КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01.11.2011 № 46/236
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Суліма В.В.
суддів:
при секретарі:
за участю представників сторін:
від прокуратури Лиховид О.С. (посвідчення № НОМЕР_1 від 24.06.2010р.);
від позивача НОМЕР_2 – представник за дов. № 049-05/833-11 від 15.02.2011;
НОМЕР_3 – представник за дов. №049-05/834-11 від 15.02.2011р.;
від відповідача НОМЕР_4 – представник за дов. б/н від 22.08.2011р.;
розглянувши апеляційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю “Фірма “Т.М.М.”
на рішення Господарського суду
міста Києва
від 12.07.2011р.
справа №46/236 (суддя Омельченко Л.В.)
за позовом Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Головного управління економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)
до Товариства з обмеженою відповідальністю “Фірма “Т.М.М.”
про стягнення 5416910,00 грн.
ВСТАНОВИВ:
Заступник прокурора міста Києва (далі – прокуратура) в інтересах держави в особі Головного управління економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі – позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Фірма “Т.М.М.” (далі – відповідач) про стягнення з відповідача на бюджетний рахунок цільового фонду спеціального фонду міського бюджету –р/р 31517932700001 у ГУ ДКУ у м. Києві заборгованість зі сплати пайового внеску у розвиток інфраструктури м. Києва у розмірі 5416910,00 грн. Накладення арешту на грошові кошти рахунків відповідача у межах заявленої суми, а також накладення арешту на майно Товариства з обмеженою відповідальністю “Фірма “Т.М.М.”.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.07.2011р. у справі №46/236 позов задоволено частково, Стягнуто з відповідача на користь позивача 754057,89 грн., інфляційних нарахувань на суму боргу за період прострочення, 506474, 43 грн. пені. В іншій частині позову відмовити. Стягнуто з позивача в дохід державного бюджету України 51574,72 грн. державного мита та 224,70 грн. витрата на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить Київський апеляційний господарський суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 12.07.2011р. та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.
Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва неповно з’ясував обставини справи, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.08.2011р. у справі №46/236, скарга прийнята до розгляду та порушено апеляційне провадження.
04.10.2011р. в судовому засіданні Київського апеляційного господарського суду була оголошена перерва на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.10.2011р. розгляд справи було відкладено на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, даною ухвалою розгляд справи відповідно до ст. 69 Господарського процесуального кодексу України було продовжено на 15 днів.
У відзиві на апеляційну скаргу та в судовому засіданні 01.11.2011р. представник Головного управління економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив залишити рішення Господарського суду міста Києва від 12.07.2011р. по справі № 46/236 без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 12.07.2011р. в частині стягнення пені та інфляційних підлягає залишенню без змін, в частині стягнення державного мита – зміні, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю “Фірма “Т.М.М.” - частковому задоволенню, з наступних підстав.
Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.
Як правильно встановлено судом першої інстанції, та підтверджується матеріалами справи 28.07.2008 р. між позивачем та відповідачем в якості інвестора (забудовник) було укладено договір № 406 (далі – договір), предметом якого відповідно до п. 1.1 останнього є сплата відповідачем (забудовником) пайової участі (пайових внесків) на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва (пайовий внесок) у зв’язку з реконструкцією з розширенням виробничо-офісних будівель по вул. Машинобудівній (Георгія Гонгадзе), 50 у Солом’янському районі м. Києва.
Розмір пайового внеску, згідно з розрахунками 1-5 від 25.07.2008р. становить 5845,41 грн. Даний розрахунок є невід’ємною частиною цього договору (п. 1.2 договору).
Згідно п. 3.1 договору забудовник сплачує пайовий внесок у сумі, вказаній у п. 2.1 цього договору, у строк з серпня 2008 року по жовтень 2008 року рівними частками щомісячно, але не пізніше 28 числа на бюджетний рахунок цільового фонду спеціального фонду міського бюджету за наступними реквізитами: одержувач – ГУ ДКУ у м. Києві; банк одержувача – ГУ ДКУ у м. Києві; МФО 820019; код ЄДРПОУ 24262621; р/р 31517932700001.
Відповідно до п. 6.1 договору останній набирає чинності з моменту його реєстрації та припиняється з виконанням його умов (з дати надходження останнього платежу (р. 6.2.1), у разі настання обставин, вказаних у п. 5.2 (п. 6.2.2), у зв’язку з ліквідацією сторони договору (п. 6.2.3).
Як вбачається з матеріалів справи, а саме довідки Головного управління економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про надходження коштів від Товариства з обмеженою відповідальністю “Фірма “Т.М.М.”, в рамках укладеної угоди відповідачем був сплачений лише один з трьох пайових внесків, а саме: 1948470,00 грн. 28.08.2008 р.
Відповідач зазначений факт часткового виконання зобов’язань за договором в суді першої інстанції не заперечував.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з пунктом 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
На вимогу суду першої інстанції в обґрунтування заявлених до стягнення з відповідача сум, позивач надав суду першої інстанції детальний розрахунок ціни позову та письмові пояснення від 04.07.2011 р., а також таблицю індексів інфляції за період з січня 2003 року по червень 2011 року.
Розглянувши надані суду першої інстанції документи та пояснення позивача Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що 20 належних до сплати відповідачем пайових внесків були збільшені на суму перемножених між собою індексів інфляції починаючи з січня 2003 року. Крім того, на платежі, внесення яких було прострочене відповідачеві нараховано індекс інфляції станом на дату перерахування чергового платежу.
Тобто, виходячи з указаної позиції позивача розмір пайового внеску за жовтень 2008 року складає не 1948470,00 грн., а 1953 290,00 грн.
Згідно зі ст. 180 Господарського кодексу України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов’язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов’язкові умови договору відповідно до законодавства.
Як правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ціна договору була визначена на підставі розрахунків від 25.07.2008 р. №№ 1, 2, 3, 4 та 5 з урахуванням загальної площі адміністративно-офісних приміщень, кошторисної вартості, нормативів пайової участі забудовників і соціально-економічного значення проекту для міста, зональних коефіцієнтів, а також індексу інфляції.
Відповідно до ст. 1 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” поняття терміну “індекс споживчих цін” (що розуміється ще як індекс інфляції) —це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які придбаває населення для невиробничого споживання. Згідно зі ст. 3 вказаного Закону індекс споживчих цін обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики, яким, відповідно до чинного законодавства України є Державний комітет статистики України, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Ці показники, повідомлені засобами масової інформації з посиланням на Держкомстат України, є офіційними та можуть використовуватися для проведення перерахунків грошових сум.
Згідно ст. 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Тобто, чинним законодавством не передбачено проведення індексації грошових зобов’язань з використанням накопичувальних коефіцієнтів інфляції, розрахованих з 01.01.2003 р. (до дати виникнення зобов’язань між сторонами), як це здійснено позивачем.
Індекс інфляції застосовується лише в тих випадках, коли сплаті підлягає сума, яка вноситься на рахунок отримувача окремими внесками та у різні періоди, оскільки індекс інфляції - це коефіцієнт, який застосовується для визначення відповідності (еквівалентності) певних грошових сум в різний час на дату встановлення справедливої вартості (переоцінки).
Зміст застосування індексу інфляції полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів
Відповідно до ч. 2 ст. 177 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання відповідно до ч. 4 ст. 175 Кодексу можуть, незалежно від статутної мети своєї діяльності, брати на себе зобов’язання про господарську допомогу у вирішенні питання соціального розвитку населених пунктів їх місцезнаходження, у будівництві й утриманні соціально-культурних об’єктів та об’єктів комунального господарства і побутового обслуговування, надавати іншу господарську допомогу з метою розв’язання місцевих проблем. Суб’єкти господарювання мають право брати участь у формуванні відповідних фондів місцевих рад, якщо інше не встановлено законом, та у виконанні робіт щодо комплексного економічного і соціального розвитку територій.
Згідно ч. 4 ст. 175 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами, можуть добровільно брати на себе зобов’язання майнового характеру на користь інших учасників господарських відносин. Такі зобов’язання не є підставою для вимог щодо їх обов’язкового виконання.
Враховуючи той факт, що відповідач за договором № 406 від 28.07.2008 р. взяв на себе обов’язки добровільно, і за своєю природою цей договір є одностороннім (тобто, не передбачає обов’язків інших учасників, зокрема, позивача по відношенню до відповідача), Головне управління економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) не може вважатися кредитором, що зазнавав матеріальних втрат від несвоєчасного надходження платежів від відповідача.
З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що сума пайового внеску у розмірі 5845410,00 грн. була розрахована з урахуванням індексу інфляції і повторне застосування таких індексів видається збільшенням позивачем в односторонньому порядку ціни договору.
Таким чином, розглядаючи даний спір, суд першої інстанції правомірно виходив з того, що відповідач сплатив один з трьох пайових внесків за договором від 28.07.2006 р. № 406 в сумі 1 945 470,00 грн., а тому його заборгованість перед позивачем складає 3 896940,00 грн.
При цьому, Київський апеляційний господарський суд відзначає, що за умовами укладеного сторонами договору, зміна його ціни допускається у разі збільшення загальної площі об’єкту. Доказів настання зазначених умов ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції надано не було.
Оскільки відповідач в порушення ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України взяті на себе зобов'язання не виконав, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині стягнення основного боргу в сумі 3896940,00 грн.
Відповідно до п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір відсотків.
Оскільки позивачем та прокурором заявлено до стягнення з відповідача проіндексовану внаслідок інфляції суму боргу, суд першої інстанції правомірно провів уточнений розрахунок інфляційних нарахувань за час прострочення відповідача.
Так, для всебічного, повного і об’єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого позивачем нарахування штрафних санкцій, річних тощо, і в разі, якщо їх обчислення помилкове – зобов’язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно (аналогічна правова позиція викладена в ч. 1 п. 18 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.04.2005р. № 01-8/344 „Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені в доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році”).
Враховуючи вищевикладене, Київський апеляційний господарський суд, здійснивши розрахунок інфляційних, погоджується з висновком суду першої інстанції, що інфляційні підлягають стягненню в сумі 754 057,89 грн.
Згідно статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушень зобов’язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно п. 4.1 договору у випадку порушення строків оплати щомісячних платежів пайового внеску забудовник сплачує пеню у розмірі 0,1 % від розміру пайового внеску, зазначеного у п. 2.1 цього договору за кожен день прострочення.
Враховуючи вищевикладені норми матеріального права, Київський апеляційний господарський суд, перевіривши розрахунок суми пені за період з 29.09.2008р. по 29.04.2009р., погоджується з розрахунком суду першої інстанції, що пеня підлягає стягненню в сумі 506474,43 грн.
В обґрунтування апеляційної скарги, скаржник зазначав, що умови договору пайової участі не відповідають вимогам закону, оскільки відповідно до ст. 58 Конституції України з набранням чинності Законом України “Про запобігання впливу фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва” від 25.12.2008р. №800VI втратив чинність п. 5 ст. 22 Закону України “Про столицю України – місто герой Київ” від 15.01.1999р. №401-ХIV, та внесено зміни до статті 27 Закону України “Про планування та забудову територій” від 20.12.2000р. №1699-ІІІ щодо повноважень Київради залучати кошти замовників будівництва в порядку пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури.
Проте, Київський апеляційний господарський суд відзначає, що спірний договір було укладено відповідно до вимог законодавства, чинних на час укладання, а закон №800-VI набув чинності після укладення договору пайової участі, тому відповідно до ст. 58 Конституції України не може бути підставою для визнання його недійсним. Крім того, даним законом №800-VI не передбачено надання зворотної сили в часі відносно юридичних осіб.
Крім того, Київський апеляційний господарський суд не погоджується з твердженням скаржника, що суд першої інстанції стягуючи штрафні санкції повинен був застосувати строки позовної давності, оскільки, Товариство з обмеженою відповідальністю “Фірма “Т.М.М.” про застосування до вимог Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Головного управління економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) наслідків пропуску строків позовної давності, до суду першої інстанції не зверталося.
Відповідно до ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
З огляду на викладене, суд першої інстанції задовольняючи позов в частині стягнення штрафних санкцій правомірно не застосовував строки позовної давності.
Крім того, Київський апеляційний господарський суд не приймає як належне твердженням апелянта, що суд першої інстанції виніс рішення без участі представника відповідача в порушення норм процесуального права, а саме: ст.ст. 22, 77, 99 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на наступне.
Відповідач уповноваженого представника в засідання суду першої інстанції 12.07.2011р. не направив, заявивши клопотання про перенесення розгляду справи у зв’язку з перебуванням представника відповідача в іншому судовому засіданні та для надання можливості надання заперечень з приводу поданих позивачем розрахунків.
Розглянувши подане клопотання, суд першої інстанції правомірно відмовив в його задоволенні, оскільки, відповідач не був обмежений процесуальним колом осіб, які можуть представляти його інтереси у судах, інших установах, організаціях, підприємствах; у судових засіданнях у справі № 46/236.
Так, детальний розрахунок ціни позову був поданий позивачем до суду першої інстанції 06.06.2011 р., письмові пояснення щодо застосованого індексу інфляції – 04.07.2011 р., тобто задовго до 12.07.2011 р., а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відсутні підстави вважати, що відповідач не мав часу для підготовки відзиву до розгляду справи в суді першої інстанції.
Крім того, представник відповідача був присутній в судових засіданнях 25.06.2010р., 23.05.2011р. та 15.06.2011р., що підтверджується відповідними протоколами судових засідань, отже відповідач не був позбавлений свого права на захист своїх інтересів в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, ратифікованої Україною 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру.
Отже, Київський апеляційний господарський суд зазначає, що розумність тривалості провадження по судовій справі повинна бути оцінена в світлі обставин справи та з огляду на наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів, а також предмет спору. Відповідно до аналізу приписів ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов’язок швидкого здійснення правосуддя покладається в першу чергу на відповідні суди.
Тобто, клопотання відповідача про відкладення розгляду справи правомірно було відхилено судом першої інстанції, оскільки її призначення призведе лише до затягування розгляду справи, що є неприпустимим.
Згідно з п. “а” ч. 2 ст. 3 Декрету КМУ “Про державне мито” із заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів держмито справляється в розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 6 неоподаткованих мінімумів доходів громадян і не більше 1500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.
З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд погоджується з твердженням апелянта, що судом першої інстанції державне мито було стягнуто в більшому розмірі ніж передбачено Декретом КМУ “Про державне мито”.
За таких обставин, виходячи з повноважень, передбачених ст. 101, пунктом 4 ч. 1 ст. 103 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 12.07.2011р. слід змінити в частині стягнення державного мита з підстав, встановлених п. 4 ч.1 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України.
Судові витати за розгляд апеляційної скарги у зв’язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.
Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103 -105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд –
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Фірма “Т.М.М.”, задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.07.2011р. у справі №46/236 – змінити в частині стягнення державного мита, пункт 4 резолютивної частини рішення викласти в наступній редакції -
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Фірма “Т.М.М.” (03146, м. Київ, вул. Чаадаєва, 2-Б, код 14073675) в доход Державного бюджету України 24 278 (двадцять чотири тисячі двісті сімдесят вісім) грн. 70 коп. державного мита та 224 (двісті двадцять чотири) грн. 70 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3. В решті залишити рішення Господарського суду міста Києва від 12.07.2011р. № 46/236, - без змін.
4. Матеріали справи № 46/236 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів.
Головуючий суддя
Судді