КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.10.2011                                                                                           № 6/176

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Нєсвєтову Н.М.

суддів:             

при секретарі:            

за участю представників:

прокуратури: помічник прокурора Дніпровського району Лядецька Л.В. за посвідченням;

позивача: ОСОБА_1 за довіреністю;

відповідача-1: ОСОБА_2 за довіреністю;

відповідача-2: ОСОБА_3 за довіреністю

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Віп Кейтерінг»

на рішення Господарського суду м. Києва від 30.06.2011р.

у справі № 6/176 (суддя – Ковтун С.А.)

за позовом Прокурора Дніпровського району міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради

до 1.Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) по охороні, утриманню та експлуатації земель водного фонду м. Києва «Плесо»;

     2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Віп Кейтерінг»

про визнання договору недійсним та звільнення земельної ділянки

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду м. Києва від 30.06.2011р. у справі №6/176 позов Прокурора Дніпровського району міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради задоволено повністю.

Не погодившись із прийнятим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення Господарського суду м. Києва від 30.06.2011р. у справі №6/176 скасувати та прийняти нове, яким в позові відмовити повністю, з посиланням на неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи.

Скаржник не погоджується з висновком суду про те, що судом не може бути прийнято до уваги в обґрунтування правомірності спірного договору Рішення Київської міської ради від 22.01.2009р. №38/1093, яким надано право відповідачу – 1 укладати угоди терміном до одного року для розміщення в прибережних смугах тимчасових споруд».

Також, апелянт зазначає, що відповідно до Розпорядження Київської міської державної адміністрації від 04.02.2009р. №111 «Про передачу на баланс та закріплення за Комунальним підприємством виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) по охороні, утриманню та експлуатації земель водного фонду м. Києва «Плесо» внутрішні водні об’єкти, гідротехнічні споруди, землі водного фонду міста Києва закріплюється за КП «Плесо» на праві господарського відання.

Так, відповідачем – 1 не надавалась в оренду земельна ділянка відповідачу-2, а лише надавалась частина території для розміщення тимчасових споруд для організації торгівлі, а також для здійснення благоустрою прилеглої території, що і здійснювалось відповідачем-2.

Крім того, в оскаржуваному рішенні не зазначено, з яких причин положення Рішення Київської міської ради від 22.01.2009р. №38/1093 та Розпорядження Київської міської державної адміністрації від 04.02.2009р. №111 не відповідають законодавству України, та з яких підстав вони не беруться судом до уваги.

Відповідач-2, також, просить суд апеляційної інстанції заборонити позивачу вчиняти будь – які дії, заходи до негайного виконання рішення Господарського суду м. Києва від 30.06.2011р. у справі №6/176, примусового звільнення території, яку займає відповідач-2.

У відзиві відповідач-1 підтримує доводи апеляційної скарги та просить рішення Господарського суду м. Києва від 30.06.2011р. у справі №6/176 скасувати та прийняти нове, яким в позові відмовити.

Ухвалою від 18.08.2011р. апеляційна скарга прийнята до провадження, розгляд справи призначено на 21.09.2011р.

В судове засідання з’явилися представники прокуратури, позивача та відповідача-1, представник відповідача-2 не з’явився, через відділ документального забезпечення суду подав клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою від 18.08.2011р. апеляційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду на 21.09.2011р.

Розгляд справи неодноразово відкладався.

В судове засідання 17.10.2011р. учасники судового процесу з’явилися. Представники відповідачів підтримали доводи апеляційної скарги, представники прокуратури та позивача заперечують проти доводів апеляційної скарги.

Розглянувши апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, судова колегія встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи08.10.2010 р. Головним управлінням земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації проведено перевірку дотримання вимог земельного законодавства за адресою: о. Гідропарк пляж о.н. 8000000000:6363976026 у Дніпровському районі м. Києва, за результатами якої складено акт перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства № 118/04 від 25.03.2011 р.. В результаті перевірки встановлено, що товариство з обмеженою відповідальністю «Віп Кейтерігн» займає земельну ділянку орієнтованою площею 4700 кв.м., на якій проводить земляні роботи по облаштуванню тентових тимчасових споруд.

Використання земельної ділянки відповідачем-2 здійснюється на підставі договору № 6 розміщення тимчасової споруди (далі –Договір), укладеного 02.03.2011 р. між Комунальним підприємством виконавчого органу Київської  міської ради (Київської міської державної адміністрації) по охороні, утриманню та експлуатації земель водного фонду м. Києва (далі – КП) «Плесо» та ТОВ «Віп Кейтерінг».

Комунальне підприємство виконавчого органу Київської  міської ради (Київської міської державної адміністрації) по охороні, утриманню та експлуатації земель водного фонду м. Києва «Плесо» створене відповідно до рішення виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 03.07.1995 р. № 204 «Про заходи  щодо охорони, утримання внутрішніх водойм м. Києва»та є правонаступником державного комунального підприємства «Плесо».

22.01.2009 р. рішенням Київської міської ради «Про використання земель водного фонду та прибережних смуг у м. Києві»було вирішено, що функції водогосподарської спеціалізованої організації по утриманню водних об’єктів з прибережними захисними смугами водних шляхів та гідротехнічними спорудами здійснює КП «Плесо», якому доручено здійснювати функції оператора щодо розміщення на водних об’єктах стоянок плавзасобів та тимчасових споруд рекреаційного, культурно-оздоровчого, спортивного, туристичного та іншого призначення в межах прибережних захисних смуг.

Парк «Гідропарк» знаходиться в підпорядкуванні КП «Плесо»відповідно до розпорядження Київської міської державної адміністрації «Про реорганізацію управління парків та установ дозвілля»№1641 від 15.10.1996 р., що сторонами не заперечується.

Згідно п. 1.1 Договору КП «Плесо», як оператор з розміщення на водних об’єктах тимчасових споруд (далі - ТС) передає, а ТОВ «Віп Кейтерінг» приймає територію для розміщення ТС для організації торгівлі.

Відповідно до п. 2.1 Договору ТОВ «Віп Кейтеринг»передається територія для розміщення ТС загальною площею 400 кв.м. Адреса території: м. Київ, Дніпровський район, ПКіВ Гідропарк, ЗВ «Золота».

Пунктом 2.2 Договору передбачено, що за ТОВ «Віп Кейтерінг» закріплюється територія для здійснення благоустрою загальною площею 4300 кв.м.

Згідно п. 3.1, 3.3 Договору за користування територією для розміщення ТС ТОВ «Віп Кейтерінг»сплачує КП «Плесо» щомісячно кошти в розмірі (згідно з протоколом погодження договірної ціни). Розмір щомісячної плати здійснюється пізніше 10 числа поточного місяця та складає 8000 грн.

Колегія суддів повністю погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову, з огляду на наступне.

Статтями 11, 509 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є підставою виникнення цивільних прав і обов’язків (зобов’язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору.

Відповідно ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Згідно статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Отже, умови Договору врегульовують відносини сторін щодо передачі підприємством в користування території та сплату партнером коштів за дану послугу.

Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 №3038-VI передбачено, що територія частини земної поверхні з повітряним простором та розташованими під нею надрами у визначених межах (кордонах), що має певне географічне положення, природні та створені в результаті діяльності людей умови і ресурси.

Частина земної поверхні (земельна ділянка), яка була передана КП «Плесо» у користування ТОВ «Віп Кейтерінг» має географічне розташування м. Київ, Дніпровський район, ПКіВ Гідропарк, зона відпочинку «Золота».

Таким чином, фактично предметом Договору є передача у користування (для розміщення тимчасової споруди)  земельної ділянки у м. Києві, а спірний договір за своєю правовою природою є договором про надання в користування (оренду) земельної ділянки.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про оренду землі»орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Документи, що посвідчують право на земельну ділянку щодо права власності на земельну ділянку є державний акт. Право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою. Право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.

Колегія зазначає, що відповідачем не надано доказів набуття ним прав на спірну земельну ділянку у передбаченому законом порядку.

Також, суд не приймає до уваги в обґрунтування правомірності Договору рішення Київської міської ради від 22.01.2009 р. № 38/1093, яким надано право КП «Плесо» укладати угоди терміном до одного року для розміщення в прибережних смугах тимчасових споруд.

Так, ст. 85 Водного кодексу України передбачено, що порядок надання земель водного фонду в користування та припинення права користування ними встановлюється земельним законодавством. В свою чергу, як зазначено вище, правовою підставою для набуття права на землю є договір оренди, укладений з належним орендодавцем - Київською міською радою на підставі відповідного рішення останньої. За таких обставин, рішення Київської міської ради у вищевказаній частині суперечить вищенаведеним положенням Земельного кодексу України та Закону України «Про оренду землі», у зв’язку з чим, в силу ч. 2 ст. 4 ГК України, не застосовується судом.  

Відповідно до ч. 2 ст. 83 Земельного кодексу України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.

Згідно ст. 9 Земельного кодексу України повноваження з надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності належать Київській міській раді, яка відповідно до п.12 перехідних положень Земельного кодексу України здійснює повноваження щодо розпорядження землями в межах міста Києва до розмежування земель державної та комунальної власності.

Оскільки земельна ділянка, розташована у м. Київ, Дніпровський район, ПКіВ Гідропарк, ЗВ «Золота» не передана у користування, вона належить до комунальної власності м. Києва.

Як вбачається з матеріалів справи, Комунальне підприємство «Плесо» є оператором з розміщення на водних об’єктах тимчасових споруд. Однак, в силу Земельного кодексу України, виключно Київська міська рада має права бути орендодавцем земельної ділянки, що належить до комунальної власності м. Києва.

Відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України  господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьої, п’ятою, шостою ст. 203 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 3 ст. 215 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Колегія звертає увагу на те, що судом першої інстанції правомірно встановлено, що КП «Плесо» за Договором, за відсутності  повноважень, фактично виступило орендодавцем комунального майна, що суперечить чинному законодавству та є підставою його недійсності.

Правові наслідки недійсності правочину визначені ст. 216 ЦК України, відповідно до якої недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Інші правові підстави для користування спірною земельною ділянкою у відповідача-2 відсутні.

Оскільки власником земельної ділянки, розташованої у м.Київ, Дніпровський район, ПКіВ Гідропарк, зона відпочинку «Золота», є територіальна громада м. Києва в особі Київської міської ради, позовна вимога про повернення земельної ділянки також є обґрунтованою, з чим повністю погоджується колегія суддів.

Згідно ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Обов’язок доказування, відповідно до приписів ст. 33 ГПК України, розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на певні обставини як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем-2 не надано належних та допустимих доказів (в розумінні ст. 32 ГПК України) того, що оспорюваний Договір був укладений без порушенням норм ст. 203 ЦК України, Прокуратурою повністю доведено, що Договір від 02.03.2011 р. №6 суперечить вимогам Земельного кодексу України, що є підставою для визнання правочину недійсним та повернення земельної ділянки, що передана за ним у користування власнику.

Колегія суддів повністю підтримує правову позицію суду першої інстанції щодо задоволення позову, вважає, що судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального і процесуального права і прийнято обґрунтоване рішення.

Щодо вимоги відповідача-2 про заборону позивачу вчиняти будь – які дії, заходи до негайного виконання рішення Господарського суду м. Києва від 30.06.2011р. у справі №6/176, примусового звільнення території, яку займає відповідач-2, колегія зазначає наступне.

Згідно ст. 115 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов’язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Відповідно до ч. 1 ст. 116 ГПК України виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом. Наказ видається стягувачеві або надсилається йому після набрання судовим рішенням законної сили.

Статтею 121 ГПК України передбачено, що при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Таким чином, колегія зазначає, що вимога відповідача-2 щодо заборони позивачу вчиняти будь – які дії, заходи до негайного виконання рішення Господарського суду м. Києва від 30.06.2011р. у справі №6/176, примусового звільнення території, яку займає відповідач-2 є необґрунтованою, оскільки відповідач-2 не звертався до господарського суду міста Києва з проханням відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Враховуючи викладене, судова колегія дійшла висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2011р. у справі №6/176 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, підстав для його скасування або зміни не вбачається. Апеляційна скарга є необґрунтованою, а тому задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1.Рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2011р. у справі №6/176 залишити без змін.

2.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Віп Кейтерінг» – без задоволення.

3.Справу №6/176 повернути до Господарського суду міста Києва.

4.Постанова може бути оскаржена до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя                                                                      

Судді