Справа № 352/908/24

Провадження № 22-ц/4808/25/25

Головуючий у 1 інстанції Олійник М. Ю.

Суддя-доповідач Василишин Л. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2025 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі:

головуючої (суддя-доповідач):        Василишин Л. В.,

суддів:                                        Баркова В. М., Максюти І. О.,

секретаря                                Шемрай Н. Б.,

за участю апелянта ОСОБА_1 , представника апелянта адвоката Семчука М. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скарг у ОСОБА_1 на ухвалу Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 12 червня 2024 року, постановлену у складі судді Олійника М. Ю. в м. Івано-Франківську, у справі за позовом ОСОБА_1 до АТ «Оператор газорозподільної системи «Тисменицягаз» про визнання дій щодо нарахування боргу за послуги з розподілу природного газу неправомірними та зустрічним позовом Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Тисменицягаз» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послугу розподілу природного газу,

в с т а н о в и в:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до АТ «Оператор газорозподільної системи «Тисменицягаз» про визнання дій щодо нарахування боргу за послуги з розподілу природного газу неправомірними.

В обґрунтування позову зазначала, що наприкінці січня 2024 року від АТ «Оператор газорозподільної системи «Тисменицягаз» вона отримала лист, до якого був долучений акт звіряння фактично використаних об`ємів природного газу та взаєморозрахунків за послугу розподілу за 2021-2023 роки, в якому зазначено, що станом на 31 січня 2024 року вона має заборгованість за вказану послугу в сумі 6726,50 грн. Однак нею були проведені власні розрахунки заборгованості, відповідно до яких станом на 01 січня 2024 року борг повинен складати 4205,51 грн. Вона неодноразово зверталася до відповідача щодо роз`яснення суми заборгованості, однак останній жодного разу так і не надав їй пояснення щодо механізму нарахування заборгованості та не повідомив, які вихідні дані бралися для розрахунку такої.

Враховуючи викладене, просила визнати неправомірними дії АТ «Оператор газорозподільної системи «Тисменицягаз» щодо нарахування боргу в сумі 6726,50 грн за послуги з розподілу природного газу за період з 01 січня 2021 року по 01 січня 2024 року за її особовим рахунком №  НОМЕР_1 .

У квітні 2024 року АТ «Оператор газорозподільної системи «Тисменицягаз» подало зустрічний позов до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послугу розподілу природного газу, в якому просило стягнути з відповідачки за зустрічним позовом заборгованість за надану послугу з розподілу природного газу у розмірі 6964,33 грн, що виникла за період з 01 березня 2023 року по 29 лютого 2024 року.

Ухвалою Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 10 квітня 2024 року зустрічну позовну заяву АТ «Оператор газорозподільної системи «Тисменицягаз» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послугу розподілу природного газу прийнято до спільного розгляду з позовом ОСОБА_1 до АТ «Оператор газорозподільної системи «Тисменицягаз» про визнання дій щодо нарахування боргу за послуги з розподілу природного газу неправомірними.

Короткий зміст оскаржуваного судового рішення

Ухвалою Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 12 червня 2024 року закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до АТ «Оператор газорозподільної системи «Тисменицягаз» про визнання дій щодо нарахування боргу за послуги з розподілу природного газу неправомірними.

Суд першої інстанції вказав, що положення ЦК України і ЦПК України не передбачають такого способу захисту, як визнання протиправними дій господарюючого суб`єкта, а тому зробив висновок, що позовні вимоги, заявлені ОСОБА_1 до АТ «Оператор газорозподільної системи «Тисменицягаз» не підлягають судовому розгляду. В обґрунтування рішення суд зіслався на висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 11 січня 2022 року у справі № 904/1448/20.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи апеляційної скарги

ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу на ухвалу суду про закриття провадження у справі.

В обґрунтування апеляційної скарги вказує на те, що суд першої інстанції прийняв рішення про закриття провадження у справі після закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду, чим порушив норми процесуального права, які в свою чергу є підставою для скасування такої ухвали і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Крім того, суд першої інстанції фактично заперечив її право на захист, що є порушенням Конституції України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Просить оскаржувану ухвалу суду скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Позиція інших учасників справи

Представник АТ «Оператор газорозподільної системи «Тисменицягаз» - адвокат Аннишин С. І. подав відзив на апеляційну скаргу.

У відзиві на апеляційну скаргу представник товариства вказав, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 , оскільки такий не підлягає розгляду не лише в порядку цивільного судочинства, але і взагалі не підлягає судовому розгляду, а питання правомірності чи неправомірності відповідних дій товариства підлягають з`ясуванню в межах розгляду інших вимог, а не як окрема позовна вимога.

Крім того, представник товариства звертає увагу на те, що норми цивільного процесуального права не встановлюють жодних обмежувальних строків щодо ухвалення судом рішення про закриття провадження у справі.

Просить залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а оскаржувану ухвалу – без змін.

Заяви (клопотання) учасників справи

У судовому засіданні апелянтка ОСОБА_1 та її представник – адвокат Семчук М. М. підтримали вимоги апеляційної скарги, просили задоволити.

Представник АТ «Оператор газорозподільної системи «Тисменицягаз» у судове засідання не з`явився, був повідомлений судом про дату, час та місце розгляду справи.

Позиція Івано-Франківського апеляційного суду

Згідно з статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній та додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення апелянтки та її представника, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги.

Фактичні обставини справи

У березні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до АТ «Оператор газорозподільної системи «Тисменицягаз» про визнання дій щодо нарахування боргу за послуги з розподілу природного газу неправомірними (а.с. 1-2).

Ухвалою Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 11 березня 2024 року відкрито провадження у справі за вказаним позовом ОСОБА_1 .

Постановлено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін (а.с. 12).

У квітні 2024 року АТ «Оператор газорозподільної системи «Тисменицягаз» подало зустрічний позов до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послугу розподілу природного газу (а.с. 39-45).

Ухвалою Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 10 квітня 2024 року зустрічну позовну заяву прийнято до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_1 та постановлено здійснити перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження (а.с. 38).

Ухвалою Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 10 квітня 2024 року закрито підготовче провадження у об`єднаній цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до АТ «Оператор газорозподільної системи «Тисменицягаз» про визнання дій щодо нарахування боргу за послуги з розподілу природного газу неправомірними та зустрічним позовом АТ «Оператор газорозподільної системи «Тисменицягаз» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги розподілу природного газу (а.с. 85).

Застосовані норми права та висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), яку ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, і яка для України набрала чинності 11 вересня 1997 року, закріплено принцип доступу до правосуддя.

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

У мотивувальній частині рішення Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року № 9-зп зазначено, що частина перша статті 55 Конституції України містить загальну норму, яка означає право кожного звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Зазначена норма зобов`язує суди приймати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист.

Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв чи скарг, які відповідають встановленим законом вимогам, є порушенням права на судовий захист, яке відповідно до статті 64 Конституції України не може бути обмежене.

Отже, обмеження доступу до правосуддя можливе лише у випадках, прямо встановлених законом. Тлумачення, тим більше розширювальне, такого обмеження є недопустимим і виходить за межі повноважень суду.

Особа, яка вважає, що її права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод, має право звертатися до суду із відповідними вимогами щодо відновлення її порушеного права.

Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у статті 16 ЦК України. Разом з тим цей перелік не є вичерпним, про що прямо зазначено у відповідній статті, оскільки не існує вичерпного переліку правовідносин, види яких, в свою чергу, постійно розширюються, змінюються, трансформуються.

У частині першій та пункті 4 частини третьої статті 175 ЦПК України визначено, що в позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява має містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них.

При цьому в статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» закріплено завдання суду при здійсненні правосуддя та вказано, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

У статті 263 ЦПК України передбачено, що судове рішення повинне ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову (частина перша статті 264 ЦПК України).

Частинами першою та другою статті 5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Отже, будь-який спір, переданий на вирішення суду з дотриманням правил юрисдикції та підсудності, має бути розглянутий по суті заявлених позовних вимог. При вирішені спору, суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установлених обставин вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Тобто якщо позивач дотримався передбаченого процесуальним законодавством порядку звернення до суду за захистом своїх порушених, оспорюваних чи невизнаних прав, то в такому зверненні може бути відмовлено виключно з підстав, установлених законом.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суддя закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Розгляду у суді підлягає лише такий спір, у якому позовні вимоги можуть бути або задоволені, або в їх задоволенні може бути відмовлено. Положення «заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 186, пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України) стосується як позовів, які не підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства, так і тих позовів, які суди взагалі не можуть розглядати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц).

Висновок суду про те, що вимоги ОСОБА_1 про визнання дій щодо нарахування боргу за послуги з розподілу природного газу не підлягають розгляду не лише в порядку цивільного судочинства, але і взагалі не підлягають судовому розгляду, у зв`язку з неможливістю розгляду судом підстав позову у спорі між суб`єктом господарювання та споживачем як самостійної позовної вимоги, фактично позбавляє позивачку можливості захистити своє право у спосіб, визначений нею та є перешкодою у доступі до правосуддя, а відтак - порушенням статті 6 Конвенції, оскільки позивачка сама визначає предмет, підстави позову та спосіб захисту прав, який вона просить визначити у рішенні.

При цьому, посилання суду в обґрунтування своїх висновків на положення ЦК України і ЦПК України, якими не передбачено такого способу захисту, як визнання протиправними дій господарюючого суб`єкта, колегія суддів вважає помилковими, оскільки, по-перше, перелік способів захисту цивільних прав та інтересів не є вичерпним, по-друге, обрання позивачем неефективного способу захисту є самостійною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, а не підставою для закриття провадження у справі.

Крім того, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі помилково зіслався на висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 11 січня 2022 року у справі № 904/1448/20, оскільки такі зроблені за інших фактичних обставин.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

За таких обставин, колегія суддів уважає, що суд першої інстанції помилково закрив провадження у справі, а тому оскаржувана ухвала відповідно до пункту 4 частини першої статті 379 ЦПК України підлягає скасуванню з направлення справи для продовження розгляду.

При продовженні розгляду цієї справи, з огляду на те, що позовні вимоги ОСОБА_1 були частиною об`єднаних вимог, суду необхідно вирішити питання про постановлення додаткового рішення, оскільки частина вимог залишилася невирішеною.

Керуючись статтями 374, 379, 381-384, 389 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 12 червня 2024 року задоволити.

Ухвалу Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 12 червня 2024 року про закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до АТ «Оператор газорозподільної системи «Тисменицягаз» про визнання дій щодо нарахування боргу за послуги з розподілу природного газу неправомірними скасувати та в цій частині направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції та ухвалення додаткового рішення.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 03 березня 2025 року.

Суддя-доповідач:                                                        Л. В. Василишин

Судді:                                                                        І. О. Максюта

       В. М. Барков