справа № 2-2020/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

2011 року квітня четвертого дня   Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська, одноособово, під головуванням судді Чулініна Д. Г.,

за секретаря –

з участю                                  представника позивача

ОСОБА_1,

ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровськ в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання такою, яка втратила право користування житлом, –

встановив:

Відповідач заперечень проти позову не надала та, будучи належним чином повідомленою про час і місце судового розгляду відповідно до ст. 77 ЦПК України, в судове засідання не з’явилася, свого представника до суду не направила, про розгляд справи в її відсутність не клопотала та про причини неявки не повідомила, на підставі чого за відсутності заперечень з боку позивача відповідно до ст. 224 ЦПК України справа підлягає розглядові судом з ухваленням цього рішення заочно.

Позивач в судовому засіданні виклав доводи позовної заяви, шляхом якої ним у березні 2010 року пред’явлений через суд позов на предмет захисту свого права власності на домоволодіння під АДРЕСА_1 з підстав того, що він несе тягар обов’язків з утримання свого майна та оплати комунальних послуг з розрахунку на спільне проживання з ним відповідача, яка вселилася з своїми дітьми до будинку як дружина його онука на початку 2008 року, проте прожила не більше трьох місяців і повернулася проживати до гуртожитку, а згодом припинила сімейні відносин з його онуком та розірвала з ним шлюб, на підставі чого просив визнати відповідача такою, яка втратила право користування житловим приміщенням в спірному будинку, для примусового зняття з реєстрації місця проживання. Пояснив, що немає нічого проти проживання малолітньої правнучки ОСОБА_6.

ОСОБА_4, яка доводиться позивачу племінницею і проживає з ним в одному домоволодінні, під присягою свідчила про переїзд подружжя ОСОБА_5 і ОСОБА_3 з АДРЕСА_2 взимку 2008 року, десь у січні, до оселі позивача на АДРЕСА_1, де вони спільно прожили два чи три місяці, доки в гуртожитку відновили постачання гарячої води та опалення, після чого відповідач повернулася до гуртожитку в НОМЕР_1 кімнату, а в червні 2010 року онук повернувся до гуртожитку в АДРЕСА_2 кімнату.

ОСОБА_7, яка доводиться позивачу донькою і проживає з ним в одному домоволодінні, під присягою свідчила, що у АДРЕСА_2, знаходиться сімейний гуртожиток, до якого в 2002 році вона заселилася в АДРЕСА_2 кімнату як працівник ВАТ «Дніпрошина», з нею мешкали її син ОСОБА_5 з дружиною, відповідачем у справі, до січня 2008 року, коли і переїхала до позивача через відсутність опалення в гуртожитку, проте спільне життя молодят не склалося і відповідач десь у квітні 2008 року повернулася до гуртожитку в іншу кімнату, а між сином і свідком відбувся обмін житлом, у зв’язку з чим ОСОБА_5 мешкає з червня 2010 року окремо від відповідача і їх спільної дитини в гуртожитку на АДРЕСА_2. Також свідчила, що у травні 2008 року відповідач зареєстрована з місцем проживання на АДРЕСА_1, для працевлаштування.

Суд, вислухавши пояснення позивача, допитавши свідків і дослідивши письмові докази, дійшов висновку про задоволення позову, виходячи з встановлених у судовому засіданні наступних обставин.

Як вбачається з технічного паспорту на садибу та свідоцтва про право на спадщину за законом (а.с. 11-16), позивач 23.05.2007 успадкував від ОСОБА_9 домоволодіння під АДРЕСА_1 і набув на нього право власності.

Відповідач з своїми двома малолітніми дітьми у січні 2008 року поселилася зі згоди позивача на постійне місце проживання до цього житлового будинку як дружина онука позивача –ОСОБА_5, що визнано позивачем, підтверджено свідками, чиї показання узгоджуються між собою та об’єктивно з даними свідоцтва про шлюб (а.с. 17). Тобто, відповідач почала користуватися житлом в будинку приватного житлового фонду на правах члена сім’ї його власника згідно з ст.ст. 64, 156 ЖК УРСР без застережень порядку користування при вселенні.

Відповідач з квітня 2008 року не користується жилим приміщенням в будинку, який відноситься до складу домоволодіння під АДРЕСА_1, що підтверджено показаннями свідків у взаємному зв’язку з поданими суду в сукупності довідкою квартального комітету № 5 виконавчого комітету Бабушкінської районної у м. Дніпропетровську ради від 10.06.2010 та даними реєстрації місця проживання ОСОБА_5

Суд в оцінці домової книги (а.с. 22-26) виходить з того, що відповідач нічим не спростував показання свідків, сумнівів в достовірності яких у суду не виникло та які, згідно з істиною, дотриманням правил реєстрації місця проживання пояснюють розбіжність між часом фактичного проживання і часом такої реєстрації.

Оскільки іншого відповідачем не доведено, то за встановлених судом обставин підстави для користування спірним будинком згідно з ч. 3 ст. 810 ЦК України і ст. 158 ЖК УРСР на умовах договору у відповідача відсутні, а тому належить визнати, що мало місце користування житлом не зобов’язальне позадоговірне, а на обмеженому речовому праві особистого сервітуту відповідно до ст. 405 ЦК України з наслідками, передбаченими ч. 4 ст. 156 і ст.ст. 157, 162 ЖК УРСР.

Таким чином, оскільки відповідач відсутній у спірному будинку більше одного року і не користуються ним, хоч об’єктивно має таку можливість, то суд дійшов висновку, що сервітут ним не використовуються без поважних причин більше строку його збереженню за особою, на підставі чого згідно з ч. 2 ст. 405 ЦК України сервітут відповідача припинився, а відповідача по суду належить визнати такою, яка втратила право користування спірним будинком відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 406 ЦК України внаслідок задавненості користування.

Згідно зі ст.ст. 11, 33, 223 ЦПК України суд не вирішує питання прав малолітніх дітей на користування спірним житлом, оскільки позов до них безпосередньо не пред’являвся, і в цій справі їх інтереси не представлялися будь-ким з їх законних представників, а законна сила ухваленого рішення не може розповсюджуватися на осіб, які не брали участі у справі.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»ухвалене судом у цій справі рішення є достатньою підставою для зняття з реєстрації місця проживання відповідача за заявою позивача.

Керуючись ст.ст. 88, 215, 218 ЦПК України, суд, –

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_2 задовільнити.

ОСОБА_3 визнати такою, яка втратила право користування будинком під АДРЕСА_1 зі зняттям її з реєстрації за цим місцем проживання.

Стягнути на користь ОСОБА_2 з ОСОБА_3 вісім гривень 50 коп. відшкодування справленого судового збору та 30 гривень відшкодування оплачених витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

ОСОБА_3 має право подати до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська письмову заяву про перегляд цього заочного рішення протягом десяти днів, починаючи з наступного за днем отримання його копії.

Рішення може бути оскаржене до Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області шляхом подання через Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська апеляційної скарги протягом десяти днів, починаючи з наступного за днем його проголошення, а така само відповідачем –з наступного за днем постановлення ухвали про залишення без задоволення заяви про перегляд заочного рішення.

Суддя