ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"08" листопада 2011 р. Справа № 5023/4073/11
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді:
суддів:Куровського С.В.,
Катеринчук Л.Й.,
Коробенка Г.П.,
розглянувши
касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Хлібзавод "Салтівський"
на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 22.08.2011
у справі№5023/4073/2011 господарського суду Харківської області
за позовомПриватного акціонерного товариства "Хлібзавод "Салтівський"
доФізичної особи –підприємця ОСОБА_4
простягнення суми,
за участю:
позивача –
відповідача - не з’явилися;
не з’явилися;
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського Харківської області від 13.07.2011 у справі № 5023/4073/11 (суддя Лаврова Л.С.) належним позивачем у справі визнано Приватне акціонерне товариство "Хлібзавод "Салтівський". Позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на користь ПАТ "Хлібзавод "Салтівський" основний борг в сумі 1811,10 грн. та судові витрати. В іншій частині позову відмовлено.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 22.08.2011 у справі №5023/4073/11 (судді: Могилєвкін Ю.О., Пушай В.І., Плужник О.В.) рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Приватне акціонерне товариство "Хлібзавод "Салтівський", не погоджуючись з рішенням та постановою судів попередніх інстанцій, звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги позивача у повному обсязі, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального, зокрема ст. 193, 218 ГК України та ст.ст. 22, 32-34 ГПК України..
Заслухавши суддю –доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, 09.11.2004 між сторонами у справі було укладено договір за №1787 на поставку хлібобулочних виробів.
У відповідності до умов договору позивач зобов’язався поставити відповідачу, а відповідач прийняти та оплатити продукцію в асортименті, кількості та по цінам в накладних, які є невід’ємною частиною договору. Кількість та асортимент продукції, що підлягає постачанню погоджується сторонами та вказується в заявці відповідача (п.1.2.договору).
Згідно п. 3.2 договору, відповідач зобов’язався проводити розрахунки за отриману продукцію в безготівковій формі, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок позивача, або готівкою в касу позивача на протязі 7 днів з дати поставки.
Датою поставки продукції вважається дата вказана в накладній яка підтверджує передачу товару.( п.3.3. договору). При систематичному порушенні відповідачем строків оплати продукції, позивач вправі перевести відповідача на попередню оплату продукції п.3.4 договору). Сторони щомісячно проводять звірку розрахунків станом на кожне 1-ше число місяця, послідуючого за звітним (п.3.5 договору).
Відповідні заявки та акти звіряння розрахунків згідно умов договору в матеріалах справи відсутні.
В обґрунтування позовних вимог позивач надав товарно-транспортні накладні за № РП-311-0358276 від 21.06.08 на суму 296,75 грн., № РП- 311-0360299 від 22.06.08 на суму 264,75 грн., № РП-311-0362143 від 23.06.08 на суму 283,75 грн., № РП-311-0370843 від 27.06.08 на суму 331,95 грн., № РП-311-0372991 від 28.06.08 на суму 336,65 грн., № РП-311-0375035 від 29.06.08 на суму 331,95,75 грн., № РП-311-0376939 від 30.06.08 на суму 350,45 грн., № РП-311-0378963 від 01.07.08 на суму 350,45 грн., № РП-311-0381153 від 02.07.08 на суму 350,45 грн., № РП-311-0383275 від 03.07.08 на суму 337,45 грн., № РП-811-0389592 від 06.07.08 на суму 296,75 грн., № РП-311-0387584 від 05.07.08 на суму 235,95 грн., № РП-311-0385402 від 04.07.08 на суму 296,75 грн., №РП-311-0391480 від 07.07.08 на суму 235,75 грн., № РП-311-0399971 від 11.07.08 на суму 246,25 грн., № РП-811-0402128 від 12.07.08 на суму 296,75 грн., № РП-311-0404142 від 13.07.08 на суму 328,75 грн., № РП-311-00406040 від 14.07.08 на суму 328,75 грн., № РП-311-0408138 від 15.07.08 на суму 328,75 грн., № РП-811-0410264 від 16.07.08 на суму 328,75 грн., № РП-311-0412386 від 17.07.08 на суму 264,75 грн., № РП-311-0414501 від 18.07.08 на суму 251,75 грн. (а.с.33-54, т.1).
При цьому в матеріалах справи відсутні довіреності на отримання продукції за вище наведеними накладними.
У відповідності до Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16 травня 1996 р. N 99 довіреність на отримання цінностей є документом, що підтверджує право довіреної особи отримати ТМЦ від імені суб'єкта господарювання. У свою чергу, для постачальника довіреність є підставою для відпуску ТМЦ одержувачу.
Порядок застосування довіреностей приватними підприємцями роз'яснено в листах Мінфіну України від 31.10.2000 р. N 053-29151 і від 06.11.2000 N 053-4154.
Так, відпуск цінностей фізичній особі - приватному підприємцю не потребує пред'явлення довіреності у разі, якщо вона особисто одержує цінності від підприємства, установи, організації за наявності в неї таких документів: паспорта чи іншого документа, що засвідчує особу; Свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності. Дані паспорта і свідоцтва (номер, найменування органу і дата видачі) зазначаються в первинних документах, якими підприємство оформляє відпуск цінностей (накладній, накладній-вимозі, товарно-транспортній накладній).
За роз'ясненнями Мінфіну, якщо підприємець доручає отримати цінності іншій особі, наприклад, своєму найманому працівнику, то разом із паспортом (чи іншим документом, що засвідчує особу) така особа має пред'явити постачальнику довіреність, яку може бути оформлено - відповідно до Інструкції N 99 (із підписом та печаткою фізичної особи).
Як встановлено судами попередніх інстанцій, на товарно-транспортних накладних: № РП-511-0370843 від 27.06.08, № РП-811-0372991 від 28.06.08, № РП-511-0375035 від 29.06.08, № РП-311-0376939 від 30.06.08, № РП-311-0378963 від 01.07.08, № РП-311-0381153 від 02.07.08, № РП-511-0383275 від 03.07.08, № РП-311-0387584 від 05.07.08, № РП-311-0399971 від 11.07.08, № РП-811-0402128 від 12.07.08, № РП-311-0404142 від 13.07.08, № РП-811-00406040 від 14.07.08, № РП-311-0410264 від 16.07.08, № РП-311-0412386 від 17.07.08, № РП-311-0414501 від 18.07.08 відсутній підпис відповідача, накладні підписані іншими особами без надання їм відповідних повноважень (довіреності) на отримання товару на загальну суму 4671,05 грн.
Відповідно до ч.1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України. Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За таких обставин, суди попередніх інстанцій обґрунтовано визнали, що позивачем не доведено факту поставки товару відповідачу на суму 4671,05 грн. і відмовив в цій частині позову.
Щодо стягнення суми основного боргу у розмірі 1811,10 грн., то судові інстанції прийшли до обгрунтованого висновку щодо його задоволення з огляду його доведеності.
Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Умовами договору передбачена сплата пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення. Позивачем пеня розраховувалась з дотриманням вимог Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".
Нарахування штрафних санкцій, якщо інше не встановлено договором або законом, обмежено шестимісячним терміном від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (частина 6 статті 232 Господарського кодексу України).
Суд першої інстанції прийшов до висновку, з чим підставно погодився і суд апеляційної інстанції, що пеню слід було нараховувати з суми 1811,10 грн. за період з 25.08.2008, оскільки остання поставка відбулась 17.07.2008. Враховуючи, що оплата товару здійснена в останнє 05.06.2009, то позивач мав дізнатися про своє порушене право 05.06.2009.
Згідно з п.1 ч.2 ст.258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.
Частиною 4 ст. 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Позивач нарахував пеню за період з 21.08.2010 по 21.01.2011, тобто після строку позовної давності з огляду, чого позов в частині стягнення пені в сумі 423,70 грн. судами попередніх судових інстанцій обгрунтовано не задоволено.
Враховуючи наведене, колегія суддів не вбачає порушень норм матеріального та процесуального права, відхиляє доводи, викладені в касаційній скарзі, та вважає, що відсутні правові підставі для скасування оскаржуваних судових рішення та постанови.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Хлібзавод "Салтівський" залишити без задоволення.
Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 22.08.2011 та рішення господарського Харківської області від 13.07.2011 у справі №5023/4073/11 залишити без змін.
Головуючого Куровський С.В.
судді Катеринчук Л.Й.
Коробенко Г.П.