Справа № 2a-522/09p.

ПОСТАНОВА

 іменем України

17 серпня 2009 року Ленінський районний суд м. Луганська у складі: Головуючого судді: Масенко Д.Є., при секретарі: Філатовій Н.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Ленінської районної у м. Луганську ради; третя особа - Головне управління державного казначейства України в Луганській області про визнання незаконними дії,

ВСТАНОВИВ:

26 лютого 2009 року позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до Управління праці та соціального захисту населення Ленінської районної у м. Луганську ради про визнання незаконними дії у зв’язку з неналежною виплатою суми грошової компенсації на оздоровлення за 2005, 2007, 2008 роки та грошову допомогу до 5-го травня за 2007, 2008 роки.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що він є учасником ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС І категорії, інвалідом 2-й групи захворювання, яке пов’язано з ліквідуванням внаслідок аварії ЧАЕС в розмірі фактичної втрати 70 % працездатності та перебуває на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення Ленінської районної в м. Луганську ради.

Відповідно ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильській катастрофи», йому, як інваліду 2-й групи, при читається виплата щорічної компенсації на оздоровлення в сумі 5-ти мінімальних розмірів заробітної платні, встановлених Законами України «Про державний бюджет України» на відповідні роки, а саме: у 2005 р. -1310 грн. (262x5); у 2007р. -2000 грн.(400х5); у 2008 р. -2575 грн. (515x5).

Відповідачем виплачувалося позивачу компенсацію на оздоровлення у 2005 роках - по 26, 70 грн., та у 2007, 2008 роках - по 120 грн.

Фінансування витрат, пов’язаних с введенням в дію Закону України від 28.02.1991 року №796-12, відповідно до ст. ст. 48, 63 здійснюються за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів, а виплату разової щорічної компенсації на оздоровлення здійснюють органи праці та соціального захисту населення.

Позивач вважає, що відповідачем порушено конституційні та законі права позивача на отримання вказаної щорічної компенсації на оздоровлення у повному обсязі, йому не донараховано та не виплачено 5618, 30 грн., з розрахунку: у 2005 році - (262х5)-26, 70=1283, 30 грн., у 2007 році - (400х5)-120=1880 грн., у 2008році-(515х5)-120=2455 грн.

Сплатити позивачу вказану суму недоплати грошової компенсації на оздоровлення відповідач відмовився. Крім того, позивач вважає, що йому як інваліду війни 2-й групи, згідно ч.5 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» щорічно, до 5-го травня, повинна виплачуватись одноразова грошова допомога в розмірі 8-ми мінімальних пенсії за віком.

Згідно ст.. 17-1 Закону України №488/95 з 22.12.1995 року нормативні акти органів державної влади і органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги ветеранів, передбачені цим Законом - є недійсними. Позивачу у 2007 та 2008 роках, як інваліду війни 2-й групи, вказана щорічна грошова допомога виплачувалась не в повному обсязі. Відповідач, за рахунок бюджетних коштів у 2007 році виплатив позивачу вказану щорічну грошову допомогу в розмірі - 360 грн., а у 2008 році - 400 грн.

Відповідно Закону України «Про внесення змін в Закон України «Про державний бюджет України на 2007 рік» від 15.03.2007 року., №749, прожитковий мінімум у 2007 році, на момент виплати з 01.04.2007 року складав - 410, 06 грн., а відповідно ст.. 58 Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік» від 28.12.2007 рік, №107-УІ, прожитковий мінімум у 2008 році, на момент виплати з 01.04.2008 року складав - 481, 0 грн.

Позивач вважає, що він має право на стягнення з відповідача недоотриманої суми разової допомоги до 5-го травня: за 2007 рік в розмірі 8x410, 06=3280, 48-360=2920, 48 грн.; за 2008 рік в розмірі 8x481, 00=3848, 00-400=3448, 00 грн. недоплата за вказані роки складає: 6368, 48грн. Сплатити позивачу вказану суму відповідач відмовився.

У судове засідання позивач та представник позивача не прибули, до початку судового засідання надали суду заяву про розгляд справи за їх відсутністю, та просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги позивач не визнав в повному обсязі, просив суд відмовити в задоволенні позову, надав суду заперечення в яких зазначив, що згідно ст. 62 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» роз’яснення порядку застосування цього закону провадиться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, рішення якого є обов’язковим для виконання.

Відповідно до 67 зазначеного закону конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій, підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.

Згідно п.п. «є» п.1 Постанови Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року №836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 01.08.1996 року щорічна допомога на оздоровлення, передбачена Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» інвалідам 2 групи була встановлена в розмірі 26 грн. 70 коп.

У відповідності з постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року №562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення тромадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» інвалідам 2 групи встановлений розмір щорічної допомоги на оздоровлення - 120 грн.

На підставі вищезазначених нормативних актів позивачу була виплачена щорічна допомога на оздоровлення за 2005, 2007, 2008 роки, як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС категорії 1, як інваліду 2 групи інвалідності, згідно довідки МСЕК №063145 від 27.02.2001 року у наступних розмірах: за 2005 р. -26, 70 грн. виплачена у травні 2005 p.; за 2007 р. - 120 грн. виплачена у травні 2007 p.; за 2008 р. - 120 грн. виплачена у липні 2008 р.

Згідно п. 37 ст. 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» п. 30 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» та пп.. 11 п. 28 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» дія абзацу 2 ч. 4 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» була зупинена в частині виплати компенсацій і допоміг у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати.

У відповідності зі ст. 101 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» та пп.. 11 п. 28 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» Кабінету Міністрів України у 2007 та 2008 роках надане право встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до чинного законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами.

Згідно ч.2 ст. 95 Конституції України виключно Законом України «Про Державний бюджет України» на відповідний рік визначаються будь-які видатки, розмір і цільове спрямування цих видатків, виходячи з фінансових можливостей держави. Законами України «Про Державний бюджет України» визначались видатки держави на відповідний рік з урахуванням розмірів щорічної допомоги на оздоровлення, затверджених вищезазначеною постановою. Після визнання суми, яка буде виділена на рік на щорічну допомогу на оздоровлення кошти розподіляються між розпорядниками грошових коштів та доходять до кінцевого розпорядника -управління праці та соціального захисту населення, яке буде дані кошти виплачувати громадянам. Розмір встановлюється Кабінетом Міністрів України, управління здійснює тільки виплату затверджених сум.

Відповідно ч. 2 ст. 4 Бюджетного кодексу України при здійсненні бюджетного процесу в Україні положення нормативно-правових актів застосовуються лише в частині, в якій вони не суперечать положенням Конституції України, цього кодексу та Закону України «Про Державний бюджет України». Таким чином, винесення постанови про стягнення коштів з рахунків управління буде прямим порушенням Бюджетного кодексу України та Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».

Відповідно п.8 ст. 7 Бюджетного кодексу України, бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями, а згідно з ч. 1 и ч.2 ст. 23 цього кодексу будь-які бюджетні зобов’язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення, яке встановлюється Законом України «Про Державний бюджет України» на відповідний рік.

Управління праці та соціального захисту населення Ленінської районної у м. Луганську ради (надалі - управління) виплачувало щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, в розмірах, передбачених ст.ст. 62 та 67 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», пп.. «є» п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року №836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року №562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» та пп.11 п.28 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».

Таким чином, виплата позивачу щорічної допомоги на оздоровлення в 2005, 2007, 2008 p.p. здійснювалась в повному обсязі у відповідності з чинним законодавством України.

Згідно ч.5 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» управління здійснює лише щорічну виплату допомоги на оздоровлення, і не має повноважень по визначенню розміру допомоги, яку необхідно сплатити, оскільки розмір щорічної допомоги на оздоровлення визначає Кабінет Міністрів України в постановах. Головним розпорядником державних коштів першого рівня є Міністерство праці та соціальної політики України, котре визначає обсяг бюджетного призначення та законодавчі підстави для виконання бюджетної програми з виплати щорічної допомоги на оздоровлення. Управління лише виплачує виділені Міністерством праці та соціальної політики України і Міністерством фінансів України кошти.

Відповідно до п. 11 ч.1 ст. 7 Бюджетного кодексу України кожен учасник бюджетного процесу несе відповідальність за свої дії або бездіяльність на кожній стадії бюджетного процесу, тобто відповідальною особою в даному випадку повинні бути державні органи, які встановлюють менший розмір щорічної допомоги на оздоровлення, ніж передбачено Законом України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», та які виділяють кошти на виплату в зменшеному розмірі. Управління може нести відповідальність тільки за невиплату або виплату в неповному обсязі виділених коштів на виплату щорічної допомоги на оздоровлення, однак управління в повному обсязі виплачувало виділений розмір допомоги, тому представник відповідача вважає, що дії управління по виплаті щорічної допомоги на оздоровлення у 2005, 20007.2008 роках є законними та правомірними.

Управління виплачувало кошти, які надходили згідно п.2 ч.1 ст. 97 та ч.1 ст. 102 Бюджетного кодексу України у вигляді субвенцій для виплати встановленого розміру щорічної допомоги на оздоровлення на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року №836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», постанови Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року №562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». За рахунок інших коштів державного бюджету, що передбачені на здійснення бюджетних програм соціального захисту, управління не має можливості сплатити щорічну допомогу на оздоровлення, оскільки це порушить, по-перше, права громадян на належні їм виплати, і по-друге, п.8 с. 7Бюджетного кодексу України, де зазначається, що бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями, а згідно з ч.1 и ч.2 ст. 23 цього кодексу будь-які бюджетні зобов’язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення, яке встановлюється Законом України «Про Державний бюджет України» на відповідний рік. Згідно ч.1 ст. 119 Бюджетного кодексу України нецільове використання бюджетних коштів, тобто витрачення їх на цілі, що не відповідають бюджетним призначенням, встановленим Законом України «Про Державний бюджет України», виділеним бюджетним асигнуванням чи кошторису, має наслідком зменшення асигнувань розпорядникам бюджетних коштів на суму коштів, що витрачені не за цільовим призначенням, і притягнення відповідних посадових осіб до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності у порядку, визначеному законами України.

Також представник відповідача просив суд, прийняти до уваги, що грошові кошти управління є цільовими та використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями в межах затвердженого на рік кошторису, а накладення арешту та стягнення коштів з рахунків перешкодить використання грошових коштів за їх цільовим призначенням, і зупинить діяльність управління праці та соціального захисту населення Ленінської районної у м. Луганську ради, що призведе до напруженої соціальної обстановки в Ленінському районі м. Луганська: ветерани війни, інваліди, малозабезпечені громадяни, постраждалі внаслідок Чорнобильської катастрофи, одинокі матері та інші соціально незахищені громадяни не зможуть отримувати кошти, на які мають право та за рахунок яких вони існують.

Представник третьої особи - Головного управління Державного казначейства в Луганській області, у судове засідання не з’явився, до початку розгляду справи по суті надав суду заяву про розгляд справи за його відсутністю, та надав суду письмові заперечення проти позову, у яких зазначила наступне.

Відповідно до Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зазначеним категоріям громадян дійсно виплачується грошова допомога. Але виплата цієї допомоги потребує фінансування з Державного бюджету України, її обсяги не можуть визначатися будь-яким іншим законодавством, крім закону про Державний бюджет України.

Так, Конституція України не містить норм, які б встановлювали ієрархічну залежність одних законів від інших. Прийняті Верховною Радою України закони є актами рівної юридичної сили. Єдиним законом України, який Конституція України виокремлює серед інших, є закон про Державний бюджет України. Зокрема, суттєві його відмінності полягають у тому, що згідно з Конституцією України цей закон приймається щорічно і має визначений термін дії (ч.1 ст. 96 Конституції), суб’єктом права законодавчої ініціативи щодо цього закону є тільки Кабінет Міністерств України.

Крім того, відповідною конституційною нормою чітко окреслено коло питань, які можуть бути врегульовані тільки цим законом. А саме, виключно законом про Державний бюджет України визначаються видатки на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків (ч.2 ст. 95 Конституції України). За цим конституційним приписом у разі, якщо застосування пільг, компенсацій та гарантій для певних категорій громадян, у тому числі виплата допомоги для ветеранів війни, потребує фінансування за рахунок коштів Державного бюджету, його обсяги не можуть визначатися будь-яким іншим законом, крім закону про Державний бюджет України.

До того ж, при визначенні таких обсягів повинні враховуватись вимоги ст. 95 Конституції України щодо справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами та збалансованості бюджету України, тобто усі суспільні потреби, які тягнуть за собою видатки з Державного бюджету України, тобто усі суспільні потреби, які тягнуть за собою видатки з Державного бюджету України, мають бути задоволені виходячи з фінансових можливостей держави.

Такі самі концептуальні підходи закріплені зокрема, в положеннях ст. 22 Загальної декларації прав людини, згідно з якими кожна людина як член суспільства має право на соціальне забезпечення, здійснення необхідних для підтримання її гідності, вільного розвитку її особи праву економічній і культурній галузях за допомогою національних зусиль і міжнародного співробітництва та відповідно структури і ресурсів кожної держави.

Крім того, частиною другою ст. 4 Бюджетного кодексу України встановлено, що при здійсненні бюджетного процесу в Україні положення нормативно-провавих актів застосовуються лише в частині, в якій вони не суперечать положенням закону про Державний бюджет України.

Також представник третьої особи в своїх запереченнях звернув увагу суду на те, що деякі позовні вимоги виходять за межі законодавчо допустимого терміну звернення до суду з адміністративним позовом.

Відповідно до положень 99 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Пропущений строк звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін (ч. 1 ст. 100 КАС України).

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи, встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Крім того представник третьої особи, вважає, що, оскільки позивач міг та повинен був дізнатися про норми, введені законами України про Державний бюджет на відповідний рік (2005, 2007, 2008р.р.), які обов’язково оприлюднюються у офіційних виданнях, то вимоги позивача є необгрунтованими та безпідставними.

Дослідивши надані докази, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено в судовому засіданні позивач є учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЄС у 1987р., категорія 1, що підтверджується посвідченням серії А№НОМЕР_1 від 02.12.1999р., інвалід 2 групи (захворювання пов’язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС), та йому при повторному огляді 27.02.2001р. встановлена інвалідність, безстроково (довідка огляду МСЄК сер. МСЕ №063145 від 27.02.2001р.). З 2001р. і по теперішній час знаходиться на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення Ленінської районної у м. Луганську ради. Вважає, що при виплаті, згідно до ст..48 Закону №796„Пенсії і компенсації особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4" регламентує виплати компенсацій за шкоду, заподіяну здоров’ю, особам які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильської АЕС та сім’ям за втрату годувальника, щорічної допомоги на оздоровлення, встановленої як учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЄС 1-ї категорії, інвалідам 2-ї групи, у розмірі 5 мінімальних заробітних плат.

Управлінням праці та соціального захисту населення Ленінської районної в м. Луганську ради було виплачено позивачу компенсацію на оздоровлення у 2005 році - по 26, 70 грн., та у 2007, 2008 роках - по 120 грн.

Проти цього не заперечує відповідач.

18.11.2008р. позивач звернулась с заявою до Управління праці та соціального захисту населення Ленінської районної у м. Луганську ради де просив перерахувати щорічну допомогу на оздоровлення за 2005, 2007, 2008 роки згідно до ст., 48 Закону №796.

02.12.2008р. позивач отримав відповіді на свою заяву, в яких зазначено, що усі виплати позивач отримав у повному обсязі згідно з постановами Кабінету Міністрів України „Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 26.07.1996р. №836 та „Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 12.07.2005р. №562.

Суд вважає таку відмову у перерахунку щорічної допомоги на оздоровлення за 2005, 2007 та 2008 роки такою, що не відповідає вимогам закону.

Згідно з частиною 2 ст.99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк. Який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Інше встановлено нормами спеціального Закону №796, який регулює правовідносини в державі в зв’язку з Чорнобильською катастрофою та Цивільним кодексом України.

В ст. 13 Закону №796 визначений обов’язок держави перед громадянами за шкоду, завдану внаслідок Чорнобильської катастрофи. Держава бере на себе відповідальність за завдану шкоду громадянам та зобов’язується відшкодувати її за втрату годувальника. Якщо його смерть пов’язана з Чорнобильською катастрофою.

Стаття 48 розділу VIII Закону №796 „Пенсії і компенсації особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4" регламентує виплати компенсацій за шкоду, заподіяну здоров’ю, особам які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильської АЕС та сім’ям за втрату годувальника.

Ця стаття передбачає виплату щорічної допомоги на оздоровлення інвалідам 2-ї групи та учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильської АЕС 2-ї категорії - п’ять мінімальних заробітних плат встановлених на момент виплати.

В пункті 3 ч.1 ст.268 ЦК України вказані вимоги на які позовна давність в загалі не поширюється, а саме на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’ю або смертю.

На підставі викладених норм, суд вважає про неможливість застосування до спірних правовідносин будь-яких строків давнини, в тому числі строкІЕ звернення за захистом своїх прав у суді.

Управління праці та соціального захисту населення Ленінської районної у м. Луганську ради виплатило-позивачу, як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЄС 1-ї категорії, інваліду 2-ї групи: за 2005 р. -26, 70 грн. виплачена у травні 2005 p.; за 2007 р. - 120 грн. виплачена у травні 2007 p.; за 2008 р. - 120 грн. виплачена у липні 2008 p., згідно з постановами Кабінету Міністрів України „Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 26.07.1996р. №836 та „Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 12.07.2005р. №562.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи забов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та Законами України.

Зазначеними постановами №№836, 562 всупереч Закону №796 (який встановив розмір щорічної допомоги на оздоровлення, як величину кратну відносно до розміру мінімальної заробітної плати, визначеної законом на час здійснення виплати допомоги на оздоровлення) установлено конкретні розміри такої допомоги в твердій грошовій сумі. Між тим, з моменту прийняття постанов №№836 та 562 встановлені ними розміри щорічної допомоги на оздоровлення залишилися незмінними, у той час як Верховною Радою України неодноразово змінювався розмір мінімальної заробітної плати, щорічно затверджувався новий державний бюджет.

Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над урядовими нормативними актами при вирішенні даного спору, а також з огляду на приписи ч.4 ст.9 КАС України, підлягають застосуванню ст. 48 Закону №796 та Закони України про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2005р., 2007р. та 2008р., а не постанови №№ 836 та 562.

За таких обставин, суд вважає що виплата одноразової щорічної допомоги на оздоровлення за 2005, 2007 та 2008 роки, здійснені відповідачем з порушенням норм спеціального закону (Закону №796), а тому дії відповідача в частині виплати позивачеві зазначених виплат - визнати неправомірними.

Відповідно до ст.63 Закону №796 фінансування витрат, пов’язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок державного бюджету України.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що з відповідача за рахунок державного бюджету на користь ОСОБА_1 треба стягнути недоотримані суми одноразової щорічної допомоги на оздоровлення за 2005рік. 2007рік та 2008рік, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати на момент виплати, а саме:

•   -     у 2005 році: (262грн.х5) - 26грн.70коп.= 1283грн.30коп.;

•   -     у 2007 році: (400грн.х5) - 120грн.= 1880грн.;

•   -     у 2008 році: (515 грн. х 5)-120 грн.= 2455 грн.

Згідно ч.5 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» щорічно, до 5-го травня, повинна виплачуватись одноразова грошова допомога в розмірі 8-ми мінімальних пенсії за віком.

Згідно ст.. 17-1 Закону України №488/95 з 22.12.1995 року нормативні акти органів державної влади і органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги ветеранів, передбачені цим Законом - є недійсними. Позивачу у 2007 та 2008 роках, як інваліду війни 2-й групи, вказана щорічна грошова допомога виплачувалась не в повному обсязі. Відповідач, за рахунок бюджетних коштів у 2007 році виплатив позивачу вказану щорічну грошову допомогу в розмірі - 360 грн., а у 2008 році - 400 грн.

Пільги для інвалідів" війни визначені у Законі України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-12, за приписами статті 13 якого, інвалідам війни 2-ої групи встановлена щорічна до 5 травня разова грошова допомога у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.

Мінімальна пенсія за віком у 2007 році з 01.04.2007р. складала 410, 06 грн. згідно зі ст. 62 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007рік» № 489 від 19.12.06р.

Статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» у 2007році виплата щорічної разової допомоги інвалідам 2 групи відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» була встановлена у розмірі 300 грн. Однак, у зв’язку з прийняттям рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007, положення цієї статті втратили чинність, як такі, що визнані неконституційними.

Відповідачем позивачу щорічна разова допомога за 2007рік була сплачена в розмірі 360, 00грн.

Враховуючи викладене, суд вважає вимоги позивача щодо стягнення з відповідача одноразової щорічної допомоги за 2007 рік в розмірі 2920, 48 грн. (410, 06x8-360) такими, що підлягають задоволенню.

Стосовно виплати щорічної разової грошової допомоги за 2008 рік, на думку суду, вимоги позивача також підлягають задоволенню, враховуючи те, що пунктом 2 Рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 визнані такими, що не відповідають Конституції України, серед інших, положення пункту 20 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» стосовно виплати щорічної разової допомоги, зокрема, інвалідам війни.

Відповідачем позивачу щорічна разова допомога за 2008 рік була сплачена в розмірі 400, 00грн.

Оскільки мінімальна пенсія за віком на час здійснення виплати для зазначеної категорії осіб складала 481грн., що встановлено ст. 58 Закону України „Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України".

Враховуючи викладене, суд вважає вимоги позивача щодо стягнення з відповідача одноразової щорічної допомоги за 2008 рік в розмірі складати 3448 грн. (481x8-400), такими, що підлягають задоволенню.

Суд не приймає до уваги посилання представника відповідача Управління праці та соціального захисту населення Ленінської районної у м. Луганську ради на відсутність коштів та порядку сплати щорічної допомоги за 2007-2008рр=. у зв’язку із прийнятими Конституційним судом України рішень з огляду на те, що судові рішення ухвалюються в межах норм чинного законодавства в незалежності від надходження коштів з Державного бюджету України на виплату допомоги.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 11, 99, 100158-167 КАС України, Рішеннями Конституційного Суду України від 06.07.1999 р., №8-рп/1999, від 20.03.2002 р., №5-рп/2002, від 17.03.2004р., №7-рп/2004, від 01.12.2004р., №20-рп/2004, від 11.10.2005р., №8рп/2005, від 09.07.2007 року № 6-рп/2007, від 22.05.2008 року за № 10-рп/2008, ст. ст. 48, 63, 70, 71 Закону України «Про статус та соціальному захисті громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 року №796-12, ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту суд, -

ПОСТА НО ВИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Ленінської районної у м. Луганськ)’ ради; третя особа - Головне управління державного казначейства України в Луганській області про визнання незаконними дії - задовольнити частково.

Визнати незаконними дії Управління праці та соціального захисту населення Ленінської районної в м. Луганську ради щодо відмови перерахувати та сплатити ОСОБА_1 недоотримані суми грошової компенсації на оздоровлення за 2005, 2007, 2008 роки та грошової допомоги до 5-го травня за 2007, 2008 рік.

Зобов’язати Управління праці та соціального захисту населення Ленінської районної у м. Луганську ради перерахувати та виплатити позивачу - ОСОБА_1 за рахунок коштів державного бюджету України, недоотриману суму на оздоровлення за 2005, 2007, 2008 роки, всього в розмірі 5618, 30 грн., з яких: за 2005 рік - (262х5)-26, 70=1283, 30 грн., за 2007 рік - (400х5)-120=1880 грн., за 2008 рік-(515x5)-120=245 5 грн.

Зобов’язати Управління праці та соціального захисту населення Ленінської районної у м. Луганську ради перерахувати та виплатити позивачу - ОСОБА_1 за рахунок коштів державного бюджету України, недоотриману суму грошової допомоги до 5-го травня за 2007рік в розмірі 2920, 48 грн., за 2008 рік 3448 грн., а всього 6368, 48 гривень.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду може бути подана до Донецького апеляційного адміністративного суду через Ленінський районний суд м. Луганська протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України - з дня складення постанови в повному обсязі.

Апеляційна скарга на постанову суду може бути подана протягом двадцяти днів після подачі заяви про апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.