компенсацію в сумі 5 591 грн. 25 коп. за користування безпідставно отриманими грошовими коштами.
Позов мотивований тим, що 28 червня 2008 року між позивачем та приватним підприємцем ОСОБА_5 був укладений договір про поставку виробів з профілю ПВХ та склопакетів за адресою: АДРЕСА_1, згідно технічному завданню та кресленню. 15 липня 2008 року в якості передоплати нею було сплачено 20 000 грн. Разом з тим, технічне завдання та креслення їй на затвердження надано не було, ОСОБА_5 не виконав умови договору і безпідставно утримує у себе суму передплати. Крім того, позивач зазначає, що оспорюваний договір укладено нею під впливом обману, оскільки він укладений з особою, яка діяла як приватний підприємець за відсутністю законних підстав.
Рішенням Ленінського районного суду м.Севастополя від 17 травня 2011 року у задоволенні позовних відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, як таке, що постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що підстав для визнання договору поставки нікчемним немає, а вимог щодо визнання цього договору недійсним позивачем заявлено не було.
З таким висновком суду колегія суддів погодитись не може.
З матеріалів справи видно, що 28 червня 2008 року між ОСОБА_5 (виконавець), який діяв у якості фізичної особи-підприємця, та ОСОБА_3 (замовник) був укладений договір, згідно якому відповідач взяв на себе обов'язок поставити вироби з профілю ПВХ та склопакети відповідно до технічного завдання та креслення, що є додатком до договору, і доставити їх за адресою: АДРЕСА_1 (п. 1.1 договору). Замовником ОСОБА_3 згідно пунктів 2.2, 2.6. договору була сплачена сума передплати в розмірі 70 % від суми замовлення, що склала 20 000 грн.
Також з матеріалів справи, зокрема ухвали Господарського суду м.Севастополя від 01 вересня 2009 року (а.с.10), довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 18 серпня 2009 року, видно, що 31 травня 2005 року державним реєстратором Нахімовської районної державної адміністрації м.Севастополя проведено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_5, отже, на момент укладення оскарженого договору відповідач не мав цивільної правоздатності як суб’єкт господарювання.
На цю обставину в своїй уточненій позовній заяві посилалася і ОСОБА_3, зазначивши, що уклала договір поставки під впливом обману. Проте суд зазначеному належної правової оцінки не дав.
За змістом ст.11 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
При цьому згідно зі ст.119 ЦПК України підставами позову, які відповідно до ст.ст.31, 215 цього Кодексу суд не може змінити без згоди позивача, є обставини, якими останній обґрунтовує вимоги, а не саме по собі посилання на певну норму закону.
Тому в разі посилання позивача не на ту норму закону, суд уточнює підстави позову й застосовує норму закону, яка їм відповідає, незалежно від згоди на це позивача.
Як роз’яснено в п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам відповідно до ст.215 ЦК України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (ч. 1 ст. 219, ч. 1 ст. 220, ч. 1 ст. 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (ч.2 ст.222, ч.2 ст.223, ч.1 ст.225, ст.230 ЦК України тощо).
Згідно із ч.1 ст.230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
За змістом зазначеної норми закону правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел. Установлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов’язковою умовою кваліфікації недійсності правочину за ст. 230 ЦК України.
Встановивши викладені обставини справи, вимоги закону, той факт, що оскаржений договір було укладено позивачем під впливом обману, а саме те, що відповідач навмисно ввів позивача в оману, що він є фізичною особою підприємцем, що передбачає інші правові наслідки невиконання ним договору, суд першої інстанції мав визнати його недійсним, а не відмовляти у задоволенні позовних вимог.
Крім того, відповідно до ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов’язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов’язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Зазначене положення закону застосовується в тому числі і у випадку повернення виконаного за недійсним правочином (п.1 ч.2 ст.1212 ЦК України).
Частина 2 ст.1214 ЦК встановлює, що у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (ст.536 ЦК України).
Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 20 000 грн. передоплати, здійснені позивачем на виконання умов договору поставки (що у даному випадку за своєю суттю є реституцією).
Також колегія суддів вважає обґрунтованими позовні вимоги в частині стягнення з відповідача процентів за користування грошовими коштами (ч.2 ст.1214 ЦК України) на рівні облікової ставки НБУ, проте не може погодитись із наданим розрахунком, оскільки в ньому наданий розрахунок 3% річних та інфляційного знецінення коштів, а не облікова ставка НБУ.
Таким чином, виходячи з формули розрахунку процентів за користування грошовими коштами на рівні облікової ставки НБУ: Х = С х ОСД х Д : 100, де С - сума, на яку нараховуються відсотки ОСД - облікова ставка НБУ за день, Д – кількість днів, та періоду їх нарахування (з 15 липня 2008 року по 27 жовтня 2011 року, тобто по день ухвалення рішення судом апеляційної інстанції), загальна сума процентів складає 4 094 грн. 20 коп., а загальна сума, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача – 24 094 грн. 20 коп. (20 000 + 4 094,2).
За таких обставин слід визнати, що рішення суду постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду суперечать обставинам справи, а тому рішення підлягає скасуванню на підставі пп.3,4 ч.1 ст.309 ЦПК України із ухваленням нового про часткове задоволення позовних вимог.
Крім того, згідно вимог ст.88 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати, а саме – 596 грн. 06 коп. судового збору та 240 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
Керуючись викладеним, ст.ст. 303, 304, п.2 ч.1 ст.307, пп.34 ч.1 ст.309, ст.ст.313, 314 ЦПК України, колегія суддів, -
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - задовольнити частково.
Рішення Ленінського районного суду м.Севастополя від 17 травня 2011 року – скасувати.
Ухвалити нове рішення. Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про визнання договору нікчемним, стягнення грошової суми та компенсації – задовольнити частково.
Визнати недійсним Договір про поставку виробів з профілю ПВХ та склопакетів від 28 червня 2008 року, укладений між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 та приватним підприємцем ОСОБА_5.
Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 24 094 грн. 20 коп. (двадцять чотири тисячі дев’яносто чотири гривні двадцять копійок).
В іншій частині позову відмовити.
Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 судові витрати у вигляді 596 грн. 06 коп. судового збору та 240 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий: В.О.Єфімова
Судді: В.В.Саліхов
М.В.Моцний