Справа № 2-2337/11 Головуючий у 1 інстанції:Лівандовська-Кочура Т.В.

Провадження № 22-ц/0390/974/11

Категорія:19  Доповідач: Завидовська-Марчук О. Г.

  АПЕЛЯЦІЙНИЙ  СУД  ВОЛИНСЬКОЇ  ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

14 вересня 2011 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді  Завидовської-Марчук О Г

суддів -  Овсієнка А.А., Данилюк В.А.,

при секретарі   Кузьмич І.П.,

з участю: позивача ОСОБА_1,

відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3,

третьої особи ОСОБА_4,         

           розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах недієздатного ОСОБА_5 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - приватний нотаріус Луцького міського нотаріального округу ОСОБА_4, комунальне підприємство «Волинське обласне бюро технічної інвентаризації», про  застосування наслідків недійсності нікчемного правочину за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_3 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 5 травня 2011 року,

 В С Т А Н О В И Л А :

 Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 5 травня 2011 року позов задоволено частково.

Ухвалено застосувати правові наслідки правочину, вчиненого недієздатною фізичною особою, до договору дарування № 44 від 25 березня 2005 року, укладеного між дарувальником ОСОБА_5 та обдарованими ОСОБА_2 і ОСОБА_3

Зобов’язано ОСОБА_2 повернути опікуну ОСОБА_1 недієздатного ОСОБА_5 53/100 частин цегляного гаража: приміщення 1-2, площею 15,1 кв. м, що розташований у АДРЕСА_1, та зареєстрованих за нею.

Зобов’язано ОСОБА_3 повернути опікуну ОСОБА_1 недієздатного      ОСОБА_5 47/100 частин цегляного гаража: приміщення 1-1, площею 13,3 кв. м, що розташований у АДРЕСА_1, та зареєстрованих за ним.

Стягнуто з відповідачів судові витрати.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, відповідач ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати і ухвалити нове рішення про відмову в позові, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи і порушення норм процесуального права.

У даному судовому засіданні відповідач ОСОБА_3 подану апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити з викладених у ній підстав та уточнив, що незгідний із рішенням суду першої інстанції лише в частині задоволених позовних вимог, заявлених до нього, і саме в цій частині його оскаржує та просить в позові відмовити. Рішення в частині відмови в позові не оскаржує.

Відповідач ОСОБА_2 заперечила апеляційну скаргу.

Позивач ОСОБА_1, заперечуючи апеляційну скаргу, просила змінити рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог та пояснила, що на рішення суду в цій частині вирішення позовних вимог апеляційну скаргу не подавала.

Третя особа ОСОБА_4, визнавши апеляційну скаргу, пояснила, що договір дарування було посвідчено за згодою позивачки, а сам дарувальник не виявляв ознак неадекватності чи незрозумілості вчинюваних ним дій по даруванню гаража.

Заслухавши осіб, які беруть участь у справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що дарувальник був недієздатним на момент укладення договору дарування, який в силу закону є нікчемним і не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його нікчемністю, а тому до вказаного договору дарування, як до правочину, вчиненого недієздатною особою, підлягають застосуванню передбачені ст. 226 ЦК України правові наслідки щодо зобов’язання відповідачів (обдарованих) повернути опікуну отримане за таким правочином нерухоме майно.

Такі висновки суду є правильними і ґрунтуються на встановлених судом обставинах справи і нормах матеріального права.

Згідно з ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Правові наслідки вчинення правочину недієздатною особою передбачені ст. 226 ЦК України, на яку як на підставу своїх позовних вимог посилалася позивач звертаючись до суду із даним позовом.

За змістом ч. 3 ст. 226 ЦК України дієздатна сторона зобов'язана повернути опікунові недієздатної фізичної особи все одержане нею за цим правочином, а в разі неможливості такого повернення – відшкодувати вартість майна за цінами, які існують на момент відшкодування.

Опікун зобов'язаний повернути дієздатній стороні все одержане недієздатною фізичною особою за нікчемним правочином. Якщо майно не збереглося, опікун зобов'язаний відшкодувати його вартість, якщо вчиненню правочину або втраті майна, яке було предметом правочину, сприяла винна поведінка опікуна.

Судом першої інстанції встановлено і це відповідає обставинам справи, що 25 березня 2005 року між ОСОБА_5 (дарувальник) та ОСОБА_2, ОСОБА_3 (обдаровувані) було укладено договір дарування, відповідно умов якого дарувальник передав безоплатно у власність обдаровуваним: ОСОБА_2 – 53/100 частин, а ОСОБА_3 – 47/100 частин цегляного гаража, що знаходиться АДРЕСА_1 (а.с. 13).

Рішенням Луцького міськрайонного суду від 20 листопада 2009 року ОСОБА_5, починаючи з 16 листопада 2004 року, визнано недієздатним, а позивача ОСОБА_1 призначено над ним опікуном (а.с. 14). Зазначене рішення набрало законної сили.

Рішенням апеляційного суду Волинської області від 2 липня 2010 року в позові ОСОБА_1 в інтересах недієздатного ОСОБА_5 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним відмовлено. Цим же рішенням було встановлено, що оспорюваний правочин є нікчемним в силу того, що вчинений недієздатною особою, і не потребує визнання його недійсним (а.с.  15-16). Вказане рішення апеляційного суду на даний час не скасоване.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Враховуючи, що зазначені вище рішення Луцького міськрайонного суду від 20 листопада 2009 року та апеляційного суду Волинської області від 2 липня 2010 року набрали законної сили, а в даній справі беруть участь ті ж самі особи, що й в цивільних справах, за результатами розгляду яких вони ухвалені, то ті обставини, що ОСОБА_5 є недієздатним з 16 листопада 2004 року та укладений ним 25 березня 2005 року з відповідачами договір дарування є нікчемним, на підставі положень ч. 3 ст. 61 ЦПК України доказуванню не підлягають і мають преюдиційне значення для даної справи.

За таких обставин справи колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно визначив характер спірних правовідносин між сторонами та дійшов правильного висновку про наявність передбачених законом підстав для часткового задоволення позову і застосування до укладеного між ОСОБА_5 і ОСОБА_2, ОСОБА_3 договору дарування передбачених ст. 226 ЦК України правових наслідків вчинення правочину недієздатною особою та законно й обгрунтовано зобов’язав відповідачів як сторону нікчемного правочину повернути опікуну одержане ними за цим правочином нерухоме майно, яке перебуває у їхній власності на даний час і може бути повернуто в натурі.

Доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції процесуальних норм, передбачених ст. 201 ЦПК України, відповідно до яких суд зобов’язаний був зупинити  провадження в даній справі до розгляду Верховним Судом України касаційних скарг на судові рішення у цивільних справах за заявою ОСОБА_1 про визнання фізичної особи недієздатною та за позовом ОСОБА_1 в інтересах недієздатного ОСОБА_5 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним колегія суддів до уваги не приймає, оскільки дані рішення набрали законної сили, а суд зобов’язаний зупинити провадження в справі відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 201 та п. 3 ч. 1 ст. 203 ЦПК України у разі неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного, цивільного, господарського, кримінального чи адміністративного судочинства до набрання законної сили судовим рішенням, від якого залежить вирішення справи, а, отже, за змістом зазначених норм оскарження рішення суду в касаційному порядку не давало суду підстав для зупинення провадження у цій справі.

Інші доводи апеляційної скарги є безпідставними та не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Рішення суду першої інстанції про відмову в позові в частині зобов’язання приватного нотаріуса повернути правовстановлюючі документи на нерухоме майно та зобов’язання комунального підприємства «Волинське обласне бюро технічної інвентаризації» скасувати реєстрацію права власності на нерухоме майно на ім’я відповідачів та відновити попередню реєстрацію на ім’я ОСОБА_5 не оскаржувалося, а тому відповідно вимог ч. 1 ст. 303 ЦПК України в цій частині не переглядається.

Посилання в даному судовому засіданні позивача ОСОБА_1 на незаконність оскаржуваного рішення в частині відмови в позові до уваги не приймається, оскільки вона не подавала апеляційної скарги на нього, а апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції лише в межах доводів апеляційної скарги.

Таким чином, виходячи із визначених ст. 303 ЦПК України меж розгляду справи апеляційним судом, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення  ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, зазначені в ньому висновки відповідають дійсним обставинам справи і підстав для його скасування немає.

           Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

 У Х В А Л И Л А :

 Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 5 травня 2011 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

 Головуючий         

 Судді