КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03.11.2011 № 40/322
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Гаврилюка О.М.
суддів:
за участю секретаря судового засідання Рижової В.В.
за участю представників
від позивача: ОСОБА_1 – дов. від 06.06.2011 року б/н
від відповідача: не з’явилися
розглянувши апеляційну скаргу Фірми „Т.М.М.” – товариства з обмеженою відповідальністю на рішення господарського суду м. Києва від 22.09.2011 року
у справі № 40/322 (суддя Пукшин Л.Г.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Ласка Лізинг”, м. Київ
до Фірми „Т.М.М.” – товариства з обмеженою відповідальністю, м. Київ
про стягнення 18 265 грн. 73 коп. за договором фінансового лізингу від 21.08.2007 року № 961/08/2007
ВСТАНОВИВ:
До господарського суду м. Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю „Ласка Лізинг” з позовом до Фірми „Т.М.М.” – товариства з обмеженою відповідальністю про стягнення з відповідача на користь позивача суми заборгованості в розмірі 17 964 грн. 08 коп., неустойки в розмірі 252 грн. 74 коп., 3% річних – 48 грн. 91 коп., усього – 18 265 грн. 73 коп.
Рішенням від 22.09.2011 року господарський суд м. Києва позов задовольнив повністю. Стягнув з Фірми „Т.М.М.” – ТОВ з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем в процесі виконання рішення, на користь ТОВ „Ласка Лізинг” 17 964 грн. 08 коп. заборгованості, неустойку у розмірі 252 грн. 74 коп., 3% річних у розмірі 48 грн. 91 коп., витрати по сплаті державного мита у розмірі 182 грн. 66 коп. та витрати за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236 грн.
Не погоджуючись з зазначеним рішенням місцевого господарського суду Фірма „Т.М.М.” – ТОВ звернулася до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду м. Києва від 22.09.2011 року по справі № 40/322 і прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.10.2011 року апеляційна скарга відповідача була прийнята до провадження та призначено розгляд справи № 40/322 у судовому засіданні за участю представників сторін.
В судове засідання 03.11.2011 року представник відповідача не з’явився та про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином. Після обговорення судова колегія дійшла висновку, що неявка повноважних представників відповідача не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті. В судовому засіданні 03.11.2011 року представник позивача проти вимог апеляційної скарги заперечував з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.
Дослідивши докази, що є у справі, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши застосування норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги судова колегія апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду м. Києва має бути залишено без змін, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Частина 1 статті 175 Господарського кодексу України встановлює, що майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов’язками наділені обидві сторони договору.
Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до положень ст. ст. 1, 2 Закону України „Про фінансовий лізинг” та ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов’язується передати другій стороні (лізингоодержувачу) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов’язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.
21.08.2007 року між Товариством з обмеженою відповідальністю „Ласка Лізинг” (Лізингодавець) та Фірмою „Т.М.М” – Товариством з обмеженою відповідальністю (Лізингоодержувач) було укладено договір фінансового лізингу № 961/08/2007 (далі – договір), відповідно до умов якого Лізингодавець зобов’язався набути у свою власність техніку (майно) згідно з установленою Лізингоодержувачем специфікацією: гідравлічний молот НM 1260Q з пікою (одна одиниця), рік випуску 2007, і передати його без надання послуг по управлінню та технічній експлуатації лізингоодержувачу в якості предмету лізингу у тимчасове володіння та користування за плату, а Лізингоодержувач зобов’язався прийняти його на умовах договору.
Відповідно до п. 2.3 договору вартість Майна, що передається Лізингоодержувачу складає суму еквівалентну 39 622 у.о., в тому числі ПДВ в розмірі 20% – 6 603,67 у.о., виражена в гривнях України.
Пунктом 3.1 Договору встановлено, що передача лізингодавцем майна, а також необхідних комплектуючих та документів, які є невід’ємною частиною Майна, і прийняття його Лізингоодержувачем на правах володіння і користування здійснюється шляхом підписання акту приймання-передачі майна.
Згідно з п. 3.5 договору з моменту підписання акту здачі-прийняття майна права володіння і користування майном переходять до лізингоодержувача, а зобов’язання лізингодавця з передачі майна у фінансовий лізинг вважаються виконаними.
Як вірно встановлено місцевим господарським судом, обладнання, що є предметом фінансового лізингу, було передано у користування відповідача предмет лізингу, а саме: гідравлічний молот НM 1260Q с пікою (одна одиниця), що підтверджується видатковою накладною від 16.11.2007 року № РН-0000428, довіреністю від 14.11.2007 року серії ЯОД № 847196. Вартість переданого майна складає 290 008 грн. 03 коп.
Відповідно до положень п. 6.1 договору, сторони погодили, що валютою договору являється умовна одиниця. Під умовною одиницею розуміється сума, виражена у гривнях України та дорівнює одному Євро по курсу згідно пункту 6.1.1 Договору.
Пунктом 6.1.1. Договору визначені такі поняття:
– Курс1 – курс, встановлений НБУ для одного Євро станом на 05.11.2007 року;
– Курс2 – курс, встановлений НБУ для одного Євро на дату, визначену для проведення чергового лізингового платежу згідно графіку внесення платежів.
Відповідно до п. 6.1.2 договору поточний лізинговий платіж, який підлягає оплаті в гривнях, розраховується як додаток суми лізингового платежу відображеної в “у.о.” згідно Графи 3 додатку № 1 на відповідну дату проведення платежу та Курсу2. При цьому в погашення вартості майна відноситься сума, відображена в гривнях та розрахована як додаток відповідної суми в “у.о.”, зазначеної в Графі 4 додатка № 1 та Курсу1.
Різниця загальної суми поточного лізингового платежу, вираженого у гривнях та суми платежу, який відноситься в погашення вартості майна, вираженого в гривнях вважається комісією лізингодавця.
Загальна вартість лізингових платежів, що підлягають до сплати Лізингоодержувачем Лізингодавцю становить 51 090,65 у.о. (п. 6.3 Договору).
Лізингоодержувач зобов’язався вносити на розрахунковий рахунок лізингодавця авансові платежі зазначені в додатку №1 до договору. Сума авансового платежу, підлягає сплаті в гривнях, розраховується як створення суми авансового платежу, зазначеного в додатку № 1 до договору та курсу НБУ, встановленого для одного Євро на дату, встановлену для здійснення такого авансового платежу. Для авансових платежів використовується курс НБУ встановлений для одного Євро на дату, визначену для внесення такого авансового платежу, але не нижче курсу НБУ на дату підписання даного договору. Авансові платежі вносяться протягом трьох банківських днів з дати встановленої для проведення платежу відповідно до додатку № 1 до договору (п. 6.4 договору).
Згідно з п. 6.5 договору лізингові платежі нараховуються за кожний період строку фінансового лізингу. Розмір лізингового платежу за кожний період строку фінансового лізингу зазначений в додатку №1 до договору.
Порядок та строки внесення грошових сум в рахунок оплати лізингових платежів вказаний у Графіку внесення платежів (п. 6.6 договору).
Відповідно до п. 6.8 договору Лізингоодержувач зобов’язаний вносити всі грошові суми в рахунок оплати лізингових платежів в обсязі і в строки, встановлені в Графіку внесення платежів, незалежно від виставлення або одержання рахунків Лізингодавця, а також незалежно від фактичного користування майном, в тому числі, в період технічного обслуговування, ремонту, втрати майна, протягом строку фінансового лізингу або до моменту дострокового припинення договору.
30.07.2009 року до договору фінансового лізингу від 21.08.2007 року № 961/08/2007 між сторонами укладено додаткову угоду № 961/08/2007/R, якою внесено зміни до Графіку внесення платежів, здійснено реструктуризацію боргу та зобов’язано відповідача забезпечити підписання договору поруки.
Відповідно до Графіку внесення платежів (з урахуванням змін редакції графіку додатковою угодою) сума лізингових платежів щомісяця складає 661,45 у.о. (з 16.05.2011 року по 15.07.2011 року), сума платежу в погашення суми заборгованості складає 125,05 у.о.
Відповідно до Графіку за 43 (з 16.05.2011 року по 15.06.2011 року), 44 (з 16.06.2011 року по 15.07.2011 року) періоди відповідач мав сплатити лізингові платежі в розмірі 17 964 грн. 08 коп.
Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Надані позивачем докази свідчать про порушення відповідачем зобов’язання щодо внесення лізингових платежів за 43 та 44 періоди, в результаті чого виникла заборгованість, яка згідно обґрунтованого розрахунку позивача, складає 17 964 грн. 08 коп.
Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Ст. 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч. 2 ст. 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов’язання.
Відповідачем не було надано суду доказів погашення заборгованості.
Відтак колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що з огляду на викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 17 964 грн. 08 коп. обґрунтовані та підлягають задоволенню.
Ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Ст. 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.
Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, передбачено, що порушенням зобов’язання є його невиконання, або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).
Ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.
Згідно п. 8.5 договору у випадку якщо лізингоодержувач у встановлені договором строки не проводить оплати встановлених договором платежів, то лізингодавець вправі вимагати сплати неустойки в розмірі 0,25% від суми простроченого платежу за кожний день прострочки платежу в перші п’ять днів і 0,5 % від суми простроченого платежу за кожний день прострочки платежу, починаючи з шостого дня прострочки, а лізингодавець зобов’язується її сплатити.
Таким чином, п. 8.5 договору сторонами передбачена відповідальність за порушення зобов’язання щодо внесення лізингових платежів у вигляді пені.
Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до ст. 1 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
При цьому, стаття 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Разом з цим, п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.
В зв’язку з тим, що взяті на себе зобов’язання по сплаті лізингових платежів відповідач не виконав, він повинен сплатити позивачу, крім суми основного боргу, пеню відповідно до п. 8.5 договору, розмір якої за обґрунтованим розрахунками позивача становить 252 грн. 74 коп.
43 період лізингу – з 16.06.2011 по 02.08.2011: 9 060 грн. 57 коп. (7 619 грн. 98 коп. 1 440 грн. 59 коп.) + х 15,5 % х 48 днів прострочення / 365 = 184 грн. 68 коп.
44 період лізингу – з 16.07.2011 по 02.08.2011: 8 903 грн. 51 коп. (7 487 грн. 89 коп. + 1 415 грн. 62 коп.) х 15,5 % х 18 днів прострочення / 365 = 68 грн. 06 коп.
Таким чином, вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 184 грн. 68 коп. обґрунтовані і підлягають задоволенню.
В зв’язку з тим, що відповідач прострочив зобов’язання по сплаті лізингових платежів, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути на свою користь з відповідача 3% річних в сумі 1 628 грн. 10 коп.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про правильність розрахунку 3 % річних, що наведений позивачем в додатку № 1 до позовної заяви, та правомірністю стягнення з відповідача 3% річних в сумі 48 грн. 91 коп.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, а тому відсутні підстави для скасування рішення господарського суду.
Колегія суддів вважає, що господарський суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, а тому, рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга – без задоволення.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України Київський апеляційний господарський суд –
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Фірми „Т.М.М.” – товариства з обмеженою відповідальністю на рішення господарського суду м. Києва від 22.09.2011 року по справі № 40/322 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 22.09.2011 року по справі № 40/322 залишити без змін.
3. Справу № 40/322 повернути до господарського суду м. Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Повний текст постанови підписано__4.11.2011 р.___
Головуючий суддя
Судді